1.3. Вплив інноваційної політики на конкурентоспроможність країни

Характерною тенденцією світового економічного розвитку початку XXI ст. є загострення конкуренції різних типів промислової політики та розмаїття макроекономічних моделей. Конкуренція ж товарів та послуг відступає на другий план. Вже не ринок відкриває шлях до процвітання, а ступінь наукового й інформаційного забезпечення виробництва, рівень його організаційних форм, якість підготовки кадрів, їхня зацікавленість у кінцевих результатах праці.

Для досягнення стійкого економічного зростання держава зобов’язана забезпечити збалансованість конкурентної та промислової політики.

У сучасному економічному житті конкурентоспроможність є однією з найпопулярніших і найпоказовіших категорій, яка дозволяє оцінити якість не тільки продукції і самого виробництва, а й економічної системи, в межах якої це виробництво здійснюється. Так, найближчими роками країни ЄС сподіваються стати найбільш конкурентоспроможною світовою зоною за рахунок впровадження енергозберігаючих технологій, підвищення якості освіти та зайнятості населення, а, відповідно, і рівня життя та добробуту. На жаль, Україна з її зовсім неконкурентоспроможною економікою не є рівноправним партнером для європейської спільноти. В процесі підготовки до виборів-2006 багато хто з політиків активно використовує ідею розвитку України як конкурентоспроможної держави. Це вимагає розробки детальної, всебічної економічної політики, спрямованої на досягнення Україною високих показників у цій сфері.

Досить розповсюдженим визначенням терміну «конкурентоспроможність» є наступне: «реальна та потенційна здатність виготовляти та реалізовувати товари чи надавати послуги, які за ціновими та якісними характеристиками є більш привабливими для покупців, ніж товари та послуги інших виробників. Узагальнений характер цього визначення дозволяє застосовувати його як на мікро-, так і на макрорівні. Однак помилково ототожнювати конкурентоспроможність з продуктивністю чи прибутковістю. Конкурентоспроможність свідчить, насамперед, про довгостроковий аспект розвитку, про здатність досягати та підтримувати високі темпи економічного зростання, що, врешті-решт, призводить до високого рівня добробуту населення. Не слід розглядати як прояв конкурентоспроможності інвестиційну привабливість країни для іноземних інвесторів. Насправді цей підхід є обмеженим, оскільки в постіндустріальну епоху найважливішими чинниками економічного зростання стають нематеріальні чинники. Головні позиції тут посідають інтелектуальний капітал та людський чинники.

Усе частіше починають трактувати конкурентоспроможність як здатність залучати та використовувати інтелектуальний капітал. Саме стимулювання розвитку інноваційного підприємництва та підтримку науки й освіти спеціалісти ЄС обрали як найважливіші напрямки підвищення якості еконо­мічного зростання свого угруповання. Здебільшого з урахуванням національних особливостей ці положення мають стати фундаментом для побудови нової української конкуренто­спроможної економіки.

Досвід провідних підприємств на ринку свідчить, що інновації неминучі. Радикальні інновації під силу впроваджувати невеликій кількості підприємств. Конкурентоспроможність більшості підприємств забезпечується за рахунок послідовництва, модифікування, впровадження вже існуючих і тих, що зарекомендували себе на ринку інновацій. Останнє положення красномовно ілюструють дані, отримані вченими Booz, Allen and Hamilton при дослідженні 700 фірм і 1300 нових промислових і споживчих товарів (табл. 1.2).

 

Таблиця 1.2

Класифікація товарів за ступенем новизни

Вид товару	Вагомість кожної групи, %
Товари світової новизни	10
Товари, нові для фірми	20
Розширення існуючої гами товарів	26
Оновлені товари	26
Зміна у позиціюванні товару	7
Скорочення витрат (виробнича інновація)	11

 

Як бачимо, лише мала частка нововведень (10 %) володіє світовою новизною, тоді як більшість з них (70 %) – це доповнення до гами існуючих товарів чи їх модифікації. Інновацію підприємство може купити або розробити власними силами, в будь-якому випадку інноваційна пропозиція повинна орієнтуватись на задоволення потреб кінцевих споживачів і таким чином вирішувати економічні інтереси виробників (табл. 1.3).

 

Таблиця 1.3

Пропозиція інноваційного товару

Характеристика пропозиції	Виникнення попиту	Об’єкт пропозиції	Результат, що очікується
1	2	3	4
Стратегічна	Зміна кон’юнктури ринку, зниження конкурентоспроможності	Продуктові і процесні новації	Виграш у ціновій конкуренції, закріплення і (чи) розширення ринкової ніші, внесок в інші сектори ринку
Тактична	Зниження обсягів продажу, зниження конкурентоспроможності	Процесні новації, виробничі і управлінські ноу-хау	Зростання запасу конкурентоспроможності, закріплення продукту на ринку
Антикризова	Зниження платоспроможності і загроза банкрутства, продаж бізнесу	Продуктові та процесні новації, управлінські ноу-хау	Відновлення конкурентоспроможності, реорганізація бізнесу, більш висока ціна підприємства

 

 

 

Продовження табл. 1.3

1	2	3	4
Венчурна	Ризикове вкладання капіталу в перспективний високоприбутковий бізнес	Радикальна новація	Надвисокий прибуток

 

Уповільнення темпів світового економічного зростання останнім часом призвело до гальмування темпів глобалізаційних процесів. Потоки інвестицій, товарів, ресурсів, наукових інновацій «локалізуються» у вузькому колі найбільш розвинених країн. Це зменшує й без того скромні економічні вигоди, які одержувала від глобалізації велика частина людства. Водночас соціальні, культурні, морально-психологічні наслідки глобалізації вже набули власної інерції й усе глибше впливають на численні країни й суспільства. Триває масовий «експорт» негативних наслідків глобалізації у «третій світ». Так само, як епідемія вражає насамперед ослаблених людей, найслабші члени світового співтовариства зазнають більших збитків від зростання негативних наслідків глобалізації, ніж країни, захищені своєю фінансово-економічною міццю. Отже, спад динаміки глобалізації веде до того, що розриви в темпах і спрямованості соціально-економічного розвитку цілих регіонів світу не тільки не скорочуються, а й збільшуються.

Для України проблеми виходу з «пастки глобалізації» збільшуються позамежним рівнем монополізації і регіональної диференціації. У силу цих та інших причин вітчизняне виробництво і робоча сила будуть конкурентоспроможними лише відповідно за високої складності та кваліфікації. Україна може вижити тільки будучи розумною і вирішуючи складні проблеми. Спирання на просте означає загибель.

Наразі вже немає жодних сумнівів у тому, що псевдоринкова економіка, котра затвердилася в Україні внаслідок реалізації обраної реформаційної моделі, відсунула нашу країну на узбіччя глобалізації світового господарства. Відставання України не тільки від західних країн, а й від Китаю, Бразилії, Мексики та інших подібного рівня розвитку держав стане незворотним; Європа перетвориться на суто географічний феномен, де Україна відіграватиме роль далеку від провідної. Аби цей прогноз не збувся, необхідна зміна реформаційного курсу, у т. ч. проведення активної промислової політики з натиском на переорієнтацію підприємств на основі найкращих надбань сучасної світової економічної думки.

Перспективна конкурентоспроможність забезпечується лише активною інноваційною політикою. Глобалізація викликає міжнародний поділ праці у технологічній сфері. США, Велика Британія, Німеччина і Франція розвивають науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) і виробництво високотехнологічних товарів і послуг для отримання стабільної технологічної ренти. Країни Південно-Східної Азії, Латинської Америки, Центральної Європи спеціалізуються на інженерних удосконаленнях і масовому випуску виробів, де найважливішим є готовність до інтенсивної монотонної праці. Іншим країнам уготована роль постачальників сировини, ринків збуту товарів наприкінці їх життєвого циклу і, в кращому випадку, – виконавців трудомістких і забруднюючих навколишнє середовище операцій.

Разом з тим глобальна конкуренція не дозволяє жодній країні повністю контролювати світовий технологічний ринок (табл. 1.4). Внаслідок глобальних інноваційних змін одні компанії втрачають першість у певних сегментах технологічного ринку, інші компанії займають звільнене попереднім лідером місце.

 

Таблиця 1.4

Розподіл світового ринку високотехнологічної продукції у