Завдання для самостійної роботи:

Скласти порівняльні таблиці щодо особливостей навчання обдарованих дітей та дітей з “особливими потребами” в провідних країнах світу та в Україні.

Рекомендована тематика рефератів:

1. Основні шляхи реалізацій принципу диференціації в загальноосвітніх школах України.

2. Особливості диференційованого навчання у вищій школі України.

3. Специфіка навчання дітей з “особливими потребами” в Україні.

Література:

1. Василюк А. Пахоцінський Р., Яковець Н. Сучасні освітні системи: Навчальний посібник. – Ніжин: Редакційно-видавничий відділ НДПУ, 2002. – 139с.

2. Вульфсон Б.Л., Малькова З.А. Сравнительная педагогика, - М., Из-во «Институт практической психологии», Воронеж: НПО «МОДЭК», 1996 – с. 122-133

3. Сбруєва А.А. Тенденції реформування середньої освіти розвинених англомовних країн в контексті глобалізації (90-ті рр. ХХ – поч. ХХІ ст.): Монографія. – Суми: ВАТ “Сумська обласна друкарня”. Видавництво “Козацький вал”, 2004. – 500с.

4. Ремизова Н.И. Дифференциация обучения в средней школе Франции. // Советская педагогика. – 1988 - №6. – с.129-136

5. Супрунова Л.Л. Иванова А.В. Дифференцированный подход к обучению в высшей школе США.// Педагогика – 1998 - №8 – с. 105-112.

6. Быков Д.А.Обучение детей с ограниченными возможностями в США и Великобритании.// Педагогика – 2004 - №6. – с.94-99.

7. Зайченко Н. Особливості реформування освіти США // Рідна школа - №4 – 2004 – с.60-63

8. Брей М. Частное репетиторство – теневая система образоваия.// Педагогика - №5 – 2002 – с. 96-105

9. Джуринский А.Н. Развитие образования в современном мире: Учеб.пособие. – М.: Гуманіст. издательский центр ВЛАДОС, 1999. – 200с.

10. Сбруєва А.А. Становлення національної освітньої політики США: перша хвиля освітніх ініціатив федерального уряду (40-60-ті рр. ХХ ст.) // Рідна школа – №2 – 2004 – с.69-72

Тема лекції 4: Організація безперервної освіти в провідних країнах світу План

1. Тенденції розвитку дошкільного виховання за кордоном.

2. Особливості початкової освіти в Україні та зарубіжних країнах.

3. Система середньої освіти в Західній Європі.

4. Вища освіта в розвинених країнах світу.

Тенденції розвитку дошкільного виховання за рубежем.

Традиційно задача виховання дошколят повністю лягала на сім’ю. Вперше про те, що діти дошкільного віку сприймають педагогічний вплив, заговорив Ян Амос Коменський у 17 столітті. У своїй праці «Материнська школа» він розробив основні принципи дошкільної педагогіки, які на протязі наступних століть удосконалювались не одним поколінням, як слав’янських, так і західних педагогів. Але, незважаючи на теоритичні досягнення, до ХХ століття система дошкільних закладів не набула масового характеру в жодній країні світу

Кардинально ситуація змінилась завдяки появі на міжнародній арені країн соціалістичного блоку. У СРСР та країнах Східної Європи у відношенні до цієї освітньої ланки проводилась цілеспрямована політика уряду. Треба зазначити, що результати тієї діяльності були вражаючими: охоплення дітей у віці від 3 до 6 років дошкільними закладами досягло від 40 до 70%. Що стосується країн Заходу, то у більшості з них на той час мережа дошкільних закладів була розвинута слабко і в цілому належала приватному сектору. Бурхливий розвиток дошкільної ланки у системі безперервної освіти прийшовся на період 70-х - 90-х років ХХ століття. Сьогодні, на початку ХХІ століття, у багатьох країнах світу розвиток системи дошкільних закладів розглядається як одна із пріоритетних задач держави. Серед причин, які спричинили всі ці зміни, можна назвати слідуючі:

- Активний жіночий рух за рівні права з чоловіками;

- широке залучення жінок до трудової ді­яльності поза домом;

- помітне зростання кількості розлучень (у великих містах розпадається кажна третя сімья) та бездоглядності все більшої кількості дітей дошкольного віку;

- проведення наукових досліджень, згідно з якими, ранні дитячі роки є найбільш сензитивним періодом у інтелектуальному, творчому і духовному розвитку індивіда.

Розглядаючи питання типології дитячих закладів, слід зазначити, що на сучасному етапі у розвитку мережі дошкільних закладів об’єднуються зусилля державних органів, приватних організацій та бізнесу. Керівники підприємств, які зацікавлені у створенні найбільш сприятливих умов для роботи сво­їх службовців, що безпосередньо впливає на зростання продуктивності праці, організовують дошкільні центри для дітей своїх робітників.

Державна влада відкриває і субси­дує дитячі садки головним чином у районах прожива­ння низькооплачуваної частини населення, іноземних робітників, етничних груп. Яскравим прикладом такої діяльності є програма « Початковий старт» (Head Start), яка фінансується федеральним урядом Америки. Її мета - побудувати мережу безкоштовних дошкільних закладів у районах, заселених кольоровим населенням, де високий рівень безробіття та убогості. Великі зусилля в організації мережі дошкільних закладів робляться і державною владою розвиваючих країн. В Індії, наприклад, уряд розробив програму «Комплексна служба розвитку дитини», яка включає до себе різні (медичні, психологічні, педа­гогічні, матеріальні) види допомоги дітям, насамперед із бідних сімей, відсталих племен і каст. Завдяки програмі в країні помітно збільшилась кількість державних дитячих дошкільних закладів, які є необхідним доповненням до існуючих різноманітних приватних дитячих садків.

Слід зазначити, що якщо говорити про співвідношення приватного і державного секторів у системі дошкільних закладів, то у кожній країні складається своя пропорція. Так, наприклад, у Франції більшість дошкільних установ — державні, а в Японії 63 % закладів – приватні ( цікава одна особливість цієї країни: вже на етапі дошкільної освіти батьки ураховують рівень престижності закладу). Якщо ж брати картину у цілому, то все ж у більшості країн світу приватний сектор до сьогоднішнього дня зай­має лідуюче положення у сфері дошкільного виховання.

У результаті свого екстенсивного та інтенсивного розвитку сучасна система дошкільної освіти провідних країн Заходу включає в себе широкий спектр дошкільних закладів: у США - дитячі ясла ( діти до 3 років) і садки (для дітей від 3 до 6 років); у Франції – «Материнська школа», класи для малюків – підготовчі курси при початковій школі; в Англії – ясельні школи та класи, ігрові групи для дітей від 3 до 5 років, діти дошкільного віку ходять у початкову школу; у Німеччині організовані нульові класи, шкільні дитячі садки.

Оцінка якісної сторони діяльності системи дошкільної освіти у різних регіонах світу дозволяє визначити наступні тенденції у її розвитку:

1. Особливістю сучасного педагогічного мислення є процес трансформації поглядів дорослих на сферу «дитина – дорослий». Взагалі можна говорити про появу нового «соціального іміджу дитини», що у свою чергу веде до зміни в суспільстві ідеології дитинства, до підвищення рівня антропологічної культури дорослих. Іде інтенсивний розвиток наукових теорій, у центрі яких знаходиться психосоціальний розвиток дошкільнят. Всі ці процеси безпосередньо впливають на становлення нової, дитиноцентрованої освітньої філософії сучасних закладів дошкільного виховання;

2. У багатьох країнах Заходу розвиток саме цієї ланки освітньої системи є у центрі політики уряду. Так, наприклад, суттєва увага дошкільним закладам приділяється у реформі американської освіти, яка була започаткована президентом Дж. Бушом. «До 2000 року усі діти повинні мати доступ до високоякісних дошкільних програм, які допоможуть підготовити дітей до шкільного навчання» - зазначається у одному із документів реформи. Як результат такої політики – збільшується фінансування, поліпшується матеріальна база дошкільних закладів;

3. Збільшується кількість дошкільних закладів ( у Франції у кінці ХХ століття понад 90% 4—5-літніх дітей відвідують дошкільні заклади; у Китаї – у порівнянні з початком 70-х років ХХ століття мережа дитячих садків збільшилась у тричи; у Південній Кореї – відсоток дітей, які відвідують дошкільні заклади виріс з 7 до 60 %);

4. Іде зближення дошкільних закладів з початковою школою. Формами такого зближення і навіть злиття стали класи для малюків у Англії, материнські класи у Франції, дошкільні класи у США тощо. Такі заклади відвідують до 100% дітей з п’тирічного віку. У країнах Східної Європи, у пост- радянських країнах ( у тому числі й в Україні) існують навчально – виховні комплекси « дитячий садок – школа», що мають єдині скоординовані програми розвитку дитини, єдине керівництво;

5. Іде активний пошук різноманітних форм роботи з дошкільнятами, будується мережа таких закладів, як денні та сімейні центри. У цих закладах іде процес інституалізації професійного батьківства. Деякі дослідники, характеризуючи ситуацію, вживають такий термін, як “соціальне батьківство”, признаючи цим самим той факт, що турбота про дитину має місце не тільки у сім’ї, а також у громадських інститутах.

6. Суттєво активізувалась розробка форм та методів « батьківської педагогіки». Яскравим прикладом цієї тенденції може стати сумістницька програма англійських та норвезьких освітян ICDP – Міжнародна програма дитячого розвитку. Її головна мета – допомогти батькам встановити позитивний контакт з немовлятами, підвищити емоційну чутливість дорослих, сприяти розвитку самоповаги батьків у ролі вихователів. Програма передбачає проведення тренінгів та семінарів із сімьями дошкільнят, сімейні візити фахівців. Програми «раннього впливу» мають широке росповсюдження і у США ( наприклад, національна програма «PAT» – Батьки як вчителі - з центром у Міссурі чи програма штату Мінісоти –« ECFE» - Освіта сімьї з раннього розвитку дитини).

Особливості початкової освіти в Україні та зарубіжних країнах

Сучасна початкова освіта в Україні (масова) охоплює дітей 6 (7) – річного віку і забезпечує соціалізацію у період молодшого шкільного віку. Мета початкової школи – закласти фундамент загальноосвітньої підготовки учнів. Завдання полягають у: формування в учнів повноцінних читацьких, мовленнєвих, обчислювальних умінь та навичок; бажання і вміння вчитися; особистого досвіду культури спілкування і співпраці у різних видах діяльності; самовираження у творчих видах завдань.

Вивчення та узагальнення науково-педагогічних джерел дозволяє відокремити загальні тенденції розвитку початкової освіти в українській державі, так і в провідних країнах світу, як це:

• інтегрування дошкільної і початкової освіти;

• формування нормативної бази функціонування різних типів навчальних закладів (розробка законодавчих документів, державних освітніх стандартів, виконання Конвенції про права дитини тощо);

• науково-педагогічне обґрунтування та практичне впровадження результатів дослідження корекційної педагогіки для дітей, які перебувають у складних умовах життя;

• розробка педагогічних засад спеціальної освіти (навчання обдарованих дітей та дітей з особливими потребами.

Схарактеризуємо особливості початкової освіти у розвинених країнах світу.

Так, початкова освіта у США представлена чисельними державними і приватними школами, останні з яких організують здебільшого релігійні організації. Кожний штат формує власну законодавчу базу (тривалість навчання, вибір планів і програм навчання, джерело фінансування та ін.)

Навчальні плани початкової освіти передбачають однакове для всіх штатів „ядро” предметів: англійська мова, математика, природничі науки, фізичне виховання. Варто звернути увагу на те, що школи різняться терміном навчання та способами викладання цих предметів.

Аналіз початкової освіти у США та України дозволив визначити наступні позитивні здобутки початкової школи, а саме:

• забезпечення права дітей з відхиленнями в розвитку вчитися у звичайному класі, спілкуватися з однолітками, повноцінно соціалізуватися;

• створення можливості для різнобічної участі молодших школярів в соціальній діяльності;

• функціонування центрів педагогічної підтримки молодих сімей і батьків учнів;

Поряд з цим, слід констатувати, що початкова освіта США характеризується і певними недоліками, наявністю серйозних педагогічних проблем. Зокрема: недостатня кількість кваліфікованих фахівців (психологів, терапевтів, соціальних педагогів); розбіжність у моральних стандартах, етичних цінностях.

На відміну від США, початкова освіта у Великій Британії та Уельсі. Організоване навчання починається з 5-ти років: один рік навчання триває у школі малюків.

Початкову освіту надають об’єднані і граматичні школи. Так само, як і в Україні, у Великій Британії упродовж всього курсу навчання у початковій школі один вчитель викладає всі предмети. Навчальний час розподіляється таким чином: англійська мова – 40%; фізичне виховання – 15%; ручна праця, мистецтво – 12%. 33% розподіляється між уроками математики, історії, географії, природознавства, релігії.

Після завершення курсу навчання за результатами тестів діти розподіляються у такі школи – grammar schools, technical school, modern school.

У Китаї початкова освіта надзвичайно чисельна. Тривалість її може бути 5 років (36% шкіл від загальної їх кількості), 6 років (64% шкіл). Початкова і нижча середня школи становлять мінімум обов’язкового державного навчання – 9 років.

Учені підкреслюють, що зміст початкової освіти в Китаї глибоко національний, систематичний і послідовний.

Навчальні плани передбачають обов’язковий державний і регіональний компоненти. Найбільше уваги приділяється „виховуючим предметам”: ідеологія і мораль, правила поведінки школярів та ін. У розкладі є такий нетрадиційний до інших країн світу предмет як праця і формування навичок до праці. Велику увагу в Китаї приділяють фізичному вихованню і гігієні (наприклад, обов’язковий урок, вправляння перед уроками та на перерві,). Так само цілеспрямовано здійснюється естетичне виховання. Розвиток музичних і зображувальних здібностей вважається сутністю загального розвитку.

Проте, слід вказати й на такі недоліки в організації навчально-виховного процесу в початковій школі: відмінність між програмами навчання й матеріально-технічної бази міських і сільських шкіл; надмірне регламентування поведінки дітей у школі, що призводить до пасивності їх у навчанні.

У Франції початкова освіта починається з 5 – 6 років і триває 5 років. Для дітей 5 років передбачено підготовчий, адаптивний однорічний курс. Функціонують школи для хлопчиків, для дівчаток і змішані. Початкова освіта у Франції безкоштовна, але навчальні посібники батьки учнів купують самостійно.

До позитивних досягнень початкової школи Франції можна віднести:

• формування моторних навичок, досвіду досконалого володіння усною та писемною мовами;

• спрямування змістовного компоненту початкової освіти на громадське виховання.

Серед недоліків, як зазначають безпосередньо французькі педагоги, найсуттєвіший – перенасичення матеріалу початкової освіти, що треба завчити напам’ять.

Початкова освіта у Німеччині починається для дітей шестирічного віку. Термін навчання – 4 роки, у Берліні – 6 років. На відміну від інших країн, тут у початковій школі закладається база для подальшої професійної освіти.

Особлива увага приділяється індивідуальним здібностям та інтересам дітей, розвитку їхньої фантазії і самостійності, створенню радісної атмосфери в процесі навчання.

На спеціальних заняттях „Sachkunde” діти опановують предмети – основи соціальних наук, історії, географії, біології, фізики, хімії. Викладання дисциплін художньо-естетичного циклу в німецькій початковій школі має прикладний характер.

Показово, що навчально-виховний процес у початковій німецькій школі не передбачає чіткого навчального плану. Вчитель розподіляє навчальний час між предметами і темами, виходячи з особливостей конкретного контингенту дітей.

До пріоритетних тенденцій розвитку початкової освіти в Німеччині слід віднести: пошук способів раціонального використання нових медіа-засобів; запровадження викладання декількох іноземних мов; поширення міжкультурної педагогіки.

Досвід діяльності початкових шкіл східних країн розглянемо на прикладі Японії та Китаю.

Зокрема, початкова освіта в Японії триває 6 років і передбачає складання досить складних екзаменів. Серед початкових шкіл масового характеру набули – державні початкові школи, але користуються популярністю і відкриті школи, школи співробітництва, навчально-виховні комплекси,. приватні школи. Початковий етап навчання в Японії передбачає опанування таких предметів як: японська мова, основи суспільних наук, арифметика, природознавство, музика, малювання і ремесела, домашня творчість, етика, праця, фізична культура. Зазначимо, що тут приділяється особлива увага художньо-естетичному і прикладному циклам (на одному рівні з вивченням японської мови). Зміст навчання насичений регіональним компонентом: школи можуть з великої кількості навчальної літератури вибирати найбільш доцільну.

Класи чисельно досить великі (до 38 дітей), тому здебільшого навчання організується у „ханах” – групах змінного складу по 6 – 8 дітей у навчально-виховному процесі переважають колективні форми і методи.

До позитивних досягнень японської початкової школи можна віднести: практику виховання традиційного японського світосприйняття „споглядання каменя”, що виключає будь-яку публічну критику; високий соціальний статус учителя; здійснення громадянського виховання через вивчення глобальних проблем, традицій інших народів; залучення до благодійництва; формування навичок етичної поведінки.