100. Загальна характеристика тлумачення правових норм.

Об'єктивна необхідність тлумачення юридич­них норм зумовлюється насамперед тим, що вони формуються, виражаються за допомогою зазвичай вкрай загальних, абстрактних понять, а також полісемічних, багатозначних слів (термінів), які за різних умов різні суб'єкти можуть розуміти досить неоднозначне. Для того, щоб запобігти такому «різночитанню» закону або подолати його неодна­кове тлумачення за одних і тих самих умов, якраз і необхідно вдаватися до тих чи інших видів, способів правотлумачення, котрого, як відзначалось, не можна уникнути при застосуванні будь-якої юридичної норми. Тому, крім уяснення як обов'яз­кової стадії правозастосування, може виникати по­треба ще й у роз'ясненні суб'єктам правозастосу­вання і правореалізації правильного розуміння змісту юридичної норми.

Отже, соціальне призначення будь-якого тлума­чення права - забезпечити правильне, однозначне (уніфіковане) розуміння змісту юридичної норми всіма, хто має її застосовувати або реалізовувати.

Тлумачення правової норми - це діяльність щодо з'ясування або роз'яснення (інтерпретації) змісту норми з метою правильного її застосуван­ня і реалізації.

Тлумачення-з'ясування - це внутрішня інте­лектуальна діяльність суб'єкта щодо встанов­лення змісту нормативно-правового акта, яка не виходить за межі його свідомості; це, так би мо­вити, тлумачення норми «для себе».

Тлумачення-роз'яснення - це вже зовнішня, об'єктивована інтерпретація змісту правової норми, так би мовити, «для інших». Тому воно мусить бути певним чином виражене назовні, «матеріалізоване» у тій чи іншій формі, доступ­ній для сприйняття іншими особами.

101. Сфери та межі правового регулювання.

Сфера правового регулювання - соціальний простір (частина суспільних відносин), який можливо і необхідно впорядкувати за допомогою правових засобів. При встановленні сфери правового регулювання слід виходити не стільки з класифікації суспільних відносин (економічні, політичні, соціально-культурні та ін.), скільки з матерії самого права як нормативного регулятора, цілеспрямованість якого - свобода і порядок у суспільстві.

Основні сфери правового регулювання за певними блоками суспільних відносин: економічна (передусім майнових відносин: виробництво, обмін, розподіл); політична (передусім управлінських відносин усередині країни і на міжнародній арені); соціально-культурна (освіта, медична допомога, наукова діяльність, заняття спортом, а також певні особисті немайнові відносини). Сфери правового регулювання за «обсягом» суспільних відносин, на які воно поширюється: сфера нормативного (законодавчого і підзаконного) і сфера піднормативного (правозастосовного і договірного) правового регулювання.

Межі правового регулювання - рубежі владно-вольового впливу громадянського суспільства (народу) і держави (її органів) на суспільні відносини. За допомогою меж визначаються предмети та окреслюються сфери правового регулювання.

102.Співвідношення суб'єктивного та об'єктивного юридичного права.

Об’єктивне право - це право, що діє в державі як загальна об’єктивна закономірність необхідності регулювання суспільних відносин людей . Це сукупність чинних у країні норм.

Суб’єктивне право - це закріплені правом певні юридичні можливості особи . Оскільки право в більшості норм так або інакше стосується людей - суб’єктів права (носіїв прав та обов’язків) , то можна сказати , що право переважно має суб’єктивні властивості .

Термін «суб’єктивне» вказує на приналежність права певному суб’єкту, на його певні юридично визнані можливості, якими він на свій розсуд може скористатися або не скористатися.

У загальному вигляді зміст будь-якого суб’єктивного права можна звести до того, що воно надає уповноваженому суб’єкту такі можливості:

- поводити себе відповідним чином (право на свої дії);

- вимагати відповідної поведінки від інших суб’єктів (право на чужі дії);

- звертатися до держави за захистом свого юридичного права.

Суб’єктивне право — міра можливої поведінки уповноваженого. Реалізовувати чи не реалізовувати цю можливість цілком залежить від волевиявлення суб’єкта.