Трудове виховання як чинник розвитку особистості

Важливим аспектом соціалізуючого впливу є трудове виховання. Щодо морального аспекту проблеми – розвитку працелюбності як доброчинності, свій внесок у цю справу вносять усі форми активізації діяльності дітей у школі. Безпосередньо ж трудова діяльність школярів має свої специфічні особливості відповідно до віку дітей та національних традицій освітньої системи тієї чи іншої країни.

У більшості країн світу праця є обов'язковим предметом, починаючи з початкової школи. Дуже часто на ранніх етапах навчання вона пов'язана з художньою діяльністю: діти плетуть, вишивають, прикрашають приміщення тощо. Досить часто, особливо у сільській місцевості, діти беруть участь у вирощуванні рослин, догляді за тваринами. Дітей, що мають схильність до техніки, заохочують до конструктування. Провідними цілями таких занять виступають: розвиток працелюбності, старанності, навичок культури праці.

У молодших класах середньої школи праця продовжує бути, як правило, обов'язковим предметом. Вона набуває характеру ремісничої або сільськогосподарської праці. Тут слід зауважити, що у школах країн, що розвиваються, і де обов'язковою є лише неповна середня школа, діти вже на цьому етапі навчання набувають професійних звичок. У школах провідних країн світу праця на цьому етапі має у більшій мірі розвивальний характер. Особливістю сучасного етапу діяльності школи є включення у зміст трудового навчання евристичних проектів, пов'язаних з використанням комп'ютерів, сприяння технічній творчості учнів. Популярне й навчання таким традиційним видам діяльності як робота з деревом та металом, кулінарія, шиття, догляд за дітьми та хворими, друкарська справа тощо, але з застосуванням нових методів, технологій та знарядь праці.

У старших класах середньої школи, як вже зазначалося, відбувається глибока диференціація змісту освіти відповідно до життєвих планів старшокласників. Учні, що навчаються на практичних профілях, або у відповідних типах середніх шкіл практичної спрямованості, отримують допрофесійну підготовку, що включає як певну суму знань, так і практичних навичок та вмінь, які набуваються у шкільних майстернях, а потім під час стажування у регіональних професійних центрах, на підприємствах. Вони є достатніми для отримання робочого місця у галузі обслуговування діловодства або кустарного виробництва. У ряді розвинених країн разом з тим з'явилась тенденція надання робітничих кваліфікацій і учням академічних профілів.

У сільських школах ряду країн світу дитяча праця базується на принципі "рюралізму", тобто наближення її діяльності до потреб сільської місцевої общини. Як найбільш поширені види праці – школярі одержують основи аграрних знань, навички догляду за рослинами, злаками, тваринами, птахами. Нерідко до змісту праці включають догляд за хворими.

У сільських школах ряду країн значного поширення набув такий метод трудового навчання, як індивідуальний проект. Учень формулює для себе мету діяльності (виростити якусь тварину на фермі батьків, родичів, знайомих чи отримати врожай певної сільськогосподарської культури), розробляє за допомогою вчителя – консультанта програму діяльності. У цьому процесі він засвоює необхідні зоотехнічні або агрономічні знання. За результатами діяльності – отриманим від неї прибутком, він отримує оцінку за виконання проекту (28, 225-226).

Цікава в цьому плані і заслуговує на уважне вивчення ефективна система сільськогосподарської освіти та трудового виховання в США, в якій важливу роль відіграють неформальні організації молоді: Національна організація FFA ("Майбутні фермери Америки") та національна програма додаткової освіти "4 - H".

Так, національна програма додаткової освіти "4 - H" організує позашкільну діяльність школярів від 8 до 19 років за різноманітними напрямами. Її назва пояснюється початковими буквами чотирьох англійських слів: "Head" ("голова"), "Heart" ("серце"), "Hands" ("руки"), Health" ("здоров'я"). Чотири букви "H" означають, що організація пропонує своїм членам завдання для розуму, серця, рук та збереження здоров'я. Тобто, фактично охоплює ті види діяльності, які входять у всі сфери життя дітей: інтелектуальну, емоційно-вольову та фізичну.

Перші дитячі та юнацькі організації, з яких виросла сучасна системи "4 - H", виникли ще в 1900-му році в зв'язку з необхідністю закріплення молоді у сільськогосподарській місцевості. Тому методичні принципи роботи мають уже столітній досвід.

Сьогодні ця програма організує позашкільну діяльність 6,5 мілліонів школярів віком від 8 до 19 років за різноманітнішими напрямами. Вона є частиною загальнонаціональної освітньої системи – Кооперативної служби розповсюдження, в якій задіяні Міністерство сільського господарства США, університети штатів та місцеві адміністрації. Якщо в перші роки головною метою клубів "4 - H" було навчання сільськогосподарським знанням та умінням, а також веденню домашнього господарства, то на сучасному етапі вона розглядається як допомога школярам у громадянському становленні та підготовці до самостійного життя. Конкретно сформульовані завдання організації:

• набуття знань та умінь, необхідних для дому та сім'ї;

• трудове виховання, залучення до трудової діяльності;

• розвиток готовності та вміння працювати в колективі;

• розвиток здібностей до лідерства і бажання стати максимально корисним членом суспільства;

• навчання науковим методам прийняття рішень та вирішення проблем;

• ознайомлення з сільськогосподарськими професіями, розвиток потреби у продовженні освіти;

• екологічне виховання;

• формування навичок здорового способу життя, раціональної організації дозвілля;

• допомога в життєвому самовизначенні, підґрунтям якого є істинні людські цінності.

Головним принципом цієї програми є принцип "навчання в діяльності", а головним лозунгом клубів "4 - H" є лозунг: "Навчайся, працюючи". Всі трудові та життєві уміння, а також необхідні теоретичні знання школярі отримують у процесі самостійної практичної роботи, причому це не обов'язково фізична праця: діяльність може бути пов'язаною з проведенням психологічних тренінгів та практикумів, вивченням роботи органів місцевого самоврядування, дослідженням екологічних проблем місцевості тощо.

Головна форма організації діяльності членів "4 - H" – проекти, тобто самостійні практичні завдання творчого характеру різного обсягу та терміну (від декількох тижнів до декількох років), які виконуються індивідуально або груповою учнів. Теми проектів різні – від вирощування сільськогосподарських рослин та тварин, ремонту та обслуговування машин та механізмів до вивчення системи місцевого самоврядування та практичної психології.

Серед найбільш популярних напрямів, за якими виконуються проекти, можна назвати: рослинництво, тваринництво, квітникарство, ландшафтна архітектура, охорона природних ресурсів, ветеринарія, домашні тварини, етнологія, пестициди, лідерство, професійне самовизначення, бізнес у місті та селі, велосипеди, автомобілі, трактори, їжа та харчування, консервування, домашнє рукоділля й ремесла, сімейні зв'язки. Як бачимо, участь у роботі організації знайомить школярів практично з усіма сферами життя сучасного суспільства та багатьма напрямами професійної діяльності. Деякі проекти дають можливість заробити гроші, що є додатковим стимулом та ефективним засобом екологічного виховання.

Робота за проектами організується у клубах, які створюються за місцем проживання школярів – чи то в селі, селищі, місті, мікрорайоні. Клуб – основна структурна одиниця організації, кожен з них має назву. Крім знаку "4 - H" вона повинна включати назву населеного пункту та відображати напрям роботи.

У відповідності до офіційних вимог у клубі повинно бути не менше, ніж 5 чоловік (краще 10 і більше) у віці з 8 до 19 років та дорослий керівник, який відповідає за його роботу на протязі року; кожен клуб повинен розробити програму діяльності на рік, провести за рік не менше 6 засідань та оформити їх протоколом, а також зафіксувати досягнення кожного учасника; щорічно клуб повинен провести виставку.

Правилами організації "4 - H" не передбачається наявності спеціальних приміщень для клубів: майстерень, лабораторій, навчальних ферм. Робота над проектом може вестись на будь-якій доступній для учнів матеріально-технічній базі: це може бути дім чи помістя батьків, або фермерське господарство. Екологічні проекти здійснюються прямо в парках, садах, лісах. Проекти, пов'язані з вивченням системи місцевого самоврядування, школярі вивчають, відвідуючи офіси адміністративних органів. Такий підхід, по-перше, дозволяє реалізувати основний принцип навчання в системі "4 - H" - набування практичного досвіду в реальних життєвих ситуаціях, коли навчальним класом, лабораторією, майстернею стає все оточуюче життя. По-друге, відпадає необхідність створення спеціальних приміщень для роботи.

Слід сказати, що в США існує безліч програм для учнів всіх шкіл, які мають спільне гасло "Навчатися і служити Америці" ("Lean and Serve America"), і які надають всім бажаючим можливості для різних форм діяльності. Сутність цих програм полягає в тому, щоб дати можливості школярам використати набуті в школі знання та навички в процесі громадської роботи. Специфіку організації різних форм суспільної діяльності школярів американські освітяни вбачають у тому, щоб школярі, з одного боку, використовували свій інтелектуальний і духовний потенціал для виконання реальних практичних завдань, необхідних і потрібних суспільству, а, з іншого, - щоб набутий досвід суспільної праці слугував їм у подальшому вивченні навчальних предметів. Для визначення практичних результатів вказаних програм тут використовують визначення "service-leaning", що означає "поліпшення результатів шкільного навчання і вироблення в собі важливих рис характеру і вмінь через реалізацію проектів, які мають на меті задовольнити потреби місцевого середовища" (40, 169).

Деякі штати практикують виконання замовлень громадянських організацій на спеціалізованих уроках, метою яких є оволодіння певним ремеслом. Наприклад, на уроках гончарного ремесла школярі не просто вчаться ліпити й обпалювати керамічні вироби, а виконують замовлення громадської організації на оформлення нового торгівельного центру. У таких випадках всі учні та їх викладачі беруть участь у проекті, серед них проводиться конкурс на створення кращого скульптурного ансамблю, який потім спільно виконується (40).

Загалом, у американській школі цінується позаурочна діяльність, присвячена вирішенню конкретних соціальних проблем. Особливо популярна волонтерська діяльність, коли учні входять в об'єднання волонтерів, які працюють у лікарнях, допомагають старим і немічним людям або виконують іншу роботу на благо суспільства. Інколи окремі школи навіть практикують обов'язкову волонтерську діяльність як одну з умов одержання атестату про закінчення школи (40). З цього приводу варто зауважити, що вітчизняною педагогікою, особливо в 20-60-і роки ХХ століття було накопичено чимало форм та методів соціалізуючого впливу на школярів, які реалізувалися у процесі практичної роботи на благо суспільства. Найбільш популярними серед них була участь школярів у природоохоронній роботі (деревонасадження, озелення), допомога в збиранні врожаю під час літніх канікул, шефство над ветеранами війни та праці, збирання макулатури й металолому тощо. На жаль, кращі здобутки вітчизняної школи в цьому напрямку поступово втрачали свій першопочатковий зміст – зробити добро іншим або добровільно внести свою частину у спільну справу, набуваючи інколи примусового характеру. Це й привело до забуття цікавих і корисних для майбуття форм соціалізації майбутніх громадян.

Досить поширений характер у світі сьогодні має також дитяча праця з метою заробітку. Наприклад, сьогодні у світі працює близько 250 млн. дітей, а в країнах, що розвиваються, працює кожна четверта дитина (28, 226).

Загалом, громадськість розвинених країн світу у вирішенні проблем трудового виховання дотримується думки, що поєднання реальної праці задля заробітку з навчанням нешкідливе для дітей і прискорює позитивну соціалізацію особистості. Проте прогресивні педагоги розвинених країн світу до умов позитивного впливу такої праці на особистість дитини відносять наступні: відповідність праці віковим особливостям дітей; її законодавча регламентація, яка обмежує експлуатацію дитячої праці щодо її інтенсивності та тривалості в часі, з метою запобігання фізичного виснаження дитячого організму; гармонійне поєднання праці й навчання, яке не призводить до зниження рівня їх навчальних успіхів.