1.4. Принципи інноваційної політики

До основних принципів державної інноваційної політики належать:

1) урядова підтримка фундаментальних досліджень;

2) пріоритет інновацій над традиційним виробництвом;

3) свобода наукової і науково-технічної творчості;

4) правова охорона та патентний захист інтелектуальної власності;

5) інтеграція наукової, науково-технічної діяльності й освіти;

6) підтримка конкуренції у сфері науки і техніки, інноваційної діяльності;

7) концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах НДДКР;

8) створення загальногосподарського, інноваційного клімату; заохочення відновлення капіталу особливими пільгами при впровадженні нових, що раніше не використовувались у виробництві, видів устаткування, сировини, матеріалів, енергії;

9) заохочення розвитку відсталих районів і стримування зростання існуючих агломерацій;

10) підготовка та перепідготовки кадрів для нових і новітніх галузей виробництва;

11) сприяння розвитку міжнародного наукового співробітництва;

12) ефективність (економічність) інноваційних процесів.

Пріоритет інновацій над традиційним виробництвом передбачає визнання за наукою провідної ролі в системі продуктивних сил. Тільки використовуючи на практиці результати наукових досліджень, можна забезпечити конкурентоспроможність продукції та самих підприємств.

Свобода наукової та науково-технічної творчості в контексті інноваційної діяльності забезпечується відповідними законодавчими актами та Конституцією держави.

Інтеграція наукової, науково-технічної діяльності й освіти зміцнює взаємозв’язки між системою освіти та науково-виробничими системами, що дає змогу прискорити впровадження інновацій у виробництво, а наукову діяльність орієнтувати на вирішення виробничих проблем.

Принцип підтримки конкуренції у сфері науки, техніки й інноваційній діяльності означає поєднання стимулювання з функціонуванням інноваційних структур в умовах конкурентного середовища.

Держава стимулює інноваційну активність, сприяє розвитку науки, малого інноваційного підприємництва й обмежує діяльність підприємств-монополістів через антимонопольне законодавство. Зростає чисельність інноваційних фірм, які конкурують між собою, що стимулює інноваційний розвиток.

Концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах забезпечує вирішення глобальних першочергових проблем інноваційної діяльності, розроблення відповідних програм з урахуванням інноваційного потенціалу держави, які становлять основу сучасного технологічного прогресу. Наприклад, США прагне стати світовим науково-дослідним центром, де буде зосереджена більшість усіх принципових наукових розробок планети і налагоджений процес дослідного виробництва найсучасніших, технічно складних і дорогих промислових виробів та систем, що стане новою спеціалізацією країни в міжнародному поділі праці.

Інноваційна політика ґрунтується передусім на пріоритетах загальної економічної політики й має динамічний характер.

 

1.5. Передумови та рівні формування інноваційної політики

Інновація – основа економічного розвитку системи. Дане положення справедливе для систем різних рівнів, до яких належать як суспільство в цілому, окремі держави і їх провідні галузі, так і підприємства (фірми). Щоб інновації були ефективними, вони повинні бути керованими, останнє є прерогативою інноваційної політики.

Назва означеної політики містить у собі два поняття: «інновація» і «політика». «Політика» походить від давньогрецького слова «роlitike» і означає державний, суспільний, управління. «Інновація» – нововведення. Звідси«інноваційна політика» – наука і система практичного регулювання (управління) нововведеннями у суспільстві, в умовах конкретного підприємства, галузі, країни.

Інноваційна політика є складовою загальної стратегії підприємства і сприяє впровадженню у практику її основних вимог. Мета і пріоритети технічного розвитку визначаються відповідно до загальної стратегії підприємства на тому чи іншому етапі його функціонування.

Інноваційна політика підприємства – це форма стратегічного управління, що визначає мету та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, що найбільш повно використовують наявний виробничий потенціал і спрямовані на забезпечення його конкурентоспроможності.

Формування інноваційної політики відбувається на базі двох протилежних підсистем. З одного боку, це потреби ринку, споживачів, маркетингова політика підприємства, а з другого – ресурси: досягнення в науковій і виробничій сферах, технологіях, управлінських механізмах, організаційна культура підприємства, матеріальні, трудові, фінансові та інформаційні ресурси.

Інноваційна політика підприємства передбачає послідовну, заплановану, цілеспрямовану, комплексну інноваційну діяльність підприємства щодо зміни кожного з елементів бізнесу певного підприємства, викликану попитом, обумовлену науково-технічним прогресом і спрямовану на діючу організаційну структуру, технологічні процеси, стиль і методи управління, продукцією, що випускається, джерела сировини й матеріалів, ринки збуту, документообіг та ін.

Тісний взаємозв’язок і сформовані пропорції розвитку між постійно здійснюваними на підприємстві функціями, положення підприємства на ринку, наукові вишукування визначають необхідність виділити елементи інноваційної політики підприємства:

1) наукові дослідження й дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), що складаються з науково-дослідницької політики, конструкторської політики, технологічної політики;

2) маркетингова політика, що включає товарну політику, комунікаційну політику, збутову політику, політику ціноутворення, сервісну політику;

3) організаційна структура й культура підприємництва, а також кадрова політика.

Формування ІПП визначається такими чинниками:

- стратегічним характером ІПП;

- системним підходом до формування інноваційної політики;

- безперервністю інноваційної діяльності підприємства;

- нерозривним зв’язком між інноваційною політикою й ринковою ситуацією;

- повнотою охоплення усіх внутрішніх елементів бізнесу інноваційною діяльністю;

- залежністю інноваційної політики від ресурсного потенціалу підприємства;

- нерозривністю інноваційної політики з науково-технічним прогресом.

Для формування оптимальної інноваційної політики підприємствам потрібно використовувати певний порядок формування інноваційної політики. Цей порядок покликаний забезпечити формування інноваційних цілей підприємства, реалізацію стратегічного й оперативного підходів щодо формування інноваційної політики. Складовими цього порядку (системи) є:

1.          Підсистема стратегічного планування інноваційної політики, яка забезпечує формування інноваційних цілей підприємства, що спрямовані на досягнення глобальної мети підприємства; оцінку та вибір стратегічних альтернатив відповідно до типу стратегічної конкурентної інноваційної поведінки підприємства; розроблення стратегії відповідно до можливостей підприємства та визначення пріоритетів інноваційного розвитку підприємства з метою підвищення ефективності розподілу інноваційних ресурсів.

2.          Підсистема прогнозування інноваційних ризиків, що передбачає здійснення моніторингу й аналізу як зовнішніх, так і внутрішніх чинників ризику, оцінку інноваційних ризиків, планування робіт щодо управління інноваційними ризиками та розроблення заходів щодо зниження ризиків інноваційної діяльності підприємства. Моніторинг і аналіз зовнішніх і внутрішніх чинників ризику потрібен для забезпечення керівництва підприємства інформацією щодо ранжування чинників ризику за імовірністю ризику та ступенем ризику. Це необхідно для прийняття управлінських рішень стосовно постійного відстеження тих чинників, що являють собою джерело ймовірного виникнення ризику високого та середнього ступеня. Задля розв’язання цього завдання під час проведення моніторингу зовнішніх та внутрішніх чинників ризику слід аналізувати такі їх показники, як імовірність ризику та ступінь ризику.

3.          Підсистема розроблення інноваційної програми підприємства має передбачати впровадження всіх проектів підприємства, а саме: складання та вдосконалення політики в галузі використання нових інформаційних технологій, розроблення та вдосконалення політики структурних змін, поліпшення технічної політики підприємства та проектів щодо вдосконалення маркетингової політики підприємства. Отже, програма інноваційної діяльності підприємства повинна являти собою портфель проектів інноваційної діяльності. Під час визначення інноваційних проектів, які потрібно включати до інноваційної програми, потрібно використовувати такий інструмент контролінгу інноваційної діяльності, як портфельний аналіз.

4.          Підсистема планування реалізації інноваційних проектів передбачає:

- визначення цілей проекту;

- формування структури проекту;

- визначення необхідних ресурсів для реалізації проекту;

- складання бюджету за проектом;

- визначення організаційної структури з проекту;

- формування основних підконтрольних показників щодо реалізації інноваційного проекту.

Таким чином, від інноваційної активності підприємства залежить його здатність задовольняти потреби споживачів, положення на ринку, конкурентоспроможність і в кінцевому підсумку фінансову стійкість, спроможність до виживання.

При формуванні й реалізації інноваційної політики підприємства необхідно врахувати закони й тенденції розвитку науки, техніки й економіки. Науково-технічна політика підприємства зумовлена найбільш повним задоволенням потреб працівників і господарства в цілому, скороченням витрат виробництва, поліпшенням умов праці, підвищенням конкурентоспроможності виробництва. Узагальнена модель реалізації інноваційної політики в Україні див. рис. 1.4.

 

Рис. 1.4. Узагальнена модель реалізації інноваційної політики в Україні

 

Науково-технічна політика тісно пов’язана зі структурною й інвестиційною політикою. Структурна політика визначає темпи, пропорції, пріоритети в розвитку господарського комплексу. На сучасному етапі структурна політика спрямована на розвиток наукоємних галузей, що визначають розвиток НТП, згортання неефективних виробництв, стабілізацію видобутку природних ресурсів. Структурна політика має забезпечити інтенсивний розвиток виробництва.

Інвестиційна політика визначає обсяг, структуру та напрями капітальних вкладень і відновлення основних фондів. Вона передбачає збільшення вкладень у реконструкцію й технічне переобладнання діючих підприємств, а також пріоритетні напрями НТП відеонагляду електронізацію, механізацію важких робіт, автоматизацію управлінської праці, енерго- і ресурсозберігаючу технологію.

Формуючи інноваційну політику, слід виходити з мінімізації ризику, швидкого реагування на несподівані зміни ситуації. Крім того, на стадії формування інноваційної політики важливо враховувати, що її реалізація є багатоцільовою задачою. Такі цілі повинні бути зкоординованими з цілями в інших сферах державної політики.

З огляду на це, в процесі формування державної політики в області інновацій потрібно враховувати:

- різновекторність інтересів, які впливають на інноваційну політику – представників промисловості та наукової спільноти;

- особливості впровадження довгострокових заходів інноваційної політики;

- дисбаланс між ефектом інноваційної діяльності та потребою зниження техногенного тиску на навколишнє середовище.