4. Характеристика сенситивних періодів розвитку фізичних якостей в гімнастиці

Методика розвитку фізичних якостей у юних гімнастів істотно відрізняється від методики, що застосовують у роботі з дорослими спортсменами. Її специфіка обумовлюється особливостями вікового розвитку дитячого організму. При визначенні характеру, обсягу і інтенсивності навантажень необхідно враховувати, що функціональні можливості вегетативних систем у дітей значно нижчі, ніж у дорослих. Віковий розвиток рухових і вегетативних функцій відбувається не паралельно. Регуляторні механізми діяльності вегетативних органів і систем відстають у своєму віковому розвитку від здібності, які швидко прогресують з віком, до довільного управління рухами. Тому при оцінці трудності вправ, для дітей різного віку, необхідно керуватися не тільки координаційною складністю цих вправ, але і враховувати їх посильність для дітей з точки зору енергетичних витрат.

Організм дітей і підлітків відрізняється швидкістю впрацювання, тому порівняно легко пристосовується до здійснення певної роботи. У той же час, при інтенсивній м'язовій діяльності діти швидко стомлюються. Навіть у фізично підготовлених і тренованих підлітків працездатність менша, ніж у дорослих. На фізичне навантаження організм юних спортсменів відповідає більш вираженими реакціями.

Реакція дитячого організму на навантаження різного характеру неоднакова. Юні спортсмени легше переносять навантаження при ритмічному виконанні роботи (часта зміна ритму і темпу рухів менш сприятлива для роботи їх серцево-судинної системи). Їх організм добре пристосовується до швидкісної напруги і значно гірше переносить навантаження, що вимагають прояву витривалості і сили.

Діти 6-7 літнього віку мають здатність до оволодіння технікою складних за формами рухів, але з важкістю ізолюють окремі рухи, що складають частину цілісного акту. У них починає формуватися симетрична координація рухів, необхідна для одночасних симетричних рухів (для поштовху двома ногами). Цей вік є сенситивним періодом для розвитку показників спритності, орієнтації у просторі, швидкісних здібностей.

У віці 8-9 років діти можуть навчитися майже всім рухам, що потребують точності і високої координації. Відбувається інтенсивне наростання швидкості бігу, максимальних значень досягає частота бігових кроків. Розвиток сили м'язів в онтогенезі відбувається нерівномірно. Досить інтенсивно сила розвивається в період до 9 років, далі гальмується. Сила м'язів хлопчиків і дівчаток майже однакова. У хлопців прослідковується чуттєвість до динамічних силових вправ.

Найбільш сприятливий період для розвитку гнучкості та оптимальний для вдосконалення аеробних механізмів енергозабезпечення, а отже – розвитку загальної витривалості. Найбільш виразна спритність.

У період 10-14 років завершується віковий розвиток координації рухів; найбільш виразний приріст максимальної довільної сили м'язів. В 10-12 років у дівчат сила м'язів розгиначів тулуба більша, ніж у хлопців. Приблизно з 12-річного віку спостерігається переважний розвиток сили м'язів у хлопців (в 13-15 річному віці сила м'язів у хлопців на 30% більша, ніж у дівчаток). Заняття силовими вправами з використанням додаткової (особливо великої) ваги в середньому шкільному віці негативно впливає на розвиток скелету і вдосконалення вегетативних функцій. У дітей 11-12 літнього віку спостерігається інтенсивний приріст швидкісно-силових якостей. В 12-14 літньому віці швидкість пересування зростає високими темпами переважно за рахунок розвитку швидкісно-силових якостей. Після 13-14 років рівень розвитку швидкості у дівчат наближається до рівня розвитку цієї здібності у хлопців. Гнучкість у цьому віці досягає високого рівня розвитку. Найбільш високі показники цієї якості спостерігаються у дівчат 11-13 років і хлопців 13-15-річного віку.

Отже, у віці 10-12 років фізична підготовка дітей повинна бути спрямована, головним чином, на розвиток спритності, швидкості рухів і зміцнення основних м'язових груп у поєднанні з розвитком гнучкості.

У віці 13-14 років основні завдання фізичної підготовки залишаються ті ж. Проте, методика і засоби дещо змінюються. Збільшується обсяг вправ, направлених на підготовку рухового апарату, підвищується інтенсивність їх виконання. Зростає роль вправ силового характеру. Особливого значення набувають швидкісно-силові вправи. У підлітковому віці у дітей спостерігаються особливо значні індивідуальні відхилення в розвитку організму. Це вимагає обережного і ретельного індивідуального підходу до учнів. Необхідно враховувати не стільки паспортний вік дітей, скільки вік фізіологічний.

У старшому шкільному віці підвищується працездатність, більш економними стають кисневі режими організму при фізичних навантаженнях, збільшується можливість виконувати довготривалу роботу. Опорно-руховий апарат може витримувати значні статичні навантаження. У 16-18 річному віці суттєво виражений приріст максимальної довільної сили м’язів. Після статевого дозрівання темпи розвитку м'язової маси у хлопців зберігаються, а у дівчаток – суттєво знижуються. У 17-річному віці різниця в силі м'язів дівчат і хлопців стає найбільшою. Поступаючись у силі юнакам, дівчата переважають їх у точності і координації рухів. Найбільший приріст сили відмічається у період із 16-17 років, досягаючи в 18-ти річному віці величини дорослих осіб.

У ці ж періоди спостерігається суттєве вдосконалення механізмів анаеробно-гліколітичного енергозабезпечення рухової діяльності. Темпи вікових функціональних і морфологічних перебудов, що лежать в основі приросту швидкості, знижуються. У зв’язку з цим падає ефективність швидкісних і швидкісно-силових вправ. Прогресивний розвиток швидкісно-силових якостей досягається тільки спеціальними вправами. Це відноситься і до вікового розвитку витривалості. Розвиток спритності стабілізується, досягаючи в 15-16-річному віці показників дорослих. Подальший розвиток спритності вимагає спеціального тренування.

Таким чином, у віці 15-17 років особливо великого значення набуває силова підготовка (особливо у хлопців). Значне місце займають вправи спеціального характеру, що готують спортсменів до виконання силових (статичних і динамічних) гімнастичних елементів і з'єднань. Цей вік є сензитивним періодом для початку цілеспрямованої систематичної роботи по розвитку витривалості (не тільки загальної, але і спеціальної, головним чином силової). У старшій віковій групі продовжується також робота над вдосконаленням спритності, швидкості і гнучкості.