2.2. Світові тенденції інноваційної політики

Нині склалися такі світові тенденції інноваційної політики:

-          проблеми освоєння інноваційних технологій у промисловості є ключовими для більшості розвинутих країн;

-          інтелектуальний продукт досліджень є першоосновою виробничих інновацій; сформувався вид товару як результат інтелектуальної діяльності;

-          розвивається ринок технологій і ліцензій;

-          система охорони промислової діяльності є обов’язковим атрибутом розвинутих держав;

-          виробничо-технологічний сектор світової економіки та промисловість, особливо у сфері високих технологій, стають глобальними за своїм змістом. Розроблення високих технологій, виробництво на їхній основі високотехнологічної продукції (товарів, послуг), вихід із нею на світові ринки, розширення міжнародної інтеграції в цій сфері стали для більшості промислово розвинутих країн Західної Європи, США, Японії та країн Південно-Східної Азії важливою стратегічною моделлю і «локомотивом» економічного зростання;

-          найактуальніша тематика наукових досліджень представлена розробками у сфері інноваційних технологій (ІТ) та захисту навколишнього середовища. Вагоме місце посідають дослідження в галузі живої матерії, зокрема медичної тематики, і технології розроблення альтернативних джерел енергії та енергозбереження. Тематика, що отримала найбільшу пріоритетність, останнім часом пов’язана з вирішенням проблем штучного інтелекту, нанотехнологій та мікромашин, використання сонячної енергії, глибинної переробки відходів;

-          прогрес у технологіях переробки інформації, системах телекомунікацій і фінансових технологій веде за собою формування єдиного світового ринку товарів, капіталу та праці. Становище країни в геополітичній конкуренції XXI ст. визначають освіта й охорона здоров’я населення, розвиток науки, можливості інформаційного середовища, розвиток ключових виробничо-технологічних систем новітнього технологічного укладу, здатність господарського механізму генерувати високу інноваційну активність.

У даний час лідером світового науково-технічного прогресу є США. У рамках будівництва постіндустріального суспільства в цій країні вже практично відсутня добувна і скорочується обробна промисловість. Здійснюється переклад ресурсномістких виробництв в країни третього світу, ближче до джерел природних копалин, в держави з дешевою робочою силою. Багато компаній США перевели виробництво побутової домашньої техніки в країни Південно-Східної Азії, до Латинської Америки – текстильне і швейне виробництво, допустили на свій внутрішній ринок європейські і японські автомобілі, французьку парфумерію. У той же час США жорстко контролюють близько 40 % ринку високотехнологічних видів сучасного озброєння, 30 % ринку літальних апаратів, створення унікальних приладів і композитів. У зв’язку з цим журнал «Новини бізнесу», прогнозуючи американську економіку майбутнього, пише про те, що в XXI столітті в США очевидно, з галузей обробної промисловості вціліє лише харчова як територіально найбільш близька споживачеві. Більшість товарів масового виробництва буде завозитися з-за кордону, з країн, які не здатні підтримувати національну науку і розвивати високотехнологічні промислові виробництва. Цим країнам дістануться шкідливі викиди індустріальні, техногенні аварії, зростаюче споживання всіх видів енергії і все знижується прибуток від продажів нескладної матеріаломістким продукції. Фундаментальні досягнення у галузі наукових знань розглядаються США як основа економічного зростання, а розробка і впровадження інновацій – як вирішальний чинник економічного розвитку. Інноваційна політика тут втілюється в концепції формування «національної інноваційної спроможності». Сенсом її є виховання сприйнятливості нації до технологічних новацій, до зміни конкретних напрямів науково-технічного прогресу в залежності від ефективності останніх. Знайдений механізм взаємовигідного співробітництва держави і корпорацій. Домінуюче положення США в області НДДКР засноване на довгостроковій науково-технічної політики, для організації якої здійснюється залучення ресурсів з різних джерел. Особливе значення в американській інноваційній політиці надається впровадженню нових технологій. Служби впровадження стали реакцією держави на падіння конкурентоспроможності американської промисловості в 70-80-і рр., коли знизилися престиж інженерної професії, оплата їх праці, впав інтерес до впровадження розробок.

Так, технологічна політика США спрямована на:

- створення ділового клімату, в якому розквітатиме діяльність приватного сектора у сфері інновацій та підвищуватиметься конкурентоспроможність продукції;

- заохочення розвитку, комерціалізації й використання технологій;

- інвестування у створення технологій світового класу XXI ст. з метою підтримки промисловості й розвитку торгівлі;

- інтеграцію військових і промислових технологій, здатних ефективно розв’язувати військові й цивільні завдання;

- забезпечення формування робочої сили світового рівня, спроможної функціонувати в швидкоплинній і опертій на ґрунтовні знання з економіки;

- розроблення в партнерстві з приватним сектором технологічної політики з метою використання технологій для економічного зміцнення країни;

- сприяння промисловості в розвитку технологій, економічному зростанню через взаємодію з промисловістю в розробленні й застосуванні технологій, систем вимірювань і стандартів.

Досвід розвинутих країн показує, що відмінність реалізації інноваційної від науково-технічної політики полягає насамперед у ресурсах, які потрібно використовувати для досягнення цієї мети. Якщо в середньому витрати на фундаментальні дослідження становлять одиницю, то витрати на прикладні НДДКР перевищують їх у 10 разів.

У сучасній високорозвиненій економіці машинобудування як великий комплекс є основою технологічної, а, отже, економічної та політичної незалежності країни. Від цього комплексу вирішальним чином залежить конкурентоспроможність товарів і послуг на внутрішньому й зовнішньому ринках. У розвинутих країнах машинобудування є джерелом постійних інноваційних ініціатив. Так, у США його частка становить близько 10 % ВВП, 45 % зайнятих, майже 40 % основного капіталу. Інноваційні процеси, що є рушійною силою розвитку машинобудівного комплексу, дають потужний поштовх зростанню інших галузей економіки, ініціюючи тим самим безперервний суспільний прогрес.

На світових ринках нині представлено три групи країн:

1) країни північноатлантичного регіону, в яких завершується формування постіндустріальних економік;

2) індустріальні держави Азії та Латинської Америки, що утворюють новий промисловий центр світу;

3) економічно відсталі країни, які й досі беруть участь у міжнародному поділі праці поставками сільськогосподарської продукції та промислової сировини.

Умови, які вплинули на еволюцію господарства розвинутих країн і забезпечили перетворення їхніх економік на високоефективні інноваційні системи такі:

- створення конкурентоспроможних секторів виробництва, керованих великими корпораціями;

- активна державна політика щодо формування комплексу загальноекономічних умов, необхідних для інноваційного розвитку, спрямована на визначення й підтримку пріоритетних напрямів у науково-технічній та освітній сферах;

- інтеграція в глобальну інноваційну сферу та інтенсивний розвиток міжнародного співробітництва в пріоритетних галузях виробництва як важлива передумова розвитку науково-технічного та інноваційного потенціалу й залучення інвестицій.

Розвинені країни активізують формування інноваційної політики. Це виражається в збільшенні кількості кафедр з підприємництва в університетах (Німеччина), організації навчальних курсів з проблем наукомістких підприємств для випускників вузів, інженерів і вчених (Великобританія), спеціальних курсів з інноваційної політики та інноваційного менеджменту для керівних працівників (Португалія), тренінгів з підприємництва для студентів, менеджерів та власників малих підприємств (Бельгія).

Важливе місце у функціонуванні інноваційної політики займають системи науково-технічної інформації, інформаційного забезпечення інноваційної діяльності на основі інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), створення електронного середовища для діяльності бізнесу і держави, використання мережі Інтернет.

Ключова роль у формуванні інноваційної політики належить державі, яка встановлює умови функціонування інноваційної політики, а також забезпечує необхідну ресурсну підтримку, включаючи фінансування.

У країнах з низьким потенціалом держави і невисокою якістю проведеної політики дохід на душу населення збільшувався тільки, приблизно, на 0,4 % на рік. І навпаки, у країнах з сильною державою і раціональною політикою дохід на душу населення збільшувався, в середньому, на 3 % в рік. За останні тридцять років ці розбіжності темпів зростання доходів породили глибокі відмінності в якості життя людей. Це доводить, що політика може покращити результати інноваційної діяльності. Але її вигода багаторазово множиться там, де інституціональні можливості також виявляються вищими. У результаті політика реалізується ефективніше. Уряд надає «правила гри» і забезпечує їх послідовне застосування. Від того наскільки продумані ці правила і формується обстановка довіри або недовіри у економічних агентів до навколишнього економічної ситуації і вирішується питання про розвиток бізнесу на тій чи іншій території.

З урахуванням узагальнень окремих досліджень перспективного характеру інноваційної політики, проведених у світі стосовно визначальних тенденцій в економічному і соціаль­ному розвитку у найближчі 10 років, слід виходити з того, що на фоні процесів глобалізації нерівномірність і розрив між багатими і бідними не скорочуватимуться, а скоріше за все – поглиблюватимуться на фоні фінансової нестійкості. Остання може мати навіть хронічний характер, оскільки країни зі значною борговою залежністю неспроможні будуть обслуговувати свої боргові зобов’язання та здійснювати нові необхідні запозичення. Це обмежуватиме їх фінансові ресурси стабільності і розвитку. При цьому загроза подорожчання кредитних ресурсів і підвищення рівнів ризику сприятимуть тому, що відстаючі у своєму розвитку країни так і не зможуть подолати бар’єр відставання (як в економічному, так і в соціальному розвитку) за одночасної експансії масмедійної культури Заходу, що вестернізуватиме розвиток за­мість його модернізації на основі інноваційних процесів, які наближатимуть нас до економіки знань.