Сутність поняття “диференціація освіти”

Відштовхуючись від значення слова “диференціація” (різниця, відмінність, розподіл на частки, ступені, рівні) під диференціацією освіти слід розуміти спрямування навчально-організаційних заходів на задоволення багатоманітних інтересів та здібностей тих, хто навчається й потреб суспільства.

Теоретичною підвалиною диференційованого підходу в навчанні стали концепції провідних американських учених

• Дж.Дьюї, І.Кілпатрик (20-30 рр. ХХст.)

• Дж.Конанта, М.Мерріла, Л.Термана (40-60 рр. ХХ ст.)

• А.Маслоу, А.Комбса, К.Роджерса, Г.Олпорта (70-80 рр. ХХст.)

Ці концепції об`єднають повага до особистості, вимога будувати навчальний процес з урахуванням індивідуальних особливостей та інтересів дитини, що навчається, створювати умови для саморозвитку особистості тощо.

Наприкінці ХХ ст. перспективним напрямком педагогічної науки в галузі диференціації стали розробки Г.Бернса, Дж.Гудледа, Ж.Брукса та ін. [5]

Проблема диференціації навчання надзвичайно актуальна для старших класів повної середньої школи. Адже саме у учнів старших класів значно чіткіше проявляються схильності та задатки до поглибленого вивчення того чи іншого циклу навчальних предметів.

Характеризуючи міжнародний досвід у цій галузі можна відокремити два головних напрямки диференціації в загальноосвітніх школах різних країн.

Один з них – створення стаціонарних відділень та секцій. Кожне з них будує заняття в тісній відповідності з навчальними планами і програмами, що запроваджені саме для даного профілю навчання та є обов`язковими для всіх учнів, що обрали його. Факультативи та елективні предмети грають тут допоміжну роль, їх питома вага в загальному балансі навчально часу відносно невелика. Виразним прикладом такої системи є трирічний французький ліцей.

Зокрема, у другому класі французького ліцею (ІХ-Х), що отримав назву класу “визначення” було введено цикл обов`язкових для всіх учнів дисциплін, до яких відносяться:

- французька мова;

- перша іноземна мова;

- математика;

- фізичні та природничі науки;

- фізична культура.

Крім того учням пропонується набір предметів для поглибленого вивчення, які поєднані у ІІІ групи:

І група – промислова технологія; технологія лабораторних досліджень; біосоціальні науки; основи прикладного мистецтва (по 11 годин на тиждень).

Ця група орієнтує ліцеїстів на секції технологічного та природничонаукового профілю в І класі ліцею.

ІІ група – мови – латинська та інші іноземні мови – по 8 годин на тиждень. Основи адміністративно-господарчого керівництва – 5 годин; загальна технологія, предмети естетичного циклу, спеціальна спортивна підготовка –по 3 години на тиждень.

Ця група призначена для учнів, які бажають продовжити навчання з гуманітарного, природничо-наукового, соціально-економічного напрямків освіти.

ІІІ група – предмети суто прикладного характеру, а також вузькоспеціальні, що готують до диплома техніка. Наприклад, спеціальні курси з різних галузей сфери обслуговування, стенографія, машинопис.

Як свідчать науково-педагогічні джерела, у першому класі диференціація поглиблюється та приймає більш жорсткі організаційні форми. Створюються організаційні секції з 4 напрямків:

1. Гуманітарний А (А₁ – філологія, математика; А₂ – лінгвістика; А₃ – філологія, предмети художнього циклу).

2. Природничонауковий S, який не має поділу в І класі, але у випускному поділяється на секції:

“С” (математика, фізика);

“D” (математика, біологія);

“Е” (математика, технологія);

“Н” (рахунково-обчислювальна техніка).

3. Соціально-економічний В (соціально-економічні науки, адміністративно-господарче керівництво)

4. Технічний F

(F₁ – механіка;

F₂ – електроніка;

F₃ – електротехніка;

F₄ – громадянське будівництво;

F₅ – фізика;

F₆ – хімія;

F₇ – біологія;

F₈ – біосоціальні науки;

F₉ - технічне будівництво;

F₁₀ - мікротехніка, а також секції, які готують до диплому техніка).

Зазначимо, що вирішальне слово при направленні ліцеїста до однієї з чисельних секцій належить шкільній раді з орієнтації до складу якої входять директор навчального закладу, представники від вчителів, батьків, шкільний лікар та психолог. [4]

Варто звернути увагу й на те, що в ряді провідних країн світу, зокрема США, диференціація будується за іншим принципом. Учням пропонується широкий спектр елективних предметів і саме вони відіграють головну роль у здійсненні спеціалізованого навчання. Так, в старшій середній школі Сполучених Штатів Америки створюється ряд навчальних профілів, які зводяться до двох типів – академічного та практичного. Останні мають принципово різні цільові настанови, які реалізуються насамперед за допомогою системи елективних предметів. Кількість обов`язкових предметів обмежена – англійська мова, суспільні дисципліни, однорічні навчальні курси математики та природознавства. Однак останнім часом позначилась тенденція до їх певного збільшення. Поряд з цим існує велика кількість предметів за вибором. Учні академічних профілів у більшості випадків виходять з вимог вищих навчальних закладів і тому звертають особливу увагу на вивчення традиційного набору загальноосвітніх предметів – літератури; англійської та іноземної мови, математики, фізики, хімії, біології. В той же час можливий також вибір нових навчальних курсів, які раніше не входили до складу шкільної програми. Наприклад, антропологія, соціальна психологія тощо.

Учні, які збираються навчатися у вищих навчальних закладах, головним чином обирають навчальні курси практичного циклу. Наприклад, дівчата, які збираються займатися конторською справою, вивчають стенографію, машинопис, основи діловодства тощо, а також елективні курси в межах домоведення (економіка домашнього господарства, догляд за дитиною тощо). Ті ж учні, котрі збираються працювати в промисловості, вивчають технічне креслення, автомеханіку, електроніку. Майбутні працівники сільського господарства знайомляться з основами хліборобства та тваринництва. [2]

Одним з напрямків диференціації освіти є компенсуюче навчання, що передбачає додаткові педагогічні зусилля по відношенню до учнів, які не встигають.