5.4. Кластерний механізм реалізації регіональної інноваційної політики

Як свідчить світова практика, сучасний етап еволюції світового господарства характеризується активізацією процесу локалізації інноваційної діяльності, а саме: концентрацією її в окремих національних регіонах, містах, локальних утвореннях. Так, скандинавський економіст Б. Лундвалл, зазначає, що на сьогоднішній день регіони виконують ключову генеруючу функцію на мезорівні, створюючи високотехнологічні продукти через регіональні інноваційні мережі, локальні кластери та використовуючи ефект інформаційного взаємозбагачення науково-дослідних інститутів, що співпрацюють. Інші його співвітчизники, економісти Б. Ашейм та А. Ісаксен твердять, що саме в регіонах фокусується процес створення нових знань й існує адекватна інфраструктура.

Американські дослідники Б. Карлсон та Р. Станкевич наголошують, що «технологічна щільність та гетерогенність є радше властивістю окремих національних регіонів, ніж країн». Така теза підтверджується також і статистичними даними: за оцінками європейських експертів, у 2001 р. 54 % загальної кількості патентів, зареєстрованих на території ОЕСР, представляють лише 10 % регіонів країн її членів^.. Даний феномен, на нашу думку, з одного боку, є проявом дії загального закону нерівномірності економічного розвитку, а з іншого – зумовлений такими трьома чинниками:

1. Переходом від лінійної до інтерактивної інноваційної моделі суспільного розвитку, де «знання виступають ключовим ресурсом, а навчання – ключовим процесом».

2. Високою концентрацією високоосвіченої та кваліфікованої робочої сили в окремих центрах економічної активності, що пропонують найкращі умови працевлаштування. Отже, якщо регіон приваблює високоосвічених і талановитих працівників, то, відповідно, активізується його інноваційна активність та підвищуються темпи економічного зростання і рівень конкурентоспроможності, що в свою чергу, сприяє залученню додаткової кількості висококваліфікованої робочої сили. Таким чином, виникає замкнене коло: привабливі умови працевлаштування – високоосвічені працівники – підвищення конкурентоспроможності регіону – привабливі умови працевлаштування.

3. Специфічним соціокультурним середовищем, яке існує в окремих містах, що приваблюють висококваліфікованих працівників не лише кар’єрними перспективами, а й високими стандартами життя.

Тож можна стверджувати, що інноваційна активність характеризується високим рівнем географічної концентрації, що принципово змінює статус окремих національних регіонів, міст і локалітетів на міжнародному ринку високотехнологічної продукції, перетворюючи їх на вузлові точки глобальної інноваційної мережі. Саме в даному контексті особливої актуальності набуває концепція створення і популяризації кластерних механізмів чи локальних мереж територіально-виробничої системи, які є джерелами та факторами економічного зростання окремих територій, розробки та ефективної імплементації стратегії підвищення конкурентоспроможності регіону.

Дослідженням  проблеми формування кластерних структур приділено багато уваги зі сторони сучасних провідних науковців, основними з яких є М.Портер, В.Фельдман, С.Шваг, Р.Стоуг та П.Арена, Д.Хені та Ж.Вейс,  П.Антіла, В.Третяк, І.Письмак, Г.Семенов і О.Богма та інші.

Провівши аналіз останніх наукових досліджень, на даний час можна констатувати звичайно високу популярність процесів кластеризації регіональної економіки, хоча й досі не вироблено оптимальної моделі процесу формування кластерних структур у вигляді достатньо конструктивного опису. Тому основна мета на сьогоднішній день – дослідити понятійний апарат та основні ознаки утворення кластерних структур, узагальнити основні напрями кластеризації як ефективного засобу інноваційного розвитку регіону та визначити фактори впливу на їх формування, що в майбутньому може стати фундаментом вище зазначеної моделі.

Як відомо, основою забезпечення конкурентоспроможності продукції і послуг є формування оптимального співвідношення ціна-якість, що неможливо досягти без впровадження організаційних структур, які являють собою сукупність взаємозв’язаних сфер виробничих і невиробничих видів діяльності та послуг, що концентруються навколо конкретного ключового виробництва, й одержали назву «кластерні структури», методичні питання діяльності яких вимагають змістовного дослідження.

В економічній літературі відсутнє загальноприйняте визначення економічної сутності кластерної структури (кластера), але як правило вона ототожнюється з індустріальним комплексом, сформованим на базі територіальної концентрації мережі спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, пов’язаних технологічним процесом, та є альтернативою секторального підходу регіональної економіки.

Актуальність створення та розвитку таких нових форм організації продуктивних сил як кластерні об’єднання обумовлені тими фактами, що не рідко процеси інновації вимагають ресурсів і компетенції, які перебувають за межами окремого підприємства чи компанії. Таким чином, кластер – це добровільне об’єднання вже існуючих суб’єктів ринкової діяльності, яке не регламентоване ні кількісно, ні якісно. Мета його створення – підвищення конкурентноздатності продукції чи послуг членів кластера на ринках різних рівнів. Економіка, що формуються на основі кластерів – це інноваційна модель конкурентноздатної та інвестиційно привабливої економіки, що сприяє вирішенню нагальних проблем певного регіону, забезпечує високий рівень та якість життя населення.

Впровадження кластерної стратегії, наприклад в ЄС, виконується на національному, регіональному та місцевому рівнях. Зростаючою тенденцією є краще співробітництво між національними міністерствами або агенціями, що надають всебічну підтримку кластерній стратегії, в той час як регіональні агенції впроваджують кластерні ініціативи.

У своєму Зверненні до Ради 13 вересня 2006 року Європейська комісія наголосила, що «бути частиною кластеру є важливою конкурентною перевагою бізнесу. Кластери допомагають заповнити прогалину між бізнесом, дослідженням та ресурсами, таким чином, швидше видаючи знання на ринок. Успішні кластери пропагують інтенсивну конкуренцію одночасно із співпрацею. Вони збільшують продуктивність, залучають інвестиції, пропагують дослідження, посилюють промислову базу, та розробляють спеціальні продукти та послуги та стають основою для розвитку навичок. Нове покоління програм Європейської регіональної політики на 2007-2013 пропагує підхід, що базується на регіональних інноваційних кластерах, не тільки в розвинутих міських центрах, але й в бідніших сільських регіонах».

Перш ніж проводити дослідження щодо доцільності створення та сприяння ефективному розвитку кластерів на теренах нашої держави, в тому числі необхідності їх формування саме для інноваційного розвитку окремих регіонів, слід з’ясувати економічну природу та основні теоретико-концептуальні засади таких об’єднань.

Теоретичне підґрунтя кластерних технологій базується на парадигмі територіальних виробничих систем, яка особливо активно розробляється в регіональній економіці, економічній та соціальній географії. Кластери – досить гнучке поняття, під дахом якого можуть знайти собі притулок різноманітні територіальні утворення, що є водночас і перевагою, і недоліком теорії кластерів.

Хоча концепція кластерів існує вже досить давно, «кластер» має різні значення в різних куточках Європи. Кластери варіюють від малих мереж МСП в обмежених географічних зонах до «мега-кластерів» в Данії або Фінляндії, що представляють величезну частину економіки. Концепція «кластеру» використовується у різноманітних бізнес-структурах: національній, регіональній; кластери, що виходять за межі кордонів, промислові або виробничі системи та інноваційні системи. Цільове спрямування таких об’єднань підприємств різноманітне, зокрема вони підвищують конкурентоспроможність МСП, проводять допоміжні колективні дослідження, раціоналізують всю промисловість, впроваджують системи управління навколишнім середовищем тощо. Хоча існує багато визначень, більшість з них поділяють ідею близькості, мережі та спеціалізації.

За визначенням відомого американського вченого Майкла Портера: «кластер – це географічне зосередження взаємодіючих підприємств, спеціалізованих постачальників, сервісних установ, підприємств суміжних галузей, асоційованих інституцій, які конкурують, але і співпрацюють у певній галузі».

Таким чином, за своєю сутністю, як стверджує відомий американський вчений, кластер – виробнича система, модель територіальної організації продуктивних сил, характерними рисами якої є географічна близькість суб’єктів ринкової діяльності, взаємозв’язки між підприємствами, взаємна підтримка і довіра, що формує так званий людський капітал. Вони зазвичай створюються і функціонують в окремій географічній зоні, як правило в регіоні, іноді – в окремому місті, де комунікації, логістика та людські ресурси є легкодоступними.

За визначеннями вітчизняних економістів, дослідників питань кластеризації виробничих систем, кластер – це галузеве, територіальне та добровільне об’єднання підприємницьких структур, які тісно співпрацюють із науковими (освітніми) установами, громадськими організаціями та органами місцевої влади з метою підвищення конкурентоспроможності власної продукції і сприяння економічному розвитку регіону. Кластер – це територіальне об’єднання взаємозалежних  підприємств та установ у межах відповідного промислового регіону, що направляють свою діяльність на виробництво продукції світового рівня.

Кластер представляє собою групу локалізованих взаємозалежних компаній, постачальників устаткування, комплектуючих, спеціалізованих послуг, інфраструктури, науково-дослідних інститутів, вузів та інших організацій, які взаємодоповнюють і посилюють конкурентні переваги один одного.

Кластер – це географічна концентрація подібних, суміжних або додаткових підприємств з активними каналами для бізнес-транcакцій, комунікацій та діалогу, що поділяють спеціалізовану інфраструктуру, робочі ринки та послуги і мають спільні можливості або загрози.

Кластери – це поєднання конкуренції та співробітництва, так звана «колективна ефективність», «гнучка спеціалізація»; використання ефектів масштабу; полюси зростання.

Як бачимо, дане поняття має багато тлумачень, однак характерною ознакою його сутності є об’єднання  окремих складових частин у єдине ціле для виконання певної функції чи реалізації поставленої мети. Такими складовими елементами є сукупність взаємодіючих суб’єктів господарювання, банківського, приватного сектору, освітніх закладів, органів влади та суміжних, допоміжних, конструкторських, інноваційних підприємств/організацій, об’єктів інфраструктури, кожен з яких виконує відповідні функції для досягнення спільної мети – підвищення ефективності інноваційного розвитку певного регіону

Таким чином, кластеризація виробничих систем сприяє налагодженню взаємного порозуміння між державними органами влади і бізнесовими колами при вирішенні важливих соціально-економічних проблем певного регіону.

Перевагами кластеру також є:

1) забезпечення доступу до інформації, яке часто можливе лише завдяки спільним зусиллям;

2) обмін ідеями та інформацією;

3) вигоди від спільного використання фінансів, спеціалізованих тимчасових трудових груп, ділових послуг і, навіть, обладнання, яке за причиною високої вартості, не може бути закуплене малими підприємствами;

4) спільна організація продажу, транспортування і реклами продукції із залученням до співпраці оптових продавців та створенням спільних офісів як на території країни, так і за її межами;

5) посилення спеціалізації та поглиблення поділу праці, які забезпечують поділ ринку на сегменти і цивілізовану спеціалізацію підприємств на певних асортиментних групах (наприклад, пошиття одягу для людей різних вікових груп, створення певного туристичного продукту, обслуговування окремих категорій споживачів тощо);

6) спільна організація процесу підготовки кадрів.

Виходячи із аналізування вище приведених визначень «кластера» запропонуємо групування певних його видів за вказаними класифікаційними ознаками. Класифікаційну характеристику приведемо у вигляді наступної таблиці (табл. 5.2).

 

Таблиця 5.2

Класифікаційна характеристика основних видів

кластерів за окремими економічними ознаками

Ознаки класифікації	Основні види кластерів
1	2
Стадія розвитку:	- ембріональний: знаходиться на стадії зародження; - розвинений: зі сформованою структурою; - зрілий.
Глибина кластера – основна змінна при оцінці стійкості:	- глибокий; - мілкий; - невизначеної глибини
Динаміка зайнятості:	- зростаючий; - зменшуваний; - стабільний.
Географічна значимість або за територіальним поділом праці:	- регіональні, що створюються в межах одного регіону і орієнтуються на наявну географічну концентрацію взаємопов’язаних галузей; - державні (національні), що включають наявні діючі підприємства, організації та установи, розташовані у різних регіонах країни з орієнтацією на експорт; - міжнародні, що зазвичай створюються на основі використання дешевої робочої сили і природних ресурсів малорозвинених країн та імпорту технологій з розвинених країн.

Продовження табл. 5.2

1	2
Управління та географічне охоплення:	- макрокластери – групи взаємопов’язаних та взаємодіючих галузей, окремих сегментів у межах країни в цілому; - мезокластери – взаємопов’язані галузеві групи підприємств у межах конкретного регіону; - мікрокластери – об’єднання, які представляють рівень міста.
Галузева приналежність:	- міжгалузеві, які включають підприємства різних галузей, як традиційних, так і високотехнологічних; - галузеві, коли всі члени кластера належать до однієї галузі.
За структурою:	- малі, які складаються насамперед з малих підприємств, - середні, які складаються насамперед з малих та середніх підприємств, що дає змогу поєднувати переваги наявного малосерійного виробництва з великомасштабним підходом; - великі, коли великі компанії формують ядро, навколо якого групуються малі і середні фірми).
За кількістю членів кластера:	- невеликі, які складаються з невеликого числа (до 20 членів); - великі, які складаються із значного числа підприємств, організацій та установ (більше 20 членів).
За рівнем взаємодії між членами кластера:	- з вільними відносинами в асоціації; - з регламентованими відносинами, діями між членами кластера; - з несистемними відносинами.
За характером зв’язків:	- виробничі, створені на базі промислових підприємств, які практично не підтримують відносин з наявними науково-дослідними організаціями; - науково-технічні, які утворюються навколо університетів або включають їх до свого складу, у свою систему;  - змішані, які поєднують науку, техніку, виробництво і споживання у єдиний ланцюг.
За міцністю та стійкістю конкурентних переваг:	- сильний – ефективна структура кластера, що відбиває найважливіші стадії виробничого циклу,висока, інтенсивна конкуренція та активна взаємодія між учасниками, що створюють міцні конкурентні переваги; - стійкий – стійка структура кластера і взаємодія між наявними учасниками кластера, що стабільно розвиваються (однак у даний момент не накопичена «критична маса» виробничого, індустріального потенціалу для одержання значних переваг від агломерації, значного прибутку, різноманітних надходжень, доходу), а також взаємодія всередині кластера; - потенційний – фрагментована структура кластера, що динамічно рухається вперед; при створенні сприятливого ділового середовища кластер починає інтенсивно розвиватися; - латентний – існування окремих, незалежних кластерних структур, нестача стабільних, стійких комунікативних взаємозв’язків між учасниками кластера.

 

Як відомо, у світі кластери зарекомендували себе як активні «точки зростання» економіки та виробництва. При їх функціонуванні проявляється так званий синергетичний ефект від взаємодії підприємств, які взаємозв’язані з випуском певного виду продукції. В кластері передусім забезпечується об’єднання  зусиль підприємців, органів управління, суб’єктів інвестиційної та інноваційної діяльності на певній території, що дає переваги у конкурентній боротьбі, сприяє впровадженню інновацій і раціональній організації постачання, виробництва й збуту, завдяки підвищенню конкурентоспроможності продукції, проведенню гнучкої політики, необхідної в умовах сучасної ринкової кон’юнктури.

Можливість одержання кращих економічних результатів у кластері досягається за рахунок використання переважно горизонтальних зв’язків, спеціалізації та комплементарності учасників (структурно-функціональної взаємодоповнюваності їх у виробничому процесі).

Ряд вчених відносять до кластерних систем і кооперативно-господарські об’єднання малого, середнього та великого бізнесу з радіальною структурою, для яких характерним є наявність великого підприємства-лідера, яке визначає господарську, інноваційну та інші стратегії розвитку, стійкість господарських зв’язків учасників системи у рамках її виробничих програм, чітко виділений інтегруючий фактор (продукт чи послуга).

Переваги кластерного утворення для його учасників мають об’єктивний характер, тобто не залежать конкретно від жодного з них, що робить кластер стійкішим порівняно з об’єднаннями іншого типу. У цілому ж, вище перераховані переваги функціонування кластерних утворень у світовому масштабі дають підстави для  запровадження даної форми організації та управління виробництва і в нашій державі.

Як відомо, теорія кластерного аналізу та кластерної політики є важливим напрямом регіоналістики.

Важливим напрямом формування стійкої конкурентоспроможності є розвиток промислових кластерів.

Промислові кластери – мережа незалежних виробничих і сервісних фірм, технології та «ноу-хау» (університети, НДІ, інжинірингові компанії) – пов’язують ринкові інституції споживачів, взаємодіють у межах єдиного ланцюга створення вартості.

Кластерний підхід до аналізу структури економіки Фінляндії вперше було використано для розроблення промислової політики в 1991-1993 pp. Висновки щодо розвитку кластерів ґрунтувалися на праці М. Портера «Конкурентні переваги націй», і такий підхід до розуміння мікро- та мезоекономічних процесів став аналітичним інструментом для побудови національної інноваційної системи з урахуванням кластерної природи конкурентоспроможних виробництв.

Ефективний розвиток виробництва продукції з високою доданою вартістю та активні інновації здійснювалися також у секторах, яким бракувало природних ресурсів: брак власних енергоресурсів сформував попит на енергоефективні технології, відносний брак лісових ресурсів для орієнтованого на експорт виробництва, металів, хімікатів стимулював розвиток процесів перероблення сировини, визначив правильний вибір перспективних ринкових ніш та інвестиційних пріоритетів.

Більшість кластерів належать до типу «генераторів нових технологій», оскільки їхня діяльність характеризується радикальним інноваційним процесом, тобто створенням світових інновацій. Такі кластери орієнтуються на «додану» інновацію (incremental innovation) як головну стратегію розвитку. Так, в огляді кластерів Європи 30 % їх було віднесено саме до такого типу, ще 30% визначено як «користувачів» нових технологій, створених ззовні. У результаті аналізу розвитку кластерних структур виокремлено такі основні галузеві напрями кластеризації господарства деяких західноєвропейських країн.

Створення кластерів прискорює процес в окремих галузях, викликає сплеск інновацій і зміцнює здатність конкурувати на світовому ринку. В економіці, де постійно розвивається виробництво, зростання факторних витрат під впливом продуктивніших галузей призводить до зменшення деяких кластерів. У міру визрівання галузі інноваційні процеси сповільнюються або припиняються. В такому разі чинні детермінанти можуть знову спричинити стан, коли вирішальну роль відіграють факторні витрати. Однак несприятливі умови, якщо вони справляють вплив вибірково, можуть стати поштовхом до вдосконалення виробництва. Країні загрожує небезпека втрати своїх позицій у галузі, проте в розвинутих сегментах вони зберігаються за наявності здорової конкуренції.

Високий рівень конкурентоспроможності дедалі більше залежить не від виробничих чинників, а від здатності компанії використовувати знання й розробляти технології. Саме розвиток інформаційних технологій, біоінженерія, виробництво нових матеріалів, створюють умови для нововведень і змін майже в кожній галузі.

Кластерний підхід до вивчення економічних процесів формування конкурентоспроможності застосовується і в інших теоріях. Е. Лімер розглядав кластери з високим рівнем кореляційного експорту, аналізуючи торгівлю на національному рівні. Французькі вчені І. Толенадо і Д. Сольє використовували поняття «фільєри» для опису груп технологічних секторів. Формування фільєрів пояснювалося залежністю одного сектору від іншого за технологічним рівнем. Таким чином, фільєри становлять більш вузьке тлумачення кластера, оскільки започатковуються на одному з критеріїв виникнення кластера – необхідності створення технологічних зв’язків між галузями й секторами економіки для реалізації їх потенційних переваг. Як засвідчує світова практика, функціонування передових економічних систем, високу конкурентоспроможність і стабільне економічне зростання забезпечують передусім чинники, що стимулюють поширення нових технологій. Враховуючи обставину, що сучасні конкурентні переваги майже повністю забезпечуються за рахунок переваг певних технологій виробництва, управління, організації просування товарів, успішний розвиток конкурентоспроможності економічної системи можливий у комплексному використанні теорій кластерного механізму та сучасних концепцій інноваційного розвитку.

Кластер інноваційної активності – це сукупність базисних нововведень, зосереджених на певному відтинку часу в певному економічному просторі.

Кластерна форма організації інноваційної діяльності зумовлює створення особливої форми інновації – «сукупного інноваційного продукту». Така інновація є продуктом діяльності кількох компаній чи дослідницьких установ, що дає змогу прискорити їх поширення через мережу взаємозв’язків у загальному регіональному економічному просторі. Крім того, різноманітність джерел технологічних знань і зв’язків полегшує комбінацію чинників досягнення конкурентних переваг і стає передумовою будь-якої інновації. Об’єднання в кластер на основі вертикальної інтеграції формує певну систему поширення нових знань і технологій. При цьому важливою передумовою ефективної трансформації винаходів в інновації, а інновацій – у конкурентні переваги є формування мережі стійких зв’язків між усіма учасниками кластера.