5.4. Методичні основи розвитку витривалості

Під витривалістю розуміється здатність ефективно протистояти втомі, що викликана певним видом роботи. Виділяють чотири основних види втоми: розумову, сенсорну, емоційну, фізичну. Для виконавця гімнастичних вправ найбільш характерні два останніх види втоми.

Масштаби втоми від роботи різного роду різні. Це може бути:

• локальна втома, викликана роботою, в якій задіяно менше третини всього обсягу м'язів спортсмена;

• регіональна втома, що охоплює від однієї до двох третин м'язів;

• глобальна втома, пов'язана з роботою, в яку було залучено більше двох третин м'язів спортсмена.

Характер фізичної втоми пов'язаний з потужністю роботи. За прийнятою біомеханічною класифікацією, гімнастичні вправи, що тривають на снарядах порядку 20 с, а у вільних вправах – більше 1 хв, повинні бути віднесені до вправ максимальної, а частіше субмаксимальної потужності з роботою анаеробного характеру. Саме до такого роду навантаженню має вироблятися в тренуванні витривалість гімнаста. Тривалість будь-якої роботи обумовлюється опірністю організму дії чинників стомлення. Чим легше організм долає стомлення, тим більше працездатним він є.

Причини стомлення різні і залежать від характеру і інтенсивності м'язової діяльності. У тих випадках, коли до роботи залучаються невеликі групи м'язів, першопричиною стомлення є гальмування позамежного типу, що охоплює відповідні кіркові центри рухового аналізатора. Коли ж в роботу великої і помірної потужності включаються великі групи м'язів, результат боротьби організму із стомленням вирішують, головним чином, функціональні можливості вегетативних систем і узгодженість в їх діяльності. При роботі максимальної і субмаксимальної потужності, наприклад при бігу на короткі і середні дистанції, головними причинами падіння працездатності фізіологи вважають виникнення гальмівного стану, в який впадають нервові клітини унаслідок максимального збудження і зміни, що відбуваються в самих м'язах, зокрема накопичення великої кількості молочної кислоти, що перешкоджає подальшому розпаду енергетичних речовин.

Оскільки єдиної причини стомлення немає, то і витривалість в різних видах м'язової діяльності виявляється по-різному. Здібність до тривалої і безперервної динамічної роботи помірної потужності, в якій бере участь весь м'язовий апарат, характеризує так звану загальну витривалість. Показники загальної витривалості дозволяють судити про функціональні можливості вегетативних систем організму, і перш за все про стан і діяльність серцево-судинної і дихальної систем. Загальна витривалість слугує базою для набуття спеціальної витривалості.

Разом з тим, запит на витривалість у гімнастиці визначається не лише потужністю роботи, але й іншими специфічними факторами. Тому витривалість до роботи на коні не переноситься на витривалість до роботи на кільцях, а впевнена робота на перекладині зовсім не гарантує (у плані витривалості) того ж самого на брусах. Все це говорить про те, що для виконання вправ гімнастичного багатоборства необхідна спеціальна витривалість, яка може бути вироблена лише за допомогою або самих вправ даного виду, або за допомогою адекватних їм за впливом на системи й м'язовий апарат організму.

Антитезою спеціальної витривалості є загальна витривалість, що проявляє себе як здатність протистояти втомі при роботі неспеціалізованого, змішаного характеру. Така витривалість, що розвивається засобами ЗФП. Вона також необхідна гімнастові, створює загальний сприятливий функціональний фон, підвищує працездатність спортсмена. Основними засобами підвищення функціональних можливостей організму дітей, крім занять гімнастикою, виділяють піші і лижні прогулянки, походи, біг малої інтенсивності в рівномірному темпі, поєднання ходьби і бігу, змінний біг, плавання, веслування, їзда на велосипеді, катання на ковзанах, спортивні і рухливі ігри.

У гімнастиці найбільш важливе значення мають такі види спеціальної витривалості, як силова (здатність тривалий час виконувати динамічну роботу, що вимагає значних м'язових зусиль) і витривалість в статичних зусиллях (здатність підтримувати м'язову напругу за відсутності рухів). Проте, ці види витривалості проявляються при виконанні різних вправ по-різному, так наприклад, до 12 років тривалість вису у дітей більша, ніж тривалість упору. У дітей 12-13 років тривалість вису і упору приблизно однакова. З 14 років тривалість упору стає більше, ніж тривалість вису.

Дещо менше значення для гімнастів має швидкісна витривалість, тобто здатність підтримувати задану (зазвичай високу) інтенсивність роботи впродовж певного часу. Гімнастам, як правило, рідко доводиться працювати з частотою рухів близькою до максимальної і тим більше утримувати її відноснио тривалий час. Проте, в гімнастиці є немало вправ, що виконуються у дуже швидкому темпі, і, хоча вони часто бувають відносно короткими, виконувати їх доводиться в кінці комбінації на фоні значного стомлення. Тому, щоб закінчити комбінацію в швидкому темпі (наприклад, завершити вільні вправи темповим акробатичним з'єднанням) гімнаст повинен володіти достатньою швидкісною витривалістю.

Методика тренування витривалості. Запит на витривалість у спорті в принципі залежить від ряду характеристик вправи: інтенсивності роботи, її тривалості, кількості повторень руху в робочій серії, інтервалів і характеру відпочинку.

Інтенсивність виконання вправи – показник, не надто характерний для гімнастики. Темп більшості гімнастичних вправ, особливо складних, не може змінюватись довільно, тому що обумовлений біомеханікою руху. Більш зручними щодо цього є спеціальні, як правило спрощені, вправи на витривалість, що можуть виконуватися більш-менш інтенсивно. Такі вправи можуть складатися з досить тривалих серій повторюваних рухів, темп і тривалість виконання яких визначається ступенем готовності виконавця. Інтервали відпочинку, що рекомендуються, при цьому повинні становити 2-3 хв. При такій роботі зростають анаеробні можливості гімнаста, які, однак, вимагають регулярного тренування.

Тривалість роботи в підходах, як правило, зіставляється із тривалістю нормативної вправи й має, по можливості, перевищувати її.

Кількість повторень руху в робочому підході перебуває у зворотній залежності від інтенсивності та в прямій – від тривалості роботи. Часто розмір робочої серії визначається саме кількістю досягнутих повторень, а не формальним часом роботи в підході. Одиницею вимірювання при повторних виконаннях можуть бути різні компоненти вправи – окремі елементи, зв'язки й навіть цільні змагальні комбінації.

Режим відпочинку – важливий фактор зміни навантаження в підходах. Скорочення інтервалів відпочинку підвищує навантаження на системи організму. Якщо відновлення від підходу до підходу є неповним, гімнаст усе більше працює в анаеробному режимі. Таким чином, змінюючи інтервали відпочинку, можна змінювати й характер роботи в підходах. Ефект відпочинку в інтервалах залежить також від поведінки гімнаста в цей період; можливі пасивний відпочинок і відпочинок з переключенням на інші види роботи (ходьба, вправи на гнучкість, виконання серій більш легких вправ та ін.).

Один з найважливіших спеціалізованих показників витривалості в гімнастиці це – силова витривалість. Ця якість розвивається вправами типу багаторазових підтягувань і т.п. У гімнастиці для тренування спеціальної силової витривалості можуть використовуватися повторні («до відмови») виконання вправ з навантаженням 35-80% від максимального.

Високі результати, в плані розвитку спеціальної витривалості, дає метод колового тренування, заснований на поточному виконанні вправ різної спрямованості. Ці вправи виконують по колу декілька раз.

Засоби виховання витривалості диктуються специфікою даної якості. Виділимо дві групи засобів виховання загальної й спеціальної витривалості.

Виховання загальної витривалості вимагає застосування вправ ЗФП, здатних включати в роботу всі, або практично всі, функціональні системи організму спортсмена. Це, насамперед, всі види циклічної аеробної роботи типу бігу й кросу, перегонів на лижах та ковзанах, плавання, їзди на велосипеді тощо. Таку ж роль можуть відігравати ціклічні гімнастичні вправи (стрибки зі скакалкою, стрибки на батуті, багатоскоки на доріжці та ін.), а також вправи типу "ритмічної гімнастики". З тією ж метою можна використовувати рухливі й спортивні ігри, особливо ті, де потрібен безперервний, перемінно-швидкісний (із прискореннями, змінами темпу, різкими зупинками та ін.) рух, що поєднується з роботою тулубу та руками. Використовуючи спортивні ігри для виховання загальної витривалості, варто враховувати, що ці засоби надзвичайно корисні для розвитку орієнтування в просторі та часі, покращення уваги, рухової реакції, а головне – спритності, яка не дуже ефективно розвиваються засобами самої гімнастики. Нарешті, ще один дуже важливий результат застосування ігрових засобів – зміцнення ОРА гімнастів, особливо ступней ніг, кистей рук, колінних і ліктьових суглобів.

Дозування засобів ЗФП, в силу їх помірної інтенсивності, має бути досить значним, і вимірюватися десятками хвилин, а іноді й годинами.

Крім аеробних вправ, до розряду засобів, що розвивають загально-функціональну витривалість можуть бути віднесені й тренувальні вправи наприклад, біг на середні дистанції 400-800 м. тощо, тобто ті, що виконуються з виникненням кисневого боргу .

Виховання спеціальної витривалості найбільш важливе. Виділимо два вже згадувані види спеціальної витривалості в гімнастиці – це силова й вузькоспеціалізована витривалість.

Силова витривалість – здатність виконувати вправи переважно силової спрямованості, але з неграничними напругами, багаторазово, впродовж часу, порівнянного із тривалістю виконання повної комбінації на снаряді (з аналогічним характером роботи) або перевищуючого її. До вправ виховання силової витривалості відносять класичні згинання та розгинання рук в упорах, стійках, підтягування у висах, присідання та ін. Такі вправи повинні ретельно диференціюватися; необхідна широка градація рухів, у яких можна як істотно полегшити, так і ускладнювати завдання.

Вузькоспеціалізована витривалість – це здатність виконувати вправи певного виду (у рамках контрольного часу) без значної втоми й втрати технічності руху. Незамінним засобом виховання такої витривалості є самі ці вправи, взяті в зручній циклізованій формі. Приклади таких вправ добре відомі, це – вправи, що виконують на кількість або на час, типу розмахування у висі, махів в упорі на брусах (бажано до стійки), кіл і схрещень на коні, великих обертів на перекладині (в лямках), серій сальто на батуті та ін.

У юнацькому віці необхідно починати роботу, направлену на розвиток спеціальної витривалості, використовуючи для цієї мети наступні прийоми:

1. Збільшення загального обсягу та інтенсивності навчально-тренувальних занять за рахунок кількості виконуваних елементів і скорочення інтервалів відпочинку між підходами.

2. Тренування впродовж двох і більше днів поспіль.

3. Багаторазове виконання комбінацій в цілому.

4. Подовження комбінацій за рахунок додаткових елементів або повторення частини комбінації два і більше разів поспіль.

5. Багаторазове виконання нескладних за технікою комбінацій або окремих елементів, наприклад: багаторазове повторення підйому силою або переворотом на кільцях; змагання на кількість різних перемахів або кіл на коні тощо.

6. Збільшення кількості статичних елементів і подовження часу їх фіксації.