4.3. Вплив державної інноваційної політики на економічне зростання

Розуміння інноваційного процесу як центрального внутрішнього чинника технологічного розвитку стало основною парадигмою системи сучасних ринкових відносин. Економічний розвиток (або навіть зародження, започаткування центрів або ядер економічного розвитку) неможливий без науково-технічного прогресу. Інноваційна теорія економічного розвитку, що була започаткована на початку XX ст. в працях українського вченого, першого міністра фінансів УНР М. Туган-Барановського, згодом була розвинута в працях Хала, Шпітгоффа, Шумпетера та ін. Її застосування на практиці як базової стало вже ознакою розвинутих країн.

Наприкінці XX ст. в ринкових відносинах виникли нові критерії конкуренції, такі як якість, час та інновації. Промислові інновації перетворюються на життєво важливий чинник конкуренції. Зростаюча роль конкуренції із застосуванням технологічних переваг передбачає, що суб’єкти ринку повинні фокусуватися більше на створенні знань із наданням інтенсивних бізнесових послуг, таких як дослідження та вивчення, консультації, тренінги та маркетинг.

Дослідники причин технологічного зростання розділилися на дві школи. Одні стверджують, що воно відбувається завдяки підвищенню рівня освіченості працівників та освоєння ними нових навичок, що визначається також як накопичення людського капіталу. Інші ж стверджують, що знання є окремим чинником, який, накопичуючись у суспільстві, позитивно впливає на все суспільство і кожного його члена зокрема, що прискорює економічний розвиток. Увесь процес розглядається як самоприскорюваний.

Економічна теорія розрізняє два види технологічного прогресу – екзогенний та ендогенний. Екзогенний науково-технічний прогрес вважається зовнішньою соціально-економічною силою, що підвищує ефективність виробництва. Питання про джерела, генезис та причини існування такої сили спеціально не розглядаються, й у відповідних моделях науково-технічний прогрес являє собою заданий чи наявний чинник.

Ендогенний науково-технічний прогрес виступає внутрішньою енергією економічної системи і характеризується органічним самовпливом науки й техніки на розвиток і ефективність виробництва. В моделях цього типу застосовуються такі підходи:

- науково-технічний прогрес вважається результатом діяльності особливої галузі економіки, що «виробляє» нові технології. У цьому випадку така галузь розглядається подібно до типової – аналізуються її капітальні, матеріальні та людські ресурси й ефективність їх використання;

- науково-технічний прогрес розглядається не тільки як результат діяльності окремої галузі виробництва, враховується також вплив окремих елементів, таких як стан фундаментальних досліджень та прикладних розробок, ефективність впровадження досягнень науки і техніки на практиці;

- науково-технічний прогрес визначається через розкриття причин та наслідків всередині виробничої системи. Має місце поєднання мікроекономічного аналізу з аналізом макроекономічних результатів діяльності.

Еволюція економіки в цілому здійснюється через періодичну зміну технологій та відповідні інституційні та соціальні трансформації в суспільстві. Саме ці зміни зумовлюють циклічний характер соціально-економічної трансформації. Таким чином, еволюційний процес в економічній системі відбувається через інноваційний процес. Технологічні інновації стимулюють модернізацію і технічну перебудову суспільства, що змінюється під впливом біфуркацій. Інноватори уособлюють собою механізм і головних дійових осіб «природного добору» шляхів розвитку суспільства.

Ідея динамічної ефективності Й. ІІІумпетера також ґрунтується на пріоритетності технологічного розвитку. Будь-яка система, економічна чи інша, в кожний конкретний момент часу максимально використовує свої можливості для досягнення найвищого можливого результату, хоча в довгостроковому періоді така система може бути не такою вже й ефективною, оскільки можливим є уповільнення темпів її еволюції. Тривалий час конкуренція була сконцентрована на ціні товарів. Але як тільки в теорію потрапила конкуренція на якості товарів, ціні довелося залишити свою домінуючу позицію. Конкуренція в капіталістичній реальності – це конкуренція, яка походить від нового товару, нової технології, нового джерела пропозиції, нового типу організації. Це конкуренція, яка б’є не по граничних прибутках і кількості продукції компанії, а по основах компанії, по самому її життю.

Таким чином, Шумпетер підвів до думки, що основну роль відіграє не статична ефективність, що полягає в максимізації прибутків, а динамічна ефективність, яка полягає в максимізації прибутків у довгостроковому періоді. Основна ідея ІІІумпетера полягала в тому, що економіку рухають вперед технологічні зміни. Ці ідеї невдовзі були підтверджені дослідженнями Р. Солоу, який довів, що близько 80 % зростання продуктивності праці припадає на технологічні зміни.

Отже, творча праця визначається як суттєвий чинник економічного зростання, котрий береться на озброєння більшістю компаній. У процесі продажу ідей та технологій у вигляді патентів складається ринок інформації та знань, перетворених в максимально зручну для споживання форму. Цей ринок працює за такими самими об’єктивними законами, як і решта ринків.

Одна з проблем сформованої моделі економічного зростання полягає в тому, що збільшення доходів населення, що випереджає темпи зростання валового внутрішнього продукту, супроводжується посиленням економічної диференціації.

Тому перехід від експортно-сировинної до інноваційної моделі економічного зростання пов’язаний і з формуванням нового механізму соціального розвитку, заснованого на збалансованості підприємницької свободи, соціальної справедливості та національної конкурентоспроможності.

Такий підхід вимагає реалізації комплексу взаємопов’язаних за ресурсами, строками і етапах перетворень за наступними напрямками.

Перший напрямок – розвиток людського потенціалу країни. З одного боку, це передбачає створення сприятливих умов для розвитку здібностей кожної людини, поліпшення умов життя російських громадян і якості соціального середовища, з іншого – підвищення конкурентоспроможності людського капіталу і забезпечують його соціальних секторів економіки. Будуть досягнуті наступні результати:

- подолання негативних демографічних тенденцій, стабілізація чисельності населення і створення умов для її зростання, підвищення якості життя населення;

- формування умов для стійкого підвищення заробітної плати, відповідного темпами зростання продуктивності праці та якості робочої сили, створення ефективних механізмів регулювання ринку праці, що забезпечують поєднання конкуренції на ринку праці з партнерськими відносинами працівників, роботодавців і держави;

- підвищення залежності розміру трудових пенсій від заробітної плати, підвищення розміру пенсій з урахуванням розвитку добровільних накопичувальних пенсійних заощаджень до рівня, що забезпечує гідне життя пенсіонерів;

- забезпечення можливості отримання якісної освіти та медичної допомоги, доступу до національних і світових культурних цінностей, безпеки та правопорядку, сприятливих умов для реалізації економічної та соціальної ініціативи;

- перехід від системи масової освіти, характерною для індустріальної економіки, до необхідного для створення інноваційної соціально орієнтованої економіки безперервному індивідуалізованого освіти для всіх, розвиток освіти, нерозривно пов’язаного зі світовою фундаментальною наукою, орієнтованого на формування творчої соціально відповідальної особистості;

- забезпечення населення доступним і якісним житлом, створення комфортної міського середовища для людини і ефективного житлово-комунального господарства, формування гнучкої системи розселення населення, що враховує різноманіття регіональних і національних укладів життя;

- створення ефективної адресної системи підтримки осіб, які належать до категорії бідних, і надання соціальних послуг для людей похилого віку, інвалідів та дітей;

- створення економічних умов збереження і множення культурних і духовних цінностей російського народу;

- забезпечення якості та доступності послуг у сфері туризму, фізичної культури і спорту;

- поліпшення якості навколишнього середовища і екологічних умов життя людини;

- зниження рівня злочинності;

- забезпечення високої професійної та територіальної мобільності трудових ресурсів, формування професійної культури, ціннісних орієнтирів у сфері праці та підприємницької діяльності.

Другий напрямок – створення висококонкурентного інституційного середовища, що стимулює підприємницьку активність і залучення капіталу в економіку, в тому числі:

- створення і розвиток конкурентних ринків, послідовна демонополізація економіки;

- відмова від підвищення сукупного податкового навантаження в економіці і зниження витрат, пов’язаних з виконанням обов’язків по сплаті податків;

- підтримка утворення нових компаній і нових видів бізнесу, що ґрунтуються на інноваціях, стимулювання розвитку малого бізнесу;

- зниження інвестиційних і підприємницьких ризиків за рахунок захисту прав власності і підвищення передбачуваності економічної політики держави, забезпечення макроекономічної стабільності, розвитку фінансових інститутів;

- поліпшення умов доступу організацій до довгострокових фінансових ресурсів, розвиток фінансових ринків та інших інститутів, що забезпечують трансформацію заощаджень в капітал;

- підвищення договороспроможності організацій і прозорості ведення бізнесу, розвиток самоорганізації підприємницького співтовариства;

- забезпечення високої якості державного адміністрування в сфері економіки.

Третій напрямок – структурна диверсифікація економіки на основі інноваційного технологічного розвитку, в тому числі:

- формування національної інноваційної системи, включаючи такі елементи, як інтегрована з вищою освітою система наукових досліджень і розробок, гнучко реагує на запити з боку економіки, інжиніринговий бізнес, інноваційна інфраструктура, інститути ринку інтелектуальної власності, механізми стимулювання інновацій та інші;

- формування потужного науково-технологічного комплексу, що забезпечує досягнення та підтримка лідерства Росії в наукових дослідженнях і технологіях за пріоритетними напрямками;

- створення центрів глобальної компетенції в обробних галузях, включаючи високотехнологічні виробництва і економіку знань;

- сприяння підвищенню конкурентоспроможності провідних галузей економіки шляхом використання механізмів приватно-державного партнерства, поліпшення умов доступу російських компаній до джерел довгострокових інвестицій, забезпечення галузей економіки високопрофесійними кадрами менеджерів, інженерів і робочою силою, підтримки експорту продукції з високою доданою вартістю і раціональної захисту внутрішніх ринків з урахуванням міжнародної практики в цій галузі.

Четвертий напрям – закріплення і розширення глобальних конкурентних переваг країни в традиційних сферах (енергетика, транспорт, аграрний сектор, переробка природних ресурсів), у тому числі:

- забезпечення стабільності та розширення поставок енергоресурсів найбільшим світовим споживачам, географічна і продуктова диверсифікація енергетичного експорту;

- розвиток на території країни великих вузлів міжнародної енергетичної інфраструктури, що використовують нові енергетичні технології;

- перехід від експорту первинних сировинних та енергетичних ресурсів до експорту продукції їх глибокої переробки;

- завоювання лідируючих позицій у розвитку відновлюваних джерел енергії та впровадження в промислових масштабах екологічно чистих технологій виробництва енергії;

- формування конкурентоспроможної транспортної інфраструктури, що забезпечує реалізацію транзитного потенціалу російської економіки;

- зміцнення позицій країни на світовому ринку продукції лісопромислового комплексу на основі поглиблення переробки лісу і стійкого відтворення лісового багатства країни;

- реалізація водного потенціалу економіки країни – залучення в господарський оборот неосвоєних водних ресурсів при обов’язковому дотриманні природоохоронних вимог;

- реалізація аграрного потенціалу в частині розвитку експорту зерна та інших сільськогосподарських продуктів, виробництва екологічно чистих продуктів, імпортозаміщення на внутрішньому ринку продукції тваринництва.

П’ятий напрям – розширення та зміцнення зовнішньоекономічних позицій країни, підвищення ефективності її участі в світовому розподілі праці, в тому числі:

- розширення можливостей реалізації порівняльних переваг країни на зовнішніх ринках та використання можливостей глобалізації для залучення в країну капіталів, технологій і кваліфікованих кадрів;

- поетапне формування інтегрованого євразійського економічного простору спільного розвитку, включаючи становлення України як одного зі світових фінансових центрів;

- вибудовування стабільних диверсифікованих зв’язків зі світовими економічними центрами з метою забезпечення стійкості розвитку російської економіки в довгостроковій перспективі при зростаючих глобальних ризиках;

- посилення ролі України у вирішенні світових глобальних проблем і формування світового економічного порядку.

Шостий напрям – перехід до нової моделі просторового розвитку української економіки, в тому числі:

- формування нових центрів соціально-економічного розвитку, що спираються на розвиток енергетичної та транспортної інфраструктури, і створення мережі територіально-виробничих кластерів, що реалізують конкурентний потенціал територій;

- скорочення диференціації рівня і якості життя на території України за допомогою заходів соціальної та регіональної політики;

- зміцнення системи стратегічного управління регіональним розвитком, підвищення комплексності та збалансованості розвитку регіонів та розміщення продуктивних сил, підвищення збалансованості зобов’язань регіональних і муніципальних властей і їх фінансових можливостей.