9. Дослідження загальної довільної моторики.

Застосовуються тести мотометричної шкали Озерецького-Гельніца.

Обстеженню підлягає як статична, так і динамічна координація, одночасність, чіткість рухів.

4. роки,

1. Стояння протягом 15 с із заплющиними очима; руки витягнуті уздовж тулуба, ноги встановлені таким чином, щоб носок лівої ноги тісно примикав до п'ятки правої ноги. (Сходження з місця, балансування при виведенні бальної оцінки враховується як мінус).

2. Пальц-носова проба. Торкнутись із заплющиними очима вказівним пальцем правої та лівої рук (почергово) кінчика носу. (Завдання вважається невиконаним, якщо дитина торкається не кінчика носу, а будь-якої іншої частини обличчя, або спочатку іншого місця, а потім кінчика носу. Дозволяється повторення завдання тричі для кожної руки. Позитивна оцінка надається в разі двократного правильного виконання завдання.).

3. Підстрибування. Одночасно відділяються від підлоги дві ступні. Висота стрибка не враховується. Завдання вважається невиконаним, якщо дитина не вміє одночасно відірвати ноги від поверхні; опускається на п’ятки, а не на носки; протягом 5с проводить менше 7 підстрибувань. Дозволяється повторення.

4. Обстежуваному пропонується протягом 10 с вказівними пальцями обох горизонтально витягнутих рук описувать у повітрі кола довільного, проте однакового розміру. Правою рукою - в напрямку за годинниковою стрілкою, лівою - у протилежному напрямку. Завдання вважається невиконаним, якщо дитина здійснювала рухи в один бік, описувала кола різного розміру або неправильної форми. Завдання можна повторювати не більше 3 разів.

5. Попросити міцно стиснути руку, спочатку правою рукою, потім - лівою, і нарешті обома. При наявності зайвих рухів завдання вважається невиконаним.

4. років.

1. Стояння протягом 10 с на пальцях ніг з відкритими очима. Руки витягнуті уздовж тулуба, ноги щільно стиснуті, п'ятки та носки разом. Завдання вважається невиконаним, якщо дитина зійшла із початкової позиції або доторкнулась п'ятками підлоги. Враховується похитування, балансування та опускання на пальцях ніг. Дозволяється повторення до З разів.

2. Підстрибування із відкритими очима почергово на правій та лівій ногах на відстань 5 м. Дитина згинає під прямим кутом ногу у колінному суглобі, руки на стегнах. За сигналом починає стрибати і, дострибавши до вказаного місця, опускає підогнуту ногу. Швидкість не враховується. Завдання вважається невиконаним, якщо дитина більше, ніж на 50 см відхиляється від прямої лінії, торкається підлоги підігнутою ногою та розмахує руками. Дозволяється повторення завдання двічі для кожної ноги.

3. Справа та зліва від сірникової коробки (на відстані, що дорівнює довжині сірника) розташовані тісно в ряд по 10 сірників з кожного боку. За сигналом обстежуваний починає вкладати сірники у коробку, для цього він повинен великим та вказівним пальцями обох рук одночасно брати по одному сірнику і одночасно складати їх у коробку. Першими беруться сірники, які найближче розташовані до коробки. За 20 с має бути вкладено не менше, ніж по 5 сірників. Завдання вважається невиконаним, якщо дитина здійснює рухи неодночасно або вклала менше 5 сірників за 20 с припускається повторення виконання завдання.

4. Обстежуваному пропонують широко посміхнутись. Спостерігають за наявністю окремих рухів (напруження м'язів шиї).

4. років.

1. Стояння з відкритими очима почергово на правій та лівій ногах. Одна нога зігнута під прямим кутом у колінному суглобі, руки витягнуті уздовж тулуба. Завдання вважається невиконаним, якщо днтина опустила підняту ногу, торкнулась підігнутою ногою підлоги, зійшла з місця. Враховується і підведення підігнутої ноги, балансування, підстрибування.

2. Г&пада^ня м'ячем у^ціль з відстані їм. Ціль - квадратна дошка 25/25 см на стелі, на рівні грудної клітини обстежуваного. Дитина кидає м’яч діаметром 8 см з „розгорнутого плеча”, спочатку лівою рукою, потім - правою. Завдання вважається виконаним, якщо з 3 спроб правою рукою, хлопчики двічі влучать у ціль (дівчатка - 2 з чотирьох). Важливо, для якої руки завдання не виконано.

3. Перестрибнути з місця, без розбігу через стрічку, що простягнута на висоті 20 см від підлоги. Під час стрибка необхідно згинати обидві ноги і одночасно відривати їх від підлоги. З 3 спроб дитина має перестрибнути стрічку, не зачипивши її. Завдання вважається невиконаним, якщо дитина торкається руками підлоги, прн падінні.

4. Обстежуваний крокує по кімнаті у довільному темпі, одночасно, тримаючи катушку у лівій руці, змотувати з неї нитку та намотувати її на вказівний палець правої руки протягом 15 с. Після перерви 5-10 с, пропонується змінити завданім. Завдання вважається невиконаним, якщо дитина під час крокування більш ніж тричі міняє темп або виконує завдання різночасно. Відзначити, якою рукою більш вправно користується дитина. Допускається повторення двічі.

5. Дитині пропонується взяти в руки перкуесійний молоток та декілька разів сильно вдарити їм по столу. Слідкувати, щоб не було зайвих рухів. Виконання завдань оцінюється за трибальною системою.

Обстеження тонких рухів пальців рук

Визначення якості та ступеню дифференційованості рухів.

1. Стиснути пальці в кулак.

2. Загнути кожен палець почергово то на правій, то на лівій руці.

3. З’єднати пальці однієї руки з пальцями іншої.

Вивчення здатності до дії з предметами

1. Викласти візерунок з мозаїки.

2. Самостійно застебнути пуговки.

3. Накреслити олівцем вертикальні палички у розлінованому зошиті.

4. Нанизати на нитку бусини.

5. Вкладати в коробку правою та лівою руками по одній 5 сірників.

Оцінка: 1 бал - чітке виконання всіх завдань;

2. - виконання не більше 5 завдань з усіх запропонованих,

3. - виконання одного-двох завдань із запропонованих, незадовільна

координація, незграбність рухів.

При обстеженні та в процесі спостережень враховуються: загальний вигляд дитини, осанка, ставлення до мовленнєвої інструкції, активність, орієнтування у просторі, координація слова з рухом, наявність патологічних або супутніх мовленню рухів, стан м’язового тонусу, ознаки втомлюваності, темп рухів, вправність у моторних навичках

3. Нейропсихологічні синдроми порушень вищих психічних функцій при локальних ураженнях кори головного мозку

Нейропсихологічні синдроми порушень вищих психічних функцій

Теоретичною основою вивчення нейропсихологічних механізмів порушень вищіх психічних функцій є положення, визначені у роботах Л.С.Виготського, О.Р.Лурія, О.О.Лєонт'єва.

Нейропсихологічний синдром - закономірне сполучення (симптомокомплекс) порушень вищих психічних функцій (ВПФ), що виникає внаслідок локального ураження кори головного мозку та має у своїй основі порушення одного або кількох факторів. (Мал. 10.)

Нейропсихологічні синдроми складаються з цілого комплекса порушень ВПФ, які підрозділяються на первинні - безпосередньо пов'язані

з ураженням певної мозкової структури та порушенням відповідного фактору, і вторинні - зумовлені „системним ефектом”, наявністю у них загальної ланки з первинними порушеннями. Наявність первинного дефекта, пов'язаного з власною функцією ураженої мозкової ланки, призводить до порушення цілого ряду функціональних систем - появи симптомокомплекса або синдрома, складеного із зовнішньо різнородних, але внутрішньо пов'язаних між собою симптомів.

Локальні ураження кори великих півкуль головного мозку спричиняють різні варіанти трьох основних синдромів: агнозії, афазії, апраксії.

• Агнозії - гностичні розлади, що відображують порушення різних видів сприйняття ~ зорового, слухового, кінестетичного - при збереженій елементарній чутливості.

При ураженні скроневих відділів великих півкуль головного мозку виявляються слухові (акустичні) агнозії - при ураженні вторинних, третинних полів слухового аналізатору 42, 22. Виділяють наступні види слухових агнозій:

Мовленнєва акустична агнозія - сенсорна афазія, в її основі полягає порушення фонематичного слуху, який забезпечує дифференційований аналіз змісторозрінювальних звуків мовлення ( при ураженні зони Вернике).

Слухова агнозія - при ураженні ядерної зони слухового аналізатора справа. При цьому людина втрачає здатність впізнавати звичні, побутові, предметні та природні звуки.

Аритмія - полягає в тому, що людина не може правильно оцінити на слух та відтворити ритмічні структури. При ураженні правої скроні порушується цілістне сприйняття структурної оформленості ритма; при ураженні лівої скроні - аналіз та синтез структури ритма, його відтворення.

Амузія - виявляється у порушенні здатності впізнавати та відтворювати знайому або почуту мелодію. Осередок ураження локалізується у скроневій долі правої півкулі.

Порушення інтонаційної сторони мовлення (просодики) виявляється у тому, що хворі не розрізняють інтонацій у мовленні інших. їх власне мовлення маловиразне: голос позбавлений Інотонаційного забарвлення, модуляцій. Це порушення характерно для правоскроневого осередка ураження. При грубих формах порушення утруднена ідентифікація мовлення за полом, віком говорячого.

При ураженні тіменних аідділів великих півкуль головного мозку (вторинних полів тіменної кори 1,2, частково 5 та третинних 39, 40) виявляються тактильні агнозії. Тактильними агнозіями визначаються порушення впізнавання об'єктів на дотик при збереженні тактильних відчуттів. Розрізняють наступні види тактильних агнозій:

Астереогноз. або тактильна предметна агнозія, проявляється у невпізнаванні предмета на дотик. Правильно оцінюються ознаки предмета, але вцілому він не впізнається; невірно розпізнаються його форма, розмір, матеріал об'єкта. При ураженні лівої півкулі порушення тактильного гнозису спостерігаються лише у куонтрлатеральній (правій) руці. Ураження тім’яних відділів правої півкулі призводить до порушення цих функцій в інсилатеральній (лівой руці).

Пальцева агнозія (синдром Герштмана) виявляється у порушенні здатності називання пальців руки при дотику до них на руці, контрлатеральній осередку ураження, при заплющених очах хворого.

Тактильна алексія (дермоалексія) - проявляється у неможливості впізнання букв та цифр, які малюються на руці обстежуваного. Соматоагнозія - порушення схеми тіла - проявляється у труднощах впізнавання частин тіла, їх розташування у зіставленні одна до іншої; в появі хибних соматичних уявлень (змінення розмірів голови, руки, язика, подвоєння кінцівок), в ігноруванні лівої частини тіла. При правосторонніх ураженнях тім’яної області кори власні дефекти часто не сприймаються - симптом анозогнозії. При цьому виді агнозії ураження локалізовано у верхньотім’яній області правої півкулі.

Апраксії - порушення довільних рухів та дій, що здійснюються з предметами. Виникають при локальних пошкодженнях вторинних та третинних полів рухового аналізатора і не супроводжуються елементарними руховими розладами (параліч, парез, тремор).

Кінестетична апраксія - порушення довільних рухів та дій, здійснюваних з предметами, не супроводжується елементарними руховими розладами (паралічами та парезами). Виникає при ураженні полів 1,2, частково 40, переважно лівої півкулі. При ураженні правої півкулі можлива кінестетична апраксія лише у лівій руці. При цьому страждає кінестетична основа рухів, вони стають не диференційованими, погано керованими. Порушується письмо, можливість правильного відтворення поз руки, утруднена імітація рухів. При підсиленні зорового контролю рухи можуть набувати більшої скоординованості.

Синдром тактильної неуваги - виникає при ураженні тім’яних областей головного мозку справа. Виявляється за допомогою методики подвійної тактильної стимуляції: експериментатор одночасно дотикається одних і тих же ділянок обох кистей рук дитини з однаковою інтенсивністю. Дитина повинна із заплющеними очима визначити кількість дотиків. У цих умовах ігнорується дотик до лівої руки. Якщо дотик здійснюється почергово, - завдання виконується. Де-коли виявляється ігнорування дотику справа.

Конструктивна апраксія - спостерігається при ураженні правої півкулі і виявляється у порушеннях орієнтування у просторі: не орієнтуються у знайомих маршрутах, плані власної квартири, зазнають труднощів при малюванні планів, географічної карти, стрілок на годиннику без цифр, утруднено виконання конструктивних проб - кубики Кооса, змальовування із зразка. При виконанні проби Хеда плутають ліву та праву половини тіла, руку. Кінетична апраксія - при ураженні верхніх відділів премоторної області. Лівопівкульні осередки зумовлюють появу патологічних симптомів в обох руках, правопівкульні - лише в лівій, що засвідчує домінантну роль лівої півкулі мозку в забезпеченні кінетичного фактору праксису. Рухова симітгоматика складається з різних порушень плавності, автоматизованості, послідовності рухових актів, як простих, так І складних - розпад „кінетичних мелодій”. Центральним симптомом є наявність рухових персерверацій - безконтрольних, пагано усвідомлюваних циклічних елементів рухів, які являють собою повторенння початого рухового акту, що перешкоджає переходу до наступної ланки виконання рухової програми. При даній локалізації патологічного процесу виявляються порушення письма у вигляді його дезавтоматизації, переходу до окремого написання букв, втрата індивідуальних особливостей почерка.

Аграфія ~ при ураженні зліва поля 5 порушується здатність до

письма.

Алексія - лівостороннє ураження поля 10 проявляється у нездатності до читання.

Акалькулія - при локалізації осередку у лівій півкулі, з-де більшого - у тім’яно-потиличній області. При акалькулії страждають рахівні операції, при виконанні арифметичних дій з числами - труднощі при переході через десяток, порушення послідовності дій. При правосторонніх порушеннях виникають помилки в автоматизованому рахуванні.

Афазія

Афазія (гр. „а” - запепречення, „/азіо” - мовлення) - це системне порушення мовлення, яке виникає при органічних ураженнях мозку, впливає на зв'язок з іншими психічними процесами та призводить до дезінформації всієї психічної сфери людини, порушуючи перш за все комунікативну функцію мовлення. Афазія - розпад сформованого мовлення, що виникає при локальних ураженнях кори головного мозку лівої півкулі (у правшів), охоплює різні рівні організації мовлення; представляє системний розлад різних форм мовленнєвої діяльності, що виявляються у вигляді порушень фонематичної, морфологічної та синтаксичної структури власного мовлення при збереженості рухів мовленнєвого апарату та елементарного слуху.

Складність мовленнєвого розладу при афазії залежить від локалізації ураження, розміру осередку ураження, особливостей залишкових та функціонально збережених елементів мовленнєвої діяльності, при лівшості. (Таб. 3)

При ураженні мовленнєвих зон відбувається порушення первинної передумови, шо здійснює специфічну діяльність відповідної аналізаторної системи. На основі первинного аналізаторного порушення виникає вторинний, також специфічний, розпад всієї функціональної системи мови та мовлення, тобто виникає порушення всіх видів мовленнєвої діяльності: розуміння мовлення, усного та писемного мовлення. Характер та ступінь порушення розуміння мовлення, її експресивної форми, читання та письма залежать, перш за все від тих гностичних (кінестетичної, акустич«ш або оптичної) передумов, які по-різному докладають свій внесок в реалізацію різних мовленнєвих процесів. При широких ураженнях кори виникає тотальна афазія, при якій страждають і усне мовлення, і сприймання мовлення, і письмо, і читання. Але тотальна афазія може виникнути і при обмежених ураженнях кори внаслідок іррадіації гальмування на широкі теріторії кори. Протягом деякого часу, це гальмування звужується, концентрується, порушені мовленнєві функції можуть відновлюватись, в результаті чого вимальовується той чи інший тип афазії, який характврізується випадінням тільки окремих мовленнєвих функцій.

О.Р.Лурія виділив різні форми афазії, на основі аналізу топічно обмежених уражень мозку, з одної сторони, та виділення тих факторів, що лежать в основі всього комплексу порушень, які виникають при локальних ураженнях мозку, - з іншої сторони.

Як відомо, психофізіологічною основою мовлення є спільна діяльність різних аналізаторів та взаємодія різних рівнів нервової системи, тому випадіння різних ланок (або факторів) із будови мовлення буде супроводжуватись і різними формами її порушень - різними формами афазії. Всі форми афазії відрізняються за основним механізмом, кліничною картиною та психологічною структурою порушення мовлення. Загальним для всіх форм афазії є системне порушення мовлення, а не випадіння будь- якої її сторони. Кожна з форм афазії виникає при ураженні певної ланки кори лівої півкулі мозку (так званої „мовленнєвої зони”), і знаходиться у залежності від локалізації осередку ураження та фактору.

Масивність порушень мовлення залежить також від локалізації патологічного процесу в півкулі: кортикальна, субкортикальна, транскортикальна афазія. Кортикальна афазія викликана осередком в коркових мовленнєвих зонах. При субкортикальній провідниковій афазії не уражений ні центр, ні його асоціативні зв'язки з іншими областями кори, але страждають шляхи від центру до робочого апарату мовлення. Транскортикальна афазія зумовлена ураженням асоціативних шляхів, які з'єднують мовленнєвий центр з іншими корковими зонами. При цьому, найбільшу кількість симптомів дають коркові ураження, дещо менше - транскортикальні, а субкортикальні - найменшу.

Мозковою основою афазії є ураження, переважно, задньолобних, нижньотім’яних, скроневих та передньопотиличних зон кори домінантної півкулі. Субдомінантна права півкуля реалізує інтонаційно-мелодійну та ритмічну сторони мовлення, а також забезпечує сприймання інтонації, мелодики та просодики мовлення. При ураженні основних мовленнєвих зон, виявляється груба та комплексна симптоматика афазії, а при ураженні суміжних зон - прояви порушень мовленнєвих процесів носять більш тонкий, стертий характер.

Класифікація афазій

Класифікація афазій, запропонована О.Р.Лурією спирається на нейропсихологічні механізми і синдромологічний аналіз порушень мовлення:

1. Еферентна (кінетична) моторна афазія - ураження задньо-лобних зон кори - 44 поле Брока. (Мал. II.)

2. Дінамічна афазія - ураження лобного конусу лобної кори попереду від зони Брока поле 10 та додаткової мовленнєвої зони Пенфілда у задній частині верхньої лобно* звивини. (Мал. 11.)

3. Аферентна моторна афазія - виникає при ураженні нижньотіменних зон кори - 37, 39, 40 поля.

4. Сенсорна - акустико-гностична афазія ~ при ураженні задньої третини верхньої скроневої звивини - 22 поле Верніке, (Мал. 10, 12.)

5. Акустико-мнестична афазія - зумовлена ураженням середньої скроневої звивини 21,37 поля. (Мал. 12.)

6. Семантична афазія - спостерігається при ураженні тім’яно-скронево - потиличних зон кори - 19, 37, 39,40 поля.

7. Амнестична афазія - при ураженнія зон ТРО. (Мал. 10.)

Форми афазії з центральним дефектом порушення експресивного мовлення: еферентна (кінетична) моторна афазія, аферентна моторна афазія, динамічна афазія

Еферентна моторна афазія (передня мовленнєва зона)

Експресивне мовлення передбачає наявність кінетичної програми серійних артикуляторних рухів, яка містить у себі:

1. Постійне гальмування (денервацію) попередніх рухів та перемикання на наступні.

2. Серійну організацію фонетики слова, тобто визначену послідовність звуків, яка несе в собі значення.

3. Серійну організацію правильних наголосів звуків.

Реалізація кінетичної програми мовлення є ланкою сенсомоторного рівня її організації, який забезпечує послідовне (сукцессивне) і своєчасне перемикання з одного артикуляторного руху на інший. Випадіння кінетичної програми мовлення веде до формування її дефекта - еферентної афазії, яка проявляється в грубому порушенні експресивного мовлення, неможливості говоріння в наслідок дефектів плавного і упорядкованого перемикання з однієї артикуляції на іншу.

Порушення кінетичної сторони мовлення, тобто своєчасної денеррації попереднього та іннервації наступного мовленнєвого елементу (звука, слова, речення) є наслідком розладу гальмівного процесу в сторону його інертності, в результаті чого порушується моторика мовлення, виявляються мовленнєві й стереотипи (шаблони), ехолалії, пер^верації. Персеверації в кліничній картині складають центральний дефект, вони утруднюють або певністю порушеють експресивне мовлення. Можливою лишаєтеся вимова окремих звуків.

Розлади експресивного мовлення виникають при переході до серійної вимови звуків, слів_г. речень. Персеверації проявляються на фоні порушень просодики, ритміко - мелодійної структури, інтонування мовлення (скандоване мовлення). Спостерігається велика кількість літеральних та вербальних парафазій;

При еферентній, і особливо динамічній афазії. Відзначається різке зниження загальної психічної та мовленнєвої активності, утруднене включення в довільне мовлення. Порушуються всі форми експресивного мовлення - повторення, називання, і особливо - спонтанне мовлення, в меншій мірі - австоматизоване мовлення. Словниковий запас дуже бідний. Різко виявляються аграматизми. Здебільш порушується реалізація слів, що несуть граматичні функції - частки, дієслова, прикметники, займенники. Незалежні слова (іменники).залишаються більш збереженими. Прикладом грубого порушення структури фрази є „телеграфний стиль”, „словесна окрошка”, внаслідок чого виникають розлади всіх функцій мовлення, і перш за все - комунікативної.

В нейро-психологічний синдром входять порушення читання та письма, які виникають через центральний механізм афазії - розладу кінеї^ч*юї програми рухів, динамічного стереотипу (мовленнєва апраксія.) При корковій еферентній афазії спостерігається не лише втрата спонтанного мовлення, але й порушення повторення почутих слів, називання, читання вслух, довільного письма, письма під диктовку і навіть розуміння написаного.

Транскортикальна еферентна афазія відрізняється від коркової тільки тим^шо при ній зберігається здібність повторювати почуті слова, а також можднвость письма під диктовку.

Субкортикальна еферентна моторна афазія є чистою руховою афазією слоеесного німотою. При ній неможливе тільки довільне мовлення* повторення слів і читання в голос.

Аферентна моторна афазія.

Для реалізації експресивного мовлення недостатньо мати збережені психологічні та моторні програми мовлення, необхідний також, кінестетичний контроль за системою артикуляції за типом зворотнього зв'язку. Для вимовй будь-якого слова потрібен певний набір артикуляторних,рухів, які характерізуються силою, амплітудою, м'язовою напругою, просторовим напрямком. Для здійснення контролю та управління артикул яторни ми рухами необхідна постійна сигнальна кінестетична аферентація, яка дає уявлення (аідчутгя) про характер рухів мовленнєвого апарату (губ, язика, та ін.). Завдяки кінестезії відбувається відбір необхідних артикуляцій і регулювання їх моторних характеристик.

В онтогенезі артикуляторні рухи складаються у динамічний стереотип, а якому один артикуляторний рух автоматично „запускає” весь ланцюг процесу артикуляції.

Порушення кінестетичного аналізу та управління артикуляторними рухами призводить до порушень артикуляції, що спричиняє системний розад всієї мовленнєвої діяльності. Таким чином, центральним механізмом розладу мовлення при аферентній моторній афазії є порушення кінестетичних відчуттів, що зумовлює центральний дефект - розлад тонких артикуляторних рухів, що виявляється у труднощах артикуляції мовленнєвих звуків та слів в цілому, у змішенні артикулем, близьких за способом та місцем утворення. Порушується оральний праксис, утруднено відтворення за зразком або інструкцією рухів та положень органів артикуляції. Клінічна картина аферентної афазії виявляється або в повній відсутності експресивного мовлення, або в численних літеральних парафразіях у спонтанному, повторному, номінативному мовленні.

Таким чином, при еферентній та аферентній афазіях первинно порушується сенсомоторний рівень мовлення, але ці порушення відбуваються у різних ланках ~ а першому випадку - в моторній, в другому випадку - в кінестетичній ланці сенсомоторної системи. Незважаючи на різницю в механізмах цих ланок, вони забезпечують моторну програму мовлення та реалізують її. Порушення цих механізмів призводить до розладів усіх функцій, форм та видів експресивного мовлення. Вторинно порушується і розуміння узагальнюючих слів, їх значення, зміст.

Динамічна афазія (передня мовленнєва зона)

Одиницею мовлення є висловлювання, яке складається з одного або декількох речень, об'єднаних загальним змістом. Динамічна афазія являє собою порушення мовлення на рівні речення. Формування висловлювання відбувається симультанно у внутрішньому мовленні, де спочатку створюється семантична (смислова), граматична і синтаксична схема висловлювання, тобто психологічне програмування мовлення. Потім здійснюється перехід психологічної програми в структурні форми зовнішнього мовлення, яке розгортається сукцесивно. Л.С.Виготський розглядав внутрішнє мовлення, як згорнуту програму зв'язного висловлювання. Психологічне програмування висловлювання у внутрішньому мовленні та його перехід у зовнішнє потребує від суб'єкта загальної психічної та мовленнєвої активності, яка порушується при динамічній афазії. Втрата мовленнєвої психічної активності призводить до втрати мовленнєвої ініціативи. Саме втрата мовленнєвої активності, є центральним механізмом розладу моалення при динамічній афазії. При цьому сенсомоторний рівень організації мовлення, який є основою зовнішнього мовлення, залишається збереженим, чим динамічна афазія аідрізняєгься від аферентної та еферентної моторної та сенсорної афазій.

Розгортання внутрішнього мовлення у зовнішнє висловлювання забезпечується предикативністю (предикат - присудок, психологічний присудок), завдяки чому досягається зв'язність висловлювання, схема речення. Предикативність відображується у словах, які познвчають дію, рух, динаміку, а також у рнтміко-мелодійній та інтонаційній будові мовлення.

Таким чином, при динамічній афазії порушується механізм породження речення, висловлювання, який складається з наступних ланок:

1. Формування мотиву (наміру) висловлювання.

2. Перехід мотиву в задум.

3. Реалізація задуму у внутрішньому мовленні в психологічну програму висловлювання, для якого головним є семантика та предикативність.

4. Реалізація психологічної програми висловлювання у зовнішнє мовлення на основі правил граматики та синтаксису на сенсомоторному рівні.

Як бачимо, при динамічній афазії порушена третя ланка в структурі породження мовлення, при еферентній, аферентній та сенсорних афазіях - четверта.

Центральним дефектом динамічної афазії є розлад активного (довільного, продуктивного) мовлення, неможливість активного висловлювання при збереженості пасивного (непродуктивного, автоматизованого) мовлення. В клінічній картині центральний дефект виявляється:

а) в заміщенні актианого, продуктивного мовлення мовленнєвими шаблонами, стереотипами;

б) в порушенні предикативності мовлення, що спричиняє обмеженість або вітсутність дієслів, мовлення складається із коротких фраз, між словами відзначаються тривалі паузи;

в) у аідсутності інтонування та просодики.

Як і при інших формах афазії порушується, перш за все, комунікативна функція мовлення, внаслідок відсутності мовленнєвої активності та емоційної виразності мовлення. Найбільш помітним є порушення спонтанного мовлення (монолог діалог). Активна фраза заміщується вживанням нерозгорнутих зворотів при відсутності дієслів, займенників, прикметників, дієприслівників.

При динамічній афазії моторні та сенсорні (акустичні та кінестетичні) механізми не порушені, тому засоби мовлення більш збережені, ніж при інших формах афазії, про що засвідчує і збереження письма та читання. Це пояснюється тим, що письмо й читання контекстні, вони самі по собі породжують, активізують, організують. Експресивне мовлення ситуативне і його породження потребує активності, вибору необхідних конструкцій, виразних засобів, а саме цього бракує при динамічній афазії.

Психологічні аспекти розуміння мовлення.

При сенсорній, акустико-мнестичній, семантичній афазіях центральним дефектом є порушення усного імпресивного мовлення, а вторинним дефектом ~ порушення експресивного мовлення. В основі порушення цих форм афазії полягають дефекти сенсорної сторони мовлення; акустичний гнозис, зоровий гнозис, слухомовленнєва пам'ять, об'єм акустичного сприймання, просторове сприйняття мовлення. Окрему позицію посідає ам неетична афазія, тому що її механізм лежить поза сферою моторних або сенсорних розладів.

Процес розуміння мовлення не є дзеркальним відображенням висловлювання або тексту, який ми сприймаємо, а є результатом активної діяльності суб'єкту. Розуміння мовлення - процес відокремлювання суттєвих моментів (змісту) з потоку інформації. Розуміння мовлення йде в своєму розвитку від цілого до частини, від речення до слова. І навпаки - усне мовлення, ЇЇ вимовлення - від слова до речення. Розуміння мовлення забезпечується розумінням слів та їх зв'язків, речень та абзаців.

Слово складається з окремих звуків - сигнальних фонем, які виконують змісіхьрозрізняльну функцію, і нейтральних. Фонеми ~ це нерозкладені фонологічні одиниці мовлення. Лише звук перестає бути значущим -* сигнальним звуком, він припиняє перебувати звуком мовлення* тому що саме фонема надає слову значення.

Фонематичний слух, на відміну від фізиологічного слуху, є однією із основних характеристик мовлення, завдяки якому здійснюється диференціація звуків на сигнальні та нейтральні - аналіз та синтез мовленнєвих звуків, гальмування несуттєвих звукових ознак. Нормальне експресивне та імпресивне мовлення забезпечується як фонематичним слухом, так і незмінністю звучання сигнальних та нейтральних звуків, тобто стійкістю артикулем, які є руховими образами звуків.

Сигнальними ознаками звуків є:

Глухість - дзвінкість;

Твердість - м'якість;

Наголошеність - ненаголошеність;

Нейтральними ознаками звуків є:

Гучність;

Висота;

Тембр;

Здійснення розуміння мовлення протікає не на рівні окремих слів, а на рівні речень або тексту. Значна роль у розумінні окремих слів та речень належить контексту. Слово в різних контекстах легко змінює свій зміст та значення.

Психологічна структура розуміння мовлення (її змісту) складається з трьох рівнів організації:

1. Сенсомоторний рівнень розуміння мовлення, на якому базуються попередні рівні, містить у собі такі ланки:

ланка акустичного аналізу звуків, слів;

ланка кінестетичного розрізнення мовленнєвих

звуків та слів;

ланка кінестетичної та кінетичної організації звуків та слів.

2. Психолінгвістичний рівень - лексико- граматичний - забезпечує розуміння предметного змісту на рівні значення, який містить наступні ланки:

ланка звукорозрізнення (диференційне сприймання фонеми);

ланка оперативної слухомовленнєвої пам'яті; ланка перешифровки граматики у значення (образ).

3. Психологічний рівень забезпечує розуміння змісту, прихованого підтексту, встановлення відностин між словами.

Форми афазії з центральним ефектом порушення імпресивного мовлення: сенсорна-акустико-гностична афазія, акустико-мнестична афазія, семантична афазія; порушення номінативної функції мовленні

при амнестичній афазії

Сенсорна афазія (акустико-гносшчна) (задня мовленнєва зона)

Центральним механізмом при цьому виді афазії є порушення акустичного аналізу та синтезу звуків мови при збереженні фізичного слуху. Розлад фонематичного слуху є центральним дефектом сенсорної афазії. Звучання слова втрачає константність („словесна глухота”), тому розуміння мовлення, повторне мовлення, вимовлення слів стають наможливими. Якщо при аферентній афазії дефекти експресивного мовлення пов'язані з розладом кінестетичного аналізу звуків (з порушенням артикуляторних опозицій), то при сенсорній афазії вони спричинені порушенням акустичного аналізу звуків (внаслідок дефектів фонематичних опозицій). Порушується розрізнення корелятивних фонем за твердістю- м'якістю, глухістю-дзвінкістю, наголошеністю ~ ненаголошеністю. При сенсорній афазії втрачається здатність диференційовано сприймати звуки, тому спостерігається їх зміщення, втрачається можливість контролювати власну вимову. В усіх формах експресивного мовлення - спонтанному, при повторенні, називанні - виявляється велика кількість літеральних та вербальних парафазій, персеверацій. Спонтанне мовлення проявляється у вигляді „жаргонафазії”, ознакою якої є набір не зв'язаних між собою частин мови (аграматизм). Хворі з сенсорною афазією виявляють підвищену мовленнєву активність - вони охоче спілкуються, дефіцит слів намагаються компенсувати мімікою, жестами, інтонацією. Для усного мовлення характерні багатократні спроби повторення, називання - логорея. Мовлення емоційно забарвлене, багато інтоноване, темп прискорений.

Крім розладів всіх видів експресивного мовлення, порушується також письмо, читання, усний рахунок - внаслідок порушень анвлізу звуків. При цьому, всі процеси, які не пов'язані з акустичним гнозисом, залишаються збереженими, а саме: всі види праксиса, зорове, тактильне, просторове сприйняття, просторова орієнтація.

При корковій сенсорній афазії спостерігається не лише „словесна глухота”, але й тяжко розладнюється також довільне мовлення (парафазія, логорея), довільне письмо, неможливе повторення почутих слів, читання вголос та розуміння письмового тексту.

Транскортикальна сенсорна афазія відрізняється від коркової лише тим, що зберігається здібність повторювати почуті слова при неможливості розуміння їх змісту.

Субкотикальна (провідникова афазія) є чистою афазією - „словесною глухотою”. Довільне мовлення зберігається, припускаються парафазії, але хворий сам себе виправляє, зберігається здатність писати, читати вголос та при собі. Неможливе лише письмо під диктовку, розуміння усного мовлення, повторення слів.

Акустико-мнестична афазія. (задня мовленнєва зона)

Для правильного розуміння мовлення, крім акустичного аналізу мовленнєвих звуків (фонем), потрібно також мати достатній об'єм акустичного сприймання мовлення, можливість переробки цього об'єму інформації та утримання її за допомогою оперативної пам'яті. Порушення цих процесів призводить до дефектів розуміння мовлення, але механізм цього порушення відрізняється від порушень розуміння мовлення при сенсорній . афазії, Внаслідок ураження середньої скроневої звивини, спостерігається інша форма „скроневої афазії⁴’ - акустико-мнестична афазія, яка відрізняється специфічністю синдрома та наявністю декількох центральних механізмів, які полягають в основу її виникнення:

Порушення оперативної слухомовленнєвої пам'яті;

Звуження об'єму акустичного сприймання та переробки інформації; Порушення зорових предметних образів-уявлень.

Складність механізмів цієї форми афазії зумовлена складністю будови кори середньої скроневої звивини її зв'язками як із слуховим, так і з зоровим аналізаторами, фонематичний с/}ух залишається збереженим на відміну від сенсорної афазії.

При акустико-мнестичній афазії, як і при сенсорній, але в менш грубій формі виявляються такі симптоми:

Порушення розуміння мовлення та відчуження змісту слів, які пов'язані з нестікістю зорових предметних образів;

Нерозуміння змісту, прихованого підтексту висловлювання; Порушення називання предметів, негрубе порушення експресивного мовлення - багато вербальних парафазій.

Порушення експресивного та імпресивного мовлення відбувається на фоні значно збереженого письма й читання. Мовлення хворого зрозуміле для співбесідника, вони помічають свої мовленнєві помилки. Відсутнє багатослів'я, чим і відрізняється акустико-мнестична афазія від сенсорної. Спостерігаються амнестичні западіння при називанні предметів та вербальні парафазії. Повторне мовлення не порушене.

На різкі відмінності двох форм афазії вказує порушення називання предметів:

Сенсорна афазія - при спробах назвати предмет, спостерігається багатократне вимова одного й того ж слова з літеральними помилками, відбуваються пошуки не найменування, а звукового оформлення слова, підказка у цьому випадку не допомогає, тому шо не сприймається в наслідок дефекту фонематичного слуху. Акустико-мнестична афазія спроби хворого назвати предмет зводяться до пошуку якраз потрібного слова - найменування з .одного й того ж семантичного поля, або шляхом перелічування функцій предметів.

На відміну від сенсорної афазії, при акустико мнестичнії виявляється наступне:

- Наявність порушення звукорозрізнення залежить від об'єму матеріалу, що сприймається;

Збережений фонематичний слух;

Розуміння мовлення порушено негрубо, внаслідок нестійкості зорових образів.

В усному спонтанному мовленні виявляються вербальні парафазії; Письмо й читання негрубо порушені або залишаються збереженими.

Семантична афазія (задня мовленнєва зона)

Семантична афазія зумовлена ураженням третинних тім’яно- потиличних відділів кори, які мають зв'язки із зоровими, дотиковими та слуховими центрами. Ці зони кори перетворюють інформацію в одночасні схеми, тобто забезпечують одночасне просторове сприйняття інформації.

Відомо, що первинне розуміння слова пов'язано з його звучанням, але подальше уточнення значення слова та його змісту відбувається на рівні зв'язного речення на основі усвідомлення місця слова в реченні. Слова поєднуються синтаксичними та граматичними зв'язками в певні конструкції, де одне й те ж слово може набувати різного значення та змісту, в залежності від цих конструкцій. При семантичній афазії порушується одночасне сприймання та розуміння конструкції речення, отже й безпосереднє впізнавання значення та змісту слова. При семантичній афазії відсутні порушення артикуляції та мовленнєвого слуху. Центральним механізмом розладу розуміння мовлення є порушення одночасного просторового сприйняття речення, а центральним дефектом - порушення розуміння логіко-граматичних конструкцій, В клінічній картині не виявляються грубі порушення експресивоного мовлення при вживанні простих речень, розумінні просто побудованої фрази, відсутні порушення письма та читання. Сематнична афазія часто супроводжується астереогнозом - порушенням схеми власного тіла, просторовою та конструктивною апраксією, первинною акалькулією. На фоні збереженого сприймання окремих предметів, виявляються порушення сприйняття просторових взаємовідносин предметів та яаищ, тому хворі зазанають труднощів в орієнтуванні за географічнною картою, годинником, розрядністю чисел, рахівних операцій. Іншими словами, виявляються порушення всіх психічних процесів, до структури яких надходить фактор одночасного просторового сприйняття, в тому числі Й мовлення.

При семантичній афазії порушено розуміння мовленнєвих конструкцій з прийменниками (над, під, від, до), тому що вони відображають просторові відносини. Виникають розлади розуміння порівняльних конструкцій, інверсій - фраз із зворотною послідовністю слів. На відміну від сенсорної та акустико-мнестичної афазії, при семантичній не спостерігається грубих розладів мовлення за умов використання простих граматичних конструкцій. Таким чином, при семантичній афазії, слово випадає із граматичних понять і сприймається лише як носій безпосереднього значення.

Амнестична афазія (задня мовленнєва зона)

Амнестична афазія виявлявляється при ураженні коркової зони ТРО, при якій утруднення називання предметів є єдиним та централним дефектом при збереженні моторних та сенсорних функцій мовлення. В основі цієї форми афазії лежать фактори:

1. Пов'язаний із дефектом оптичного сприйняття предметів, виділення його суттєвих ознак. Виявляються труднощі у віднесенні предметів до певної категорії;

2. Пов'язаний із патологічним станом кори, який утруднює відбір необхідного слова з декількох альтернатиа.

‘В клінічній картині відзначається велика кількість пошуків слів- найменувань, вербальних парафазій при відсутності літеральних парафазій. Із усіх функцій мовлення порушується лише номінативна. При спробі назвати предмет, хворі перелічують групу слів з того ж семантичного поля, як і при акустико-мнестичній афазії, або замінюють назву предметів, використовуючи допоміжні слова - дієслова та прикметники. Імпресивне мовлення не порушене на відміну від акустико-мнестичної афазії. Читання та письмо збережені. На відміну від сенсорної та акустико-мнестичної афазії, при амнестичній афазії, підказка допомагає - акустичний гнозис збережений.

Амнестична афазія в чистому вигляді спостерігається дуже рідко, як правило, вона входить у синдром акустико-мнестичної афазії.

Оптико-мнестична афазія - виникає при ураженні тім’яно- потиличної кори на межі зі скроневими полями; відбувається рогузгодження наочно-образних уявлень з вербальним знаковим позначенням.

Нейропсихологічний аналіз мовленнєвих порушень при афазії

включає:

1. Клінічну картину порушень мовлення

анамнез,

неврологічний статус, механізм порушення, топічний діагноз.

2. Психологічну картину дефекту:

порушення психологічної структури мовлення (функцій, видів і форм мовлення), психологічні механізми мовленнєвих порушень та способи подолання дефектів.

3. Пошуки та встановлення нейропсихологічного синдрома різних форм афазії, виявлення зв'язків мовленнєвих порушень з іншими психічними процесами.

Нейропсихологічне обстеження проводиться за системою методів, розроблених О.Р.Лурією, Л.С.Цвегковою, Т.ВАхутіною, А.В.Семенович, Е.Г.Симерницькою та ін. авторами.

3. Порушення писемного мовлення

Розлади читання та письма спостерігаються як у дорослих, так і у дітей. У дорослих - це розпад сформованих навичок після перенесених захворювань або травм головного мозку, які нерідко поєднуються із афатичними роладами. Дислексія та дисграфія у дітей - своєрідні труднощі в оволодінні навичками читання та письма, які часто супроводжують порушення усного мовлення, що пов'язані із різними патологічними станами нервової системи.

Процес письма — складна, свідома форма мовленнєвої діяльності що довільно будується у процесі спеціального навчання. Як кожна вища психічна функція, письмо включає до свого складу багато ланок і спирається на спільну роботу багатьох ділянок кори головного мозку, кожний з яких відіграє в здійснені цілої функціональної системи свою особливу роль. Складному функціональному складу письма відповідає і його складна поетапна (системна) локалізація - акт письма не є результатом діяльності будь-якого одного „центру”; в його здійснені приймає участь ціла система взаємопов'язаних, але високодиференційованих зон кори головного мозку.

Для здійснення акту письма необхідне збереження первинних і особливо вторинних полів слухової кори лівої скроневої ділянки , яка разом з нижніми відділами постцентральної (кінестетичної) та премоторної кори бере участь у здійсненні фонематичного аналізу та синтезу звукового мовлення. Для акту письма також необхідно збереження зорово- кінестетичних відділів кори, без участі яких не може бути здійснена „перешифровка” фонематичної структури на систему графем із збереженням їх топологічних особливостей та просторових координат. Для його нормального здійснення необхідне збереження кінестетичних і рухових (постцентральних та премоторних) відділів кори, які мають забезпечити "перешифровку" графічних схем у плавні "кінетичені мелодії" рухових актів - для правильного здійснення вищих психічних функцій необхідна збереженість всього мозку, в тому числі його лобних відділів.

Таким чином, процес письма може перебігати нормально лише за умов збереженості складної констелляції коркових зон, які охоплюють практично весь мозок вцілому, однак, складають вони високодиференційовану систему, кожний компонент якої несе у високій мірі специфічну функцію.

Процес письма може порушуватись при різноманітних за розташуванням осередкових ураженнях кори головного мозку, однак, кожного разу порушення письма буде мати якісні особливості, в залежності від того, яка ланка була зруйнована і через які саме первинні дефекти постраждала вся функціональна система. Якщо ураження зосереджене у межах коркових відділів слухового аналізатора, систематизована рецепція звукового потоку буде неможлива. Складні звукосполучення будуть сприйматись як нечленороздільні шуми, близькі за звучанням фонеми будуть змішуватись. Тому, при такому ураженні, і за умов збереженості графем і плавних рухових навичок не буде володіти чіткою програмою належного написання слова. Близькі, хоча й істотно відмінні факти будуть мати місце при ураженні коркових відділів кинестетичного аналізатора, що виключає можливість нормальної участі артикуляції в процесі звукового анализу мовлення. За цих умов будуть виникати досить типові дефекти письма. Зовсім інша форма порушень виникає при ураженні тім’яно- потиличних відділів кори, безпосередньо пов'язаних зі зорово-просторовим аналізом і синтезом подразнень, що надходять зовні. В цих випадках залишається збереженим сприйняття звукового складу слова, але процес перешифровки його в зорово-просторові схеми (графеми) виявляється недоступним. Порушується топологічна схема букви та просторове розташування її елементів. В разі розташування осередку в межах коркових відділів рухового аналізатора, страждає, перш за все, кінетична організація рухів. Тому патологія письма в подібних випадках буде виявлятись у розпаді необхідного порядку елементів, що підлягають запису, в порушенні плавності необхідних рухів, в підвищенні інертності раз виниклих іннервацій, в труднощах переключення з одного рухового елементу на інший.

Таким чином до функціональної системи, що забезпечує нормальний процес письма, входять різноманітні ділянки кори лівої півкулі мозку і різноманітні аналізаторні системи (акустична, оптична, моторна і т.д.) Причому, кожна з них забезпечує нормальний хід лише одної, будь- якої ланки в структурі письма, а всі разом - нормальні умови для здійснення складного цілісного процесу письма.

Функціональний склад письма забезпечується наступним

чином:

1. блок — блок регуляції тонусу. Підтримання активного тонусу кори при письмі.

2. блок — блок прийому, переробки та збереження інформації.

1. Переробка слухо-мовленнєвої інформації - фонемне розпізнавання, упізнання лексем, слухо-мовленнєва пам' ять.

2. Переробка кінестетичної інформації - дифференціація артикулем; кінестетичний аналіз статичних рухів.

3. Переробка зорової інформації — актуалізація зорових образів букв та слів.

4. Переробка полімодальної інформації — орієнтація елементів букви, рядка в просторі, зорово-моторна координація, актуалізація зорово- просторових образів слів.

3. блок — блок програмування, регуляції і контролю.

1. Еферентна (серіна) организація рухів — моторне (кінетичне) програмування графичних рухів.

2. Регуляція психічної діяльності - планування, реалізація та контроль акту письма.

Психофізіологічний рівень забезпечує реалізацію всіх зазначених вище операцій та дій: цих морфологічних утворень мозку і складає мозкову основу процесу письма.

Кожна ділянка мозку вносить своє специфічне в структуру протікання письма, і ця спільна діяльність представляє собою цілісну функціональну систему, що лежить в основі письма. Тому, порушення письма, що виникають при ураженні мозку носять системний характер, хоч кожного разу буде порушена робота однієї будь-якої ділянки мозку, яка забезпечує одну умову (фактор в структурі письма), але вона буде порушена вцілому, як система.

Несформованість письма у дітей (або труднощі його формування у початковій школі ) носить також системний характер, але має свою специфіку. У дітей механизми порушень найчастіше комплексні і можуть лежати вони в сфері не тільки елементарних психічних процесів (моторики, графо-моторних координацій, порушень звукового аналізу та синтезу і т.д.), але і в сфері вищих психічних функцій - в порушенні загальної поведінки, уваги, несформованості особистості, абстрактних форм мислення та ін.

Письмо може порушуватись при ураженні майже будь-якої ділянки кори лівої півкулі мозку, задньолобних, нижньотіменних, скроневих, потиличних відділів, Кожна із згаданих зон кори забезпечує певні умови, необхідні для протікання акту письма. Крім цих зон, кожна з яких забезпечує модальноспецифічні умови протікання письма, лобні долі мозку забезпечують загальну організацію письма як складної мовленнєвої діяльності. Вони створюють умови для програмування, регуляції та контролю над діяльністю, що протікає.

Аграфія (а - заперечення, %гарко - пишу)— це складний та неоднорідний розлад письма та писемного мовлення, що виявляється в різних формах, які умовно можно поділити на дві групи;, в основі яких лежать порушення різного психологічного змісту та різні механізми:

1. Мовленнєві аграфії, в основі яких лежать розлади мовлення.

2. Гностичні (немовленнєві) форми аграфії, в основі яких лежать розлади різних видів гнозиса.

Перша група аграфій протікає у синдромах різноманітних форм афазії, друга група - в синдромах різних форм агнозії, де виділяються:

а) оптична аграфія (симультанна та літеральна),

б) олтико-просторова,

в) оптико-мнестична.

Мовленнєві аграфії

Еферентна кінетична моторна аграфія. Ураження або дисфункція задніх лобних відділів кори лівої півкулі мозку призводить до дефектів дотримання необхідної послідовності звуків при запису слова і являє собою одну з найбільш суттєвих труднощів при первинному розвитку навичок письма у дітей. Процес написання окремих букв не зазнає в цьому випадку ніяких труднощів. На відміну від інших форм порушень письма, труднощі виникають при написанні складу та слова. В основі цих дефектів лежить порушення механизму переключенння з однієї букви на іншу (або зі складу на склад, зі слова на слово). Центральным механізмом, що лежить в основі еферентної моторної аграфії є порушення кінетичної організації моторного боку усного моалення та дефекти своєчасної денервації попереднього та іннервації послідуючого мовленнєвого акту або акту письма, що призводить до патологічної інертності стереотипів в усному та писемному мовленні. Цей механізм призводить до дефектів переключення з одного звука, (слова, речення ) на інший в процесі усного мовлення та з одного знаку на інший - у писемному мовленні. Таким чином, порушення процесу переключення і є центральним дефектом в синдромі еферентної моторної аграфії. В кліничній картині аграфії цей дефект проявляється в цілому ряді помилок при письмі навить до його грубого розпаду:

• при збереженні здатності до письма воно стає надзвичайно уповільненим і довільним, змінюється почерк, букви стають кутастими, а частини пишуться окремо, нерідко з'являються макро- та мікрографії.

• у письмі на рівні слова вияатяються персеверації попередніх букв або слів.

• перестановки букв в слові, пропуски букв, що позначають голосні звуки або приголосні при їх збігові, повторення одного і того ж слова (складу).

• недописування слів, що пов'язано з порушенням письма як сукцесивного процесу.

Еферентна моторна аграфія протікає в нейропсихологічному синдромі еферентної моторної афазії, порушення динамичного праксису, дефектів процессу розуміння мовлення, зниження розуміння значення слів, дефекту розуміння їх змісту. Порушення семантики усного мовлення відбивається і на стані писемного мовленя, що є одним із видів труднощів при відновленні письма. Другим видом труднощів є грубе порушення синтагматичного боку мовлення, структури фрази та її граматики. Аграмматизм при цій формі афазії виступає в грубій формі, що також лежить в основі труднощів відновлення писемного мовлення. Для психологічної картини порушень письма характерним є порушення внутрішньої схеми слова та речення, усвідомлення послідовності букв в слові (слів в реченні). Для цієї форми аграфії специфічним є порушення усвідомлення складних відносин слів у реченні, втрачається усвідомлення динамічних відносин слів, завдяки яким, не слово, а речення стає одиницею значення та змісту. В грубих випадках порушень у хворих відсутні всі види письма, за виключенням ідеограмного. При навчанні молодших школярів письму, дефекти переключення з однієї букви, складу на іншу нерідко лежать в основі труднощів формування письма.

Аферентна кинестетична моторна аграфія. Це порушення письма нерідко виявляється разом із моторною афазією. При аферентній моторній аграфії через порушення мовленнєвих кінестезій поглиблюються артикуляторні межі між звуками близькими за місцем утворення. Центральним механізмом порушення письма при аферентній моторній аграфії є дефекти кінестетичних відчуттів, які призводять до порушень тонких артикуційних рухів і до неможливості чіткої диференціації звуків за їх кінестетичними ознаками, що й призводить до головного дефекту при письмі, порушенню письма окремих звуків, близьких за способом і місцем утворення (б-п-м, губно-губні та змикні). Порушення кінестетичних механізмів мовлення призводять до дефектів в ланці формування артикулем. При спробі написати слово або звук, порушені мовленнєві кінестезії не дають можливості правильно повторити почутий звук, і тому в мовленні одні звуки замінюються іншими. Це призводить до літеральних парафазій в усному мовленні, а в писемному до літеральних параграфій за аферентним моторними типом. В клінічній картині цих порушмь письма виявляються літеральні параграфи. Найбільш частими помилками с :

• заміна одних звуків іншими, близькими за місцем походження;

• пропуск приголосних при збігові;

• пропуск голосних в словах;

• нерідко зустрічається і пропуск цілих складів із середини

слова;

В психологічній картині виявляються порушення в ланці звуковідмінності через дефекти кінестетичної основи письма. При цій формі аграфії порушуються практично всі види письма, крім списування. Особливо грубо порушується самостійне письмо та письмо на слух. Письмо протікає довільно з обов'язковим включенням проговорювання. Афферентна моторна аграфія перебігає у синдромі аферентної моторної афазії, при якій порушується усне експресивне мовлення за тими ж механізмами, дефекти яких негативно впливають на письмо. Письмо стає дезавтоматизованим процесом. Порушення письма протікає спільно зі зниженням розуміння написаного, але в цьому випадку залишаються більш збереженою синтагма та граматична організація письмового речення.

Сенсорні форми аграфії. У випадку сенсорних форм аграфій порушуються процеси акустичного сприйняття через дефекти фонематичного слуху (сенсорна аграфія), зниження об'єму акустичного сприйняття і порушення слухО'мовлєннєвої пам'яті (акустико-мнестична аграфія). В цих формах аграфії виявляються і структурні порушення, але в різних ланках; в першому випадку, в ланці звукорозрізнення, в другому ~ в ланці слухо-мовленнєвої пам'яті та в ланці об'єму сприйняття.

Сенсорная аграфія -буквенний аналіз здійснюється на

основі сенсо-моторного механізму акустичного сприйняття мовленнєвих звуків. Правильне сприйняття звука можливе лише при збереженні (або повноцінній сформованості фонематичного слуху). У хворих з даним порушенням утруднене сприйняття та розуміння фонем через різне їх звучання в залежності від позиційного розташування у слові. Тому важливим є збереження у дорслих хворих (та сформованість у дітей) не лише сприйняття фонем, а й їх позиційних звучань. Порушення фонематичного слуху лежить в основі звукорозрізнення при сенсорній афазії та аграфії. В клінічній картині сенсорної аграфії виявляється або повністю розпале письмо, або грубе його порушення. Може залишитися збереженим ідіограмне письмо. Але й воно не завжди буває доступним. У випадку менш виразного ступеня порушення письма, воно рясніє літеральними параграфіями, і $вуки замінюються за фонематичною ознакою: заміною опозиційних звуків (б/п, г/б, г/х); м'яких звуків иа тверді та близьких голосних о/у, а/и). Центральным механізмом сенсорної аграфії є порушення акустичного сприйняття мовлення, фонематичного слуху. Центральним дефектом є практичний розпад всіх видів письма, і перш за все, письма на слух. В психологічній структурі письма порушується сенсо- моторний рівень цього процесу в лайці звукорозрізнення, і вторинно порушується лінгвістичний рівень, всі його підрівні - звук, слово, речення, текст. Збереженим залишається психологічний рівень організації та реалізації письма (намір, задум, мотив). Контрольні функції за письмом також порушуються, але не як цілеспрямована діяльність, а вторинно через дефекти фонематичного слуху, а також через порушення операцій співставлений звуків і букв* Сенсорна аграфія протікає в синдромі сенсорної афазії тобто в синдромі порушення усного експресивного та імпресивного мовлення. При сенсорній аграфії порушуються: письмо на слух, самостійне письмо, списування (воно відносно збережене, але порушується: автоматизований спосіб замінюється усвідомленим процесом побуквеного списування або просто копіюванням).

Акустико-мнестична аграфія. Акустико-мнестична аграфія виникає при ураженні другої скроневої звивини кори лівої скроневої зони. Цей вид пов'язаний з особливостями морфо-фізіологічної будови цієї зони. При цій формі аграфії порушується вищий рівень організації письма ~ рівень писемного мовлення, а не письма як навички. В кліничнІй картині акустико-мнестичної аграфії — довільність та усвідомленісгь акту письма, його уповільненість та дезавтоматизованість. У хворих з'являється суб'єктивне відчуття невміння писати. Навіть при відсутності моторних та сенсорних труднощів, збережено аналітичний підхід до письма. Самостійне письмо повністю недоступне.

В нейропсихологічній картині порушень ця форма аграфії йде в синдромі акустико-мнестичної афазії, тобто, с симптомами порушень об'єму акустичного сприйняття, заміщенням симультанного сприйняття сукцессивним, з порушенням називання предметів, з дефектами повторення мовлення та ін. В психологічній картині виступає порушення периепторних образів та образів-уявлень, а також образів символічних знаків. Грубо порушується й акустичне сприйняття з боку звуження його об'єму при збереженні інших видів сприйняття, уваги, цілеспрямованості та організації вербальної та загальної поведінки, мотивів до писемного мовлення. Сам процес письма характеризується усвідомленістю, довільністю, уповільненістто, та особливого типу помилками:

а) незакінченість слів при їх написанні;

б) заміщення однієї частини слова іншою;

Все це протікає на фоні збереження сенсо-мотороної організації письма, але із порушенням об'єму акустичного сприймання. Центральним механізмом порушення є порушення об'єму сприйняття, розпогодження знаку та його значення, порушення образу - уявлення. Центральним дефектом є порушення писемного мовлення як вищої форми письма.

Існує ще дві форми аграфії, в яких писемне мовлення порушується як засіб вираження думки і формуються ці аграфії при порушенні найвищих рівнів в організації писемного мовлення.

1. Динамична аграфія. Центральним механізмом є порушення внутрішнього мовлення загальної та вербальної предикативності. Ці механізми ведуть до порушення активності створення структури фрази, її динаміки, їх взаємодії в структурі тексту. Порушення писемного мовлення в цьому випадку виступає як частина синдрому загальнопсихологічної рухової та інтелектуальної інактивності вцілому - психологічної діяльності. Центральним дефектом є порушення актуалізації та побудови структури фрази, порушення порядку управління узгодженням слів всередені фрази та фрази всередені тексту.

2. Семантична аграфія. При цій формі аграфії порушується високий рівень організації письма: тут виникають труднощі вживання відповідних складних логіко-граматичних конструкцій (вживання прийменників, порівняльних конструкцій, конструкцій складнопідрядних речень). Динамична та семантична форма аграфії, що йдуть в синдромі відповідних форм афазії, не мають відношення до порушення сенсо- моторних або моторних механізмів письма.

Клініка аграфії виходить за межі порушнень письма, пов'язаних тільки з мовленнєвими розладами. При аграфії ураження поширюється на потиличні та тім’яно-потиличні системи лівої півкулі і входить в синдром уже не мовленнєвих розладів, а оптичних, оптико-мнеетичних або просторових порушень.

Гностичні форми аграфії

Оптико-просторова аграфія. Немовленнєві форми аграфії пов'язані з дефектом процесу сприйняття різної модальності, зорово- просторового та зорового. В кліниці мозкових вражень ці види аграфії протікають в синдромі різних форм агнозії. В основі цієї форми аграфії лежить розпад оптичних, оптико-просторовитх схем букв. Оптичні аграіфії розглядаються в синдромі гностичних розладів.

Найчастіше в кліниці оптичних аграфій зустрічаються три типи порушення письма: оптична, оптико-просторова, оптико-мнестична. Четвертий тип - апракто-гностичний зустрічається рідко. Суть всіх оптичних аграфій в тому, що графема порушується в цьому випадку не як мовленнєва одиниця, а як зоровий та зорово-просторовий її образ. В усіх формах оптичних аграфій порушується складний процес перешифровки звука в букву. Ураження нижньо-тіменних відділів призводить до порушень актуалізації зорово-просторового образу та графеми - це і є центральним механізмом порушення при оптико-просторовій аграфії. В цих випадках графічний образ звуку - графема зберігається, але порушується сприйняття й актуалізація просторового розташування елементів букви, особливі труднощі виникають при написанні букв, що мають чітку просторову орієнтацію (и-п, б-д) — це і є центральним дефектом при цій формі аграфії. В клінічну картину вступають літеральні просторові параграфи, пошуки потрібної букви, або ж усвідомлені пошуки просторового розташування потрібного елементу в букві.

Оптична аграфія. При цьому виді аграфії втрачається узагальнений оптичний образ букви, що позначають конкретний звук - графема в цьому випадку перестає виконувати функцію позначення відповідного звуку. Центральним механізмом оптичної аграфії є порушення константності та узагальненості букви. Центральним дефектом є порушення діференційованості оптичного образу букви, заміни одних букв іншими, близькими за оптичним образом та конструкцією (а-о, ш-и, х-с). В клінічній картині виявляються пошуки потрібної букви, помилки за типом заміни однієї букви іншою, подібною за зображенням, уповільненістю та довільністю письма. В психологічній картині порушення для цієї форми аграфії є характерним з одного боку - розмитість образу букви, дефекти виділення її суттєвих компонентів, мікрознаків — (и-й, н-п\ а з іншого - розпад узагальненого образу букви та заміни його одиничним та притаманним тільки даному суб'єкту. Через дефект узагальнення образу букви ці хворі відчувають труднощі переходу від одного виду букв до іншого в межах однієї графеми. При цій формі аграфії нерідко залишається більш збереженим письмо будь-яким видом шрифту - рукописним чи друкованим, з труднощами переходу від одного шрифту до іншого. Цей вид аграфії виявляється в синдромі оптичної предметної агнозії, акалькулії та алексії.

Оптико-мнеетична аграфія. При даній формі аграфії графічний образ букви та її просторове розташування зберігається, але зникає її значення. Часто позничають правильно виділені звуки не відповідними буквами. Це порушення має пряме відношення до патології мовленнєвого стану оптичних процесів і часто йде в синдромі амнестичної афазії. В цьому виді аграфії виявляється розузгодження мовних та перцепторних процесів в основі чого лежить порушення міжаналізаторного зв'язку мовно-рухового та зорового аналізатора. Вона не рідко протікає в синдромі амнестичної афазії, при якій також порушується називання, але не буквених знаків, а предметів.

Апракто-агноетична форма оптичної аграфії. При даній формі аграфії графема не порушується, а порушується лише її накреслення, написання, і відбувається це через порушення оптико¹моторних зв'язків. При письмі букв у таких хворих викривляється лише саме накреслення букви, графема залишається збереженою.

Дисграфії як часткові порушення письма

Дисграфія — (від грецьк, <И$ — префікс, що означає розлад , %гарИо — пишу) - часткове, специфічне порушення процесу письма, основним симптомом якого є наявність стійких, специфічних помилок, не пов'язане ні зі зниженням інтелектуального розвитку, ні з вираженими порушеннями слуху та зору, ні з нерегулярністю шкільного навчання що виявляється в стійких, повторних помилках, зумовлених несформованістю вищих психічних функцій, які приймають участь в процесі письма.

Більшість авторів визначають дисграфію як стан, при якому у дітей, не зважаючи на достатній рівень інтелектуального та мовленнєвого розвитку, порушується формування навичок графічної символізації мови у відповідності з фонематичним принципом написання й граматичними правилами узгодження слів в реченні.

Механізми порушень при різних формах дисграфії

ч

Симптоматика дисграфій проявляється в стійких та повторювальних помилках в процесі письма, які можно згрупувати наступним чином:

Классификация дисграфій

Найбільш поширеною є класифікація, в основі якої лежить несформованість певних операцій процесу письма. Ця класифікація була розроблена кафедрою логопедії ЛДГЇЇ им. О.І, Герцена. Виділяються наступні види дисграфій:

1. артикуляторно-акустична;

2. на основі порушень фонемного розпізнання;

3. на грунті порушення мовного аналізу та синтезу;

4. аграмматична;

5. оптична дисграфія.

Артикуляторно-акустична дисграфія. Дитина пише так, як вимовляє - в основі ЇЇ лежить відображення неправильної вимови на письмі, опора на неправильне проговорювання. Спираючись в процесі проговорювання на неправильну вимову звуків, дитина відтворює свою дефектну вимову на письмі. Артикуляторно-акустична дисграфія виявляється в замінах, пропусках букв, відповідних замінам та пропускам звуків в усному мовленні. Іноді заміни букв на письмі лишаються і після того, як вони усунені в усному мовленні. В даному випадку можна припустити, що при внутрішньому проговоренні немає достатньої опори на правильну артикуляцію, так як ще не сформовані чіткі кінетичні образи звуків. Але заміни та пропуски звуків не завжди відображаються на письмі. Це зумовлено тим, що в ряді випадків відбувається компенсація збережених функцій (наприклад за рахунок чіткої слухової диференціації, зв рахунок сформованості фонематичних функцій).

За традиційною термінологією - це акустична дисграфія.

Дисграфія на грунті порушень фонемного розпізнання (диференціації фонем). Виявляється в замінах букв, які відповідають фонетично близьким звукам. При цьому в усному мовленні звуки вимовляються правильно. Найчастіше заміняються букви, що позначають звуки: свистячі та шиплячі, дзвінки та глухі, африкати тв компоненти, що входять до їх складу - ч-т, с, ч, щ, ц, т, ц — с). Цей вид дисграфії проявляється і в неправильному позначенні м’якості приголосних на письмі внаслідок порушення диференціації твердих та м'яких приголосних. Частими помилками є заміни голосних навіть у наголошеному стані. В найбільш яскравому вигляді дисграфія на основі порушень фонемного розпізнання спостерігається при сенсорній алалії та афазії. В тяжких випадках змішуються букви, що позначають далекі артикуляторно та акустично звуки (л — к, б — в, и — и). При цьому вимова звуків, що відповідають змішуваним буквам, є нормальною. Про механізми цього виду дисграфії не існує єдиної думки. Це зумовлено складністю процесу фонемного розпізнавання. Для правильного письма необхідна більш тонка слухова диференціація звуків, ніж для усного мовлення. Для правильного письма необхідний достатній рівень функціонування всіх операцій процесу розрізнювання та вибору фонем. При порушенні будь-якої ланки (слухового, кінестетичного анализу, операції вибору фонеми, слухового і кінестетического контролю) утруднюється вцілому весь процес фонемного розпізнання, що проявляється в замінах букв на письмі. Тому, з урахуванням порушених операцій фонемного розпізнання можно виділити наступні підвиди цієї форми дисграфії: акустичну, кінестетичну, фонематичну.

Дисграфія на грунті порушення мовленнєвого анализу та синтезу. В основі її лежить порушення різноманітних форм мовленнєвого аналізу та синтезу: поділ речення на слова, складового та фонематичного аналізу Й синтезу. Недорозвинення мовленнєвого аналізу та синтезу виявляється на письмі у спотворенні, викривленнях структури слова і речення. Найбільш складною формою мовного аналізу є фонематичний аналіз, внаслідок цього, особливо поширеними лри цьому виді дисграфії будуть викривлення звуко-буквеної структури слова. Для правильного оволодіння процесом письма, необхідно, щоб фонематичний аналіз був сформований у дитини не тільки в зовнішньому, мовному, але і у внутрішньому плані, за уявленням. Порушення поділу речень на слова при цьому виді дисграфії виявляється у написанні слів разом, особливо прийменників, з іншими словами.

Аграматична дисграфія. Вона пов'язана з недорозвиненням граматичної побудови мови: морфологічних, синтаксичних узагальнень. Цей вид дисграфії може виявлятись на рівні слова, словосполучення, речення і тексту і бути складовою частиною більш широкого симптомокомплексу лексико-граматичного недорозвинення, який спостерігається у дітей з дизартрією, алалією, розумово відсталих. У зв'язному писемному мовленні у дітей спостерігаються великі труднощі, в побудові логічних і мовленнєвих зв'язків між реченнями. Послідовність речень не завжди відповідає послідовності подій, що описуються, порушуються змістові та граматичні зв'язки між окремими реченнями. В реченні аграматизм в письмі проявляється у спотворенні морфологічної структури слова, заміни префіксів, суфіксів; зміни відмінникового закінчення; порушенні конструкцій речень, займенників, числа іменників; порушенні узгодження; спостерігається також порушення синтаксичного оформлення мовлення, що проявляється в труднощах побудови складних речень, пропусках членів речення, порушення послідовності слів у реченні.

Оптична дисграфія. Пов'язана з недостатнім розвитком зорового гнозису, аналізу і синтезу, просторових уявлень і проявляється в заміні і спотворенні букв на письмі. Найчастіше замінюються графічно подібні рукописні букви; до яких входять однакові елементи, але по-ріному розташовані в просторі, які включають однакові елементи, але відрізняються додатковими елементами, дзеркальне написання букв, пропуски елементів, особливо при сполученні букв, що включають однаковий елемент, зайві і неправильно розташовані частини букви. При літеральній дисграфії спостерігається порушення пізнавання, і відновлення навіть ізольованих букв. При вербальній дисграфії ізольовані букви відновлюються правильно, однак, при написанні слова спостерігаються спотворення, заміни букв оптичного характеру. До оптичної дисграфії відносять дзеркальне письмо, яке іноді спостерігається у лівшів, а також при органічних ураженнях мозоку.

Читання та його розлади

Читання здійснюється при взаємодії зорового, слухового, рухового та шкіряно-кінестетичного аналізатора. Акт читання постійно супроводжуться рухом окових яблук, які рухаються у напрямку рядків тексту; відбуваються найтонкіші адаптаційні зміни окових яблук, пов'язані з діяльністю рухового аналізатора. У здійсненні функції читання бере участь слуховий аналізатор як контроль з боку фонематичного слуху. Для здійснення цієї складної функції необхідна координація основних механізмів нервової рецепції, в результаті чого встановлюється асоціація зорових, слухових та моторних образів літер. Замикання вказаного зв'язку здійснюється в області змикання тім’яної, скроневої та потиличної долей - кутової звивини, ураження якої призводить до розпаду створених стереотипів, і функція читання розлагоджується. Залежно від локалізації ураження можуть виникати різні форми розладів читання - алексії (а - заперечення, Іе%о - читаю) - повна нездатність або втрата здатності оволодіння процесом читання та дислексія ~ частковий специфічний розлад процесу читання, зумовлений несформованістю або розладом вищих психічних функцій, що полягає у наявності повторювальних помилок стійкого характеру. З урахуванням порушених операцій процесу читання виділяють фонематичну, семантичну, аграматичну, мнестичну, оптичну, тактильну дислексії.

Фонематична дислексія пов'язана із недорозвиненням функції фонематичної системи.

Семантична дислексія - механічне читання виявляється у порушенні розуміння прочитаних слів, речень, тексту при технічно правильному читанні.

Аграматична дислексія зумовлена недорозвиненням граматичного ладу мовлення, морфологічних, синтаксичних узагальнень. Найчастіше спостерігається у дітей із системним недорозвиненням мовлення різного патогенезу на синтетичній ступені формування навички читання.

Мнестична дислексія - проявляється у труднощах засвоєння букв, їх недиференційованих замінах. Вона зумовлена порушенням процесів встановлення зв'язків між звуком та літерою, порушенням мовленнєвої пам'яті.

Оптична дислексія - характерізується труднощами засвоєння та зміщеннях графічно подібних букв та їх взаємних замінах. Спостерігається порушення оптико-просторового гнозису та праксису на немовленнєвому рівні. При органічних ураженнях головного мозку можливе дзеркальне письмо.

Тактильна дислексія спостерігається у сліпих дітей. В основі її лежать труднощі диференціації букв азбуки Брайля, які сприймаютья тактильно. При цьому мають місце порушення схеми тіла, часової, просторової організації, домінантності, переривистість, незграбність рухів пальців.

Актуальні питання профілактики дислекції та дисграфії

Значних труднощів у процесі засвоєння навичок читання та письма зазнають діти із загальним недорозвиненням мовлення. Це виявляється в утрудненнях запам'ятовування букв, поєднанні їх у склади. У таких дітей важко формуються навички звукобуквенного аналізу, навіть навчившись елементам грамоти, діти припускають помилки у написанні слів під диктовку. Порушення читання та письма у дітей з церебральним паралічем та дизартрією пов'язано із недостатнім рухом очей, відсутністю синхронності їх рухів, звуженням полів зору, специфічними оптико- гностичними розладами. В разі несформованості розумових дій з вукового аналізу або недостатності зорових уявлень (при недорозвиненні просторового гнозису) спостерігаються порушення писемного мовлення у формі дзеркального письма. Специфічні розлади писемного мовлення виникають при порушенні взаємозв'язку аналізаторних систем.

Дослідження багатьох вчених - Н.Гранжон, Ж.Аджуріагерри,

І.М.Садовнікової засвідчують, що однією з причин порушень письма та читання є утрудненя становлення процесу латералізації (функціональної асиметрії в діяльності парних сенсомоторних органів). Несформована вчасно, а також перехресно сформована латераліта виявляє, що вчасно не встановилась домінантна роль однієї з півкуль головного мозку, шо може бути причиною порушення мовленнєвого розвитку. У випадках затримки процесу латералізації та у разі різних форм „конфлікту домінування” утруднений корковий контроль за багатьма видами діяльності. Так, письмо правою рукою у дитини - лівші може страждати внаслідок зниження аналітико-синтетичних здібностей підпорядкованої гемісфери. Затримка латералізації спричиняє втрату „опорних пунктів”, важливих для здійснення конструктивних дій. Зв’язок між затриманою латералізацією та порушеннями писемного мовлення непрямий, а опосередкований, тому що вирішальну роль в ньому відіграє не стан латераліти, а пов’язана з нею несформованість просторових уявлень та орієнтирів.

3. АЛАЛІЯ ЯК СИСТЕМНЕ НЕДОРОЗВИНЕННЯ МОВЛЕННЯ

1. Алалія як системне порушення мовленнєвої діяльності

Алалія (гр. а - заперечення, Іаііо - говорю, мовлення ) - відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини.

При алалії відбувається запізнювання дозрівання нервових клітин у певних ділянках кори головного мозку. Нервові клітини припиняють свій розвиток, залишаючись на молодій, незрілій стадії - нейробластів. Це иедорозвиненя мозку може бути уродженим або рано набутим у домовленнєвому періоді. Домовленнєвим періодом вважають перші три роки життя дитини, коли відбувається інтенсивне формування клітин кори головного мозку дитини і досвід користування мовленням обмежений. Розвиток мозкових систем, найбільш важливих для мовленнєвої двіяльності, не завершується у внутрішньоутробному періоді, а продовжується і після народження дитини. Внаслідок недорозвинення мозку або його раннього ураження відбувається зниження збуджуваності нервових клітин та змінення рухливості основних нервових процесів, що призводить до зниження працездатності клітин кори головного мозку. Виявляється широка іррадіація процесів збудження та гальмуваня, інертність основних нервових процесів, підвищена функціональна виснажливість клітин головного мозку. Характерною є також, недостатність просторової концентрації збуджувального та гальмівного процесів у корі мозку. Вивчення електричної активності мозку у дітей з алалією, виявило локальні змінення біопотенціалів переважно у скронево-тіменно- потиличних відділах, у лобно-скроневому та скроневому відгалудженнях домінантної півкулі. При алалії має місце нерізко виражені, але чисельні пошкодження кори головного мозку обох півкуль - білатеральні ураження. Можливо, що при однобічних ураженнях мозку, мовленнєвий розвиток здійснюється за рахунок компенсаторних можливостей здорової, нормально розвинутої та функціонуючої півкулі, при білатеральних пошкодженнях компенсація стає неможливою або різко утруднюється.

Таким чином, весь процес становлення мовлення при алалії перебігає в умовах патологічного стану центральної нервової системи. Умовнорефлекторна діяльність мозку за умов недорозвинення деякою мірою відповідає його діяльності на більш ранніх етапах розвитку мовлення дитини. Тому прояви алалії зовнішньо походять на нормальний розвиток мовлення дитини у більш ранньому віці. Але це не просто тимчасова функціональна затримка розвитку мовлення, про що засвідчує зростання розбіжностей між основними етапами становлення мовленнєвої функції в нормі та при алалії

Причини, локалізація, механізм порушення

Алалія являє собою системне недорозвинення мовлення, при якому порушуються всі компоненти мовлення: фонетико-фонематична сторона, лексико-граматична будова. Серед немовленнєвих розладів при алалії виділяють моторні, сенсорні, психопатологічні симптоми.

Серед існуючих поглядів вчених на механізми алалії, умовно можна виділити сенсомоторні, психологічні та мовленнєві концепції. В межах сенсомоторних концепцій недорозвинення мовлення при алалії пов'язано із патологією сенсомоторних функцій: слуховою агнозією, апраксією. З позиції представників психологічних концепцій, при алалії відзначається патологія деяких сторін психічної діяльності. У відповідності і мовленнєвою концепцією, недорозвинення мовлення при алалії пов'язано із несформованістю мовленнєвих операцій процесу сприйняття та породження мовленнєвих висловлювань. Такий погляд відповідає сучасним уявленням про мовлення як складну, багаторівневу діяльність, що не вводиться лише до сенсомоторного рівня. Мовлення як складна функціональна система має динамічну локалізацію. На підставі робіт

О.Р.Лурія та його учнів, можливо припустити, що при алалії відбувається ураження сенсомоторної області лівої півкулі у ранньому домовленнєвому періоді. Тому, у зв'язку із недостатнім дозріванням або ураженням сенсомоторної області, мовленнєві порушення у дитини мають бути як моторного, так і сенсорного характеру, що знаходить своє відображення в імпреснвному та експресивному мовленні, але в різній мірі виразності.

Моторна алалія

Моторна (експресивна) алалія - системне недорозвинення експресивного мовлення центрального органічного характеру, зумовлене иссформованістю мовних операцій процесу породження вимовлення при підносно збережених змістових та сенсомоторних операціях.

Серед особливостей розвитку мовлення дітей з моторною алалією, слід зазначити, що провідними є мовні порушення, проте моторна алалія являє собою складний синдром - комплекс мовленнєвих та немовленнєвих симптомів. За переважаючими ознаками, можна виділити групу дітей з (піьщ виразними проявами фонетико-фонематичного та лексико- і раматичного недорозвинення. Припускається, що перша група зумовлена провідним ураженням нижніх відділів у центральній моторній області кори домінантної півкулі, де концентрується подразнення від м'язів, зв'язок, ЩО виникає при виконанні артикуляційних рухів, або у загальній мускулатурі (при виконанні інших рухів). Порушення другої групи зумовлені ураженням передніх відділів моторної області кори мозку (нижні відділи моторно- премоторної зони та активна мовленнєва зона у задніх відділах нижньої лобної звивини).

При алалії важко засвоюються складні рухові диференціювання, не формується динамічний артикуляційний стереотип - ускладнено злиття звуків при їх правильному або неправильному промовлянні, відзначаються труднощі денервації попередніх артикуляцій та плавного переключення від однієї артикуляції до іншої. Це призводить до перестановок звуків та складів, спрощенню та перекручуванню структури слів. У дитини з алалією не формуються тонкі рухові координації мовленнєвого апарату. Порушення аналітико-синтетичної діяльності мовленнєворухового аналізатора має різний характер - оральна апраксія, порушення послідовності та ін. Виявляються пошуки артикуляції, невміння виконати певні артикуляційні рухи або дії (комплекс послідовних рухів), труднощі засвоєння послідовності та перемикаємості. Провідними у данних випадках є порушення рухового характеру, вони й визначають мовленнєвий артикуляторний розлад. При цьому внаслідок кінетичної або кінестетичної апраксії страждають фонетична та фонематична системи.

За умов обмеження надходження кінестетичних імпульсів від мовленнєвого апарату до центрального відділу аналізатора порушується здійснення кінестетичного контролю в процесі звукового аналізу, синтезу, уточнення звукового складу слова, збереження звукового ряду. Дитина не може визначити правильну послідовність звуків у слові, слів у фразі, їй важко переключитись від одного слова до іншого, що призводить до великої кількості парафразій, перекручувань, персеверацій - це свідчить про порушення рухливості основних нервових процесів, застійних осередках збудження або гальмування у рухомовленнєвому аналізаторі. Як наслідок цього, у дитини з моторною алалією, при збереженнні слуху , достатньому розумінні мовлення, за відстутності параліча та грубих парезів артикуляційної мускулатури не розвивається самостіне мовлення, тривалий час воно залишається на рівні окремих звуків, слів.

Чим більше ступінь недорозвинення кори мозку, тим більш глибокою та грубою виявляється несформованість мовленнєвої функції. Має місце прямий зв'язок між порушеннями артикуляційного праксису та організацією мовленнєвих рухів, а тому й фонетичної системи з одієї сторони, та із сприйняттям, розумінням мовлення - з іншої. Через послаблення тонусу мозкового кіиця мовнорухового аналізатора, утруднюється сприйняття слабких та тонких кінестетичних імпульсів, сприймаються та аналізуються корою лише більш грубі кінестезії. Тому при моторній алалії спостерігається недостатнє сприйняття зверненого мовлення, уповільненість та утрудненість розуміння граматичних форм та розгорнутого тексту, проте власне мовлення дітей виявляється більш порушеним, ніж його розуміння.

Диффузність фонематичних уявлень, нечіткість звукового сприйняття та відтворення, слабка орієнтація у звуковій та складовій будові слова спостерігається на фоні структурної несформованості слів та фраз, недостатній варіативності у використанні граматичних засобів. Порушена фонематична реалізація слів та висловлювань, не формуються мовні оформлення мовлення - звукоскладовий та морфемний ряд. Порушення ритмічної організації слова виявляються в уповільненості мовлення, поскладовій вимові слів з паузами між його частинами. Несформованість ритмічної структури слова, фрази супроводжується порушенням мелодики, іемпу, ритму. Діти не можуть відтворити запропонований ритмічний ряд. Словниковий запас розвивається уповільнено, викривлено, у мовленнєвій практиці використовується неправильно. Словник обмежений рамками повсякденно-побутової тематики, якістно неповноцінний, характерно невміння пояснити значення слів, обмежені можливості користування засобами словоутворення. У процесі формування речень виявляються різні ниди аграматизму (структурний, семантичний аграматизми та пов'язаний із неправильним оформленням зв'язку слів), синтаксичні конструкції чарактерізуються примітивністю побудови. Відзначається наявність міміко- /кестикуляторної форми спілкування.

Внаслідок обмежених можливостей оволодіння системою мовних ніаків та дифіциту самих мовних засобів різних рівней, страждають і номінативна, і предикативна функції мовлення, порушується в цілому комунікативна діяльність, а також регулююча та когнітивна функції. Має місце порушення системи випередження та зворотнього зв'язку у механізмі мовленнєвої діяльності, порушення внутрішнього програмування, та зовнішньої реалізації висловлювання. Значних труднощів зазнають діти в оволодінні зв'язним мовленням. Спостерігаються фрагментарність, розірваність висловлювання, порушення лінійної послідовності, пропуск однієї або декількох логічних ланок ситуації. Недорозвинення мовлення поєднується із несформованістю мотивації спілкування, порушенням активності різних компонентів діяльності.

Немовленнєва симптоматика моторної алалії. Спостерігається неврологічна симптоматика різного ступеня виразності: від стертих проявів мочкової дисфункції та одниничних ознак пошкодження центральної нервової системи до виразних неврологічних розладів (парези), особливо пірамідної та екстрапірамідної систем. У дітей виявляється оральна апраксія і\ 10% дітей з алалією), фізична недостатність, соматична ослабленість. Характерною є загальна моторна невправність, незграбність, иккоординація рухів, уповільненість або розгальмованість рухів. Ні ипачається зниження моторної активності, недостатня ритмічність, порушення динамічної та статичної рівноваги. Особливо утруднена дрібна моторика пальців рук. Одні діти проявляють у діяльності та поведінці розгальмованість, імпульсивність, хаотичність, гіперактивиість, інші - в'ялі, загальмовані, інертні, аспонтанні.

У дітей відзначається недорозвинення багатьох вищих психічних функцій: пам'яті, уваги, мислення та ін., особливо на рівні довільності та усвідомленості.

Сенсорна алалія

Основним симптомом сенсорної алалії є порушення розуміння мовлення, внаслідок порушення роботи мовлєннєвослухового аналізатору, що виникає при переважному ураженні скроневої долі домінантної півкулі. Такі ушкодження сприяють недостатньому аналізу та синтезу звукових подразнень, що надходять до кори головного мозку, - це унеможливлює формування зв'язків між звуковим образом слова та предметом, який відповідне слово позначає. При цьому диггииа чує, але не розуміє звернене мовлення, тому що у нього не розвиваються слухові дифференціювання у сприймаючому механізмі мовлення.

Збудження, які виникають під впливом слова, що звучить, не передаються в інші аналізатори, внаслідок недорозвинення мозкових клітин, і вся складна динамічна структура, яка пов'язана зі словом, не збуджується. Має місце тяжке порушення аналітико-синтетичної діяльності коркового кінця мовленнєвослухового аналізатора (у клітинах верхньоскроневої звивини - петля Гешля), в якій відбувається первинний аналіз мовленнєвих звуків. При цьому не формується фонематичне сприйняття, не дифференціюються фонеми, не сприймається слово цілком, відзначаються несформованість акустико-гностичних процесів, зниження здатності до сприйняття мовленнєвих звуків. При збереженості звукопроводячої функції слухового аналізатору відзначається нездатність локалізувати звук у просторі, виявляється порушення слухової пам'ят, індифферентність до звукових подразнень. Звертання дорослого, як сигнал, видається недостатнім стимулом, щоб викликати розуміння, інтерес, відповідь. Невключения уваги, його швидка виснажливість - типові прояви у картині недостатності. У дітей вибірково утруднено створення умовних зв'язків на звукові подразнення достатньої для дитини гучності.

В умовах нормального розвитку розуміння починається з того, що відбувається розрізнення слів, що сприймаються та їх упізнання, при цьому формуються нервові зв'язки, завдяки яким різні звукосполучення зв'язуються у слова за певним порядком. Між звучанням та значенням слова встановлюються зв'язки, складається система зв'язків. Поступово виникають та закріплюються асоціації звукових комплексів із зоровими, дотиковими та іншими відчуттями. При сенсорній алалії зв'язок між словом і а предметом (дією), що воно позначає не формується (замикальна икупатія).

У дітей з сенсорною алалією при відсутності розуміння, стає неможливою або грубо викривляється власне мовлення. У важких випадках \ безмовленнєвої нерозуміючої дитини відзначається рухівне занепокоєння, виразні труднощі поведінки (хаотичність, невгамовність). Діти користуються для спілкування жестами та мімікою.

При наявності власного мовлення діти говорять легко, плавно, не замислюються при відборі слів про влучне висловлення думки та побудову речення, не помічають власних помилок. Мовлення залишається поза власним контролем дитини, йому властиві не влучність за змістом та помилковість за формою (парафразії, елізії, персеверації, контамінації).

В цілому мовлення дитини з сенсорною алалією можна охарактерізувати як підвищена мовленнєва активність на фоні зниженої

• наги до мовлення оточуючих та відсутності контролю за власним мовленням. Грубо викривлене мовлення дитини не може бути використане и к засіб спілкування, воно не є регулятором та саморегулятором поведінки і а діяльності такої дитини.

Сенсорна алалія у чистому вигляді зустрічається досить рідко. Часто має місце сенсорно-акустична недостатність, як вторинний прояв порушення звукової системи при будь-якій мовленнєвої патології (дислалії, ипартрії). Внаслідок первинно порушеного експресивного мовлення виявляється недостатньо розвинутим і розуміння, знижується рівень акустичної уваги, сприйняття та розуміння.

Недостатність мовлення при моторній алалії призводить до зниження розуміння вторинного характеру, тому у більшості випадків, маємо спостерігати не чисту форму алалії, а змішану - моторна алалія із сенсорним компонентом або сенсомоторнз алалія.

3. ФУНКЦІОНАЛЬНІ РОЗЛАДИ МОВЛЕННЯ

Психоневрологічні порушення мовлення

Заїкання - одне з найскладніших та тривалих мовленнєвих порушень. Заїкання - це поліморфний хворобливий стан за якого судомне порушення темпо-ритмічної організації мовлення є тільки зовнішнім симптомом. З боку медичного підходу заїкання - це невроз, загальний, дитячий, координаційний (дискоординація скорочень м'язів мовленнєвого апарату), психічний, логоневроз.

Педагогічний підход розглядає заїкання як розлад темпу, ритму і плавності мовлення судомного характеру.

З позицій психологічного напрямку, заїкання - це розлад мовлення з переважним порушенням його комунікативної функції.

Етнологія заїкання поліморфна, включає передумовлюючі фактори та викликаючі. Передумовлюючі фактори - незначні посттравматичні або післянфекційні мозкові дисфункції, що виявляються у слабкості нервових клітин, їх підвищеній стомлюваності та виснажливості. Деякі невропатичні явища, що виникають на цьому тлі, можуть передувати початку заїкання.

Безпосередньо викликаючими чинниками є гострі шокові або субшокові психічні травми, тривалі травмуючі психіку ситуації. Нерідко заїкання виникає на фоні іншого органічного порушення мовлення (алалія, дизартрія). Велике значення у патогенезі заїкання має тип вищої нервової діяльності, тип реагування.

Найчастіше заїкання виникає у віці 3-4 років. Типовим і обов'язковим симптомом заїкання є судома - клонічна або тонічна. Вона перериває мовленнєвий потік зупинками різного характеру. При тонічній судомі відзначається спазм у мускулатурі мовленнєвого апарату, що унеможливлює виголошення певного звуку. При клонічному заїканні спостерігається ритмічне повторення окремих звуків або складових елементів і утруднення при переключенні до наступного складового елементу. Локалізація судом можлива як у артикуляційній, так і в дихальній та фонаційній мускулатурі. Судоми виникають лише при продуктивному мовленні. Судомна готовність з'являється ще до початку вимовлення звуків, на етапі створення програми висловлювання. Тому звуки, вимовлення яких вимагає найбільшого напруження, проходять із судомним скороченням м'язів артикуляційного апарату, голосових зв'язок та порушенням дихання. При заїканні, як зазначив М.І.Жинкін, порушується взаємодія основних нервових процесів - збудження та гальмування, що призводить до розузгодження координації артикуляції, фонації, дихання, необхідних для нормальної вимови.

Виділяють невротичне (функціональне) та неврозоподібие (органо- функціональне) заїкання (Таб. 4).

Невротичне заїкання виникає після перенесених дитиною з меукріпленою нервовою системою психологічних травм на тлі загальної та иегетативної недостатності. Характерна для цієї форми вибірковість порушення мовленнєворухової функції пояснюється наявністю уродженої або набутої функціональної (можливо і структурної) недостатності систем, що забезпечують моторний компонент експресивного мовлення. На цьому фоні при психогенних перевантаженнях виникає порушення взаємодії між збуджувальним та гальмівним процесами - зрив нервових процесів у корі {І.П.Павлов). Останній послаблює регулюючу функцію кори на нижні нідділи, що призводить до невротичних реакцій та заїканню (логоневрозу).

І Іатогенез логоневрозу з позицій патофізиології ВНД розглядається як наслідок порушення нейродинаміки, тобто правильних взаємовідносин між процесами збудження та гальмування в діяльності мовнорухових центрів. Виникнувши один раз, дефектне мовлення зв'язується міцними патологічними умовними рефлексами з певними ситуаціями.

Динаміка порушення змінюється в залежності від загального стану, співбесідника, переживань, хворобливих станів. Підсилення заїкання та невротичних реакцій можливе у критичні вікові періоди.

Неврозопод і бне заїкання виявляється на фоиі резидуально- органічних та соматогенних порушень головного мозку ~ після осередкових >ражень ЦНС в області підкоркових ядер. Розвивається при запізнілому формуванні мовлення. Можливі прояви при перших словах абб на тлі фонетичних розладів. Окремі запинки, що передують заїканню, з'являються повільно, без попередніх психотравмуючих ситуацій. У заїканні переважають клонотонічний компонент у м'язах артикуляції, фонації, ніхання та насильницькі рухи, тикозні посіпування у мускулятурі обличчя, шиї, кінцівок. За відсутності особистістних реакцій на дефект,

• постерігається розсіяна неврологічна симптоматика, астенічні стани, енурез. При мовленнєвій патології відзначається обмеженість словника, ш раматизми, розлади звуковимови, на фоні яких і розвивається заїкання.

Динаміка неврозоподібного заїкання характерізується монотонністю симптомів, які не залежать від загального стану та соціального середовища. У пубертатному періоді, у зв'язку із відносною редукцією залишкових явищ органічного ураження ЦНС та появою особистістних реакцій підлітка на дефект мовлення, виникають вторинні пенхоорганічні відхилення у мовленні, поведінці. Заїкання стає бі^ьш « пйким.

Розуміння складного механізму виникнення та проявів заїкання дає інчетави для лікувально-психолого-педагогічних заходів, спрямованих на нормалізацію загальномоторних, дихальних, артикуляційних функцій та

і и Н ї ВИЩОЇ НерВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Своєрідні порушення спостерігаються при афтонгії (рефлекс- афазія), що характерізуегься хворобливими клоно-тонічними судомами у м'язах язика та мімічній мускулатурі. Ці судоми є наслідком патологічно підвищеної збудливості периферійних мотонейронів VII та XII пар черепних нервів у людей з недостатньою функцією паращитовидних залоз. Такі судоми можуть охоплювати численні м'язові групи, але найчастіше виникають в ікроножних м'язах та у згинателяхї пальців ніг. При афтононгії судоми виникають не тільки під час артикулювання, а й поза мовленням. Одночасно можуть з'являтись судоми у артикуційних м'язах та м'язах вій („прижмурювання”). Страху мовлення у хворих не виявляється. Афтонгія не має відношення до логоневроза чи органічного заїкання.

Істеричне „заїкання” відрізняється від дійсного заїкання тим, що воно виникає, як правило у дорослих людей, які страждають на істеричний невроз під впливом хвилювання або психотравмуючої ситуації. Після ліквідації психотравмуючої ситуації це заїкання зникає.

Клінічно наслідки психічної травми можуть виявлятись у формі мутизму (сурдомутизм - внаслідок контузії мозку або при істеричному неврозі), внаслідок домінування гальмування в області мовленнєворухового аналізатора. Реакція мутизму полягає у відмові від користування мовленням; тривалість може бути різною та залежить від стану нервової системи та важкості травми. Гальмування охоплює відділи кори та підкорки, розповсюджується на нижчі рівні нервової системи - охоплює стовбур, ретикулярну формацію. Після розгальмування виникають елементи дисоціації між різними рівнями нервової системи. Дитина починає вимовляти окремі слова, змінюється темп та плавність мовлення, виявляються заминки, які за неблагоприємних умов можуть підсилюватись, формуються різні невротичні реакції, в тому числі страх мовлення.

Темпоритмічні розлади мовлення не судомного характеру

Розлади темпу, ритму та плавності мовлення представлені несудомними формами: тахілалія, брадилалія.

Тахілалія - патологічно прискорений темп мовлення, „кулеметне мовлення”, часто супроводжує інші форми мовленнєвих розладів. Центральною ланкою у патогенезі тахілілії є розлад темпа зовнінього та внутрішнього мовлення за рахунок патологічної переваги процесів збудження. Поряд із прискореним темпом мовлення спостерігається прискорений темп загальної моторики та всіх психічних процесів, підвищена поверхнева емоційність, гіперактивність.

Такий стан пояснюється тим, що перевага одного з ядер підкорки - паллідума - на ранніх етапах онтогенезу забезпечує підвищену рухову імивність. При цьому рухи недостатньо координовані як у загальної, так •і|чикуляційної моторики, що виявляється у розладі темпу, ритму, плавності мовленнєвого розладу. У стані збудження мовлення прискорюється та на інісоті поспішливості з'являються запинки, повторення, пропуски та перестановки складів, слів, нечиткість вимовлення, що ускладнює розуміння мовлення іншими.

Брадилалія - патологічно уповільнене мовлення. Часто спостерігається у хворих, які перенесли енцефаліт із ураженням одного з чдер підкорки (стріатума). Поряд із уповільненням, розтягуванням, монотонністю мовлення, характерною є уповільненість загальної моторики. Уповільненість темпу зовнішнього та внутрішнього мовлення і умроводжуєгься також і уповільненістю психічних процесів.

Патогенетично ці форми належать до розряду коркових порушнень і а потребують подальшого дослідження.

ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

І. Неврологічне забезпечення мовленнєвої діяльності

Мета: Актуалізація відомостей з анатомії периферичної та центральної нервової системи: розкрити анатомо-фізіологічні механізми мовленнєвої діяльності повторити структуру, загальні принципи будови та функціонуваня ЦНС та Ті значеня у здійсненні регуляції рухів, формуванні вищих психічних функцій, здійсненні та розвитку мовленнєвої діяльності.

Самостійна робота студентів.

1. Загальні принципи будови нервової системи.

2. Кора головного мозку - її будова.

3. Цитоархітектоніка кори головного мозку.

4. Підкоркові утворення (стріопалідарна система) та її значення.

5. Стовбур головного мозку, його функціональне значення.

6. Ретикулярна формація та ЇЇ значення у регуляції функцій нервової системи.

7. Змалювати схему окремих рівней нервової системи.

8. Структурно-функціональна організація мозку людини.

9. Скласти схему трьох блоків функціонування нервової системи за матеріалами робіт О.Р.Лурія.

10. Рівнева організація рухів за концепцією М.О.Бернштейна. Класифікація рівнів та їх функції.

Питання для обговорення на практичному занятті.

1. Психофізіологічні механізми мовленнєвої діяльності.

2. Рефлекторний принцип у формуванні мовлення.

3. Значення міжаналізаторних зв'язків у становленні мовленнєвої функції.

4. Компенсаторні можливості нервової системи та їх значення у відновленні та корекції мовленнєвих порушень.

2. Неврологічні механізми порушень при дизартрії.

Мета: Охарактеризувати механізми порушень рухової функції при ) І тженні корково-мускулярної, екстрапірамідної систем та мозочка,

.молодіти методикою дослідження порушень рухової системи - центрального та периферичного параліча стосовно до порушень мовленнєво-рухової функції як первинного дефекту при бульварній та чесвдобульбарній дизартрії; розкрити роль уражень екстрапірамідних і труктур та мозочка в специфіці мовленнєво-рухових розладів при гкстрапірамідній та мозочковій дизартріях. Сформувати уявлення про «пецифіку та закономірності мовленнєвих порушень при ДЦП, актуальність комплексного впливу для подолання труднощів соціалізації та «(щіальної адаптації таких дітей.

Самостійна робота студентів.

1. Структура та значення пірамідного та екстрапірамідного провідних шляхів. Вивчити та змалювати провідні шляхи довільних рухів (корково-мускулярний шлях).

2. Вивчити фізіологію черепно-мозкових нервів та їх ядер.

3. Вивчити ознаки центрального та периферичного параліча.

4. Охарактерізувати синдроми ураження III, IV, VI, VII, IX, X, XII пар черепно-мозкових нервів.

5. Клінічні ознаки бульбарного та псевдобульбарного параліча.

6. Будова та функції екстрапірамідної системи.

7. Повторити будову мозочка та його зв'язки з іншими відділами нервової системи.

8. Рухові порушення при ураженні екстрапірамідної системи.

9. Симптоми ураження стріатума.

10. Рухові порушення при ураженні мозочка.

11. Порушення відчуття рухів (кінестезій).

12. Зробити порівняльну характеристику порушень звуковимови та інтонаційної сторони мовлення при бульбарній, псевдобульбарній, корковій, мозочковій та екстрапірамідній дизартрії.

Відобразити в таблиці:

П

итання для обговорення на практичних заняттях.

1. Патологія рухів та її основні прояви: обмеження або неможливість довільних рухів, порушення м'язового тонусу, гіперкінези, розлад рівноваги та координації рухів.

2. Рухові порушення при ураженні черепно-мозкових нервів та їх дослідження.

3. Патогенетичні механізми та структура мовленнєвого порушення при бульбарній дизартрії.

4. Патогенетичні механізми та структура мовленнєвого порушення при псевдобульбарній дизартрії.

5. Коркоаа дизартрія - механізми та структура порушення.

6. Екстрапірамідна дизартрія - специфіка мовленнєво-рухових розладів.

7. Механізми та структура порушення мовлення при мозочковій дизартрії.

8. Диференційна діагностика дизартрії за локально-діагностичними ознаками.

9. Частота мовленнєвої патології при дитячому церебральному паралічі, різномнітність її клінічних форм.

10. Вивчення патології рухів:

• Довільної мімічної моторики;

• Обстеження мовленнєвої моторики;

• Дослідження загальної довільної моторики;

• Обстеження тонких рухів пальців рук;

• Вивчення здатності до дії з предметами.

Теми для рефератів;

1. Проблема діагностики рухових порушень мовлення у дітей раннього віку (домовленнєвий період),

2. Стерта форма дизартрії та її диференційна діагностика з дислалією.

3. Нейролінгвістичне вивчення різних форм дизартрії з урахуванням локалізації ураження мозку.

4. Мовленнєві та немовленнєві порушення в структурі дефекту при дизартрії.

5. Клініко-фізиологічні аспекти дизартрії.

6. Дизартрія як один із симптомів ДЦП.

7. Специфіка корекційного впливу в системі лікувально-педагогічних заходів при ДЦП.

8. Стратегія, роль та значення корекційно-педагогічного впливу в системі комплексної корекції мовленнєвих вад, зумовлених ураженням моторних структур нервової системи.