Питання для перевірки знань

1. Сформулюйте поняття інноваційної мережі. За якими ознаками, за звичай, розрізняють мережі?

2. На основі яких принципів здійснюється формування інноваційних мереж?

3. Назвіть приклади мереж з підтримки бізнесу та інновацій

4. Які особливості побудови економічного механізму формування організаційно-інфраструктурного забезпечення інноваційного розвитку підприємств можете назвати?

5. Опишіть основні кладові економічного механізму формування організаційно-інфраструктурного забезпечення інноваційного розвитку підприємств.

6. Дайте визначення поняття «технопарк». Назвіть основні переваги науково-технічних парків.

7. Розкрийте особливості організації венчурної інноваційної діяльності.

8. Обгрунтуйте сутність і значення наукового парку.

 

Список використаних та рекомендованих джерел

1. Андрушків Б. М. Прикладні аспекти ринку інновацій: Навчально-методичний посібник / Б. М. Андрушків, Л. М. Мельник, Л. Я. Малюта. – Тернопіль, ТНТУ імені Івана Пулюя, 2010. – 159 с.

2. Витримки з аналітичної роботи Проекту «Ключові особливості інноваційної політики як основи для розробки заходів з посилення інновацій, що сприятимуть наближенню України до конкурентної економіки знань – порівняння ЕС та України» / За редакцією Гудрун Румпф, Джоржа Строгілопулоса, Ігора Єгорова. – Київ, 2011. – 100 с.

3. Вовк Ю. Я. Технологічне підприємництво і науково-дослідні програми інноваційного малого бізнесу [Електронний Ресурс] / Н. Б. Кирич, Ю. Я. Вовк, О. Б. Погайдак, І. П. Вовк // Ефективна економіка. – 2010. – №10. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=335.

4. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04 .07. 2002 р., № 40-IV // Голос України. – 2002. – 9 серпня – С. 10.

5. Лисенко В. С. Побудова в Україні національної інноваційної мережі у сфері трансферу технологій / В. С. Лисенко, С. О. Єгоров [Електронний Ресурс] // Режим доступу: http://www.nttn.org.ua/images/sait/Documents/statti/JakStvoryty.pdf

6. Немченко А. Б. Бізнес-інкубатори в сфері сучасної державної підтримки розвитку регіональної інноваційної інфраструктури / А. Б. Немченко, Т. Б. Немченко [Електронний Ресурс] // Наукові праці КНТУ. Економічні науки. – 2010. – Вип. 17. – Режим доступу: http://www.kntu.kr.ua/doc/zb_17_ekon/stat_17/06.pdf

 

 

Тема 9. Фінансова підтримка інноваційного розвитку

 

9.1. Сутність та значення урядового впливу.

9.2. Тенденції у фінансуванні науково-дослідницьких та інноваційних проектів.

9.3. Моніторинг та оцінювання фінансування інноваційних проектів.

9.4. Аналіз державної інноваційної політики в Україні щодо фінансування інноваційних проектів.

9.5. Порівняльний аналіз фінансової структури дослідницької діяльності в Україні, ЄС та інших країнах світу.

 

9.1. Сутність та значення урядового впливу на інноваційні процеси

Мотивація урядів полягає у забезпеченні доступності фінансування молодих інноваційних компаній, зважаючи на їх важливу роль у зростанні й оновленні сучасних економічних систем. Зокрема, саме невелика кількість найбільш орієнтованих на зростання національних компаній мають непропорційно високий вплив на зростання зайнятості. Такі орієнтовані на розвиток молоді компанії часто потребують значних обсягів зовнішнього фінансування. Високоризикове фінансування часто не надходить із традиційних банківських джерел, тому інвестори відіграють у цьому важливу роль. Функціонування ринку ризикового капіталу продемонструвало свою важливість як елемента економічної інфраструктури.

Ключова роль уряду в орієнтованому на розвиток підприємництві полягає у беззаперечному забезпеченні сприятливої структури й середовища для інформованого і прибуткового прийняття ризиків приватними інвесторами. Орієнтоване на розвиток підприємництво просто не може розвиватися як діяльність, що рухається і керується урядом. Найефективніше залучення уряду розглядається як проміжна і тимчасова діяльність для уможливлення еволюційного розвитку інформованого та досвідченого приватного ринку.

Первинною роллю уряду в цьому напрямку має бути забезпечення податкової та правової структур, які б не перешкоджали функціонуванню ринків. Таким чином, уряд має підтримувати вдосконалення податкового і правового середовища, підприємницької культури, фондових бірж для зростаючих компаній, а також інших структурних умов, що впливають на попит і пропозицію як формального, так і неформального венчурного капіталу. Надзвичайно важливим є також ефективне функціонування засобів виходу з ринку інвесторів. Без належних засобів ліквідації як вдалих, так і невдалих інвестицій, діяльність на початкових стадіях виглядає малопривабливою навіть для досвідчених інвесторів.

У другу чергу, за відсутності ефективних приватних фінансів, що надходять з комерційних ринків капіталу, уряд може також втручатися у ринок через надання ризикового капіталу. Держава може інвестувати безпосередньо до індивідуального портфоліо компаній. У якості альтернативи, держава може інвестувати безпосередньо через надання фінансів у якості командитного партнера одному чи більше професійних венчурних фондів. Чіткий консенсус полягає у тому, що непрямому втручанню держави надається перевага перед безпосереднім. Наприклад, замість відбору державними службовцями підприємств, що будуть профінансовані за рахунок коштів платників податків, уряди повинні створювати необхідні умови та ініціативи для професійних інвесторів для виявлення і заповнення прогалин.

Незважаючи на характер державних інтервенцій, уряди мають враховувати довгострокову перспективу на основі наявного міжнародного досвіду. Важливо розуміти одночасність проблеми: і попит, і пропозиція мають розглядатися одночасно з розумінням належних механізмів їх узгодження. Уряди повинні бути уважними, щоб не спотворити функціонування існуючого ринку капіталів та замінити (витіснити) приватних суб’єктів. Уряд повинен прислухатися до комерційних інвесторів та учасників ринку дуже уважно для якнайкращого коригування виявлених ринкових недоліків. Крім того, перед будь-якою інтервенцією уряд повинен розробити план згортання своєї участі з чіткою метою, що має бути досягнута. Відповідно, урядові програми щодо венчурного капіталу повинні періодично оцінюватися. Важливим критерієм для оцінювання успішності програми є здатність фондів венчурного капіталу чи малих фірм, що створені у її рамках, існувати на комерційній основі незалежно від будь-якого безпосереднього втручання держави, тобто здатність створювати привабливий, з поправкою на ризик, рівень прибутковості.

Загалом, можна чітко відзначити, що держави з власного досвіду та з досвіду інших держав навчилися проектувати (і не проектувати) політики, що каталізують зростання ефективності ринків капіталу. Наприклад, беручи до уваги урядові програми з підтримки венчурного капіталу, Ізраїль здобув досвід на основі неуспішної програми Інбал («Inbal») та розробив принципово відмінну програму Йозма («Yozma») з чітким спрямуванням на створення конкурентної індустрії венчурного капіталу в Ізраїлі. Переломним аспектом у програмі стала розробка простих і привабливих стимулів для приватних інвесторів та безпосереднє запрошення досвідчених іноземних інвесторів до Ізраїлю для досягнення поставлених цілей. Новий проект став успішним. У багатьох країнах, зокрема у Новій Зеландії, найновіші програми було ухвалено за подібною схемою. Загалом, більш успішним виявився досвід держав, які більше покладалися на приватних суб’єктів (фонди та бізнес-янголи). Такі країни розробили політики, що найбільш ефективно залучають приватні ресурси замість створення інвестиційної діяльності, що управляється урядами.