6.3. Механізми реалізації інноваційної політики корпорацій

Оскільки конкурентоспроможність продукції визначається передусім технологією, державна підтримка має бути спрямована на розроблення сучасних наукових програм, створення фінансової бази для технологічних інновацій, забезпечення припливу свіжих технічних ідей у виробничу сферу. Основні напрями такої підтримки зумовлені: обопільною зацікавленістю у випуску нових видів продукції; розв’язанням екологічних проблем; фінансуванням ресурсозберігаючих програм; роллю держави-гаранта збереження колишніх і організації нових ресурсопотоків; регулюванням процесів зміни діяльності для того, щоб вихід підприємств із замкнутого технологічного циклу негативно не позначився на інших підприємствах, що входять до цього циклу; формуванням інформаційної бази підприємств.

Головним об’єктом державної інноваційної політики мають бути науково-технічні програми корпорацій, відібрані на конкурсний основі. Державну підтримку не можна перетворювати на «безплатну годівницю», так само й держава не повинна виконувати тільки роль збирача податків. Дефіцит державного бюджету й обмежені кошти спецфондів спонукають до використання таких результативних способів підтримки, як державні інвестиції, позики, субсидії.

Для цього потрібні нові методи державної інноваційної політики корпорацій:

- фінансові – кредити, пільги оподаткування;

- нефінансові, зокрема створення відповідної інфраструктури (лізингові компанії, консультативні фірми).

Актуальним нині є розроблення основних законодавчих положень формування українських ФПГ та порядку використання їхнього інноваційно-інвестиційного потенціалу. Передбачається, що найближчим часом ФПГ в країні будуть створюватися переважно в таких високотехнологічних галузях, як авіабудування, суднобудування, засоби зв’язку, оптична техніка, біотехнологія та економіка.

Результати досліджень засвідчують, що протягом двох-трьох років в Україні можна створити висококапіталізований прозорий і ліквідний ринок акцій на основі реальної вартості українських компаній. За рейтингом Топ-100 (кращі компанії) намітилася тенденція присутності наукомістких компаній серед кращих компаній країни, що дає підстави говорити про наявність позитивних зрушень, особливо в напрямі забезпечення їх капіталізації, що відкриває широкі перспективи для формування ринку інноваційних акцій.

Діяльність попередніх урядів країни характеризувалася хронічним недооцінюванням можливостей і переваг фондового ринку в залученні фінансових інвестицій та спрямуванні їх у розвиток економіки, внаслідок чого пропозиція акцій українських підприємств залишається дуже невеликою, а фондовий ринок гранично звуженим. Якщо тепер держава не зробить конкретних практичних кроків назустріч портфельним інвесторам, то їх зацікавленість ринком України може згаснути, і вони відмовляться від вкладання коштів в українські цінні папери. Компанії, що виходять на біржу, матимуть такі перспективи розвитку:

- власники компанії будуть готові зменшити свою частку в капіталі компанії і відповідно в майбутніх грошових потоках; при цьому слід зазначити, що час, потрібний компанії для виходу на біржу, залежить від рівня розвитку галузі, до якої вона належить, ступеня капіталомісткості виробництва тощо;

- досягнення рівня розвитку, при якому ціна котирувань акцій компанії чи ціна, яку готові запропонувати інвестори, задовольняє її власників, тобто дисконт, зумовлений короткою історією функціонування компанії, розпливчастістю перспектив розвитку, вельми невеликий або відсутній;

- високу якість корпоративного контролю і «прозорість» компанії для зовнішніх інвесторів, тобто в ціні розміщення цінних паперів дисконт за цими чинниками або незначний, або відсутній;

- таку оцінку інвесторами компанії, при якій інвестиції в її акції є привабливішим засобом розміщення капіталів, ніж у такі безпечні, але низькодоходні активи, як облігації та банківські депозити.

Розглянуті вище чинники за умови їх належного розвитку мають бути основою інтеграції виробничих, наукових і фінансових структур у формі утворення великих корпоративних об’єднань, які могли б забезпечити реалізацію довгострокових виробничих програм і бути одним із найефективніших способів збереження та примноження науково-технологічного потенціалу країни.

Удосконалення зовнішньоекономічної діяльності українських корпорацій має залежати від розв’язання таких основних завдань:

- всебічного підвищення ефективності виробництва та конкурентоспроможності виробленої продукції з урахуванням загальносвітових тенденцій;

- щонайшвидшого освоєння передових досягнень науково-технічного прогресу, оновлення виробленої продукції;

- посилення орієнтації виробника на споживача, дедалі повнішого та оперативного обліку мінливих потреб, підвищення гнучкості виробничих і збутових систем та урізноманітнення пропонованих товарів та послуг.

Урахування досвіду провідних західних країн у галузі організації та управління промисловим виробництвом дасть Україні змогу уникнути повторення їх помилок та запозичити із зарубіжної практики те, що відповідає об’єктивним закономірностям розвитку продуктивних сил.

На макрорівні це стосується розв’язання таких проблем:

- урахування національної специфіки й конкретних умов еконо­мічного розвитку. Слід максимально обмежити можливість виникнення ситуації, коли всі країни відчули на собі дестабілізаційний вплив швидких і великомасштабних міграцій портфельних інвестицій, дій міжнародних фінансових спекулянтів;

- за поточних умов розвитку України при розширенні економіч­них зв’язків потрібно ретельно продумувати подальші кроки, повною мірою враховуючи власні національні інтереси та реальні економічні можливості;

- продовження курсу на поступове й диференційоване за секто­рами відкриття українського ринку з дотриманням необхідних допустимих світовою практикою заходів захисту вітчизняного виробника.

Еволюція основних параметрів інноваційної політики корпорацій:

   генерація ідей: зростання значущості інкрементальних інновацій, рекомбінації та дифузії технологій (на відміну від орієнтації на технологічні прориви, вдосконалення на зразок «великого стрибка» в 70-80-х роках);

   форма організації інноваційного процесу: ущільнення мережевих взаємодій між суб’єктами інноваційної діяльності, системна інтеграція учасників реалізації проектів і розвиток мережевих взаємодій в усьому життєвому циклі нововведень (п’яте покоління організації інноваційних процесів);

   зв’язки: повна конвергенція науки та інженерії, синхронізація роботи розробників та виробників;

   елементи прискорення інноваційних процесів: «раціональне виробництво», реінжиніринг бізнес-процесів; кооперація, рекомбінація та дифузія технологій;

   компанії-лідери – великі олігополісні об’єднання;

   роль держави: розширення дії непрямих заходів на інноваційну активність, пошук можливостей оптимізації регуляторної ролі держави та ринкової самоорганізації.

Нині зростання рівня «внутрішньої» та «зовнішньої» інтеграції аерокосмічної галузі, підвищення ролі «рекомбінації» в умовах тенденції до технологічної взаємозалежності та взаємодоповненості перетворює передання технології на важливий чинник прискорення інноваційних процесів, скорочуючи період часу між відкриттям нового знання та його ефективним використанням на ринку, знижуючи трансакційні витрати на розроблення інновацій-продуктів.