4.1. Інноваційні виклики та необхідність державної політики

Виклик 1. Стимулювання інноваційної діяльності в сфері бізнесу. Україна страждає від низького рівня інноваційної діяльності. За даними статистичних досліджень, частка інноваційних підприємств у промисловому секторі скоротилася з майже 30 % у 1994 році до приблизно 12,8 % в 2009 році. Значною мірою це пов’язано з негативними структурними змінами в українській економіці, де частка сектора високих і середніх технологій скоротилася у три рази з початку 1990-х років, в той час як частки секторів енергетики і чорної металургії істотно зросли. Ці сектори мають більш стабільні технологічної бази, вони традиційно менш інноваційні, ніж сектори високих і середніх технологій, що сприяло загальному зниженню частки інноваційних підприємств. Відсутність стабільної стратегії щодо модернізації національної економіки і недостатність стимулів для розвитку високотехнологічних секторів є ключовими проблемами для країни. Україна все більше і більше спеціалізується на виробництві на основі використання низьких технологія, таких як продукції чорної металургії та виробництво базових хімічних речовин, які представляють близько 60 % українського експорту. Попит на інноваційну продукцію з боку вітчизняних споживачів істотно знизився в 1990-2000-х роках по відношенню до рівня кінця 1980-х. Друга група причин, які пояснюють низьку ефективність нововведень, пов’язана з несприятливим бізнес-середовищем, коли показники часу реєстрації, кількості необхідних дозволів і ціни створення нового бізнесу є чи найгіршими в регіоні Центральної та Східній Європи.

Виклик 2. Реструктуризація сектора досліджень і розроблень. Україна успадкувала значну частину технологічно-орієнтованих досліджень Радянського Союзу. Цей потенціал був використаний вельми неефективно в роки незалежності. Кількість персоналу, що бере участь у дослідженнях і розробках, впала більш, ніж на 60 % у період між 1991-2009 рр., причому технічні та точні науки постраждали більше, ніж інші. У значній мірі це можна пояснити домінуючою системою розподілу державних асигнувань на НДДКР, в рамках якої академії наук (Національна Академія наук, Академія медичних наук та ін.) одержують основну частину бюджетних грошей безпосередньо завдяки з усталеною практикою. Важливо створити нову систему, де частка фінансів розподілених на основі конкурсних процедур буде істотно вищою, а кількість джерел можливого фінансування НДДКР збільшиться. Крім того, показники «виходу» наукової продукції будуть більш ефективно використовуватися для оцінки результатів. У той же час, реальні стимули для компаній, що проводять НДДКР, повинні бути запропоновані державою. Це може призвести до перерозподілу фахівців і їхній більш активній задіяності у промисловому секторі.

Виклик 3. Поліпшення розроблення та здійснення політики шляхом створення ефективних механізмів генерації та поширення інновацій. Україна має низку різних законів та інших нормативних правових актів щодо НДДКР та інноваційної сфери. Однак, ці правові акти не працюють ефективно. Важливо, щоб існуючі закони виконувалися, а нові закони мали чіткі положення про те, як вони повинні бути реалізовані і які кількісні показники для моніторингу їх впливу застосовані.

У той час, майже всі заходи, спрямовані на підтримку інноваційної діяльності, заблоковані іншими правовими актами, зокрема Закон про бюджет, який фактично може блокувати інноваційно-орієнтовані заходи різних органів державної влади. Відсутність у бюджеті коштів фактично зводить нанівець заходи з підтримки такої діяльності, зокрема виконання науково-технічних та інноваційних частин державних програм. Значною мірою це може бути пояснено тим, що існуючі механізми гармонізації правової системи не завжди добре скоординовані. Таким чином, існує нагальна необхідність внести зміни у правову систему. Було б також важливо визначити функції і обов’язки існуючих державних установ, пов’язаних із бізнесом та інноваційною діяльністю, щоб уникнути дублювання і невизначеності в їх ролі в підтримці інноваційних процесів.

Україна стикається з низкою проблем в інноваційній сфері. Деякі з них пов’язані із загальним станом економічного середовища, деякі з них визначається внутрішніми особливостями інноваційної системи. Основні проблеми інноваційної сфери можуть бути сформульовані наступним чином:

 

Таблиця 4.1

Основні виклики в інноваційній сфері

Опис виклику	Відповідні показники і тенденції
Заохочення інноваційної діяльності в сфері бізнесу	Кількість підприємств, що беруть участь в інноваційній діяльності. Частка інноваційної продукції в загальному обсязі виробництва (включаючи послуги). Обсяг наявного венчурного капіталу Частка бізнесу у витратах на НДДКР та інновації у ВВП
Реструктуризація сектора НДДКР	Частка фінансів, розподілених на основі конкурсних процедур Доходи від комерціалізації результатів НДДКР. Кількість закордонних патентів і статей у реферованих журналах. Частка державних витрат на НДДКР у ВВП.
Поліпшення розробки і здійснення політики шляхом створення ефективних механізмів генерації та поширення інновацій	Кількісні показники практично не доступні для оцінки цієї проблеми. Експертні оцінки прогресу можуть бути використані.

Примітка: матеріали проекту «Вдосконалення стратегій, політики та регулювання інновацій в Україні»

 

Паралельно з цим проблеми, що стосуються інноваційного розвитку, були сформульовані більш конкретно в ході щорічного обстеження інноваційної діяльності на промислових підприємствах, проведеного Державною службою статистики України (див. табл. 4.2).

 

Таблиця 4.2

Чинники, що перешкоджали діяльності українських інноваційних підприємств у 2007 р.

№ п/п	Чинник, який перешкоджає інноваційної діяльності	Частка підприємств, які вказали чинник (від загальної кількості обстежених підприємств, %)
1.	Нестача власних фінансових ресурсів	80,1
2.	Необхідність значних необхідних інвестицій в інновації	55,5
3.	Недостатня фінансова підтримка з боку держави	53,7
4.	Високий рівень економічного ризику	41,0
5.	Слабка правова база для інноваційної діяльності	40,4
6.	Термін для повернення інвестицій	38,7
7.	Брак фінансових ресурсів потенційних споживачів купувати інноваційні продукти	33,3
8.	Відсутність кваліфікованого персоналу	20,0
9.	Труднощі у встановленні співпраці з науково-дослідними інститутами та іншими підприємствами	19,7
10.	Недостатня інформація про споживчий ринок	17,4
11.	Недостатня інформація про інноваційні продукти	17,3
12.	Низький попит на інноваційну продукцію на ринку	16,0
13.	Неготовність підприємства до інновацій	15,5

Примітка: матеріали проекту «Вдосконалення стратегій, політики та регулювання інновацій в Україні»

На підставі результатів у наведених таблиці 4.2 можна зробити висновок, що найбільш важливим бар’єром для інноваційної діяльності для українських підприємств є брак фінансових ресурсів. Дійсно важко використовувати банківські кредити для фінансування інноваційної діяльності, тому що процентні ставки в Україні є досить високими. Вони коливалися від 14 до 21 % в 2006-2009 роках, в залежності від валюти кредиту (долари США, євро чи національній валюті гривня).

Варто відзначити, що в 2007 році Державний комітет статистики України припинив збирати дані про перешкоди для інноваційної діяльності на регулярній основі (у стандартних формах).

Тим часом, політичні відповіді на визначені виклики відображено у табл. 4.3.

 

Таблиця 4.3