Ісламська революція в ірані (1978 – 1979): причини, хід, наслідки

Після закінчення Другої світової війни і виведення англо-радянських військ з території Ірану тут активізувалися сепаратистські рухи, але вони були придушені урядом. У країні тривали реформи, спрямовані на модернізацію країни. Восени 1949 р. урядом М. Моссадика була проведена націоналізація англо-іранської нафтової компанії (АІНК). Це спричинило конфлікт з Англією, але ООН погодилася з цим рішенням як внутрішньою справою Ірану. Хоча уряд Моссадика 1953 р. був усунений внаслідок воєнного перевороту і англійцям було зроблено поступки у володінні АІНК, іранський контроль над нею залишився домінуючим. Вступ Ірану до Багдадського пакту 1955 р. остаточно визначив прозахідну орієнтацію країни. Це сприяло проведенню подальших реформ шахським урядом (Мохамед Реза). Земельна реформа 1963 р. обмежила розміри власності на землю, були націоналізовані ліси, водні ресурси, приватизована значна частина державних промислових підприємств. Були ухвалені закони про участь робітників у прибутках підприємств, про надання виборчих прав жінкам, про ліквідацію неписьменності, про світські суди, секулярізацію церковних земель. За короткий термін у країні виникли високотехнологічні галузі промисловості – машинобудування, металургія, автомобілебудування. Життя у містах набирало форм європейського зразка, що було несумісно з нормами ісламу. Реформами шаха була незадоволена більша частина дрібних торговців і ремісників, які розорялися внаслідок притоку західних товарів. Об'єктивно реформи мали прогресивний характер і давали Ірану можливість перебороти відсталість і перетворитися в розвинену сучасну країну. Проте значні верстви населення були незадоволені швидкими темпами перетворень, які зруйнували традиційний спосіб життя мільйонів людей і примусили їх пристосуватися до незвичних нових умов. Розпочалася критика дій шахського уряду, у відповідь шах заборонив діяльність партій і громадських організацій. Однією з головних помилок Мохаммеда Реза-шаха Пехлеві було те, що він не прагнув знайти підтримку в суспільстві і створити собі надійну соціальну опору. Він міг би залучити на свій бік шиїтське духівництво або його частину, надавши йому певні переваги і скориставшись його авторитетом. Проте шах вважав, що необхідні реформи можна провести силовими методами. Була створена політична поліція САВАК, яка розпочала масові репресії проти незадоволених. їх жертвами стало близько 400 тис. чол. У 1978 р. в Ірані склався могутній антишахський рух, очолюваний шиїтським духівництвом. Його метою оголошувалась ліквідація безбожного прозахідного шахського режиму і створення теократичної держави за канонами ісламу. Керівником руху був аятолла Рухолла Мусаві Хомейні. Опорою стали дрібнобуржуазні верстви – ремісники і торгівці. Його підтримали також студенти та інтелігенція, які виступали під шаріатськими лозунгами проти впливу Заходу за збереження самобутності країни. 12 лютого 1979 р. ісламська революція скинула шахський режим. У країні був проведений референдум з питання «За монархію чи за ісламську республіку?». На підставі його результатів 1 квітня 1979 р. була проголошена Ісламська Республіка Іран. У грудні 1979 р. набрала чинності конституція. Аятолла Хомейні проголошувався керівником Ірану, що направляє і ко-ординує діяльність законодавчих, виконавчих і судових органів. Вищий офіційний пост після керівника Ірану – президент. Він обирається строком на 4 роки. Законодавча влада належить парламенту – меджлісу в складі 270 депутатів. Існує спеціальний орган – Спостережна рада з 12 шиїтських богословів-правників, половина з яких обирається меджлісом з числа його депутатів, а інша половина призначається керівником Ірану. Рада здійснює зв'язок між парламентом і керівником Ірану і стежить, щоб закони відповідали нормам ісламу і конституції. Внутрішня політика шиїтського духівництва спрямовувалась на ісламізацію всіх сторін життя суспільства: економіки, політики, культури, побуту. Було проведено кілька чисток у державних установах, страчено понад 700 прибічників шаха з числа військової та цивільної еліти. Жорстокі фізичні покарання застосовувались до порушників норм ісламської моралі. Заборонялись продаж і вживання алкогольних напоїв і наркотиків, показ західних фільмів, слухання західної музики, навіть класичної. Жінки повинні були дотримуватись норм шаріату в одязі. Одразу після перемоги революції релігійно-політичне керівництво країни оголосило про заходи на користь нижчих верств населення («знедолених»). Встановлювався державний контроль над видобутком і продажем нафти, які раніше знаходились у руках Міжнародного консорціуму. Проводилась націоналізація газової та енергетичної галузей, підприємств важкої індустрії, приватних банків і страхових компаній. Підвищувалась мінімальна зарплата робітникам із 217 до 567 ріалів (з 2,9 до 7,4 дол.) у день. Відбиралися землі у власників, що скомпрометували себе співробітництвом з шахським режимом, і передавались селянам. Усього було перерозподілено 1 млн. ґа землі, з них 650 тис. га одержали сім'ї активних учасників ісламської революції. Ісламізація економіки на практиці привела до її дезорганізації. Це досить швидко зрозуміли ісламські керівники держави. З 1983 р. вони стали орієнтуватися на приватний капітал, одночасно підтримуючи державний і змішаний сектор. Багато націоналізованих підприємств знову було продано приватним власникам. У зовнішній політиці релігійні лідери Ірану ставили за мету звільнення країни від усіх форм залежності від імперіалізму і захист національних інтересів. Ці завдання вирішувались під лозунгом: «Не Захід, не Схід, а іслам». Головними ворогами були названі наддержави: «великий сатана» – США і «малий сатана» – СРСР. Іран вийшов із військового блоку СЕНТО і вступив у рух неприєднання. Надзвичайно велика увага приділялась ідеї експорту ісламської революції. Аятолла Хомейні неодноразово виступав по радіо і телебаченню із закликами до народів мусульманських країн скинути своїх правителів і встановити режим, подібний до іранського. У 1987 р. він написав політичний заповіт, в якому, зокрема, сказано: «У цей період, коли мусульманський світ пригноблюється США і СРСР, їх прибічниками, вкрай необхідно їх викрити, протистояти їм, вселяти відразу до їх мети... Ісламська революція вкоротила руки експлуататорам, це була воля Аллаха – звільнити країну від тих, хто намагається тримати її в темноті, безправності, байдужості молодого покоління шляхом введення шкідливої культури і звичок». Прокляття були накладені на короля Йорданії Хусейна, короля Марокко Хасана II, президента Єгипту X. Мубарака, всю королівську династію Саудівської Аравії і короля Фахда особисто. Ворогами ісламу окремо названі США, Ізраїль, Ірак. Така політика на практиці привела до конфронтації з усім світом. Іран опинився в міжнародній ізоляції і зазнав величезних економічних збитків через втрату важливих ринків продажу нафти. У 1980 – 1988 роках основною подією в житті Ірану стала війна з Іраком. її причинами були невирішені територіальні проблеми, ідеологічні і політичні взаємні претензії, які обидві держави намагалися розв'язати збройним шляхом. Війна не принесла перемоги жодній із сторін, але буквально розорила Іран і Ірак. За оцінками експертів, загальна сума матеріальних збитків Ірану становить 300 млрд. дол., причому особливо постраждали нафтовидобувні райони. Щорічно на війну витрачалося 14 млрд. дол., а загальна сума тільки прямих воєнних витрат перевищила 100 млрд. дол. Надзвичайно зросла зовнішня заборгованість і скоротились валютні резерви. За час перебування ісламського духівництва при владі економічна ситуація в країні різко погіршилась, валовий національний продукт скоротився на 11% . Життєвий рівень населення, за неофіційними даними, знизився вдвоє (доход на душу населення становить 1 500 дол.). Після смерті аятолли Хомейні (1989) релігійно-політичне керівництво Ірану змушене пристосовувати норми ісламу до сучасного життя. Ісламський режим почав поступовий відхід від жорстких ідеологічних догм, виступив за поліпшення відносин з рядом держав, за відновлення свого становища в міжнародній торгівлі нафтою і у світовій економіці. З кінця 1990-х рр. усередині країни дедалі більш відчутними стають настрої проти надмірної ісламізації і проведення поміркованих реформ у західному дусі, прибічником яких був президент М. Хатамі. Але далі дискусій у правлячих колах діло не йшло. У червні 2004 р. відбулися перші в Ірані демократичні президентські вибори, на яких переміг М. Ахмадінеджад, що спирався на бідні верстви іранського суспільства. Будучи ісламським ортодоксом, він під релігійними гаслами висунув конкретну економічну програму, спрямовану на боротьбу з бідністю. Ахмадінеджад – прихильник авторитарного правління, яке сприяє консолідації влади в руках ісламських консерваторів.