4.2. Сутність державної інноваційної політики

Реалізація інноваційної моделі розвитку визначає необхідність постійного удосконалення державної інноваційної політики як складової частини державного регулювання економіки, що пов’язано із закріпленням за інноваціями структуроутворюючої, капіталоутворюючої та інституціональної ролі в економіці, формуванням інноваційного сектора промисловості й інноваційного підприємництва, реформуванням системи суспільного поділу праці, поглибленням глобалізаційних тенденцій.

Державна інноваційна політика – це сукупність форм і методів діяльності держави, спрямованих на створення взаємопов’язаних механізмів інституційного, ресурсного забезпечення підтримки та розвитку інноваційної діяльності, на формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів.

Особливості державної інноваційної політики обумовлюють специфічні риси національної інноваційної моделі розвитку. Найважливішими завданнями інноваційної політики є розвиток інноваційного бізнес-середовища і накопичення інноваційного потенціалу економіки на підставі реалізації таких принципів, як ініціативність, прецизійність, інтерактивність, об’єктивізація.

Аналіз еволюції механізмів державного регулювання інноваційних процесів дозволив відокремити три типи державної інноваційної політики:

1) державна інноваційна політика (такий тип успішно реалізовувався в Англії, Франції, США, Німеччині) базується на розгляді інноваційного процесу як сукупності відокремлених стадій, переважно використовуються інструменти стимулюючого характеру, функції управління поділено між різними інститутами регулювання;

2) такий тип державної інноваційної політики (найбільш ефективно реалізовувався в Англії, Франції, США, Німеччині, Японії, СРСР) виник у зв’язку з формуванням національних інноваційних систем. Передбачає розширену участь держави в інноваційному забезпеченні економічного розвитку, державне стимулювання партнерства між інноваційними установами та промисловістю. Інноваційна діяльність глибоко інституціоналізована;

3) державна інноваційна політика (реалізується у США, Німеччині, Японії) націлена на формування зв’язків національної інноваційної системи з іншими складовими економічної системи держави, прискорений розвиток міжнародного та трансграничного співробітництва.

Вирішальне значення для підвищення ефективності інноваційної діяльності має її ресурсне й інституційне забезпечення. Важливим об’єктом державного регулювання є характер інноваційного процесу, а саме: темпи, масштаби, стійкість, безперервність і динамічність його перебігу. Особливості державної інноваційної політики визначаються стратегією інноваційного розвитку. У випадку реалізації стратегії «перенесення» – державна інноваційна політика націлена на використання механізмів залучення зарубіжних інновацій, їх адаптацію та на цій підставі формування національного інноваційного потенціалу. При реалізації стратегії «запозичення» – державна інноваційна політика передбачає створення умов для використання зарубіжних інновацій в економічний діяльності. Згідно зі стратегією «нарощування» визначальним принципом державного регулювання є генерування національних інновацій з обмеженим використанням інших джерел розвитку.

Державна інноваційна політика розробляється і здійснюється на основі:

- інноваційних прогнозів – передбачення основних напрямів освоєння науково-технічних досягнень у виробництві в світі і в Росії в короткостроковій, середньостроковій і довгостроковій перспективі;

- інноваційної стратегії – визначення пріоритетних напрямів освоєння базисних і поліпшують інновацій в країні або регіоні на середньострокову або довгострокову перспективу;

- державних інноваційних програм – сукупності федеральних і регіональних інноваційних проектів, що забезпечують комплексне освоєння та поширення базисних інновацій та заходи щодо їх підтримки;

- інноваційних проектів – сукупності заходів, що забезпечують освоєння конкретних інновацій в оптимальні терміни з максимальним ефектом;

- інноваційних (інноваційно-венчурних) фондів, створюваних державними органами із залученням приватного та іноземного капіталу для фінансової підтримки базисних і поліпшують інновацій, особливо в сфері малого та середнього інноваційного підприємництва;

- страхування інноваційних ризиків за допомогою державних гарантій за окремими проектами, розвитку страхової та перестрахової діяльності у сфері інновацій;

- державної експертизи та реєстрації базисних і поліпшують інновацій уповноваженими на те органами.

До основних принципів державної інноваційної політики належать:

1) урядова підтримка фундаментальних досліджень;

2) пріоритет інновацій над традиційним виробництвом;

3) свобода наукової і науково-технічної творчості;

4) правова охорона та патентний захист інтелектуальної власності;

5) інтеграція наукової, науково-технічної діяльності й освіти;

6) підтримка конкуренції у сфері науки і техніки, інноваційної діяльності;

7) концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах НДДКР;

8) створення загальногосподарського, інноваційного клімату; заохочення відновлення капіталу особливими пільгами при впровадженні нових, що раніше не використовувались у виробництві, видів устаткування, сировини, матеріалів, енергії;

9) заохочення розвитку відсталих районів і стримування зростання існуючих агломерацій;

10) підготовка та перепідготовки кадрів для нових і новітніх  галузей виробництва;

11) сприяння розвитку міжнародного наукового співробітництва;

12) ефективність (економічність) інноваційних процесів.

Ефективність державної інноваційної політики визначається можливістю забезпечення розвитку «полюсів зростання» національної економіки та впливом політичних, правових, економічних, соціально-психологічних, технологічних, інформаційних чинників, що обумовлюють можливості її інтенсифікації.

У розвинених країнах світу державна інноваційна політика є одним із основних чинників забезпечення економічного зростання, вона характеризується високою результативністю у вирішенні проблем суспільства та створює умови для підвищення ефективності національних інноваційних систем.

Незважаючи на відмінність моделей інноваційного процесу й інституціональних засад інноваційної політики в розвинених країнах, підходи до її реалізації мають спільні риси, головною серед яких є збільшення державних витрат на науку й освіту, що приводить до зростання показників загальної наукоємності ВВП. Аналіз інноваційної політики країн ЄС, США, Японії дозволив визначити детермінанти ефективності інноваційної політики, серед яких найважливішими є:

1) розширення, активізація і «збагачення» ролі держави в забезпеченні інноваційного розвитку;

2) диверсифікація інструментарію та механізмів реалізації інноваційної політики;

3) усебічне правове забезпечення функціонування національної інноваційної системи й ін.