Сутність громадянськості як інтегрованої якості особистості.

Провідними цінностями національного виховання в Україні, згідно найбільш важливих державних документів з освітньо-виховних питань, є патріотизм, громадянськість, гуманізм, толерантність, совість, працелюбство, честь, любов, дружба.

Як про це пише О.В.Сухомлинська, в основу сучасного розуміння ідеї громадянськості в Україні покладено такі фундаментальні цінності: 1.Людина – найвища цінність; 2. Сім'я – природне середовище розвитку людини, основа її духовності; 3. Праця – основа людського життя; 4. Знання – багатство особистості та надія народу на виживання; 5. Батьківщина – наріжний камінь того, що єднає тисячі поколінь етносу в єдине ціле; 6. Земля – спільний дім, батьківщина всього людства: цілого і неподільного; 7. Мир – головна умова існування Землі, Батьківщини, сім'ї, людини (26).

Для сучасної педагогічної теорії і практики провідних країн світу характерним є такий підхід: розуміння громадянськості як цінності особистості, формування громадянина держави – нації при всіх специфічних особливостях, характерних для кожної з країн, має спільні риси. У зв'язку з цим експерти Ради культурного співробництва Ради Європи виробили концепцію виховання європейської громадянськості, в якій виділяли три провідних складових: знання, цінності та практичні навички.

17. До знань, необхідних для повноцінного життя як в умовах окремої демократичної держави, так і єдиної Європи, були віднесені відомості про:

• функціонування демократії та її інститутів;

• політичні, юридичні та фінансові аспекти життя держави, регіону;

• громадянські права, свободи та обов'язки у визначенні державних та міжнародних документів;

• розуміння поняття "демократичне громадянство" у тому суспільстві, в якому живуть громадяни;

• європейський та міжнародний контекст демократичного громадянства.

  18. Найбільш важливими спільними цінностями громадянського виховання, що випливають з філософії прав людини були названі:

• рівноцінність кожного людського життя;

• повага до себе та інших;

• свобода;

• солідарність;

• етнічна, расова, політична, культурна та релігійна толерантність;

• взаєморозуміння;

• громадянська мужність.

18. Виховання громадянськості порівнюється з вивченням іноземної мови: без постійної практики навички швидко втрачаються. Тому кожному громадянину Європи необхідні навички для того, щоб:

• розв'язувати конфлікти у неагресивній манері;

• аргументувати та захищати власну точку зору;

• інтерпретувати аргументи іншого;

• розуміти та приймати інші, відмінні від власних поглядів;

• робити вибір, піддавати моральному аналізові альтернативні позиції;

• нести спільну відповідальність;

• розвивати конструктивні стосунки з іншими людьми;

• вміти критично осмислювати, порівнювати позиції та істину (28, 205-206).

Концепція „Виховання в дусі миру, демократії та прав громадянина” і шляхи її реалізації.

Аналіз сучасних досліджень щодо глобальних завдань соціалізації підростаючих поколінь, що базуються на матеріалах міжнародних конференцій, дозволив з'ясувати, що, не дивлячись на національний характер виховання у розвинутих країнах світу, сучасна епоха глобалізації різних сфер життя та спільні проблеми виховання у світовому освітньому просторі детермінують багато близьких за сутністю напрямків соціалізації школярів у різних країнах світу.

Одним з них є соціалізація особистості в рамках Концепції "Виховання в дусі миру, демократії та прав громадянина". Цілим рядом міжнародних документів за останні десятиріччя чітко визначені принципи і зміст виховання молоді для життя у мирному співтоваристві, які включають наступні аспекти:

• розуміння та повага до інших народів, їх культур, цінностей та способу життя, повага до місцевих етнічних культур та культур інших народів;

• усвідомлення зростаючої глобальної (політичної, економічної, культурної, екологічної) взаємозалежності між народами і націями;

• здатність до спілкування з іншими;

• усвідомлення не тільки прав, але й обов'язків, покладених на окремих осіб, соціальні групи і народи стосовно одне до одного;

• розуміння необхідності міжнародної солідарності та співтовариства;

• готовність окремої особи брати участь у вирішенні проблем своєї громади, своєї країни та світу в цілому;

• глобальна перспектива для освіти на всіх рівнях і у всіх формах (30, 3-14).

Як показують події останнього десятиліття, як внутрішні, так і зовнішні для країн світу, в сучасних умовах поняття "мир" потребує розширення і поглиблення, що пов'язано з такими реаліями життя як примноження різних форм насилля і конфліктів між етнічними, релігійними та іншими групами населення, зростання фанатизму, інтегризму, і, разом з тим, сепаратизму, тероризму і організованої злочинності. Виникає постійна загроза для громадянського миру. У зв'язку з цим ЮНЕСКО було проведено в 1989 р. конгрес, а в 90-і роки XX століття ряд міжнародних конференцій, на яких уточнювалось поняття "культури миру", розроблялися та приймалися програми дій у цьому напрямі.

У декларації Паризької конференції 1995 року культура миру була визначена як процес, що характеризується ненасильницькими соціальними перетвореннями, що є співвіднесеним зі справедливістю, правами людини, демократією, розвитком і може мати місце лише за умови участі у цьому процесі населення на всіх рівнях.

До провідних завдань освіти, спрямованих на поширення культури миру, ЮНЕСКО включає:

• навчання та практичну підготовку вчителів і учнів до взаємодії, урегулювання конфліктів, до посередництва;

• встановлення зв'язків школи з повсякденним життям, шкільних заходів з життям міста (села, регіону), що сприятиме залученню до діяльності в галузі культури і розвитку всієї громади;

• залучення до навчальних планів інформації про громадські рухи за мир та ненасилля, демократію та справедливий розвиток. Встановлення взаємозв'язку між місцевими та міжнародними установами з метою сприяння розвитку в учнів почуття лояльності у ставленні до сім'ї, місця проживання, етнічної або культурної групи, своєї країни, всього світу;

• поширення почуття спільності з іншими народами і з усім життям планети з метою збереження культурного різноманіття світу та його екології;

• систематичне оновлення навчальних програм з метою забезпечення такого підходу до етнічних, расових та культурних відмінностей між народами, який би підкреслював їх рівність і унікальний внесок кожного з них у загальний розвиток та добробут;

• систематичне оновлення методів викладання історії з посиленням акценту на засобах реалізації ненасильницьких соціальних перетворень, на визнанні ролі жінки в історії;

• викладання навчальних дисциплін у тісному зв'язку з культурою та життям суспільства (38, 43-50).

Отже, на рубежі століть світова громадськість, включаючи й державно-політичний рівень, прийшла до єдиного висновку, що головним принципом та критерієм громадського прогресу повинен стати гуманізм. Основою для такого висновку є відомі міжнародні документи, підписані главами держав, починаючи з 70-х років (Хельсінкський документ, Паризька декларація, документи Копенгагенської та Московської конференцій тощо).

Проте, враховуючи реалії сьогодення з військовими конфліктами й терористичними актами, насиллям і нетерпимістю, узагальнення прогностичних документів розвитку освіти в ХХІ-му столітті дозволяє сформулювати головне завдання соціалізації молоді в сучасному світі: виховання морально стійкої особистості, готової до мирної й творчої праці в полікультурному та багатонаціональному середовищі, формування громадянина, який бере активну участь у демократизації суспільства, людину, здатну жити в гармонії з природою і відчувати свій обов'язок за збереження всього живого на Землі.