11.4. Шляхи підвищення ефективності та результативності інноваційної політики
Сучасні умови світового економічного розвитку характеризуються глобальною конкуренцією на всіх рівнях, внаслідок чого ефективність і динамізм інноваційної сфери перетворилися на вирішальний чинник забезпечення конкурентоспроможності економіки і великою мірою визначають місце кожної країни у світі. Ставлення держави до інноваційної діяльності яскраво демонструє її фінансова та податкова політика.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про інноваційну діяльність» джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:
- кошти державного бюджету України;
- кошти місцевих бюджетів і кошти бюджету Автономної Республіки Крим;
- власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;
- власні чи запозичені кошти суб’єктів інноваційної діяльності;
- кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб;
- інші джерела, не заборонені законодавством.
Інноваційна діяльність у сучасних умовах формування інноваційної економіки становить систему взаємопов’язаних стадій загального інноваційного циклу розвитку виробництва, що починається із здобуття (придбання) населенням країни певної суми знань у системі освіти і завершується використанням матеріалізованих інноваційних результатів інтелектуального розвитку суспільства в секторах економіки. Звідси випливає необхідність комплексного розв’язання проблеми фінансового забезпечення кінцевих результатів розвитку, що полягає у визначенні оптимальних співвідношень в обсязі фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію окремих стадій придбання, використання і створення нового знання. На рівні корпорацій фінансові цілі управління інноваційною діяльністю передбачають насамперед максимізацію добробуту акціонерів (рис. 11.5).
Між темпами витрат на освіту, етапом продукування знань та їх використанням в економіці України є істотний розрив через уповільнення та недостатнє фінансове забезпечення всіх стадій створення, накопичення та реалізації знань. Так, в Україні законодавчо встановлено не менш як 10 % ВВП витрат на освіту, фактично ця галузь одержує від 4 до 5,6 % ВВП; на НДДКР має припадати 1,7 %, а фактично – 1,2 % від ВВП.
Основними джерелами фінансування науково-дослідних робіт, що забезпечують продукування знань і трансформацію їх у матеріальне виробництво є:
- державний бюджет;
- замовлення підприємств;
- державне замовлення;
- кошти іноземних замовників.
Рис. 11.5. Фінансові цілі управління інноваціями
Характерною ознакою фінансування інноваційної діяльності в останні роки є використання з цією метою переважно власних коштів підприємств, збільшення частки кредитів у загальній сумі витрат та зменшення рівня залученості до впровадження інновацій іноземних і вітчизняних інвесторів.
Співвідношення між обсягом фінансування інноваційної та науково-технічної діяльності становить 1 : 1,06, що недостатньо для широкомасштабного її розвитку й максимально можливого обсягу впровадження 60 тис. науково-технічних розробок.
Раціональне забезпечення фінансовими ресурсами є одним з головних чинників активізації та підвищення ефективності інноваційної діяльності в державі, оскільки на підставі проведених статистичними органами опитувань встановлено, що 50,9 % обстежених з цією метою підприємств вказують на брак фінансової підтримки з боку держави цієї сфери економіки, а 81,7 % – на нестачу власних коштів.
У зв’язку з цим на часі активніше використання інших джерел фінансування інноваційної діяльності, зокрема залучення іноземних інвесторів, банківського кредитування, тенденція до зростання ролі якого впродовж останніх років стає дедалі помітнішою і в майбутньому має зростати за умови зниження ставок рефінансування кредитів до зарубіжних стандартів, тобто формування оптимальної схеми фінансового забезпечення розвитку інноваційної діяльності. В Україні залучення іноземних інвесторів до фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності в перспективі має стати вагомим чинником позитивного впливу на їх результативність, а отже, одним із стратегічних напрямів фінансування науково-інноваційної діяльності.
Найперспективнішим напрямом підвищення ефективності та результативності інноваційної політики є ефективне залучення корпоративного сектору економіки з відповідними державними гарантіями для фінансового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності (нині він становить 0,16 % обсягу фінансування, а разом із підприємствами колективної власності – близько 25 %, у США – 70-90 %) та тісно пов’язаного з ним залучення венчурного капіталу (створення індустрії венчурного бізнесу).
Характерною для позабюджетного фінансування була значна частка в ньому коштів організацій – замовників підприємницького сектору, що становила у 2004 р. близько 30 % загального обсягу фінансування наукових і науково-технічних розробок, натомість державний сектор здійснює лише 5 % замовлень на науково-технічну продукцію.
Досвід США. На федеральний уряд законодавчо покладено функцію широкомасштабного фінансування НДДКР не лише для військових цілей, а й для цивільних галузей промисловості за основними напрямами НТП за умови створення нових зразків, доведення їх до промислового виконання і комерційного впровадження на внутрішньому ринку. Федеральний бюджет – головне джерело фінансування державних довго-, середньо- та короткострокових програм НДДКР, створення й придбання нової цивільної техніки та технології. У межах його положень кожне федеральне відомство щороку затверджує в Конгресі власний бюджет асигнувань на господарську діяльність і замовлення на постачання продукції та послуг для внутрішньовідомчого споживання. Так, 18 федеральних цивільних і військових відомств США (державний науково-технічний комплекс) – головні замовники фундаментальних досліджень, програм НДДКР, нової техніки й технології для цивільних і військових потреб – щорічно затверджують свій бюджет і відповідно внутрішньовідомчі витрати на такі потреби. Це стосується насамперед довгострокових програм-замовлень вартістю від 50 млн. до 5 000 млн. дол. – програм-замовлень, що є основою довгострокового програмування й планування виробництва в науково-технологічному комплексі США.
Програма-замовлення – постійна частина відомчого (як і федерального) бюджету, його «перехідне планове завдання». Законодавчі акти та щорічні поправки до них зводяться в єдине «статутне право» – відповідні розділи «Зведення законів у США», що регулюють державну науково-технічну політику та розвиток науки й техніки.
Держава виступає також у ролі підприємця, розміщуючи на державному ринку контракт на НДДКР, і висуває такі вимоги до корпорацій – постачальників нової техніки й технології або наукових центрів і університетів – виконавців програм НДДКР:
- ефективне використання державних фінансових ресурсів, раціоналізація промислового й технічного виробництва;
- застосування сучасних методів управління та оргтехніки;
- вдосконалення методів господарювання та управління;
- активне здійснення державної політики міжгалузевої та внутрішньогалузевої передачі технології – впровадження в економіку новітніх зразків техніки й технології, стимулювання НТП;
- перепідготовка і перекваліфікація кадрів;
- постійна реконструкція виробництва чи його модернізація, якщо це пов’язано з виконанням держзамовлень у сфері науки, техніки та НТП.
На проведення єдиної наукової політики Євросоюзу країни-учасниці виділяють лише 4,5 % державних витрат на НДДКР. Стратегією стимулювання інноваційного розвитку в ЄС передбачено:
- збільшення до 2010 р. частки витрат на НДДКР з 1,9 до 3 % ВВП за рахунок асигнувань приватного сектору;
- подальшу вертикальну й горизонтальну координацію інноваційної політики;
- створення єдиного Європейського дослідницького простору з урахуванням розширення ЄС.
Як уже зазначалося, держава змушена пристосовувати внутрішню інвестиційну систему до вимог міжнародного співробітництва. Водночас інтереси окремої країни в умовах дедалі ширшої взаємодії можуть бути захищені тільки на національному рівні.
Узагальнений досвід державної політики США, Франції, Німеччини, Великої Британії та інших країн свідчить, що інструментами підвищення ефективності та результативності інноваційної політики є:
надання дослідницького та інвестиційного податкового кредиту, тобто відстрочка податкових платежів у частині витрат з прибутку на інноваційні потреби;
зменшення податку на приріст інноваційних витрат;
податкові «канікули» на кілька років на прибуток, отриманий від реалізації інноваційних проектів;
пільгове оподаткування дивідендів юридичних і фізичних осіб, отриманих на акції інноваційних підприємств;
зв’язок надання пільг з урахуванням пріоритетності проектів, що виконуються;
пільгове оподаткування прибутку, отриманого внаслідок використання патентів, ліцензій, «ноу-хау» та інших нематеріальних активів, що належать до інтелектуальної власності;
скорочення ставок податку на прибуток, спрямований на замовлення та спільні НДДКР;
зменшення оподаткованого прибутку на суму вартості устаткування і приладів, які передаються вищим навчальним закладам, науково-дослідним та іншим інноваційним підприємствам;
відрахування з оподаткованого прибутку внесків у благодійні фонди, діяльність яких пов’язана з фінансуванням інновацій;
зарахування частини прибутку інноваційних підприємств на спеціальні рахунки з наступним пільговим оподаткуванням у разі використання на інновації;
здійснення політики прискореної амортизації основних фондів шляхом скорочення строків перенесення їх вартості, а також встановлення підвищених норм амортизації в перші роки і нижчих у подальшому;
державна підтримка фінансового лізингу, яка полягає в асигнуванні коштів для випуску машин і устаткування виробником з подальшим їх переданням юридичним і фізичним особам.
Зарубіжні корпорації в умовах високого рівня оподаткування і високих процентних ставок, зокрема промислові підприємства Німеччини, активно впроваджують інновації завдяки перерахуванню прибутку в численні власні, звільнені від оподаткування, резервні фонди.
Популярним серед компаній є процес спіноф-форма державного сприяння інноваційній діяльності, передання створеної в державних організаціях і на державні кошти науково-технічної продукції цивільного й оборонного характеру до приватного сектору з метою її комерціалізації. Умовами передання передбачено:
- повну уступку прав;
- наявність виключної або невиключної ліцензії;
- сплату письмового роялті або паушального платежу;
- безповоротне передання тощо.
У країнах ЄС витрати на НДКР на душу населення щороку становлять 0,464 тис. євро, на освіту – 1,149 тис. євро.
Масштаби і структура фінансових ресурсів, що вкладаються в розвиток національної науки, мають поступово наблизити рівень оплати праці науковців до рівня розвинених країн, підтримати високий рівень забезпеченості науки матеріально-технічними ресурсами.
Висновок-резюме до теми. Соціально-економічні умови початкового періоду реалізації науково-технологічної та інноваційної політики потребують збереження прямих бюджетних витрат на науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи не менш як на три чверті від загального обсягу національних витрат на науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи з наступним зменшенням їх частки до 50-55 %. За рахунок державних коштів фінансуються переважно фундаментальні й довгострокові прикладні дослідження, що мають загальнонаціональне значення, міждержавні, загальнодержавні науково-технічні програми та проекти.
Держава створює умови для фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт із різних джерел. У галузі прикладних досліджень і розробок головним має стати контрактний метод фінансування на базі проектної (програмно-цільової) організації. В галузях виробництва під час створення та виготовлення нової продукції використовуються нормативи витрат на науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи, що відповідають наукомісткості певної конкурентоспроможної продукції.
З метою послідовного відтворення матеріально-технологічної бази науки держава виділяє кошти на придбання обладнання і матеріалів, капітальне будівництво та інші витрати з обов’язковим пільговим оподаткуванням. Слід підвищити ефективність використання для потреб розвитку науки коштів, одержаних від здачі в оренду державного майна, переданого в користування установам Національної академії наук України, Української академії аграрних наук та іншим науково-дослідним установам.