2.4. Антикризова інноваційна політика міжнародних компаній

Розвинуті країни сповідують принцип сполучення інновацій і інвестицій, принцип поглибленого поділу праці у світовому науково-технічному просторі, принцип розподілу інноваційних ризиків у рамках кооперування.

Найбільше інвестицій в НДДКР вкладають США і Японія (в 2001 р. відповідно 282 млрд. дол. і 104 млрд. дол.). Третє місце по інвестиціях в НДДКР посідає Китай (60 млрд. дол.), четверте Німеччина (54 млрд. дол.). Країни ЄС витрачають на НДДКР 186 млрд. дол., а країни ОЕСР, до якої входять 29 розвинених країн Європи, Північної Америки та Азіатсько-Тихоокеанського регіону – 645 млрд. дол., що в 1,5 рази більше, ніж 10 років тому. Більша частина цього приросту припадала на кошти компаній.

Глобалізація сприяє міжнародному поділу праці у науково-технологічній сфері. Країни відіграють різну роль у цьому розподілі. Розвинуті країни для максимізації технологічної ренти розвивають науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, виробництво високотехнологічних товарів і послуг тощо. Країни Південно-Східної Азії, Латинської Америки, Центральної і Східної Європи (ЦСЄ) спеціалізуються на інженерних удосконаленнях і масовому випуску виробів. Решта країн відіграє роль постачальників сировини та ринків збуту товарів наприкінці їх життєвого циклу, виконавців трудомістких та екологічно небезпечних переділів кооперованого виробництва.

В усіх країнах інтелектуальний капітал стає головною конкурентною перевагою, а вкладення в освіту і НДДКР – пріоритетним напрямом інвестування. Міжнародна мережа вищої освіти (без США) оцінюється в 111 млрд. дол. річних витрат, крім того американський ринок вищої освіти до 2008р. зросте до 46 млрд. дол., за оцінкою Національного інституту стандартів і технологій США. У глобальній економіці вирішальну роль відіграють нові технологи, тому американська асоціація тренінгу й розвитку передбачає, що 75 % кадрів підлягають перепідготовці.

Проблемою України є неможливість фінансувати широкий фронт міждержавних НДДКР, тому необхідно зосередитися на перспективних напрямах науково-інноваційного співробітництва. При цьому слід враховувати: зв’язки з країнами СНД, ЦСЄ і ЄС; можливості двосторонньої взаємодії із світовими технологічними лідерами; поширення науково-технічного обміну – від трансферу технологій до обміну спеціалістами.

Налагодження сумісності із світовими новаціями можливе завдяки залученню зарубіжного досвіду інноваційного менеджменту і науково-технічного кооперування. Наприклад, Німеччина, Франція, Велика Британія прискорюють інноваційний розвиток через об’єднання зусиль (у 1996 р. прийнятий «Перший план дій щодо інновацій у Європі»). США і Японія мають змогу фінансувати широкий спектр НДДКР й готувати прориви за кількома напрямами. Малі європейські країни (Фінляндія, Норвегія, Данія) впевнено себе почувають у вузькій, але перспективній сфері ринку. Ірландія здійснила прорив завдяки участі у загальноєвропейських науково-дослідних проектах і програмах, а також завдяки мотивації нововведень.

Серед українських фахівців точаться дискусії щодо раціонально­го співвідношення між інноваційними запозиченнями і власними інноваціями. Прийнятною для України може бути політика створення власного розвиненого науково-технічного потенціалу, здатного адаптувати запозичені новації та генерувати власні. Прикладом є Японія, Південна Корея, Сінгапур, Гонконг, які купували ліцензії і, водночас, нарощували свій потенціал.

Вітчизняна наука на початок 2005 р. включала 1505 наукових установ, з них в академічному секторі налічувалось 384, галузевому – 870, вищих навчальних закладів – 168, заводському – 83. У 2004 р. виконанням науково-технічних робіт займалися 140,3 тис. фахівців (в т.ч. 21,1 тис. докторів і кандидатів наук), що у розрахунку на 1000 осіб зайнятого населення становило 6,9 особи (за даними ОЕСР цей показник на початок 2003 р. в Іспанії – 8,4 особи, у Німеччині – 12,5).

Українські вчені орієнтувалися на розвиток сучасних підгалузей математики, інформатики, механіки, фізики, астрономії, матеріалознавства, енергетики, хімії та біології, екологічної безпеки, науки про Землю. Завдяки цьому Україні вдається інтегруватися у світовий науковий простір. На початок 2005 року укладено договори і угоди з науковими центрами понад 50 країн, серед яких академії наук Австрії, США, Китаю, Індії, Національний центр наукових досліджень Франції (CRNS), Німецьке дослідницьке товариство (DFG), Лондонське Королівське товариство, Міжнародний інститут прикладного системного аналізу (IISA, Австрія), ряд університетів. НАН України бере участь у роботі понад 20 міжнародних організацій (ЮНЕСКО, ВОЗ, МАГАТЕ, МСНС тощо).

Ефективну зовнішньоекономічну діяльність ведуть інститути електрозварювання, проблем матеріалознавства, надтвердих матеріалів, фізики напівпровідників, монокристалів, технічної теплофізики, мікробіології і вірусології. Серед їхніх партнерів компанії США, Японії, Великобританії, Франції, Нідерландів, Китаю, Єгипту, Туреччини, Ірану.

Результати вітчизняних вчених у фізиці плазми і керованого термоядерного синтезу викликають зацікавленість світового та європейського наукових товариств і використовуються при проектуванні й проведенні експериментів на дослідницьких термоядерних установках різних країн. У цій сфері Україна активно співпрацює з МАГАТЕ, Міжнародним енергетичним агентством, бере участь у розробці програми створення Міжнародного термоядерного експериментального реактора, який планується побудувати у Франції.

Україна бере участь у Сьомій рамковій програмі ЄС, проектах НАТО. Триває співробітництво з ЮНЕСКО за програмами «Інформація для всіх», «Людина та біосфера», «Міжнародна геологічна кореляція» та іншими. Серйозні перспективи відкриває Угода між Програмою розвитку ООН та НАНУ. Підписано низку протоколів про наміри створення спільних науково-технологічних центрів : установами КНР, Республіки Корея, В’єтнаму. У 1993р. у Києві створена Міжнародна асоціація академій наук країн СНД, членом якої є також академія наук В’єтнаму, а спостерігачами – академії наук Словаччини та Чехії. В її рамках реалізується 8 міжнародна програма.

Науково-технічне співробітництво України і Росії здійснюється згідною з Угодою від 27 серпня 1996 р. за такими напрямами: дослідження космосу, астрономія та астрофізика; медицина і медична техніка, дослідження в галузі біотехнології і сільського господарства, біоінженерія та генетика; ресурсо- та енергозберігаючі технології, нові джерела енергії; нові матеріали і хімічні речовини; екологія і раціональне природокористування; інформаційні та нові виробничі технології (лазерні, прецизійні, механотронні, плазмові, САПР і АСУ); нанофізика, наноелектроніка і нанотехнології; нові види транспорту.

У рамках Угоди створено спільний Центр астрономічних та медико-екологічних досліджень, реалізується програма «Фундаментальні та прикладні дослідження проблем астрономії, екології та медицини у високогірних районах Приельбрусся». Головна астрономічна обсерваторія НАН України проводить спільну з Інститутом космічних досліджень РАН роботу по космічному експерименту на борту МКС. Триває співробітництво за програмами «Нанофізика і наноелектроніка», «Створення конкурентоспроможних на світовому ринку зварних конструкцій, ресурсозберігаючих технологій, матеріалів та обладнання для зварювального виробництва», «Високонадійний трубопровідний транспорт». Країни є учасницями Об’єднаного інституту ядерних досліджень (м. Дубна). Активізується співпраця з вченими Сибірського відділення РАН.

Особливої уваги заслуговує міжнародне науково-технічне співробітництво в космічній галузі, де Україна має імідж високотехнологічної держави. Підписано понад 30 багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угод у сфері дослідження і використання космічного простору, Україна є членом престижних міжнародних організацій – Комітету ООН із мирного використання космосу (COPUOS), Всесвітнього комітету із космічних досліджень (COSPAR), Всесвітньої організації із супутникових досліджень Землі (CEOS), Міжнародної астронавтичної федерації (IAF) та ін.

З Росією укладені угоди про співпрацю в галузі створення та експлуатації ракетно-космічної і ракетної техніки (1995 р.), про співробітництво у сфері дослідження і використання космічного простору в мирних цілях (1996 p.). Існує також програма співробітництва в галузі дослідження та використання космічного простору в мирних цілях на 1998-2007 р. Згідно з рішенням «Про подальший розвиток співробітництва України і Росії в космічній області» від 2005 р. Роскосмос і Національне космічне агентство України (НКАУ) зосередили зусилля на розробці засобів запуску космічних апаратів, наданні пускових послуг і розвитку космодромів, розвитку космічних засобів зв’язку і телерадіомовлення, дистанційному зондуванні Землі, розвитку засобів керування космічними апаратами, експериментах на російському сегменті МКС. Між НКАУ та Роскосмосом у 2003 р. підписано Меморандум про співробітництво в галузі розвитку глобальних навігаційних супутникових систем. Здійснюються поставки до РФ систем управління для ракет-носіїв «Протон», «Союз», стартового й технологічного обладнання.

За результатами 2004 р. Україна ввійшла в п’ятірку космічних держав, що володіють повним технологічним циклом створення ракетно-космічних комплексів. За роки незалежності здійснено 84 пуски ракет-носіїв українського виробництва, за допомогою яких запущено 183 супутника. У 2004 р. Україна забезпечила ракетами-носіями власного виробництва 13 % світового ринку пускових послуг (по кількості космічних пусків ракет-носіїв ми обігнали Європу й Індію, але поступаємось Росії, США і Китаю).

Проривом на світовий ринок космічних послуг є участь України разом з РФ, США та Норвегією у проекті «Морський старі», в рамках якого на початку листопада 2005 р. здійснено вже вісімнадцятий запуск: ракетою «3eHrr-3SL» запущено супутник Inmarsat-4 (1-4) для надання послуг швидкісного мобільного зв’язку на території Північної і Південної Америки. Продовжуються роботи за програмою «Наземний старт», що реалізується разом з Росією за підтримкою компанії Sea Launch. Для реалізації проекту утворене українсько-російське підприємство «Міжнародні космічні послуги».

Великі можливості має українсько-російсько-казахський консорціум «Космотрас», що здійснює модернізацію міжконтинентальних балістичних ракет РС-20 (SS-18 «Сатана») у ракетоносій «Дніпро» для запуску малих супутників. З 1999 р. консорціумом запущені 20 супутників на замовлення Італії, Німеччини, Великобританії, Малайзії, Саудівської Аравії, США. У 2005-2006 pp. консорціуму замовлено шість запусків «Дніпра» в інтересах Єгипту, Саудівської Аравії, Італії, Німеччини, США. У 2006 р. відбувся запуск першого єгипетського супутника EgyptSat-І, створеного в Україні.

Україна, РФ, США, Угорщина, Польща, Чехія беруть участь у програмі «Попередження» з метою вивчення іоносфери й магнітосфери Землі та пошуку провісників катаклізмів. У 2003 р. підписано угоду про співробітництво з Бразилією щодо використання ракети-носія «Циклон-4» на космодромі «Алкантар», ракета-носій передана у виробництво на «Південмаш». За 10 років пускової програми планується 54 пуски.

Наприкінці грудня 2005 р. Національна космічна Адміністрація США (NASA) запросила НКАУ взяти участь у проекті нової космічної ініціативи США, оголошеної Президентом Дж. Бушем у січні 2004 р.

У 2003 р. підписано протокол в межах робочої групи «Україна – ЄС», у якому визначені такі напрями співпраці: реструктуризація космічної галузі України; розвиток глобальної навігаційної супутникової системи; НДДКР у космічній галузі; контроль космічної обстановки та сейсмічні спостереження; спільне використання інформації з космічних апаратів і наземної космічної інфраструктури. Під час Дев’ятого саміту, що проходив у 2005 р. в Києві, підписано Угоду з ЄС про співпрацю у розробці цивільної глобальної навігаційної супутникової системи. Це створює передумови для участі України в спільному підприємстві «Galileo» і реалізації Першої космічної програми ЄС. Виявляється й комерційна спрямованість спільних з ЄС проектів. У 2002 р. у Європі почалося створення першої мережі космічних бізнес-центрів «Esinet» (European Space Incubators Network), що покликані сприяти трансферу космічних технологій у некосмічні галузі. Від України в «Esinet» бере участь КБ «Південне». Перспективною є співпраця з європейськими країнами у таких галузях: матеріалознавство, енергетика, будівництво, вуглевидобувна промисловість, медицина.

Укладені документи про співпрацю з космічними структурами Іспанії (дистанційне зондування Землі, космічні прилади і технології, мікро- та міні-супутники, космічний зв’язок, космічний транспорт, наземна космічна інфраструктура), Туреччини (виготовлення комерційного аерокосмічного комплексу), Туркменістану (обробка космічних знімків), Індії (створення ракетних двигунів, виробництво деталей та приладів для космічних апаратів, ракетного палива тощо), Малайзії та В’єтнаму (створення супутників).

У космічній галузі Україні вдалося продемонструвати високий рівень науково-технічного потенціалу, затвердити себе як одну з провідних космічних держав; взяти участь у масштабних проектах.

Співпраця країн СНД ґрунтується на Угоді від 1995 р. про створення спільного науково-технологічного простору, формування міждержавних науково-технічних програм, гармонізацію науково-технічної політики, державну підтримку спільних досліджень. Прийнято Програму створення конкурентоспроможних зварювальних конструкцій, технологій, матеріалів та обладнання для зварювального виробництва; Програму створення системи сейсмологічного моніторингу територій держав СНД. У Києві розміщуються робоча група Міждержавної науково-технічної ради та секретаріат Міждержавної координаційної ради з науково-технічної інформації. В країнах СНД зростає увага до захисту інтелектуальної власності, подолання технологічного розриву, адаптації систем стандартизації, ліцензування та сертифікації до світових. Ведеться пошук джерел асигнувань і контрагентів в інноваційній сфері, шляхів розвитку трансферу технологій.

Науково-технічне співробітництво між Україною і ЄС базується на Угоді про партнерство та співробітництво (1994 р.) та Угоді про наукове й технологічне співробітництво (2002 р.). У 1999 р. проголошено необхідність створення Єдиного європейського наукового простору ЄС (ERA).

Науково-технологічна спеціалізація країн має враховуватися при пошуку партнерів. Наприклад, у Німеччині й Франції розвинутими галузями є авіаційна, хімічна, аерокосмічна, машинобудування, виробництво суперкомп’ютерів. Провідними галузями Швеції, Фінляндії, Норвегії є електронна, електротехнічна, суднобудівна, верстатобудівна. У Фінляндії провідні місця посідають електропромисловість, металообробна, деревообробна та целюлозно-паперова галузі, на які припадає до 85% експорту. Велике Британія, Бельгія, Італія, Іспанія мають розвинуте виробництво товарів масового споживання, дрібних наукоємних виробів. Іспанія має сильні позиції в хімічному виробництві та випуску автомобілів.

Важливим напрямом інноваційного співробітництва є патентно-ліцензійна діяльність. На початку XXI ст. у світі діяло понад 4 млн. патентів на винаходи; щороку подається близько 700 тис. заявок на патенти; у 2000 р. дохід від ліцензій на запатентовані об’єкти склав близько 100 млрд. дол., в 10 разів більше, ніж у 1990-му. За вмістом ринкових атрибутів вирізняють позаринкові інновації (знання, досвід), потенційно ринкові (патенти, ноу-хау, науково-технічна документація), ринкові (ліцензії, лізинг, франчайзинг, спільні підприємства, наукомісткі послуги). За цією класифікацією Україні притаманне «виробництво» позаринкових, частково – потенційно ринкових і незначною мірою – ринкових об’єктів.

Імпорт технологій дає змогу отримувати результати НДДКР, заміщувати імпорт товарів. Частка витрат на придбання ліцензій за кордоном у обсязі фінансування НДДКР в Україні зростала, однак абсолютні витрати були низькими (табл. 2.1), а придбані технології – не завжди новітніми. Кількість чинних в Україні ліцензій, ліцензійних договорів і договорів про придбання виключних майнових прав інтелектуальної власності на початок 2005 р. становила 445 одиниць. Придбано 272 об’єкта інтелектуальної власності, у т.ч. за ліцензіями і ліцензійними договорами – 168, з них найбільшу кількість складають сорти рослин (89), винаходи (36), торговельні марки (22). Майже половина ліцензійних договорів укладена на строк 5 років і менше.

 

Таблиця 2.1

Фінансування науково-технічних робіт (НТР) і витрати на придбання за кордоном

ліцензій на об’єкти інтелектуальної власності  (у фактичних цінах, млн. грн.)

Показники	1995	2000	2001	2002	2003	2004
Обсяги фінансування НТР	652,0	2046, 3	2433, 0	2612,0	3597,4	4251,7
Витрати на придбання за кордоном ліцензій	3,2	8,4	10,9	14,4	н/д	н/д
Співвідношення (гр.2 / гр.1) х 100%	0,5	0,41	0,45	0,55	н/д	н/д

 

Вітчизняним та іноземним партнерам надані виключні майнові права та видані ліцензії на використання 499 об’єктів інтелектуальної власності, у т.ч. на 49 винаходів, 18 корисних моделей, 12 промислових зразків, 101 торговельну марку, 245 сортів рослин, 10 комерційних таємниць, 57 комп’ютерних програм. За кордон передані права тільки на 11 об’єктів. Дія ліцензійних угод поширюється на 20 країн (табл. 2.2). У 2004 р. за 322 ліцензійними договорами, ліцензіями та договорами про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності від вітчизняних партнерів надійшло 57,1 млн. грн., від іноземних – 13,8 млн. грн.

З 1996 р. винахідницька діяльність в Україні активізувалася. Кількість заявок на винаходи у 2003 р. зросла до 12,6 тис. Однак в розрахунку на 100 тис. населення це склало 18 заявок (у Великій Британії – 44, у СІЛА – 59, Німеччині – 60, Японії – 305). З набуттям чинності з 1 січня 2004 р. Цивільного та Господарського кодексів Держдепартамент інтелектуальної власності України припинив і прийом заявок на видачу деклараційних патентів, тому ситуація з поданням заявок на винаходи та корисні моделі змінилась (у 2004 р. їх надійшло лише 5778).

Активність іноземних заявників є невисокою, що свідчить про несприятливий інвестиційний клімат. У 2004 р. частка заявок від іноземних заявників становила 29 % від загальної кількості заявок (проти 12 % у 2003 p., 15 % у 2002 р. та 18 % у 2001 p.). Найбільш активними були заявники зі США – 381 заявка (22,5 %), Німеччини – 325 (19,2 %), Франції – 194 (11,5 %), Росії – 95 (5,6 %), Швейцарії – 92 заявки (5,4 %) та Швеції – 79 заявок (4,7 %).

У 2004 р. зареєстровано патентів на винаходи – 9907, з них на ім’я іноземних заявників – 1187. Того ж року видано 1853 патенти на корисні моделі та 1436 патентів на промислові зразки, в тому числі 42 (2,27 %) та 88 (6,13 %) відповідно – на ім’я іноземних заявників.

 

 

 

 

Таблиця 2.2

Розподіл чинних ліцензій, ліцензійних договорів та договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності (ІВ) за територією дії (станом на 01.01.2005)

Країна (територія використання ОШВ)	Придбання майнових прав IB та одержання дозволу на використання ОПІВ			Передання майнових прав IB та одержання дозволу на використання ОПІВ
	Загальна кількість			Загальна кількість
	Чинних ліцензій	Чинних ліцензійних договорів	Договорів про передання виключних майнових прав IB, укладених у 2004 р.		Чинних ліцензій	Чинних ліцензійних договорів	Договорів про передання виключних майнових прав IB, укладених у 2004 р.
Всього, у тому числі	11	398	36		2	727	38
Україна	11	379	35		2	693	32
Алжир	-	-	-		-	1	-
Велика Британія		1	-		-	-	-
Данія	-	-	-		-	1	-
Індія	-	-	-		-	1	-
Іспанія	-	-	-		-	1	-
Казахстан	-	-	-		-	1	-
Канада	-	-	-		-	2	-
Китай	-	-	-		-	4	-
Кіпр	-	3	-		-	-	-
Корея	-	-	-		-	3	-
Куба	-	1	-		-	-	-
Нідерланди	-	-	-			1	-
Польща	-	-	-		-	1	-
Росія	-	4	1		-	12	4
Словаччина	-	-	-		-	1	-
Словенія	-	-	-		-	1	-
США	-	2	-		-	-	2
Угорщина	-	-	-		-	-	-
Франція	-	1	-		-	1
Швейцарія	-	7	-		-	-	-

 

Своєрідним індикатором стану науково-технічного потенціалу України можна вважати видачу охоронних документів у патентних відомствах інших країн (табл. 2.3).

 

Таблиця 2.3

Основні показники новаторської діяльності в Україні

Показники	Подано заявок на видачу охоронних документів до				Отримано охоронних документів від				Кількість використаних
	Державного департаменту інтелектуаль-ної власності України		патентних відомств зарубіжних країн		Державного департаменту інтелекту-альної власності України		патентних відомств зарубіжних країн
	2003	2004	2003	2004	2003	2004	2003	2004	2003	2004
Усього, у т.ч.	7703	7034	336	305	7312	7627	193	222	4366	5347
Винаходи	7013	3466	253	179	6706	6088	129	140	3592	4122
Корисні моделі	319	3214	52	55	268	1264	31	52	181	574
Промислові зразки	371	354	31	71	338	275	33	30	593	651

 

Дані свідчать про те, що більшість патентів реєструється без проведення експертизи по суті. Серед 7627 об’єктів промислової власності «конкурентоспроможними» в 2004 р. виявилися лише 222, або 2,91 % (у 2001 р. – 1,7 %; 2002 р. – 2,44 %; 2003 р. – 2,64 %). Серед 140 винаходів визнання у далекому зарубіжжі у 2004 р. дістали 20 (8 – в Пакистані; по 3 – в Японії та США). Тобто певні зрушення є, якщо згадати, що цей показник у 2000 р. дорівнював 7 (по 3 - Німеччина та США; і – Японія), в 1999 р. – 4 (всі – США). Прикрим є факт втрати позицій на російському ринку технологій. В 1995 р. і 1996 р. в Роспатенті українськими винахідниками отримано відповідно 1409 і 707 охоронних документів, у 2000 р. – 113 документів, 2001 р. – 76, 2002 р. – 100, 2003 p. – 121, 2004 p. – 120.

 

Висновок-резюме до теми. Досвід торгівлі технологіями підтверджує, що найбільший попит мають технології, які вже випробувані в країні і пройшли сертифікацію. Результативність трансферу наукоємної продукції залежить від її конкурентоспроможності, зумовленої промисловою та інноваційною політикою. Здобутки України у цій справі не відповідають її потенціалу.

Українським організаціям, які беруть участь у двосторонньому науково-технічному співробітництві, надасться державна підтримка. Розгляд заявок на фінансування українських учасників міжнародних науково-технічних проектів організує на конкурсній основі Міністерство освіти і науки.

У більшості країн проекти, відібрані на засіданнях підкомісій з науково-технічного співробітництва, фінансуються в односторонньому порядку (кожна сторона підтримує своїх виконавців).

Найбільш привабливими є проекти, що можуть бути комерціалізовані. Угода на часткове фінансування проектів з боку Міністерства освіти і науки України має розділи, що стосуються обов’язкового повернення коштів на кредитній основі з участю міністерства в розподілі очікуваного прибутку. Крім того, автори пропозицій або ж підприємства, що спеціалізуються на впровадженні наукових розробок, на договірних умовах можуть користуватися банком даних міністерства з метою їх широкомасштабного впровадження у різних галузях економіки.

Державна фінансова підтримка проектів має сприяти виконанню зобов’язань української сторони щодо міжурядових і міжвідомчих угод, просуванню наукоємних технологій на світовий ринок і налагодженню ефективних світових господарських зв’язків; розвитку науково-технічної та інноваційної інфраструктури українських організацій; підготовці й забезпеченню міжнародних конференцій, симпозіумів, семінарів, виставок і нарад. Рішення про фінансову підтримку проекту ухвалюється на основі оцінки його ефективності, характеру й рівня міжнародних зв’язків. Про виконання робіт і використання виділених коштів виконавцями подаються змістовні та фінансові звіти.