Гра «Вудочка»

Мета: виховання стрибучості й витривалості, орієнтування в просторі.

Гравці стають у коло. Керівник (дорослий), який стоїть у центрі, обертає мотузок з мішечком на кінці («вудочку») так, щоб мішечок проходив під ногами гравців, які у цей час підстрибують. Хто зачепив «вудочку», той вибуває з гри. Закінчують її, коли залишиться 1—2 гравці, які не зачепили «вудочку».

Відзначте найспритніших і найвитриваліших.

Гра «Знайди скарб»

Для гри необхідно підготувати:

— компаси;

— листи-загадки;

— «скарб».

Гра має за мету закріпити початкові знання юних краєзнавців з спортивного орієнтування, навчити правильно користуватися компасом, ознайомити з поняттям «зворотний азимут».

Все необхідне для гри заздалегідь готує керівник гуртка. Йому необхідно підготувати спеціальні листи, вирахувати потрібні азимути, заховати «скарб», про який теж необхідно подбати.

У зручний момент керівник «під великим секретом» збирає всіх дітей і змовницьким голосом зачитує їм перший лист, який «щойно надійшов» .від загадкового лісового чаклуна. Наприклад, такий:

«Вітаю вас, юні друзі!

Хочу попередити, що знайти потрібну стежку в гірських лісах, якими я володів, не так просто. Тому цього разу я заховав свій таємничий скарб недалеко. Та перш ніж, як вказати дорогу до моєї таємниці, я хочу випробувати вас, перевірити ваші знання, оскільки лише знання та уміння можуть допомогти вам у далеких мандрівках моїми густими лісами.

Отже, від найбільшого дерева потрібно пройти рівно 50 метрів на схід до розлогого куща ліщини, далі повернути на південний захід і, дотримуючись азимуту 210 градусів, пройти ще 42 метри. У невеликому дуплі старої верби знайдете наступний мій лист.

Лісовий Володар».

Дотримуючись напрямків, вказаних у першому листі, група, користуючись компасом, знаходить друге послання, далі — третє і т. д. Останній лист вказує місце, де знаходиться скарб, укомплектований згідно з фінансовими можливостями.

Для того, щоб гра проходила цікаво, вона повинна бути несподіваною для дітей, сприйматися як експромт. Але експромтом вона є лише для юних туристів. Настрій, який забезпечить натхнення дітей та керівника гуртка, так само як «скарб», готується завчасно. Якщо настрій дійсно чудовий, діти після знаходження кожного листа, щоб тільки справити хороше враження на Лісового Володаря, охоче співають, читають вірші, розповідають казки.

День «індіанця»

Хто з нас у дитинстві не зачитувався творами Фенімора Купера або Майн Ріда. Так чи інакше, але в душі кожного з нас живе мандрівник, відкривач нових земель, слідопит. У лексичному запасі кожного з нас є хоча б декілька індіанських слів — «вігвам», «томагавк», «скво» і т. д. Тож пропо­нуємо згадати разом з вашими вихованцями давні ігри, назви індіанських племен, імена славних воїнів і вождів, тому що гра-дійство, яку ми хочемо запропонувати, потребує спритності, відваги та обережності індіанців.

У призначений день і час кожна група перетворюється на «індіанське плем'я», назву якого вигадують діти і яку загонові необхідно представити. Напередодні жеребкування визначається порядок виступів «племен». У День Великого Свята призначаються старійшини, які за обраною ними системою оцінюють виступи юних «індіанців та індіанок». Добре, коли і старійшини (журі), і ведучий гри втілюють певні образи і літературні персонажі – гра буде більш захопливою. Будь-яка ініціатива, не позбавлена хисту і глузду, будь-який прояв творчості не повинен залишатися без уваги старійшин. Переможених у грі бути не може, тим більше, що іноді племена відрізняються одне від одного не тільки бойовим розфарбуванням, а й віком. Отже, і призів, нехай найпростіших, слід приготувати якомога більше.

Перш, ніж описувати ігри та конкурси Дня Великого Свята, слід сказати про безпеку. Іноді в захопленні власною роллю, юні «індіанці» забувають правила безпеки. Перед початком гри потрібно прослідкувати, щоб зроблені дитячими руками луки не стріляли по живих мішенях та в бік, де можуть знаходитися «блідолиці». Взагалі, луки та стріли до певного часу краще вилучити із ужитку і тримати подалі від стрільців. Те ж саме стосується списів і «томагавків». На закінчення Дня Великого Свята можна провести конкурс на кращу саморобну зброю і позбутися зайвих клопотів. Подумайте також про екологічний стан лісу, в якому проводите захід. Подбайте, щоб надто нестримані та голосні індіанські вигуки не лякали птахів і звірів — справжніх господарів лісових хащ. Після Дня Великого Свята заплануйте нові свята, організуйте і проведіть їх весело та цікаво, аби «індіанці» відійшли на другий план, а дитячі серця наповнились новими іграми і враженнями.

Пропонуємо до Дня індіанців ігри та конкурси, кількість яких можна збільшити або зменшити в залежності від кількості «племен», віку «індіанців», погодних умов та інших обставин.

а) Інсценізоване знайомство з «племенами»;

б) конкурс на найкраще розфарбування та костюми.

Хочемо нагадати, що крім справжніх назв індійських племен –Сіу, Апачі, Могикани, Дакоти, Гурони і т. д. – деякі зовсім знайомі слова можуть звучати по-індіанськи, а саме: «Черевики», «Вітрогони», «Антрекоти», «Компоти», «Босоноги»... Які назви будуть носити ваші «індійські» племена, залежить від вашої фантазії.

Отже, у призначений строк кожне плем'я протягом 5—7 хвилин (іноді час може бути зменшено) розповідає у короткій інсценізованій програмі про своє «індіанське» буття, виконуючи ритуальні танці, пісні та знайомлячи присутніх зі своїм «епосом». Старійшини оцінюють інсценізацію і визначають переможців та призерів цього конкурсу. Оскільки в цій частині Дня Великого Свята «плем'я» бере участь у повному складі, журі оцінює також розфарбування та роботу художників-костюмерів і бутафорів.

в) Конкурс на кращий індіанський танець у супроводі індіанської пісні.

Кожний танець триває не більше 2 хвилин. Спів супроводжують музиканти, що б'ють у тамтами та грають на «флейтах» або інших інструментах. Слова пісень можуть бути написані будь-якою мовою, включаючи «індіанську».

Дуже важливо, щоб майданчик, на якому виконуються танці, був очищений від предметів, які могли б травмувати виконавців.

г) Конкурс стрільців з лука на приз імені Орлиного Ока.

На відміну від попередніх конкурсів Дня Великого Свята для проведення цих змагань потрібно приготувати мішені та луки зі стрілами (при вдалій організації луки та стріли виготовляються «індіанцями», тільки не забувайте при цьому про охорону природи).

Мішенню можуть слугувати повітряні кульки, заздалегідь закріплені на натягнутій мотузці на відстані 10—12 метрів від «вогневого рубежу». Кожний стрілець, який представляє певне плем'я, має 3 спроби для ураження кульок стрілами. У разі однакової кількості поцілених мішеней переможець визначається у додаткових пострілах. Будьте обережні під час проведення цього конкурсу. Пам'ятайте, що крім Орлиного Ока, індіанські племена можуть носити назви Крива Рука та Скажена Стріла.

Цей конкурс можна поєднати з іншим, а саме:

д) конкурсом на точну переправу «зброї» через Крокодилову річку

Для проведення цього конкурсу від кожного племені вибирають двох найспритніших воїнів або індіанок. Попередньо слід приготувати таке знаряддя:

1. Жердина 4—5 метрів довжиною з прив'язаною на одному з її кінців мотузкою. Жердина готується одна, але якщо буде можливість, їх може бути стільки, скільки і племен.

2. Мотузка, 20 метрів.

3. Секундомір.

4. Рогачі (2 або більше).

На відстані 7-9 метрів один від одного встановлюють 2 рогачі, приблизно такі, як іноді використовують у туристських походах для облаштування вогнища. Між ними, точно посередині, розташовується жердина так, щоб один її кінець з прив'язаною мотузкою лежав на рогачі, загнаному в землю. Трохи вище закріплюють мотузку так, щоб жердину можна було підтягувати з будь-якого боку. Біля обох рогачів розташовуються «індіанці». Один з них мотузкою прив'язує до жердини лук і подає сигнал до включення секундоміру й початку переправи зброї.

Уявіть собі, що між індіанцями — ріка, повна небезпечної риби піранії або страшних кайманів, які не залишають хоробрим воїнам шансів переправитися вбрід. Після включення секундоміру один із воїнів – той, що закріпив лук на жердині – поступово «видає» мотузку, а другий підтягує її. Обидва «воїни» намагаються поставити жердину зі зброєю вертикально, після чого обережно опустити її на протилежний берег так, щоб жердина точно лягла на рогач. Переможцем вважається плем'я, яке на виконання цього складного завдання витратить найменше часу. Зброя, що падає з жердини, поверненню не підлягає, а «плем'я» отримує оцінку «нуль». Якщо жердина лягла мимо рогача, племені нараховується одна хвилина штрафу. Під час конкурсу «індіанцям» категорично забороняється виходити у простір між рогачами: «крокодили» не жартують. До того ж і жердина може впасти.

е) Конкурс на краще наслідування «індіанцем-розвідником» голосів тварин та птахів.

Без вміння імітувати лісові голоси не може обійтися жоден розвідник.

Тож приготуйте для цього конкурсу 10-15 табличок із назвами звірів та птахів. Переверніть таблички написами донизу. У кожного розвідника, який представляє окреме плем'я, є три спроби витягнути свій жереб. Після кожної спроби «індіанець» показує свою вправність. Перемагає найвправніший.

Розвідники, тим більше індіанські, — люди дуже спостережливі, тому запропонуйте їм спробувати відтворити голоси (звуки) тварин: удава, жирафа, крокодила, кондора, жаби і т. д. Звичайно, ви не знаєте, які саме звуки видають ці тварини. Ви не знаєте, а розвідники-індіанці повинні знати.

є) Конкурс безшумного кроку.

Чи бачили ви, як підкрадається до своєї жертви лев або рись? Нечутно, неквапливо, ледве торкаючись лапами землі, ліанових сплетінь, стовбурів дерев, наближається звір до здобичі для того, щоб в одну мить відштовхнутись, випростати у повітрі гнучке тіло і уп’ястися зубами в шию своєї бідолашної «вечері». Здається, так само — тихо і по-хижому — рухалися герої пригодницьких книжок про індіанців.

Щоб перевірити, чий крок найнечутніший, треба зробити так: до мотузки довжиною 20-25 метрів, за допомогою ниточок прикріплюється все, що може брязкати, дзвеніти і взагалі видавати будь-які звуки при необережному торканні. Мотузку натягують на висоті 1-1,2 метри над майданчиком. На землі під мотузкою залишають вузеньку доріжку шириною 30-50 см, обмежену мотузками, натягнутими на невеликій висоті чи закріпленими на них такими ж «співучими» предметами. Індіанець у кожній руці тримає спис (адже він підкрадається до удаваного ворога або тварини). На проходження дистанції «стежкою грому» (20-25 м) кожен «воїн» має не більше З0-40 секунд. Перемагає найтихіший.

Не забудьте прибрати після конкурсів усе, що може після індіанських забав перетворитися на сміття!