4.8. Державно-приватне партнерство як механізм підтримки інноваційної діяльності

На даний час державно-приватне партнерства назване першочерговим заходом реформування розвиток науково-технічної та інноваційної сфери.

В українській інноваційній системі існує суттєвий розрив у взаємодії її елементів у трикутнику: бізнес, наука і держава. Основна частина української науки сконцентрована у державному некомерційному секторі і фактично відірвана від активної інноваційної діяльності. Приватний сектор не має мотиваційних важелів для вкладання коштів у високоризикову сферу інновацій, крім того інновації є дорогим задоволенням, що можуть собі дозволити тільки великі промислові підприємства, середній і малий бізнес фактично не відіграє провідної ролі у інноваційних процесах. Держава взагалі демонструє свою неспроможність, скорочуючи фінансування науково-технічної та інноваційної сфери. Загальний обсяг видатків на наукові дослідження й розробки як частка ВВП протягом 2000-2009 рр. в Україні зменшився з 1,16 % до 0,95 % (у тому числі з держбюджету – до 0,41 %). Таке становище потребує негайних змін.

Інноваційна стратегія і політика повинні будуватися на основі гармонійного поєднання публічних і приватних інтересів, а регулювання відбуватися за рахунок оптимального балансу регуляторних і ринкових важелів. Задача переорієнтації національної інноваційної системи на ринковий попит із зміною концептуальних задач щодо функції держави в нових умовах ставиться у Стратегії інноваційного розвитку в умовах глобалізаційних викликів, розробленою Комітетом Верховної Ради з питань науки і освіти, Центром досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва за участю інших наукових установ НАН України. У цьому ракурсі модель державно-приватного партнерства в інноваційній та науково-технічній сфері стає ефективним механізмом реалізації стратегії інноваційного розвитку.

Державно-приватне партнерство – це як будь-які офіційні відносини або домовленості на фіксований / необмежений період часу між державними і приватними учасниками, у якому обидві сторони взаємодіють у процесі ухвалення рішення і співінвестують обмежені ресурси, такі як гроші, персонал, устаткування й інформацію для досягнення конкретних цілей у визначеній сфері науки, технологій й інновацій.

Впровадження моделі державно-приватного партнерства у інноваційну сферу є також пріоритетною задачею інтеграції України до сучасних світових та європейських процесів. При цьому роль держави полягає у:

   фінансуванні фундаментальної науки, пріоритетних, у тому числі соціально-важливих її напрямів;

   державно-приватному партнерстві для мобілізації інвестування з приватного сектору;

   використанні податкових важелів для розвитку інноваційного підприємництва.

Партнерство держави з приватним сектором стає ключовим компонентом державної політики, яка характеризується:

- розстановкою пріоритетів у зв’язку з соціальними потребами  суспільства;

- спрямованістю результатів досліджень на застосування та економічний ефект;

- координацією між основною метою – покращенням якості життя з іншими цілями технологічної політики;

- залучення всіх учасників до інноваційного процесу, незалежно від їх статусу, розміру та місця в інноваційній системі.

Ознаками державно-приватного партнерства є наступні характеристики:

1. Інституціоналізація або формалізація. Відносини державно-приватного партнерства набувають статусу юридичної особи, або закріплюються на формальній договірній основі (угоди, договори, контракти тощо).

2. Участь держави. Участь держави у державно-приватному партнерств виявляється подвійно: як рівноправного партнера і як каталізатора активності приватного сектору. В особі публічного партнера виступають уряд, органи місцевого самоврядування, державні лабораторії, науково-дослідні інститути, державні університети, державні установи, організації і підприємства, а також об’єднання.

3. Рівноправний характер відносин та наявність спільних цілей і спрямувань. Взаємодія сторін має партнерський рівноправний характер, який досягається за рахунок паритету і балансу публічних і приватних інтересів та наявності єдиноспрямованих інтересів, що мають суспільну спрямованість.

4. Співінвестування ресурсів, вкладів сторін, включаючи гроші, майно, людські ресурси, нематеріальні активи (знання, технології, інформацію тощо).

5. Розподілення ризиків, витрат та прибутків в пропорціях згідно із взаємними угодами.

В умовах сучасної ринкової стратегії інноваційної політики концепція державно-приватного партнерства змінюється.Провідну роль в ній повинні відіграти приватний бізнес і підприємницька ініціатива. Змінюється і роль держави в інноваційних відносинах. Держава виступає у відносинах державно-приватного партнерства не як суб’єкт влади, а як рівноправний партнер, як підприємець, що готовий розділити ризики від інноваційної діяльності. Причому партнерство необхідно розглядати на всіх рівнях:

- на стратегічному рівні (партнерства для вироблення стратегії і політики в галузі НДДКР та інновацій із врахуванням приватних і публічних інтересів);

- на рівні науки – некомерційні партнерства – спеціальні служби, що будуть оцінювати інноваційну спроможність (ринкову орієнтованість) результатів наукових досліджень, кваліфікувати об’єкти інновацій, надавати допомогу у бухгалтерському обліку та оподаткуванні, патентному забезпеченні та оформлені прав інтелектуальної власності;

- на рівні впровадження у виробництво – комерційні партнерства на базі університетів, науково-дослідних установ з метою інноваційної діяльності, тобто комерціалізації розробок, в які державні наукові установи увійдуть правами інтелектуальної власності, а приватні інвестори фінансовими внесками;

- на рівні фінансування: венчурні та інші фонди спільного державно-приватного інвестування та програми спільного фінансування;

- на регіональному рівні, тобто на рівні кластеру (створення інноваційних полісів, парків, центрів);

- на рівні старт-ап допомоги через бізнес інкубатори, венчурні механізми;

- міжнародний рівень - стратегічні та міжнародні партнерства.

 

Висновок-резюме до теми. Для того, щоб запровадити реалізацію моделі державно-приватного партнерства у сфері НДДКР та інновацій в Україні необхідно провести системні, взаємоузгоджені та послідовні перетворення в регулюванні означеної сфери:

1. Доопрацювати і прийняти на законодавчому рівні «Стратегію інноваційного розвитку на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів». Пропонується визначити її як ринкову стратегію соціально відповідальної держави, направлену на комерціалізацію результатів досліджень і розробок, де визначальну роль будуть відігравати суб’єкти приватного сектору, бізнесу у сполученні з активною роллю держави у підтримці і фінансуванні фундаментальної науки та інновацій у соціально-важливих (пріоритетних) напрямках і сфері критичних технологій, опікуючись суспільним інтересами і розвитком наукового потенціалу держави. Пропонується також розгорнути урядову програму реалізації цієї Стратегії в Україні через конкретні механізми державно-приватного партнерства в інноваційній сфері.

2. Розробити і прийняти на законодавчому рівні Концепцію реформування законодавства про інноваційну та науково-технічну діяльність, в якій буде реалізоване правове забезпечення стратегії інноваційного розвитку на основі моделі державно-приватного партнерства. Зокрема в Концепції повинні бути розроблені єдині для галузевого законодавства підходи до визначення НІС, структури та змісту інноваційних відносин, поняття та видів інновацій на основі передових інноваційних теорій та міжнародного, зокрема європейського, досвіду; означені основні державні і приватні інтереси в сфері НДДКР та інновацій та механізми їх гармонійного збалансування в моделі державно-приватного партнерства. В Концепції також повинні бути визначені положення діючого законодавства, що потребують змін та доповнень, а також окреслені питання, для урегулювання яких необхідне прийняття окремих нормативно-правових актів.

3. Запровадити організаційно-інституціональної основи державно-приватного партнерства в інноваційній сфері у спеціальному законодавстві. Існують такі можливі варіанти:

- включити спеціальні норми у діючий Закон України «Про державно-приватне партнерство», який на сьогодні не має ніякого відношення до означеної сфери;

- розробити і прийняти проект Закону України «Про державно-приватне партнерство в інноваційній сфері»;

- розробити і прийняти нову редакцію Закону України «Про інноваційну діяльність», в структуру якого включити окремий Розділ «Державно-приватне партнерство в сфері інновацій». Третій варіант є найбільш раціональний, бо саме він дозволить реалізувати модель державно-приватного партнерства на основі взаємодії всіх елементів національної інноваційної системи.

4. Провести взаємоузгоджені зміни до чинного законодавства України в сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності для реалізації відносин державно-приватного партнерства за окремими напрямками.