Напрями діяльності міжнародного співтовариства у пошуках виходу з глобальної гуманітарної кризи

Поширення всіх цих негативних проявів вже в 70-і роки XXстоліття спонукали об'єднати зусилля міжнародного співтовариства у пошуках виходу з глобальної гуманістичної кризи. Об'єктивно обумовлена актуалізація виховних завдань і функцій, насамперед, вимагала від школи повернутись до дитини.

Найбільш відомі критики школи зазначеного періоду (70-их років) – І.Іллін, П.Гудман, А.Рубінстайн та інші – вказували, що школи є казармами, в яких деформуються душі та розум дітей. Вони також підкреслювали, що атмосфера сучасної їм школи – антилюдська, вона затримує розвиток дітей, гинуть їх кращі душевні якості, нівелюється індивідуальність, формується стандартизована людина без власного "Я". Вже назви книг "Смерть у ранньому дитинстві", "Школи проти дітей", "Обов'язкова антиосвіта" красномовно свідчать про керівні ідеї авторів та про зміст робіт (5, 190).

У 80-х рр. XX ст. до критики школи за неуважність до особистості дитини, жорстку стандартизацію та уніформізм приєднались педагоги країн Центральної та Східної Європи, у Радянському Союзі теж розгорнулась критика школи за її "бездітність", авторитаризм та формалізм. Зокрема, у Радянському Союзі ці питання піднімав видатний педагог України В.О.Сухомлинський.

Все це викликало у світовому просторі досить швидку реакцію: починаючи з 70-х років, міжнародні й національні документи, які торкались освіти та її мети, орієнтували школу подолати традиційну однобічну спрямованість на передачу знань та посилити увагу до гуманістичного виховання особистості дитини. Так, наприклад, у 1968-му році Генеральна асамблея ООН звернулась до всіх держав світу із закликом забезпечити виховання молоді в дусі гуманізму, поваги до людської гідності, до прав людини. У 1978-му році ЮНЕСКО розробила рекомендації, в яких виховання школярів у дусі миру, взаєморозуміння між народами, поваги до прав та достоїнства особистості розглядалось як головне завдання школи.

Внаслідок цього 1985 рік був оголошений ООН Міжнародним роком молоді. Вперше в документах ООН зазначалося, що зі зростанням чисельності молоді на планеті вона стала найбільш могутнім чинником у політичному, економічному, соціальному, культурному розвитку суспільства. Разом із зростанням ролі молоді у суспільних процесах Комісія з міжнародних гуманітарних питань ООН визнала її найбільш уразливою соціальною групою, чиє життя піддається загрозі, а благополуччя не відповідає мінімальним стандартам. У 1989 році 44 сесія Генеральної Асамблеї ООН прийняла "Конвенцію про права дитини" у якій визнано, що "дитині для повного і гармонійного розвитку її особистості необхідно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння". Конвенція містить ряд статей, які покликані забезпечити правовий захист дітей з огляду на їх "фізичну і розумову незрілість" (5, 190-191).

Однак, розуміння проблем дітей та молоді на рівні урядів держав та міжнародних співтовариств у реальному житті не приводить до їх вирішення. Це повністю підтвердили опитування, проведені в різних країнах світу, які показали досить тривожну картину антигуманності, зниження етичних та моральних критеріїв у різновікових груп молоді, зниження соціального досвіду, розповсюдження песимізму, посилення інфантильних тенденцій.

Так, наприклад, у процесі традиційного опитування Інституту Гелапа (США) у 1899 році на питання "Які найбільш гострі проблеми, що стоять перед школою?" американці у варіанті зниженої значущості відповіли: розповсюдження наркотиків, низька дисципліна, алкоголізм, злочинність, низькі моральні стандарти, неповага до викладачів та товаришів. Офіційна статистика назвала школу США "вогнищем наркоманії та насилля", наводячи такі цифри: на протязі 80-х років кількість випускників початкової школи, які вживали наркотики, стала втричі більша; на кінець 80-х років 51 відсоток учнів молодшої середньої школи користувались певним наркотиком; у 80-х роках близько 1 тисячі вчителів зазнали нападів від учнів, близько 70 000 – пограбування, до 125 тисяч – загрозу фізичної розправи; загалом у 80-ті роки кількість будь-якого виду насильств та злочинів у школах трималась на позначці - 3 мільйони, від цих злочинів щорічно страждало більш, ніж 180000 учнів, майже 135000 дітей та підлітків приходили на заняття з вогнестрільною зброєю (8, 96-97).

У Німеччині, наприклад, у 29 навчальних закладах освіти Берліна лише за один місяць 1990 року було зареєстровано близько 100 злочинів (розбій, здирство, каліцтво, шантаж).

Такі приклади характерні і для Японії: в 1993 році було заарештовано за антисоціальні дії 190000 підлітків; у 1987-му році в країні нараховувалось близько 40000 юних наркоманів; зріс відсоток злочинів, вчинених дівчатками-підлітками; на фоні насилля та фізичних розправ у Японії значно зросла кількість самогубств, яких тільки 1987 році біля 500.

Серед школярів посилюються інфантильні тенденції: недостатня самостійність, обмежений досвід соціального життя, песимізм, невіра у позитивні життєві перспективи. Наприклад, у Японії, як показали дослідження 80-90-х років, 46 відсотків школярів не встають ранком самостійно, 56 відсотків не прибирають свою кімнату, з 1000 школярів середніх навчальних закладів 35 відсотків ніколи не готували собі їжу. У Франції в 1978-му році з 5000 опитаних підлітків кожен другий заявив про розчарування в таких цінностях як гуманізм, прогрес; з опитаних у 1991-му році 12000 японських школярів 39 відсотків бачили майбутнє у сірих кольорах, 15 відсотків – у чорних.

Всі вище вказані факти актуалізують завдання соціалізації підростаючих поколінь у наступних напрямках:

1. формування морально стійкої особистості, толерантної у ставленні до інших, яка була б здатною до мирного життя й творчої діяльності у полікультурній, багатонаціональній країні;

2. формування громадянина, спроможного брати активну участь у демократизації суспільства, громадянина держави, певної регіональної спільності чи громадянина світу.

Вказані завдання, насамперед, вимагають посилення соціалізуючого впливу школи в духовному становленні особистості. Серед найбільш важливих завдань у цьому напрямі виділяють громадянське виховання. Варто зазначити, що реалізація завдань громадянського виховання у сучасному світі залежить від багатьох чинників, пов'язаних з національною ідеєю: історичним розвитком країни, її віруваннями, особливостями матеріальної та духовної культури, географією проживання народу тощо.

Крім того, велике значення мають і наступні чинники: країна є мононаціональною чи полінаціональною; процес державотворення є завершеним чи продовжується; демократичні норми життя встановлені в державі чи вона лише ставить такі цілі. Характер громадянського виховання залежить також від конкретних реалій політичного, економічного та духовного життя країни.