Варіант 22

1.Охарактеризуйте форми соціально-психологічної дезадаптації.

2.Розкрийте погляди Є.В. Соколова на процес соціалізації особистості

3.Опишіть механізми соціалізації особистості.

Завдання 1

Вступ

Основна частина

1. Зміст терміну « соціально-психологічна дезадаптація»

2.Агресивна поведінка

3. Суїцидальна поведінка, як основна форма соціально-психологічної дезадаптації»

Висновки

Вступ

Дезадаптація особистості – надскладна соціально-педагогічна та психологічна проблема. Навіть саме визначення поняття „дезадаптація особистості” у різних авторів подається неоднаково. Одні вчені вважають дезадаптацію процесом дисгармонійного розвитку особистості, коли виникає неузгодженість цілей і результатів, коли вона стає джерелом психічної напруги, внутрішнього дискомфорту, нестабільності перебігу психічних процесів (А. Фурман). Інші вважають дезадаптацією хід внутрішньо-психічних процесів, що призводить не до розв’язання проблемної ситуації, а до її посилення, зростання труднощів і викликаних нею неприємних переживань (А. Налчаджян). За Н. Сарджвеладзе, дезадаптація – це непристосованість до інших і до себе, складний соціально-психологічний процес, що характеризується неадекватністю комунікативних навичок та дезорганізацією поведінки, невпевненістю у власних силах і недовірливим внутрішньо-особистісним відношенням. Визначення поняття „психологічна дезадаптація” зустрічаємо й у К. Роджерса: це процес невідповідності між „Я-структурою” особистості і досвідом. Особистість сприймає, зокрема, себе та свої стосунки з людьми і явищами у своєму оточенні так, щоб це відповідало її „Я-структурі”. Тому особа схильна до заперечень або спотворення будь-якого переживання, що не відповідає її теперішньому „Я-образу”, оскільки свідомість відчуває тривогу, загрозу, розлад.[ 8, c.24]

Основна частина

1. Зміст терміну « соціально-психологічна дезадаптація»

Соціально-психологічна дезадаптація (франц. des... — префікс, що означає знищення, видалення, і лат. adaptatio — пристосовувати) — порушення процесу активного пристосування індивіда до умов соціального середовища засобами взаємодії і спілкування за хибного або недостатньо розвиненого уявлення людини про себе і свої соціальні зв'язки та міжособистісні контакти.Соціально-психологічна дезадаптація може виникнути внаслідок стресів, фізичних і психічних захворювань, емоційних переживань, конфліктів тощо. Найчастіше вона зумовлює збої у процесі оволодіння особистістю відповідної ролі при входженні в нову соціальну ситуацію, набуття навичок спілкування та взаємодії. Супроводжується незадоволенням особистості своїм становищем у групі, ефективністю реалізації свого комунікативного потенціалу, зниженням самооцінки, розмиванням індивідуальності, посиленням незадоволеності своїм становищем у соціальному оточенні загалом. Як правило, внутрішній конфлікт особистості між її статусом та домаганнями може спровокувати асоціальні прояви поведінки. Вважати соціально-психологічну дезадаптацію хворобою немає підстав, хоч вона й проявляється в патологічній і непатологічній формах, які суттєво відрізняються за структурою і механізмами. За не патологічної дезадаптації зниження загального рівня адаптації відбувається за рахунок звуження сфери діяльності і спілкування та послаблення їх інтенсивності. Проявом непатологічної дезадаптації є, наприклад, відхилення у поведінці й переживаннях суб'єкта, пов'язані з його недостатньою соціалізацією, соціально неприйнятими установками, різкою зміною умов існування, розривом значущих соціальних відносин тощо. Патологічна дезадаптація супроводжується руйнуванням основних напрямів адаптаційної діяльності, появою патологічних варіантів адаптації. Проявами патологічної соціально-психологічної дезадаптації є агресивна поведінка, суїцид та ін.[ 6, c.45-48]

2. Агресивна поведінка

Агресивна поведінка- це дії, що мають метою заподіяння морального чи физич. збитку іншим. У психології існує безліч пояснень природи агресивності: у психоаналитич. традиції А. п. розглядається як вираження подавлених бессознат. потягів, необихевиоризме — як наслідок фрустрації, у когнітивній психології — як прояв «дисонансу» (невідповідності) у познават. сфері суб'єкта. [ 7]  Характер агресивної поведінки багато в чому визначається віковими особливостями людини. Кожний віковий етап має специфічну ситуацію розвитку і висуває певні вимоги до особистості. Адаптація до віковим вимогам нерідко супроводжується різними проявами агресивної поведінки. Так, в самому ранньому віці діти, по всій видимості, демонструють агресію: якщо часто, голосно та вимогливо плачуть; якщо в них відсутній усмішка; якщо вони не вступають в контакт. Психоаналітичні дослідження свідчать про величезну кількість гніву, пережитому немовлятами, особливо в ситуаціях, коли їх потреби недостатньо враховуються. Також добре відомий той факт, що маленькі діти, бажаючи зберегти материнську любов, схильні проявляти жорстокість по відношенню до новонароджених брата чи сестри.Адаптуючись до вимог дитячого саду, малюки можуть обзиватися, щипати, плюватися, битися, кусатися і навіть поглинати неїстівне. Причому ці дії здійснюються, що називається, «без розбору» - імпульсивно, неусвідомлено і відкрито.Пасивним проявом агресії в цьому віці вважається негативізм, упертість, відмови (говорити, ), кусання нігтів (губ). Слід зауважити, що поведінка дитини дошкільного віку будинку істотно залежить від емоційного клімату в сім'ї, а дитяча група, в свою чергу, стає дзеркальним відображенням внутрішнього стану вихователя. Якщо ті чи інші виявляють, навіть просто відчувають агресію, діти з великою ймовірністю будуть її відтворювати.

У цілому дитяча агресивність є зворотною стороною беззахисності. Якщо дитина відчуває себе незахищеним (наприклад, коли його потреби в безпеці й любові не отримують задоволення), в його душі народжуються численні страхи.

У молодшому шкільному віці агресія частіше проявляється по відношенню до слабших («вибраній жертві») учням у формі насмішок, тиску, лайки, бійок. Прояв агресивної поведінки школярів один до одного в ряді випадків стає серйозною проблемою. Різко негативна реакція вчителів і батьків на подібну поведінку часто не тільки не зменшує агресивність дітей, але, навпаки, підсилює її, оскільки служить непрямим доказом сили і незалежності останніх. Тим не менш, саме вчитель, його авторитет і уміння відкрито висловлювати своє ставлення до агресивної поведінки спонукає дітей вибирати більш соціально схвалювані форми поведінки.

Специфічною особливістю агресивної поведінки у підлітковому віці є його залежність від групи однолітків на тлі краху авторитету дорослих. У даному віці бути агресивним часто означає «здаватися чи бути сильним». Будь-яка підліткова група має свої ритуали та міфи, підтримувані лідером. Наприклад, широко поширені ритуали посвячення в члени групи (абовипробування новачків). Шокуюча очей «уніформа» групи (як і підліткова мода в цілому) також має ритуальний характер.Ритуали посилюють почуття приналежності до групи і дають підліткам відчуття безпеки, а міфи стають ідейною основою її життєдіяльності. Міфи широко використовуються групою для виправдання її внутрішньогрупової і зовнішньої агресії. Так, наприклад, будь-який прояв насильства по відношенню до «не членам групи» виправдовується запевненнями типу - «вони зрадники ... ми повинні захищати своїх ... ми повинні змусити всіх поважати нас ». Насильство, «одухотворене» груповим міфом, переживається підлітками як твердження своєї сили, як героїзм і відданість групі. У той же час в окремих випадках ініціаторами агресивної поведінки можуть бути окремі підлітки-аутсайдери, дезадаптовані в силу різних причин і які спробують самоствердитися за допомогою агресії. У нормі вона звільняє від страху, допомагає відстоювати свої інтереси, захищає від зовнішньої загрози, сприяє адаптації. У зв'язку з цим можна говорити про два види агресії: доброякісно-адаптивної та деструктивно-дезадаптивной. [ 2, c.73-74]