Особливості релігійного виховання на сучасному етапі

У більшості країн світу проблеми морального виховання є основною складовою змісту предметів релігійної спрямованості. Однак релігійне навчання та виховання в освітній системі різних країн має різні форми. Так, закони Великобританії, ФРН, Іспанії, Італії, Австрії надають церкві, як правило, здійснювати релігійне навчання та виховання у державних школах, а також створювати власні, конфесійні. У Франції, США, Канаді, Японії державна школа офіційно відокремлена від церкви, але це не означає повного відлучення церкви від школи. Так, у США перша поправка до Конституції забороняє створення державної релігії, а також систематичне конфесійне навчання в приміщеннях, які належать державі. Але, оскільки управління системою освіти має децентралізований характер і здійснюється на рівні штатів, у деяких з них навчальний день починається, поряд з підняттям державного прапору, з молитви "Отче наш", що підпадає під заборону федеральної влади. Такі випадки набули досить масового характеру: 43% американських учителів читають у класі уривки з Біблії; 37% - організують колективні молитви. Хоча окремого предмета релігійного змісту у школі немає, вивчення історії, суспільствознавства насичене релігійним духом. Наприклад, до підручників початкової школи з суспільствознавства включена тема "Шість днів створення світу", а словами "Попроси Христа допомогти тобі" починається майже кожен текст на цьому етапі навчання. Все це свідчить про те, що вплив релігії та церкви на моральний клімат школи сприймається професійними учительськими організаціями як цілком припустимий. В основоположному документі національної асоціації освіти США підкреслюється, що ставлення школи до церкви повинно бути "ставленням співчутливого та дружнього розуміння", що вчителям слід схвалювати участь школярів у релігійних заходах, оскільки саме церква допомагає вирішувати питання, що хвилюють людей (28, 218).

У Франції теж державна школа відокремлена від церкви. Однак держава законодавчо затвердила свою підтримку католицьких шкіл. Крім того, католицькій церкві надана можливість проводити релігійне виховання учнів у державній школі в позаурочний час.

У Японії в 20-ій статті Конституції декларується "безумовна заборона викладання будь-якої конфесії". Разом з тим основний закон (стаття 24) закликає до "поваги релігії та її місця в житті суспільства". Державна школа побудована на умовах відокремлення школи від церкви, на умовах світськості. Але програма морального виховання включає всі загальнолюдські цінності, які закладено в релігії, закон дозволяє включати елементи релігії в програму приватних навчальних закладів, яким дозволено запрошувати спеціальних викладачів.

Цікаво й те, що в Японії є дні, коли храми повністю заповнені. Особливою увагою користується свято Сіті Го Сан у кінці грудня, коли дітям Японії відмічають три, п’ять та сім років. Особливі традиційні свята є окремо в японських дівчаток (3 березня) та хлопчиків (5 травня). Зазвичай, у кінці квітня – на початку травня на балконах будинків або у вікнах, невеличких дворах можна побачити яскраві стяги із зображенням коропа , що символізує здатність та готовність пливти проти течії й протистояти труднощам. Ці символи означають, що тут вшановують своїх хлопчиків. А 3-го березня в Японії настає жіноче свято "Хінамацурі", коли в будинках на видних місцях встановлюють особливих ляльок, що відтворюють чайну церемонію. (9, 5)

Разом з тим в Японії релігійна толерантність – стиль життя. Переваги не надається жодній релігії, конфесії – чи то буддизм, чи синтоїзм, католицизм, православ’я, мусульманство тощо.

Проте до релігійного фанатизму в Японії ставляться дуже жорстко. Коли в 1995-му році сектанти з "АУМ сенсеріке" влаштували в метро газову атаку, яка викликала людські жертви, Міністерство освіти, що контролює церковні установи, негайно заборонило секту. (9, 12)

Особливості догматичних поглядів тих або інших релігійних конфесій зумовлюють зміст релігійного навчання та виховання, а також форми його здійснення. Безумовно, у християнських країнах відмінності не є значними, оскільки спільну змістовну основу відповідних навчальних курсів становлять моральні істини, сформульовані у Біблії. Але спільні для всіх нові тенденції у змісті релігійного виховання, які мають місце в сучасних умовах, проявляються передусім у формуванні у школярів обов’язків не тільки перед Богом, але й перед суспільством – формування "homo socialis", що призводить до зростання ролі церкви як засобу соціалізації особистості. Форми морально-релігійного виховання стають все більш індивідуалізованими. Цьому сприяє активна участь духовних осіб в організації позаурочної роботи в школі. Так, у багатьох навчальних закладах ними створюються клуби за інтересами та віросповідні товариства. Церква приваблює учнів, створюючи для них безплатні спортивні акції, де заняття спортом чергуються з розучуванням молитов, переглядом кінофільмів та бесід на морально-релігійні теми. Змінився й імідж шкільного священника. Сьогодні це вже не традиційний "святий отець", а молода та розумна людина, добре орієнтована в педагогіці, яка бере активну участь у шкільному житті. Отже, сучасна західна цивілізація, забезпечуючи право кожної особистості на свободу совісті, прагне використати величезний досвід церкви з метою формування у молоді позитивних цінностей та відвернення від неї негативних впливів (12, 57-59).

Виховні функції української школи у радянський період традиційно здійснювались як через зміст навчального процесу, так і через добре розвинену систему позаурочної виховної роботи, через діяльність дитячої і юнацької політичних організацій. Сучасна українська школа відмовилась від старої системи виховної роботи, що пов'язано, насамперед, з ідеологічною переорієнтацією суспільства, державотворчими процесами, новими нормами функціонування освітньої системи. Можна сказати, що поступово створюється нова система цінностей, нова система виховної роботи.

До змісту освіти у ряді регіонів включені предмети, що знайомлять вчителів з основами християнської етики, духовними традиціями народу. Так, уже з 1992 року у школах Львівщини, Тернопільщини та Івано-Франківщини у вибірково-обов'язковий компонент базового навчального плану було введено, як експериментальний, навчальний предмет "Основи християнської моралі", який, як вважають його автори, добре себе зарекомендував. На основі набутого досвіду з 1997 року запроваджено курс "Християнська етика", який ставить метою формування особистості школяра на засадах християнської моралі, плекання доброти, людяності, милосердя, виховання особистості, яка б усвідомлювала свою відповідальність перед Богом, Батьківщиною, народом. Автори програми намагались дотримуватись екуменізму, адаптованості до багатоконфесійності, разом з тим пристосована програма до національної основи, відображає традиційні для українців морально-етичні норми, враховує їх менталітет. Провідними методами вивчення курсу автори називають: читання Святого письма, слухання духовної музики, основ іконографії, спів, малювання, поезію, конкурси, вікторини, кросворди, дискусії, інсценізації.