Загальна характеристика типів управління освітою

Центральний (загальнонаціональний) рівень зазвичай представлено Міністерствами освіти. Міністерство може призначати дорадчі органи для отримання допомоги, які розробляють пропозиції по змісту освіти початкової та середньої школи (Франція, Англія); відповідають за загальну та професійно-технічну освіту (Австрія). Також у Великобританії відповідальність за різні освітні галузі розподілена між чотирма міністерськими організаціями: Департаментом освіти иа зайнятості Англії, Уельським офісом освітнього департаменту, Шотландським офісом освіти і промисловості, Департаментом освіти Північної Ірландії.

В Ісландії Міністерство освіти, науки і культури відповідає лише за старшу школу. У Бельгії центральна влада передала повноваження для прийняття важливих рішень Міністерствам трьох спільнот – французької, фламандської, німецької.

Регіональний рівень – влада, яка реально має приймати та втілювати важливі освітні рішення. Так, у Німеччині за організацію освіти відповідають безпосередньо шістнадцять Земель, які становлять федеративну республіку. У Норвегії регіональний рівень відповідає округам, які організовують освіту на рівні старшої школи.

Місцевий рівень включає ради навчальних округів (Бельгія, Данія, Швеція, Норвегія). В Англії та Уельсі – це ради графств або округів. В Ірландії місцевий рівень відповідає муніципалітетам.

На рівні школи рішення приймають різні суб’єкти: шкільні директори, педагогічні ради та інші.

Одним з актуальних завдань у галузі управління освітою є адекватне визначення ролі центральної, регіональної та місцевої влади. В умовах глибоких кількісних та якісних зрушень в розвитку освіти стає все більш наявною необхідність по-новому розрізнювати функції між суб’єктами управління, що сприяло б поєднанню зусиль, спрямованих на підвищення ефективності діяльності освітніх закладів.

Як відомо, організація, форми та методи управління освітою залежать від особливостей державного ладу, специфіки політичних і культурних традицій тієї чи іншої країни. Незважаючи на різноманітність національних моделей організації освіти на Заході, в галузі управління можна виділити два історично сформованих типи – централізований і децентралізований.

Централізована система управління, як вважають деякі вчені (Б. Вульфсон, Ю.Алферов) сприяє створенню національних освітніх стандартів, збереженню почуття культурної спільності всього населення країни. В той же час (хоча і не обов’язково) така система посилює авторитарні тенденції керівництва освітою, обмежує ініціативу робітників шкіл, місцевої адміністрації , ускладнює пошук нових шляхів, нав’язує одноманітність форм та методів педагогічної роботи, недооцінює значення регіональної специфіки (що довгий час і відбувалось в умовах системи освіти країн СНД).

Децентралізована система управління надає простір розвитку місцевої ініціативи, полегшує проведення педагогічних експериментів, більш повно ураховує місцеві особливості, які мають відношення до завдань навчання та виховання. Процес децентралізації теоретично не повинен протистояти посиленню впливу центральної державної влади. Досвід різних країн свідчить, що централізація не обов’язково є авторитарною, а децентралізація не завжди забезпечує демократію. Один з відомих французьких дослідників порівняльної педагогіки С. Лурьє зазначав, що “...не завжди є можливість встановити кореляцію між високим ступенем децентралізації та демократизацією суспільства. Під прикриттям децентралізації приватна влада захоплює управління освітою без мінімальних гарантій соціальної справедливості [5, с.127].

Однією з істотних змін, що відбуваються в суспільстві нині, є перехід від жорстко централізованого управління до децентралізованого. У країнах, де централізація виступала провідним принципом організації суспільного життя, актуальним було завдання визначення найоптимальнішого співвідношення механізмів централізації і децентралізації управління. Сьогодні централізований тип управління освітніми системами стає все менш ефективним. І в той же час загально відомо, що ідеї централізації управління виникли саме тому, що децентралізована економіка не могла забезпечити вимоги і потреби суспільства, стабільний його розвиток. І сьогодні країни з децентралізованим управлінням активно використовують такий елемент централізації, як наявність чітких загальнодержавних законів.

В останні роки багато дослідників на основі аналізу механізмів управління нашої країни доперебудовчого періоду та країн з розвинутою ринковою економікою намагаються визначити особливості централізованої та децентралізованої систем і можливості їх інтеграції(А.Файоль, Д.Гонелік, Л.Абалкін, В.Медведєв, В.Бєлова, В.Співаков та ін.).