Тема лекції 8: педагогіка рудольфа штайнера План

1. Рудольф Штайнер – основоположник вільної вальдорфської школи

2. Дидактика вальдорфської школи – фактор формування цілісної особистості

3. Вальдорфська педагогіка як міжнародний культурно-освітній рух

Рудольф Штайнер (1861-1925) - видатний європейський мислитель початку ХХ століття. Як редактор і коментатор природничо-наукових праць Й.Гете саме Р.Штайнер першим оцінив їх масштаб, новизну, значення та ввів до культурного обігу. Він автор значних праць у галузі філософії, гносеології (теорії пізнання).

Як засновник духовно-наукового людинознавства (антропософії) Р.Штайнер заклав значущий духовний фундамент у різні галузі знання та людської діяльності. Він вніс нові плідні імпульси для розвитку медицини, фармацевтики, лікувальної педагогіки. Ідеї Р.Штайнера в галузі соціального життя покладено в основу діяльності багатьох закладів, консультаційних фірм і банків. Р.Штайнер розробив піонерський для свого часу екологічний метод ведення сільського господарства. Не можна не згадати про його вплив на розвиток архітектури, театрального мистецтва (зокрема, створення нового мистецтва руху – евритмії).

Проте найбільшу популярність ім’я Р.Штайнера отримало в зв’язку з широким поширенням освітніх закладів, передусім, дитячих садків і шкіл, що працюють на основі створеної ним педагогіки.

Педагогіка Р.Штайнера – це цілісна педагогічна система, що має свій світоглядний фундамент, свою філософську, психологічну, соціологічну, етичну, естетичну основу. Цією основою є антропософія, у центрі якої уявлення про людину як про єдність її тілесно-душевно-духовного буття. Як найважливіший імпульс антропософії в соціальній сфері педагогіка Р.Штайнера є образом школи нового типу – неодмінної складової вільного духовного життя суспільства.

Цілісне втілення ця педагогічна концепція віднайшла в школі для дітей робітників і службовців тютюнової фабрики “Вальдорф-Асторія” (м. Штутгарт, Німеччина), котра була заснована в 1919 р. Р.Штайнером при підтримці директора фабрики Е. Мольта. Якщо до цього часу назва “Вальдорф” була поняттям суто економічним, то з моменту виникнення першої Вільної вальдорфської школи цей термін набув нового культурного значення та безпосередньо асоціюється з педагогікою та навчально-виховними закладами.

Нові педагогічні ідеї, нововведення, запропоновані Р.Штайнером, і сьогодні залишаються актуальними, сучасними та інноваційними. Вони стосуються як організаційно-управлінських аспектів, так і дидактично-методичних основ педагогіки.

Перелічимо основні інновації, що були висунуті Р.Штайнером як вимоги до сучасної школи та реалізовані ним у Штутгартській вальдорфській школі.

■ Система внутрішкільного управління, в якій керівна роль належить не директору, а двом основним формам самоврядування:

- колегії задіяних у школі педагогів - щотижневим учительським конференціям. У сфері діяльності колегії знаходиться розв’язання всіх педагогічних питань: постійне оновлення педагогіки через поглиблене пізнання людини; професійний розвиток, постійна подальша самоосвіта та самовиховання вчителя; прийняття на роботу нових учителів тощо. У співпраці вчителів педагогічна теорія та практика безпосередньо об’єднуються. Цій меті служать обговорення окремих учнів або цілих класів, а також питань дидактики і методики;

- батьківсько-вчительському правлінню – представнику правових інтересів школи, що визначає та регулює її економічний і правовий баланс. Тісна взаємодія педагогів з батьками є характерною ознакою вальдорфської педагогіки, виразником спільного розуміння завдань освіти та спільної відповідальності сім’ї та школи за долю дитини.

■ Принцип класного вчителя, котрий викладає у своєму класі всі основні предмети протягом перших восьми років навчання, що сприяє соціальній стабільності класу як спільноти, єдності процесів навчання і виховання, інтеграції різних дисциплін. У співпраці з іншими вчителями та батьками класний учитель ключовим чином впливає на навчальний процес і має значну ступінь педагогічної свободи. Жоден учень не залишається поза увагою класного вчителя; для дитини вчитель набагато важливіше навчального предмета.

■ Спільне навчання хлопчиків і дівчат, а також відсутність розподілу за соціально-матеріальною ознакою: “вальдорфська школа – школа для всіх”.

■ Відміна системи відміток у балах і другорічництва: школа таким чином перестає сортувати учнів на добрих і поганих; кожний може розвиватися вільно та безперешкодно, згідно зі своїми індивідуальними особливостями. Замість табелю учням і батькам видаються щорічно характеристики, в котрих розкривається повна картина розвитку дитини, описуються всі її досягнення, соціальні стосунки, чесноти – старанність, витривалість, надійність, захоплення.

■ Відмова від використання традиційних підручників – замість цього весь зміст уроків оформлюється в навчальних зошитах - у вигляді своєрідних “підручників” – спочатку за допомогою вчителя, а пізніше, у середніх і старших класах – самостійно.

■ Орієнтація змісту освіти на вікові особливості дитини – навчальні програми та методи викладання враховують внутрішні потреби людини на кожному віковому ступені та слугують цілісному розвитку особистості в єдності мислення, відчування, вольової діяльності. В узагальненому вигляді підходи Р.Штайнера до вікового становлення дітей подано в таблиці 1.

■ Введення “гігієнічної (душевно-економної)” організації викладання – орієнтація навчального процесу на ритм дня, тижня, року.

■ Висування на перший план різноманітної художньо-практичної діяльності, завдяки чому розвивається культура почуттів і воля дитини.

■ Відродження усного оповідання, матеріалом для якого вчителю слугують культурно-історичні перекази людства (казки, легенди, байки, біблейські історії, міфологія народів світу, сцени з давньої та середньовічної історії, біографії видатних історичних особистостей тощо); у молодших і середніх класах оповіданням і переказам щоденно відводиться час на першому (головному) уроці; театральні постановки цих сюжетів інтегруються в навчальний процес.

■ Викладання двох іноземних мов з першого класу за спеціальною методикою.

Р.Штайнером у циклі праць, у понад 200 лекцій, ході безпосереднього спілкування з учителями та учнями був розроблений детальний навчальний план 12-річного шкільного навчання. Мова йде не про сітку годин, а про повноцінну розгорнуту систему навчальних програм, де визначено зміст, форми, методи навчання, контроль за ефективністю педагогічного процесу.

Основними факторами, що визначають розроблений Р.Штайнером навчальний план, є, з одного боку, нормальний хід розвитку дитини, з іншого – умови її оточення. В частині, присвяченій молодшим класам, навчальний план значною мірою орієнтований на перший чинник, тобто виходить в основному із законів розвитку дитини. При навчанні учнів старших класів більше береться до уваги вимоги, що випливають з другого фактору, оскільки молода людина повинна віднайти своє місце в сучасній культурі та активно брати участь у її створенні (при навчання учнів середніх класів деякою мірою відбувається врівноваження вимог закономірностей розвитку дитини з вимогами, що випливають із суспільних потреб). Все це Р.Штайнер розглядає у зв’язку з життям, що постійно змінюється, а отже, ніякий жорстко складений план не зможе відповідати такому живому процесу.

Для будь-якої вальдорфської школи, що розробляє свій навчальний план, основоположними є педагогічні настанови та рекомендації Р.Штайнера. Це не означає, що кожна школа повинна в одній і тій же формі реалізовувати всі ці вказівки й не може виробити чи розвинути оригінальні форми для втілення своїх ідей. Практика роботи вальдорфських шкіл показує, що серед них часто зустрічаються досить не схожі одна на одну. Ще при житті Р.Штайнера кожний класний учитель знаходив свої ключі для розв’язання педагогічних завдань.

При цьому всі вальдорфські школи, ґрунтуючись на педагогічній концепції Р.Штайнера, на його філософсько-психологічному обґрунтуванні процесу розвитку людини, підпорядковують навчальні плани єдиній меті – цілісному розвитку дитини, її розумових, емоційно-вольових, соціальних здібностей з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Так, навчальний план вальдорфської школи містить взаємопов`язану сукупність академічних, художньо-естетичних і ремісничо-прикладних дисциплін, що забез­печує не тільки вивчення загальноосвітніх предметів, а й різноманітні заняття мистецтвом (малювання, живопис, ліплення, декламація, співи, гра на музичних інструментах, участь у хорах, оркестрах, драматичних постановках тощо), руко­діллям і ремеслами (в`язання, вишивання, виготовлення іграшок, предметів побуту, квітникарство, садів­ництво, будівництво, сільськогосподарські роботи, гон­чарство, обробка дере­ва, металу тощо).

Особливістю Штайнер-шкіл є наявність предметів - евритмія, малювання форм, історія мистецтва, сучасні технології тощо, які не вивчаються в традиційній школі й вводяться в практику вальдорфської освіти для посилення естетичної та практичної спрямованості процесу навчання, тісної взаємодії теоретичного на­вчан­ня з реаліями оточуючого середовища.

Із суто педагогічних причин, далеких від утилітарних міркувань, починаючи з молодших класів, діти вивчають дві іноземні мови (у деяких школах, починаючи із середнього ступеня, вводиться вивчення третьої іноземної мови), які є частиною освіти людини як цілісної істоти і роблять свій внесок у розвиток душевно-духовних сил учня, збагачуючи його душу, впливаючи на його чутливість, увагу, жвавість.

Цілі й завдання навчальних предметів Штайнер-шкіл, незалежно від характеру шкільних дисциплін (академічного, естетичного або ремісничо-прикладного), мають всебічну спрямованість на розвиток розумової, емоційної та вольової сфер учня.

Так, заняття ручною працею і ремеслами не лише пробуджують активність дитини, формують уміння й навички в різних галузях людської діяльності, але й ефективно впливають на розвиток активності мислення, виховують відчуття стилю, гарного смаку, терпіння, старанність, бажан­ня доводити розпочату справу до кінця й ін.

Багаторічні заняття мистецтвом не тільки розви­вають багату в кількісному й якісному відношенні палітру почуттів, але є дієвим процесом пізнання світу, виховують волю, сприяють розвитку мораль­них і соціаль­них якостей. За наявності у вальдорфській школі різноманітних предметів естетичного циклу кожне заняття художньо оформ­люється таким чином, щоб були охоплені й активізувалися всі три сфери психіки дитини – її мислення, відчування й воля.

У Штайнер-педагогіці на основі антропософських світоглядних принципів цілісно­сті знання, синтезу науки, мистецтва, моралі глибоко пророблені міжпред­метні зв`язки. Тісна взаємодія різних галузей викладання, інтегрування близьких за змістом навчальних предметів дозволяє сконцентрувати, ущільнити процес навчан­ня, сприяє формуванню у дитини цілісного знання.

Так, на початковому етапі навчан­ня розвиток мовлення у дітей, навчання читання, письма, грамоти, лічби здійснюється за допомогою занять живописом, малюванням форм, ліплен­ням, му­зи­кою, співами, рецитацією, театром тощо.

У подальшому при вивченні, наприклад, географії широко використовується історія країни, яка вивчається, її культура, фау­на й флора. Вивчення акустики (першого розділу фізики) базується на досвіді, якого учні набули під час гри на музичних інструментах. Від художнього сприймання музики поступово переходять до фізичного трактування акустики, тобто “музика народжує акустику”.

Аналіз навчальних програм вальдорфських шкіл свідчить, що зміст навчаль­ного матеріалу чітко відповідає рівню розвитку свідомості учнів, що допомагає найкращому засвоєнню матеріалу, який викладається, його індивідуальному осягненню й розумінню, а отже, сприяє оптимальному розвиткові дітей.

Організація навчально-виховного процесу в Штайнер-школі здійснюється че­рез систему природовідповідних форм і методів, які сприяють цілісному розвит­ку особистості в її мисленні, почуттях й вольовій активності, єдності процесів пізнання й емоційно-вольової діяльності дитини і забезпечують збереження її нормальної здатності сприймання, фізичної і психічної активності (“душевно-еко­ном­не навчан­ня”).

Заслуговує на увагу ритмізація навчання - планування уроків, розподіл занять протягом дня, тижня, року, беручи до уваги природний ритм варіювання свідомості дитини, її здатність зосередитися й потреби в активній діяльності.

Яскравим прикладом ритмічної побудови навчального процесу є, передусім, викла­дання основних предметів методом “епох” - циклами “поринання” (приблизно місяч­ними) у формі так званого головного уроку. Головний урок – це щоденний перший здвоєний (1 година 50 хвилин) урок, основна структура якого включає: ритмічну частину, основну частину (власне навчання), заключ­на частина - розповідь, що пов`язана з темою уроку, відповідає душевному настрою дітей певного віку та несе моральний заряд.

Для Штайнер-школи характерно використання особистісно-орієнтованих мето­дів навчання. Так, універсальним засобом навчання і виховання учнів молодших класів є художньо-образне викладання. Живе слово вчителя, породжуючи живий відгук у душах учнів, сприяє співпраці дітей різного ступеню обдарованості та різної спрямованості талантів. Образна подача навчальної інформації, яка зв’язується спочатку з емоційним життям учнів, потім вкорінюється в діяльність волі через залучення практичних дій (ритмічних рухів, ігор, оформлення робочих зошитів, малювання тощо). Наприкінці вчитель спонукає учнів повторити те, що вони почули, утворили поняття, систему понять. Таким чином, навчальний процес, йдучи від емоційного рівня до сфери волі та досягаючи діяльності уявлень, охоплює психіку дитини в цілому.

Робота розуму, серця, рук учня в їх єдності сприяє поєднанню в єдине ціле строгої об’єктивної науковості та суб’єктивного, емоційно-забарвленого, особистісно-значущого. Такий підхід стимулює формування пізнавальної активності дитини, набуття нею досвіду емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу, сприяє розвитку пам’яті, інтелектуальних і моральних якостей дітей.

При навчанні учнів середніх і старших класів використовується науково-теоретичний підхід з акцентом на феноменологічному дослідженні. Феноменологічний під­хід як шлях пізнання не спрощує навчання до формування елементарного причинно-наслідкового мислення, а створює простір для цілісного спостереження. Феноменологічні дослідження ведуть до наукового розуміння цілісної дійсності з одно­часним збере­жен­ням і підтримкою переживаючої людської природи, що над­зви­чайно важливо з точки зору розвитку творчої складової особистості.

Особливої уваги заслуговує диференційований підхід до учнів з різними темпераментами. Диференціація вчителем навчального матеріа­лу відповідно до темпераментів учнів дозволяє дитині цілеспрямовано пори­нати в те, що вивчається, властивим саме їй способом. Підхід, на якому педагог будує свої стосунки з учнями різних темпераментів, можна позначити заповіддю давньогрецьких лікарів: “подібне лікується подібним”. Тобто з дітьми, наприклад, холеричного темпераменту вчитель веде себе як холерик, з меланхоліками – як меланхолік і т.д. При цьому педагог демонструє учням найкращі вияви їхнього темпераменту і одночасно шляхи подолання негативних рис особистості, пов’язаних з однобічностями темпераменту, що сприяє вирівню­ванню, згладжуванню сплесків темпераменту й в цілому гармонізації душевного життя учня.

Зрозуміло, що визначну роль у реалізації педагогічної концепції Р. Штайнера відіграє особистість учителя, його ком­петентність, відповідальність, ініціативність, творчий підхід до справи виховання.

У світі на сьогодні існує приблизно 80 вальдорфських семінарів (у даному контексті слово “семінар” означає вищий навчальний заклад, тобто педагогічний університет), що готують до професії вальдорфського педагога. Семінари мають різні форми та тривалість (як правило, дво- або чотирирічна денна, вечірня або заочна після вузівська освіта). Головне місце в системі підготовки належить формуванню мотивації педа­гогічної діяль­ності. У змістовному компоненті підготовки вчителів акцент робиться на форму­вання професіоналізму в процесі практичної роботи. Велика увага приді­ляється виробленню спеціальних умінь і навичок у художньо-практичній діяльності.

Проте освіта, отримана на вчительському семінарі, є лише точкою відліку в роботі вчителя з дітьми.

У професійній діяльності вальдорфського педагога найбільш значущим аспектом є індивідуальний підхід до дитини. Організація навчально-виховного процесу (навчання без стандартних підручників і бальних оцінок, художньо-образне викладання, методика роботи учнів із зошитами з “епох” та ін.) стимулює вчителя знаходити оригінальні педагогічні рішення, які відпові­дають у кожний конкретний момент актуальним потребам розвитку дитини

Орієнтація педагога вальдорфської школи на особливості тілесної консти­туції, психічної структури дітей вимагає постійної самоосвіти, людинопізнання, розвитку активності професійного мислення, об`єктивного сприй­нят­тя іншої людини, контролю над своїми емоціями, почуттями, вчинками. Отже, шлях вальдорфського вчителя – це безперервне самовиховання.

Після відкриття першої вальдорфської школи (Штуттгарт, 1919) нова концепція педагогіки Р.Штайнера з її відмінностями від традиційних форм була прийнята не одразу як у самій Німеччині, так і за її межами.

У той же час Р.Штайнер прагнув до того, щоб вальдорфська педагогіка мала міжнародний характер. Всесвітній рух вальдорфської школи він вибудовував серією лекцій, курсів, звернень, присвячених проблемам виховання і навчання і прочитаних для педагогів, батьків, широкої громадськості. Окрім Німеччини, він виступав у Швейцарії, Великій Британії, Голландії, Норвегії. Зусилля Р.Штайнера з ознайомлення громадськості з вальдорфською школою підкріплювалось зростанням кількості лекцій перших вальдорфських учителів. Ця робота була продовжена і після смерті Р.Штайнера в 1925 р.

У першій половині 20-х років XX століття у різних містах Німеччини почали відкриватися школи, подібні Штутгартській школі, котрі також називалися вальдорфськими. У 1928 р. в Штуттгарті було засновано Семінар вальдорфської педагогіки для підготовки вчителів. На початок 30-х у Німеччині працювали 8 вальдорфських шкіл (Берлін, Бреслау, Дрезден, Гессен, Гамбург, Ганновер, Кассель, Штутгарт). У 1933 р. для розв’язання спільних завдань і дотримання спільних інтересів було створено федеративний Союз вільних вальдорфських шкіл із центром у Штутгарті.

У другій половині 30-х років вальдорфські школи почали зазнавати тиску з боку нацистського режиму. З 1938 р. усі вони були закриті, виключення складала школа в Дрездені, котру закрили в 1941 р. У 1945 році вона знову змогла відкритися, але незабаром була заборонена – цього разу соціалістичною владою НДР. Школа відновила свою роботу лише в 1990 р., що, безперечно, є символічним фактом часу.

Досить швидко після відкриття першої вальдорфської школи у Штуттгарті аналогічні навчальні заклади з’явилися і за межами Німеччини. Зокрема, починаючи з 1923 р. почали засновуватися такі школи в Голландії, де вони називалися Вільними школами. У 1925 р. під назвою “Школи Рудольфа Штайнера” відкрилися вальдорфські школи у Великій Британії, Швейцарії; в 1926 - у Норвегії, Португалії, Угорщині; в 1928 – у США. Ці школи підтримували духовну спадковість вальдорфського руху в роки його заборони в Німеччині націонал-соціалістами. Вчителі, що емігрували з Німеччини, засновували вальдорфські школи у США, Бразилії, Південній Африці та інших країнах.

З 1945 р. почали відроджуватися вальдорфські школи Німеччини, була відновлена робота Штутгартського семінару вальдорфської педагогіки та Союзу вільних вальдорфських шкіл. Проте нових вальдорфських шкіл у Німеччині до кінця 60-х років з’явилося небагато. Основні зусилля спрямовувалися на об’єднання та укріплення вже існуючих. За цей час і в інших країнах з’явилося незначна кількість вальдорфських шкіл. На кінець 60-х років у Європі налічувалось 40 вальдорфських шкіл (25 – у Німеччині).

Кінець 60-х років ХХ століття ознаменувався значним розвитком вальдорфського руху, цьому багато в чому сприяло урочисте святкування 50-річчя першої вальдорфської школи. Учасники урочистостей, серед яких були відомі в Німеччині діячі науки, культури, освіти, досить високо оцінили результати діяльності вальдорфської школи. Зокрема, обербургомістр м. Штутгарта А.Клетт назвав вальдорфську школу найуспішнішим внеском Німеччини у світову педагогіку. Міністр культури ФРН В.Хан підкреслив, що багато з ідей, котрі з’являються у сучасних педагогічних дискусіях не нові, оскільки протягом останніх 50 років стали дійсністю у вальдорфській школі.

Святкування ювілею стало свідченням того, що вальдорфська школа в Німеччині визнана як школа, котра повноцінно готує дитину до реального життя, виховує до свободи та самостійності. Це стало причиною того, що вже в середині 1989 р. у Німеччині було 117 вальдорфських шкіл і з’явилося п’ять нових навчальних закладів з підготовки вальдорфських фахівців. Зросла кількість вальдорфських шкіл і в Європі: поза Німеччиною на кінець 80-х років було 234 школи.

З кінця 80 – початку 90 років вальдорфські школи почали виникати й у країнах колишнього соціалістичного табору: спочатку в Угорщині, а потім і в Польщі, Росії, Румунії, Естонії, Чехії, Україні. Це викликало до життя створення у 1993 р. Міжнародної асоціації вальдорфської педагогіки в країнах Центральної і Східної Європи та на Схід від них (штаб-квартира – м. Штутгарт).

За станом на 2004 р. у Німеччині більш ніж 180 вальдорфських шкіл (1 % від загальної кількості німецьких учнів відвідує вальдорфські школи та 6000 школярів щорічно випускаються з вальдорфських шкіл). У цілому в світі існує приблизно 900 вальдорфських шкіл, а також 3100 дитячих садків і 150 лікувально-педагогічних закладів. Сьогодні вальдорфські школи, окрім Європи, США, Канади, працюють в Індії, Японії, Австралії, Новій Зеландії та інших країнах. Отже, за 85-річну історію існування Штайнер-педагогіка не лише не зникла зі світового освітнього простору, а навпаки укріпилася та перетворилася в широкий міжнародний культурно-освітній рух, який охоплює понад 50 країн світу. Це свідчить про те, що за вальдорфською педагогікою стоїть загальнолюдський культурний імпульс, актуальний саме для сучасності.

Слід особливо підкреслити, що Штайнер-педагогіці притаманна пластичність і рухливість, висока адаптованість до умов конкретної країни. Це породжує розмаїття практичних форм Штайнер-шкіл у світі: як не схожі одна на одну культури різних країн, так і не схожі, наприклад, шведська вальдорфська школа на англійську чи на фінську, а російська – на німецьку тощо. Навіть в одній країні можна зустріти Штайнер-школи, що мають досить значні відмінності.

Вальдорфська школа і держава. У країнах, де Штайнер-школи існують давно і мають високий авторитет, - таких, як Данія, Німеччина, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Швейцарія – держава підтримує вальдорфські школи економічно, прагматично вважаючи, що тим самим заощаджуються великі кошти на проведення реформаторських експериментів, тому що найкращим джерелом ідей і прикладом для реформування освітньої системи є саме вальдорфські школи.

У цих країнах спостерігаються процеси інтеграції державних і вальдорфських шкіл: різні методичні прийоми, характерні для Штайнер-педагогіки (уроки - “епохи”, значний художньо-практичний аспект у викладанні, раннє вивчення іноземних мов тощо), застосовуються й у державних школах. Так, у Швейцарії вчителі приблизно ста державних шкіл викладають за методиками вальдорфської педагогіки.

В останні роки особливий інтерес з боку державної системи освіти, передусім, ФРН, викликає викладання природничо-наукових дисциплін у вальдорфській школі, що спирається на наукові погляди Гете (феноменологічний підхід), у тому числі в зв’язку з проблемами гуманізації школи, а також екологічним вихованням.

Пильну увагу державна шкільна система приділяє багатому та різноманітному досвіду, накопиченому вальдорфською школою при організації освітнього процесу старшої школи. Кожна вальдорфська школа, будучи автономним утворенням, віднаходить власні шляхи побудови сучасної старшої школи.

Вальдорфська педагогіка – особлива педагогічна культура. У європейських країнах Штайнер-педагогіка вийшла далеко за межі власне освітніх закладів, переросла в особливу педагогічну культуру. Це виражається, зокрема, в оригінальній специфічній архітектурі будівель дитячих садків і шкіл, стилі опорядження приміщень, проведенні календарних свят у навчальних закладах і родинах, створенні батьківських клубів тощо. Існують фірми, що спеціалізуються на випуску вальдорфських іграшок, особливої воскової крейди, фарб, музичних інструментів.

Низка видавництв публікує дитячу літературу з оригінальними ілюстраціями. З вальдорфського руху в Німеччині вийшло декілька відомих казкарів, отримали поширення “казкові ініціативи”, дитячі лялькові театри, дитячий цирк та інші види творчої діяльності, вальдорфські літні табори, де діти працюють на фермі або в лісу тощо. Колишній учень вальдорфської школи М.Енде став відомим у всьому світі письменником і автором бестселерів дитячої літератури (“Момо”, “Нескінченна історія”). Вальдорфські педагогічні спільноти користуються великою популярністю в усьому світі та вважаються “екологічними нішами” дитинства.

Міжнародні проекти вальдорфської педагогіки. За останні декілька років завдяки тісній комунікації вальдорфського руху та ЮНЕСКО в світі з’явилися досить цікаві проекти. Зокрема, новий інтегративний проект вальдорфської школи в Амстердамі (Нідерланди), котрий враховує досягнення сучасних гуманітарних наук. Багато вальдорфських закладів працюють у соціальних фокусах сучасності: в гетто США, охопленими расовими заворушеннями”; в поселеннях Південної Африки, де йде громадянська війна; в палестинських таборах Сектору Газа; у жебрацьких кварталах Південної Америки; в умовах війни на Балканах і Кавказу; серед переломних політичних і соціальних процесів Східної Європи.

Так, у США 14 державних шкільних округів запропонували заснувати в центрах великих міст, що є осередком соціальних криз (там, де расові заворушення, наркотики, злочинність тощо, призвели до соціальних потрясінь) вальдорфські педагогічні утворення. Добрі результати має міська вальдорфська програма в Милуоці (штат Вісконсін), що розпочалася в 1991 р. Завдяки вальдорфській педагогіці американській шкільній владі вперше вдалося успішно розв’язати гострі етнічні та соціальні проблеми.

У великих містах Південної Америки (Сант-Яго, Богота, Сан-Паулу тощо) створено проекти “Діти вулиць” і вальдорфські педагоги працюють з безпритульними дітьми та наркоманами. Досить нові моделі вальдорфських шкіл було засновано в таборах біженців для палестинських дітей у Секторі Газа. Вальдорфські школи першими створили прецедент зі спільного навчання білих і чорних школярів у Південно-Африканській Республіці (задовго до відміни апартеїду), католиків і протестантів у Белфасті (Ірландія). Над створенням вальдорфських педагогічних закладів працювали під час громадянської війни в Грузії та в 1994 р. у Тбілісі разом з дитячим садком з’явилася й вальдорфська школа.