6.5. Політика формування корпоративних інноваційних систем

У міжнародному бізнесі яскраво проявилися два різні підходи політики до формування корпоративних інноваційних систем.

Перший підхід реалізують насамперед американські та британські компанії, орієнтуючись на систематизацію й стандартизацію бізнесу на всіх ринках. Концепція стандартизації, висунута Т. Левітом та К. Омає в 80-х роках, ґрунтується на трьох гіпотезах:

1)   світові потреби стануть одноріднішими завдяки технології, транспорту, зв’язку;

2)   споживачі готові відмовитися від специфічних переваг заради нижчої ціни та задовільної якості товару чи послуги;

3)   стандартизація дає економію в масштабі, внаслідок чого з’яв­ляється можливість знизити витрати.

Найяскравіше це простежується на прикладі сфери послуг, де через специфічний характер виробництва (незбереженість, мінливість, високу інтерактивність споживача та виробника тощо) стандартизація ускладнена. М. Портер вважає, що стандартизація у сфері послуг США пов’язана з американським стилем життя та реальною соціальною культурою.

Другий підхід пов’язаний з адаптацією товарів і послуг. Стратегія адаптації ґрунтується на відмінностях між ринками. Це відмінності в поведінці покупців, організації ринку, в конкурентному середови­щі, а також відмінності технічних норм.

Коли компанія здійснює бізнес на міжнародних ринках, функція стратегічного планування ускладнюється. Це пов’язано з тим, що керівництво має аналізувати можливості й небезпечні ситуації, що можуть виникнути, не лише у своїй країні, а й робити такий аналіз щодо кожної з країн, де передбачається вести бізнес. Чинники, що аналізуються, залежать від загальної стратегії компанії. При цьому можливі варіанти врахування таких чинників:

1. Якщо зовнішньоекономічна діяльність компанії пов’язана з вітчизняним виробництвом і зарубіжним збутом, то для неї основними чинниками будуть попит на продукцію та стратегія конкурентів.

2. Якщо виробничі підприємства розташовані за кордоном, чинники зовнішнього середовища можуть охоплювати рівень кваліфікації робітників, рівень заробітної плати, ставлення уряду до іноземної власності, закони про працю та оподаткування, доступ до сировини й матеріалів, а також витрати на транспортування готової продукції до її кінцевого ринку.

У деяких випадках можливості самого ринку будь-якої країни можуть не впливати на початковій стадії розміщення там підприємства, але все-таки може постати потреба завоювання певної його частки. В іншому разі метою може бути розміщення виробництва на вітчизняному ринку для зниження витрат у процесі збуту продукції.

Наведені варіанти можна назвати багатонаціональним підходом, який передбачає пристосування продукції до різних ринкових обставин.

Глобальний підхід має на меті рух більшою мірою стандартизованої продукції і зосередження уваги на її маркетингу. Рішення стосовно розміщення підприємств, джерел постачання та фінансування, а також проникнення на ринок можуть залежати від контрзаходів – протидії «глобальним» конкурентам. Доходи, одержані на одному ринку, можуть бути використані для проникнення на інші ринки. Глобальна конкуренція виникає тоді, коли компанії здійснюють перехресне субсидіювання змагань за національні ринки, щоб зміцнити становище своєї торгової марки й розширити збут своєї продукції на глобальному рівні.

В економіці розвинутих країн, по суті, відбувається неперервний процес пошуку та відпрацювання форм і методів господарської діяльності, адекватних особливостям сучасного етапу економічного й науково-технічного розвитку.

Чітких критеріїв для віднесення компаній до високотехнологічних немає. Однієї Інтернет-належності як зовнішньої ознаки високотехнологічного характеру компанії недостатньо.

Високотехнологічною можна вважати таку компанію, яка одержує інтелектуальну ренту в будь-якій сфері діяльності. Ця рента реалізується двома способами: з одного боку, суто інформаційний характер, що властиво більшості інтернет-компаній, розрахований на абстрактний бізнес-проект, з другого – інтелектуальний характер пов’язаний із розвитком знань.

Інновації великого інформаційного бізнесу. Специфіка та універсальність інформаційно-комунікаційних технологій певною мірою впливає на традиційні економічні закономірності:

- по-перше, економічну оцінку дістають закономірності з теорії інформаційних систем. Наприклад, в законі Меткафа йдеться про те, що цінність, ефективність інформаційних мереж зростає пропорційно квадрату кількості їх учасників, тобто джерел та споживачів інформації, що й підтверджує система Інтернет. Вартість, яку створює Світова павутина, експоненційно зростає залежно від кількості підключених комп’ютерів. Статистика констатує, що кількість повідомлень в Інтернеті подвоюється кожні три місяці (закон Сидмора). Таким чином, закон спадної віддачі, характерний для традиційних галузей старої економіки, модифікується в економіці інноваційній;

- по-друге, у сфері ІКТ вихід із новим продуктом нерідко означає створення домінантного світового стандарту, що спричинює монопольне становище на глобальних ринках. Для того щоб нововве­дення стало домінантним, потрібна концентрація такого обсягу знань, що вони «замикаються» в цьому нововведенні. Витрати на перехід до нового домінантного принципу доволі високі. Вони де­монструють, що структура та архітектура ринків обмежені рівнем компетенції та кваліфікації кінцевих споживачів. Такою стала, наприклад, операційна система Windows компанії «Майкрософт» спільно з мікропроцесорами «Інтел».

«Майкрософт», ІБМ та «Інтел» – яскраві представники однієї з галузей, що становлять єдиний інформаційно-технологічний комплекс – виробництво електронних компонентів, комп’ютерів різних класів, програмного забезпечення. Слід зазначити, що інформаційно-технологічний комплекс (Міністерства торгівлі США) охоплює блок галузей, підприємства що виробляють обладнання з обробки, поширення та зберігання інформації або послуги. Наведені фірми зробили помітний внесок у формування важли­вих напрямів інноваційного розвитку, створення глобальної виробничої системи. На прикладі кожної з них можна побачити вияв окремих рис інноваційної економіки, що ґрунтується на цьому етапі розвитку на широкому використанні інформаційних технологій та світових телекомунікаційних мереж для ділової практики і споживчого застосування.

У Західній Європі та Японії держава на першому етапі не так активно виявляла зацікавленість у нарощенні військово-космічного потенціалу та в розробленні нових технологій у галузі електроніки. У США саме держава відіграла важливу роль у процесах становлення цілого блоку нових галузей і забезпечила їх випереджальні та провідні позиції у світі. Держава не лише виступала основним за­мовником відповідної продукції, а й фінансувала через Національне управління з аеронавтики й космосу (НАСА), Міністерство оборони та енергетики основну частину фундаментальних досліджень і розробок.

Упродовж останніх років інформаційно-технологічний комплекс США майже не отримував прямої державної підтримки для зміцнення та розвитку інноваційного потенціалу, хоч у його функціонуванні накопичувались проблеми. У 1991-2000 рр. реальні розміри комплексу, створеного американським капіталом, переступили державні кордони й набули глобального масштабу, а його ефективне функціонування не потребувало й не припускало активних зовнішніх дій неринкового характеру з боку власного уряду.

Інноваційна стратегія компаній – лідерів інформаційно-технологічного комплексу – протягом останніх років зводилася до економічно прорахованих, технологічно та організаційно підготовлених кроків щодо створення однієї або кількох базових продуктових платформ, здатних заповнити ринкові ніші.

Завоювання та утримання найбільшого сегменту ринку в умовах високої еластичності попиту на нову продукцію або монопольне становище на ринку завжди давали змогу одержувати великі при­бутки, але в умовах інформаційного бізнесу, що розвивається на основі стандартів, вони здатні забезпечити й гігантські надприбутки внаслідок дії закону підвищеної віддачі. Важливою складовою інноваційної стратегії є прагнення «вбудувати» всю діяльність у процес динамічної конкуренції, що стрімко розгортається у сфері інформаційно-технологічного бізнесу.

Визначальна риса такої конкуренції – постійний пошук нових технологічних та організаційно-управлінських рішень, спрямованих на виявлення та заповнення перспективних платоспроможних ніш попиту переважно за рахунок численних удосконалених базових продуктових платформ.

На основі відносин «центр-периферія» в багатьох країнах Азійсько-Тихоокеанського регіону, Північної Америки й Західної Європи утворюються і функціонують горизонтальні ділові мережі, вертикально інтегровані через налагоджену систему фінансового контролю. На вищому, глобальному рівні спостерігається щось подібне в планетарному масштабі й дедалі більше в не дуже розвинутих чи відсталих середніх і малих країнах. Виходом для таких країн є регіоналізація – утворення стабільних, ефективно діючих регіональних економічних, а за умови тісної співпраці й політичних та міждержавних об’єднань, здатних протистояти тискові про­відних валютно-фінансових установ світу й ТНК.

Аерокосмічні корпорації. Великі аерокосмічні корпорації виконують і основну частину НДДКР, і фінансують завершальні та найбільш капіталомісткі роботи з освоєння нововведень. Співвід­ношення витрат на фундаментальні, прикладні дослідження й розробки, які виконують працівники аерокосмічної галузі США, становило наприкінці 90-х років XX ст. приблизно 3 : 10 : 17.

На той час склалися принципово нові умови господарювання, зумовлені такими змінами:

- скороченням державних замовлень і загальним спадом в авіаційному секторі;

- докорінною трансформацією ринків;

- зростанням глобальної конкуренції;

- технічним ускладненням продуктів і технологічних процесів;

- збільшенням можливостей вільної самостійної діяльності на внутрішньому та світових ринках аерокосмічних товарів і послуг.

За цих нових умов аерокосмічні корпорації змушені були значно активізувати свої зусилля, спрямовані на пошуки заходів швидкого адекватного та ефективного реагування на зміни зовнішнього середовища. Постала нагальна потреба в підвищенні економічної ефективності інноваційної діяльності.

Принцип раціональності – це одержання додаткової вартості внаслідок зменшення невиробничих витрат, зосередження зусиль на підвищенні якості продукції та ефективності виконуваних робіт за жорстких цінових обмежень на продукцію, що виробляється.

До методів раціонального виробництва належать:

- робота командою;

- комплексне дослідження всіх стадій створення аерокосмічного продукту;

- інтеграція з постачальниками на ранніх стадіях розробки;

- взаємні зобов’язання учасників щодо поліпшення якості продукції;

- взаємна довіра до стратегічних намірів і поточних планів та дій;

- спільне використання накопиченої партнерами бази знань.

На основі застосування цих методів було створено підґрунтя для посилення прямих і зворотних зв’язків як між різними стадіями інноваційного процесу, так і між суб’єктами інноваційної діяльності, що дало змогу позбутися перепон, які виникали на стиках різних стадій інноваційного процесу та різних інтересів його учасників.

Корпорація «Боїнг» – світовий лідер аерокосмічної промисловості. Корпорація «Боїнг» має такі конкурентні переваги:

- технологію збирання виробів, системну інтеграцію складних технологічних систем;

- великий досвід контролю виробничих витрат;

- надійність компанії, довіру клієнтів;

- власні великі ніші на ринку.

Основою реалізації філософії розвитку в межах «раціонального виробництва» став реінжиніринг: впровадження великомасштабних «процесних» інновацій і тісно пов’язаних із ними організаційно-управлінських нововведень зумовило докорінну зміну бізнес-процесів компанії, що дало можливість:

- знизити вартість інновацій-продуктів;

- поліпшити їх якість;

- скоротити тривалість інноваційного циклу;

- створити умови для подальшого зростання;

- забезпечити можливість розширення виробництва продукції за державними замовленнями.

Інноваційним ресурсом корпорації «Боїнг» є: масштабний і високопродуктивний науковий сектор; оновлена технологічна база виробництва, оснащена сучасними гнучкими комп’ютерно інтегрованими системами; висококваліфікований кадровий потенціал; високий рівень ринкової капіталізації; наявність «раціонального виробництва», яке дало змогу значно скоротити час і знизити вартість інноваційного циклу.

Біотехнологічні компанії. Одним із явищ інноваційного процесу в біотехнологіях є випередження практикою теоретичних розробок.

Основними рисами інноваційних процесів у галузі біотехнології є:

- міждисциплінарність: відкриття здійснюються комплексними, мобільними міждисциплінарними групами та колективами науковців;

- комерціалізація тієї частини науки, яку традиційно вважають фундаментальною, диверсифікація та зростання ролі приватних джерел фінансування;

- створення принципово нових бар’єрів для входу в галузь шляхом внутріфірмової розробки цілісних технологічних пакетів і міжгалузевих та міжфірмових альянсів, зокрема із споживачами технології;

- регіональна (національна) і пофірмова концентрація технології в поєднанні з розгортанням глобальної мережі її використання.

Формальним початком доби появи нового обліку біотехнологічних компаній як компаній «поліпшення життя» стала заява Ради директорів компанії Мотапіо (1995). Вона прагнула позбутися традиційного образу хімічно-фармацевтичної компанії як пакету екологічно «брудних» і шкідливих для здоров’я людини (що підтверджено циклічним коливанням) традиційних виробництв, орієнтованих на застійні або такі, що надто повільно зростають, ринки.

На стадії розроблення і комерційного впровадження перебуває низка інших перспективних продуктів: стійка щодо колорадського жука картопля, ензими, які дають можливість підвищити засвоюваність кормів, високоолійне насіння рапсу, кукурудзи, сої та ін.

У своєму розвитку компанія стикнулася з такими проблемами:

1) потрібно було досягти оптимального сполучення безпрецедентних витрат на дослідження й розробки (які в майбутньому могли привести до створення нових продуктів і забезпечити додаткові доходи) та підтримувати на належному рівні потоки готівки й доходів. У нових галузях витрати на НДДКР досягали 10-15 % від обсягу продажу порівняно з 3 % у традиційних хімічних галузях;

2) пошуки джерел фінансування діяльності компанії на фоні масивних вкладень у придбання компаній, пов’язаних із біотехнологією.

Одна із сучасних економічних проблем генної індустрії як галузі економіки полягає в тому, що ГМ-товари не визнаються споживчим ринком як рівноцінні щодо традиційних продуктів. За цих умов зростає роль держави як гаранта захисту сучасних інститутів ринку, прав споживачів продукції нових галузей та навколишнього середовища.

Сучасний світ розвивається в напрямі створення єдиного економічного простору, де головними суб’єктами господарювання стають корпорації та альянси, діяльність яких ґрунтується на принципах інтеграції й диверсифікації. Особливо вагома роль таких суб’єктів у сфері концентрації та використання високотехнологічного потенціалу як основи інноваційного розвитку економіки.

Виведення української економіки із кризи і створення реальних умов для її стійкого розвитку вирішальною мірою залежить від формування та успішної діяльності великих корпоративних структур як провідників промислової та науково-технологічної політики.

В умовах постійного дефіциту державних фінансових ресурсів, що спрямовуються на підтримку й забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності, перенесення центру тяжіння на внутрішні можливості великих корпоративних структур – перспективний шлях піднесення інноваційної активності в усіх галузях економічної діяльності.

Для успішної реалізації такої перспективи слід розробити системний механізм взаємодії держави з корпоративним сектором економіки (особливо з наукомісткою його складовою), який охоплював би інституціональні, організаційні, фінансово-економічні та соціально-економічні важелі забезпечення стимулювального середовища розвитку інноваційного процесу на всіх етапах, на макро- та мікрорівнях.