Рекомендована тематика рефератів

1. Поняття соціалізації у світовій педагогіці та чинники її ускладнення в сучасних умовах.

2. Громадянськість як інтегрована ціннісна орієнтація особистості та умови її формування.

3. Полікультурне виховання у сучасній школі.

4. Проблема екологічного виховання у розвинутих країнах світу.

5. Проблеми кризи моральних цінностей школярів у сучасному світі.

6. Досвід громадянознавства у шкільних програмах розвинутих країн світу.

7. Роль шкільного самоврядування в соціалізації підростаючих поколінь.

8. Соціалізуючий потенціал предмета "Права дитини".

9. Трудове виховання як важливий аспект соціалізації шкільної молоді.

10. Практика міжнародного співробітництва з питань екології.

Тема 6. Статус учителя у розвинених країнах світу та в україні

План

1. Статус та вимоги до сучасного учителя

2. Досвід організації профорієнтації та профвідбору у педагогічній освіті України та інших країн світу

3. Національні системи професійної підготовки вчителів

4. Інтеграція педагогічної освіти України в загальноєвропейський простір:

1.Статус та вимоги до сучасного учителя

Педагогічна галузь – одна з найпоширеніших соціальних галузей, яка об’єднує велику кількість студентів педагогічних навчальних закладів, вихователів, учителів, викладачів та науковців. У сучасному світі учительська професія є однією з найпоширеніших професій у колі інтелегенції.

Поява вчительської професії ученими пов’язується з процесами становлення виховання як організованої цілеспрямованої взаємодії двох і більше осіб, винекнення перших шкіл. У далекому минулому, за часів розквіту перших цивілізацій давнього Сходу, учителями були жреці, які складали малочисельну привілейовану касту. У давній Греції дидаскалами були вільнонаймані громадяни, які виконували роль батька, наставника, його слухали і поважали. Учительська професія носила приватний характер і не мала чіткої регламентації. В історії педагогіки в означений період лише мудреці філософи-софісти (V-ІV ст. до н.е.), пропонуючи свої знання за певну матеріальну винагороду, вважали необхідним рівнем освіти дидаскала семичасну „ен-киклос-пайдейу” (енцмклопедію), згодом сформовану у „сім вільних мистецтв” – символ академічної освіченості.

У Римській імперії учителями призначали чиновника від імені імператора, тим самим підвищуючи соціальний статус учителів та посилюючи їхню відповідальність. Давньримський філософ і педагог Марк Фабій Квінті ліан (35(42)р – бл. 100(118)р.н.е.), автор першого педагогічного трактата „Виховання оратора”, сформулював загальні вимоги до вчителя: бути в міру суворим, але не дратівливим ; любити дітей; не бути фамільярним, не підривати впевненості дитини у власних силах.

В епоху Середньовіччя обов’язки вчителів виконували здебільшого священники, монахи, переписувачі-каліграфісти. У містах у цехових і гільдійських школах вчителювали наймані особи з ремісників та купців.

Індустріалізація і поширення обов’язкової початкової освіти державного зразка в епоху Відродження і Просвітництва сприяли формуванню когорти учителів як представників контрольованого фаху. Так, наприклад, статутом Львівської братської школи першим пунктом визначалося, що: „Дидаскал, або вчитель, цієї школи повинен бути доброчинний, розумний, смиренномудрий, скромний, не хабарник, не грошолюб, не гнівливий, не заздрісник, не насмішник, не соромітник, не чародій, не казкар, не пособник єресей, а прихильник доброчинності, добрих справ, що в них себе проявляє, а не лише в таких чеснотах, та й учні будуть такі, як їх учитель...”(11, с.61).

XVІІІ – XІX ст. – період розвитку вчительської професії, наукової та суспільної зацікавленості у забеспеченні ефективності діяльності педагога. В історії відчизняної педагогічної освіти означений період пов'язаний з поширенням гуманістичної традиції, відкриттям перших вищих педагогічних навчальних закладів, серед яких почесне місце посідає Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди (1804р.)

З часу введення обов’язкової освіти і поширення явища щодо постійного збільшення тривалості обов’язкової і первинної освіти (первинна освіта – initial education” – новий міжнародний термін, що означає всі види навчання і підготовки, які отримують діти і молодь від початку обов’язкової освіти до виходу на ринок праці) проблема підготовки учительських кадрів стала однією з центральних у життєдіяльності суспільства. Жодні технічні нововведення не змогли похитнути визначальної ролі вчителя в школі. Він був і залишається ключовою особою, яка виконує складні завдання, що стоять перед сучасними навчально-виховними закладами усіх рівнів і типів.

В Україні упродовж довготривалого періоду в усіх законодавчих актах та офіційних документах педагогічна діяльність оцінювалася дуже високо. Поряд з цим, на практиці престиж учительської професії поступово знижувався, і сьогодні вона є однією з самих непопулярних серед учнівської молоді-абітурієнтів. Відсутність належної уваги з боку державотворців, низький рівень соціальної захищенності, відсутність перспектив для подальшого самовдосконалення – усе це зумовило критичну ситуацію, що характеризується відтіком талановитої активної молоді з школи. Всесвітня історія розвитку суспільства і здоровий глузд переконливо доводять, що подібна ситуація є тимчасовою, жодна держава чи інша соціальна формація не можуть розвиватися без високого рівня постановки освіти, висококваліфікованих викладачів, учітелів, вихователів, без культа знань і культури.

Звернемося до порівняльного аналізу визначення статусу та особливостей діяльності вчителя у різних країнах.

У багатьох европейських країнах учитель має повноправний статус державного службовця (Німеччина, Франція, Італія,Іспанія та ін.) з усіма його перевагами (висока соціальна захищеність, достатній рівень оплати праці) й недоліками (мінімальна особиста автономія чи повна її відсутність у поточній діяльності). У Японії також вчитель має статус державного службовця.

З огляду на важливість рекомендацій ЮНЕСКО щодо суспільно-політичного ставлення до вчительства зазначимо, що в документах, пов’язаних з програмою ЮНЕСКО „Освіта для всіх”, наголошується: „Педагогическая деятельность имеет значение для всего общества и требует от учителей глубоких знаний и особого мастерства, приобретенных и поддерживаемых в результате систематического и непрерывного образования. Она обязывает также иметь чувство личной и коллективной ответственности за образование учащихся и за обеспечение им наиболее благоприятных условий в учебных заведениях”.

Учені різних країн наголошують на надзвичайній складності професії вчителя. Так, наприклад, вчені США акцентують особливу увагу на силі її емоційного напруження. У полі діяльності американського вчителя щодня перебувають 120-150 учнів. Щоденне навчальне навантаження – 5 уроків по 45-50 хв. Але і в позаурочний час учитель виконує професійні зобов’язання. Таким чином, навантаження складає 50-60 годин на тиждень. І це – без урахування додаткових видів роботи: участь у педагогічних радах, проведення зустрічей і зборів з батьками учнів, чергування на шкільних дискотеках, спостереження за діяльністю учнівських клубів тощо.

Подібна ситуація щодо професійного навантаження вчителя спостерігається і в західноєвропейських країнах.

Вітчизняні представники порівняльної педагогіки – О.В.Глузман, Л.П.Вовк, Б.Л.Вульфсон, О.Н.Джуринський, Л.П.Пуховська, К.В.Корсак та ін. – у своїх дослідженнях виділяють наступні складові, що впливають на роботу і статус учителя:

а) навчальне навантаження, яке у середньому по країнах складає у початковій школі – 18 – 24 год., молодшій середній – 15 – 20 год., старшій середній – 24 – 25 год. Зазначимо, що в означену кількість годин входить викладання дисципліни і підготовка до нього. Фактично ж учитель має навантаження 40 – 50 год. на тиждень, оскільки додаються види роботи з учнями у позаурочний час, робота з громадськістю, батьками учнів;

б) наповнюваність класів та навчання у дві зміни: наприклад, у Японії у класах у середньому 40 учнів, у Росії – 30 – 35 учнів, в Україні – 25 – 35 учнів, США – 18 – 20 учнів;

в) психологічні умови: учитель постійно спілкується і діє в колективі колег, учнів, батьків учнів та ін.;

г) зарплата як ознака соціального престижу: Міжнародною організацією профспілок (МОП) та документами ЮНЕСКО проголошено ідею, що зарплата вчителів повинна адекватно відтворювати значимість освіти у досягненні національних цілей і задач. На жаль, ситуація у цьому напрямі досить складна не тільки в Україні. Так, у США зарплата вчителя у середньому в 5 – 8 разів нижча від інших інтелектуальних кваліфікацій. Лише у Японії, Південній Кореї, Данії та деяких інших західноєвропейських країнах зарплата вчителя перевищує середній рівень оплати праці інших державних службовців.

З метою підвищення статусу сучасного вчителя в системі педагогічної освіти країн світу формується загальна модель вчителя, вимоги до його професійного рівня, конкретизується поняття професіоналізму вчителя. Зокрема, у Західній Європі вимоги до сучасного вчителя висуваються за напрямами:

1 професійна компетентність;

2 політична лояльність;

3 висока моральність.

Для порівняння пропонуємо авторські моделі ідеального вчителя: японського ученого Томомучі Кіучі: здібність одночасно вчити і виховувати, ґрунтовна теоретико-педагогічна освіта, висока культура й усвідомлення

цінностей виховання, свобода й відповідальність, належність до інтелектуальної еліти; російського педагога В.А.Сластьоніна: початки економічної освіти,

організаційні здібності, комп’ютерна грамотність, висока культура, володіння

іноземною мовою, ініціативність, культура мислення, здатність до самонавчання, відкритість до педагогічних інновацій.

2. Досвід організації профорієнтації та профвідбору у педагогічній освіти України та інших країн світу

Як зазначалося вище, сучасний вчитель виконує широке коло складних, баготоаспетних функцій: навчальну, виховну, розвивальну, культурно-просвітницьку, соціально-педагогічну, корекційну, комунікативну, проективну, інноваційну, дослідницьку тощо. Більшість з цих функцій мають універсальний характер і складають індивідуальну професіограму сучасного вчителя. Для того, щоб професійне становлення молодого вчителя відбувалося у педагогічно доцільному середовищі, необхідна система професійної орієнтації та відбору, що передує університетській освіти.

У більшості країн світу накопичено значний досвід у цьому напрямку. Так, наприклад, у Росії, України та Чехії орієнтація на вчительську професію здійснюється в системі загальної середньої освіти у формі педагогічних гуртків, педагогічних класів, навчально-наукових комплексів, які об’єднують педагогічні ліцеї, коледжі, університети та інститути післядипломної освіти.

Є.П.Бєлозерцев, аналізуючи досвід підготовки вчителів в умовах перебудови, зазначив, що науково й методично цінний досвід профорієнтації на вчительську професію накопичено в українських педагогічних інститутах та університетах[1]. Проаналізуємо деякі форми такої роботи:

1. Посилення професійно-педагогічної спрямованості занять у спеціальних юнацьких школах для обдарованої молоді. Зокрема у навчально-виховний процес шкіл юних математиків, фізиків, хіміків, біологів цілеспрямовано вводяться відомості про професію вчителя, біографічні розповіді про талановитих педагогів (М.І.Лобачевский, Д.І.Менделєєв, М.В.Ломоносов та ін.), інформація про наукові досягнення професорів педагогічних навчальних закладів. Така робота сприяє формуванню об’єктивного уявлення про вчительську професію.

2. Створення спеціальних юнацьких шкіл педагогічного профілю шкіл юних вихователів на базі педвузів. У цих школах проводять періодичні заняття для учнів старшої середньої ланки, які мають яскраво виражені педагогічні схильності, беруть активну участь у роботі органів шкільного самоврядування. Двічі – тричі на місяць учні відвідують теоретичні заняття, де знайомляться з основними педагогічними категоріями, у перервах між заняттями проводять педагогічні спостереження, організують політінформації, диспути, дозвілля молодших школярів. По завершенню навчання учні отримують відповідну об’єктивну характеристику – рекомендацію для вступу в педагогічний університет.

3. Факультети майбутніх учителів денної та заочної форм навчання. Зміст допрофесійної психолого педагогічної підготовки на таких факультетах конкретизується, виходячи з реальної ситуації на ринку праці. Вчителі шкіл, студенти педвузів, які проходять у школах педагогічну практику, в університетах у дні відкритих дверей здійснюється підбір учнівського контингенту. Увесь навчальний процес на факультеті спрямований на виховання інтересу до педагогічної діяльності. Учні слухають лекції про психолого-педагогічні основи праці вчителя, виконують в міжсесійний період практичні завдання з виховної практики з молодшими школярами, вивчають досвід педагогів – новаторів.

За організацію та якість навчально-виховного процесу відповідальні деканати відповідних факультетів і кафедри педвузу. Підсумок роботи таких факультетів – залучення обдарованої молоді до навчання у вищому педагогічному навчальному закладі.

У США також здійснює профорієнтаційну роботу організація „Шкіл майбутніх учителів”. Юнаки і дівчата, які виявляють схильність до педагогічної праці, отримують базові знання з педагогіки та психології і досвід роботи з дітьми в якості помічників вихователів, організаторів дозвілля дітей тощо. Для слухачів такої школи організовуються семінари – практикуми, психологічні тренінги, зустрічі з досвідченими вчителями. Практикується у США, Великії Британії, Франції залучення старшокласників після нетривалої психолого-педагогічної підготовки до роботи з підлітками, що потребують педагогічної корекції, допомоги вихователям у дитячих центрах для емігрантів, соціально незахищених верств населення, до організації дозвілля в оздоровчих таборах.

У багатьох педагогічних університетах та вищих професійних школах необхідною передумовою вступу на педагогічні спеціальності є тестування, що дозволяє фіксувати інформацію про особисті якості: комунікабельність, толерантність, зосередженість уваги, пам’ять тощо.

Ще один крок допрофесійної педагогічної підготовки – залучення у педагогічні вузи талановитої учнівської молоді. За кордоном це здійснюється через поширення пільг у педагогічних навчальних закладах: безкоштовне навчання, державні та приватні стипендії; кредитування на пільгових умовах (житла, навчання).

Отже, розв’язання проблеми довузівської профорієнтації та профвідбору у педагогічній освіти як України, так й інших країн світу має комплексний характер і потребує взаємодії загальноосвітніх, вищих професійних навчальних закладів, органів управління освітою, громадськості.