96.Функції права

Функції права - це напрямки його впливу на суспільні відносини.

Розрізняють наступні основні функції права:

1) регулятивні (напрямку правового впливу, націлені на впорядкування суспільних відносинах, введення їх у певні рамки), які у свою чергу підрозділяються на:

а) регулятивно-статичну (виражається в закріпленні певних суспільних відносин);

б) регулятивно-динамічну (виражається в розвитку певних суспільних відносин);

2) охоронна (виражається в охороні певних суспільних відносин, забезпеченні їхньої недоторканності й одночасному витисненні відносин конфронтуючих охоронюваним)

Існують і інші функції:

а) інформаційна (право - джерело знань про державно організоване суспільство й правовий статус особистості, волі законодавця, вираженої в юридичний нормах і т.д.);

б) оріентаційна (право - джерело знань про механізм держави, про що дозволяє або забороняє формах, щоМ

в) оцінна (право - критерій оцінки поводження як правомірного або протиправного);

г) виховна (право - фактор, що впливає на формування поведінкових установок особистості).

97) Чинність нормативно-правових актів.

Чинність нормативно-правових актів

Чинність нормативно-правових актів у часі. Зворотна сила закону

Будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї чинності у трьох "вимірах":

• у часі, тобто обмежений періодом дії, коли нормативний акт має юридичну силу;

• у просторі, тобто його дія обмежена територіально;

• за колом осіб, які підпадають під дію нормативного акта.

Дія нормативно-правового акта в часі визначається моментом набрання ним чинності та моментом припинення його юридичної сили.

Нормативно-правові акти набирають чинності:

• з моменту прийняття;

• з моменту опублікування;

• з моменту, передбаченого в самому нормативно-правовому акті чи в супроводжувальному акті про порядок введення цього нормативного акта в дію;

• по закінченні встановленого терміну після його опублікування (наприклад, для законів Україні це 10-денний строк, якщо в законі чи постанові про введення його в дію не вказаний момент набрання законом чинності);

• з моменту фактичного отримання акта виконавцями

(якщо нормативно-правовий акт не підлягає опублікуванню);

• з виникненням певних обставин (проголошення війни, надзвичайного стану тощо);

• з дати реєстрації (затвердження) нормативно-правового акта.

Нормативно-правові акти втрачають юридичну силу:

• після закінчення строку, на який вони були прийняті;

• зі зміною обставин, на які вони були розраховані;

• при прямому скасуванні іншим нормативно-правовим актом чи спеціальним актом (рішенням Конституційного Суду);

• при фактичному його скасуванні, тобто коли прийнято новий нормативно-правовий акт з цього самого питання, а попередній формально не скасовано.

Зворотна сила закону (ретроактивність) — це поширення дії норм певного закону на суспільні відносини, що виникли до набрання ним чинності.

Загальним є правило: закони зворотної сили не мають. Це надає визначеності та стабільності суспільним відносинам, адже громадяни у своїх вчинках орієнтуються не тільки на чинні закони, а й розраховують на майбутні.

Зворотну силу мають лише ті закони:

• в яких передбачене надання їм (або окремим статтям) зворотної сили;

• які скасовують або пом'якшують юридичну, зокрема кримінальну, відповідальність фізичної особи.

Переживання закону (ультраактивність) — продовження дії норм закону після втрати ним чинності. Тут старий нормативний акт, скасований новим, ніби "переживає" відведений йому термін. Таке можливо лише за умови, що новий закон продовжує на певний період чинність норм старого закону.