Вивчення іноземних мов як одна з умов соціалізації

Сучасне полікультурне й багатонаціональне середовище в багатьох країнах світу поставило однією з умов вивчення іноземних мов. В останнє десятиліття в європейських країнах розвиваються нові тенденції в цій площині, сутністю яких є введення іноземної мови як обов’язкового предмета у початковій школі. Звичайно, найбільш вагомою є така практика для тих країн, де державною або офіційною є дві мови (Бельгія, Люксембург, Швеція та інші). Загалом же в полікультурних країнах існує практика оволодіння двома-трьома-чотирма мовами. Суттєвим є й те, що сьогодні у вивченні іноземних мов головну увагу приділяють розвитку комунікативних навичок учнів.

Рада культурного співробітництва Ради Європи серед провідних проектів у галузі шкільної освіти в останні роки розробила й наступний: "Політика у ставленні до мов у багатомовній і полікультурній Європі". В основі проекту – співробітництво у сфері вивчення іноземних мов як умова полегшення спілкування між майбутніми громадянами Європи, виховання у кожної особистості поваги до самобутності й культури інших, сприяння більш легкому доступу до будь-якої інформації.

Реалізуючи вказаний проект, Рада Європи сприяла розвитку нового комунікативного підходу у викладанні сучасних мов: 14-ма мовами надруковано методичні посібники для початкового навчання; підготовлене видання "Загальноєвропейські рамки викладання мов"; у 1994-му році в м.Грац (Австрія) було створено європейський центр сучасних мов, в якому організована підготовка і підвищення кваліфікації викладачів педагогічних навчальних закладів, розробників навчальних планів і програм, авторів підручників з різних країн тощо (1, 103). У цьому співробітництву бере участь і Україна.

З огляду на проблему, більш складним питанням є розв’язання двомовності в умовах багатонаціональної держави з метою задоволення культурних запитів та політичних прав громадян різних національностей. Численні моделі функціонування двомовного навчання, які розроблені в останні десятиліття, не завжди задовольняють країни з багатонаціональним населенням і, як пишуть дослідники цієї проблеми, приводять до "напруги між культурною самосвідомістю та національною (державною лояльністю)" (31).

Як пише, І.Тараненко, у підходах до створення двомовних програм для шкіл національних меншин у Європі існує два кардинально відмінних підходи: мінімальне врахування запитів меншин, при якому навчання рідною мовою зводиться до її викладання як окремого предмета, а також використання як можливої основи для викладання ще кількох навчальних курсів (наприклад, етнічної літератури), і максимальний підхід, коли весь курс навчання проводиться рідною мовою (31).

Загалом же, вибір конкретної моделі двомовного навчання є питанням не стільки шкільної, скільки державної мовної політики. Вирішення цього питання має велике значення для збереження миру в будь-якій багатонаціональній країні, бо може, з одного боку, стати знаряддям гноблення національної меншини та розвитку у її середовищі націоналістичних настроїв; з іншого, – засобом гармонізації національних інтересів різних народів у полінаціональній державі (31).

Як бачимо, соціалізація особистості є складним, багатогранним процесом, який залежить від багатьох чинників, зокрема, як власне педагогічних, так і політико-педагогічних. Тому ефективність соціалізую чого впливу школи багато де в чому залежить від оптимального співвіднесення, гармонізації всіх чинників у розвитку шкільництва, які сприяють адаптації особистості до майбутнього життя.