Японія та китай в міжвоєнний період.

Після Першої світової війни економічне становище Японії погіршилося Вона втратила багато ринків збуту, де її потіснили західні держави. Особливо це стосується Китаю. Вашинґтонська мирна конференція 1921 – 1922 рр. проголосила політику «відчинених дверей» – рівних можливостей для всіх країн – у Китаї. І хоча у Вашинґтоні Японії було надано право мати на Тихому океані третій за потужністю (після США й Великої Британії) військово-морський флот водотоннажністю 315 тис. т вона вважала себе несправедливо обійденою західними державами, насамперед Сполученими Штатами. Тому вся внутрішня і зовнішня політика Японії була підпорядкована перегляду Вашингтонських домовленостей та встановленню гегемонії у Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Економічна нестабільність у повоєнній Японії призвела до соціальних заворушень, одним з найбільших із яких були «рисові бунти» 1918 р., коли близько 10 млн. чоловік протестували проти спекулятивних цін на рис – головний продукт харчування японців. Акціями невдоволення весь час намагалося скористатися задля пробудження «самурайського духу» і мілітаристських настроїв вище армійське командування. Хірохіто – регент, а з 1926 р. – імператор Японії, після поїздки в 1921 р. до Європи вбачав свою роль у політичному житті країни як конституційного монарха на кшталт Великої Британії, Бельгії, Голландії та Італії. Він прагнув не втручатися надто активно у відносини армійської верхівки з парламентом, балансуючи між цими двома силами. Головний тягар труднощів, пов'язаний з повоєнним періодом, ліг на плечі уряду прем'єр-міністра Такаші Хари (1856 – 1921). Найперше, він поставив собі за мету позбавити впливу олігархів, які надмірно посилились в епоху «реставрації Мейдзі», і зміцнити роль політичних партій у суспільному житті. Незважаючи на несприятливі внутрішні й зовнішні чинники, Т. Харі вдалося стабілізувати економіку, демократизувати суспільство, забезпечити розквіт інтелектуального й мистецького життя. Проте посягання на владу бюрократії не зійшло йому з рук і в листопаді 1921 р. його було вбито правим терористом. Після загибелі Т. Хари в Японії значно активізувалися мілітаристські партії й організації. Спекулюючи на самурайських традиціях, вони ставили за мету відновлення зовнішньої експансії імперії. У 1927 р. прем'єр-міністр Танака надіслав імператору таємний план («меморандум Танаки») витіснення США з Тихого океану й експансії на Далекий Схід. З цією метою в країні відбувалася мілітаризація економіки. Дедалі більша кількість підприємств виконували замовлення воєнного та воєнно-морського відомств, створюючи найновіші види озброєнь (авіаносці і лінкори, бронетехніку та авіацію). Таким чином, відбувалося зміцнення союзу монополій з військовими колами. Воєнний бюджет країни постійно зростав. Тим часом посилювався вплив військової верхівки на урядові кола. В Японії не було переходу державної влади до фашистської партії і створення диктатури, що замінила собою попередній державний апарат. Але поступово і планомірно панівна роль відводилася найбільш радикально і агресивно налаштованим елементам, які зміцнювали апарат влади, сприяли її фашизації. У країні під впливом воєнщини виникали шовіністичні організації, такі як «Молоде офіцерство» (яке стало на шлях заколотів, убивств і путчів та пропагувало самурайські традиції), «Імператорський союз резервістів», а також деякі воєнізовані спортивні товариства. Політика уряду представника партії Мінсейто Осаші Хамаґучі (1929 – 1931) не відрізнялася оригінальними заходами, спрямованими на виведення економіки з кризи, а в основному полягала у закликах заощаджувати, вести аскетичний спосіб життя тощо. Урешті-решт прем'єр виявився нездатним справитися з проблемами внутрішнього життя країни. У 1932 р. група молодих офіцерів вчинила заколот з метою насадження у країні військової диктатури. Спроба виявилася невдалою, але вона сприяла збільшенню фінансової допомоги мілітаристам з боку крупного японського бізнесу, насамперед пов'язаного з виробництвом зброї. Мілітаризація в 30-х рр. політичного клімату Досягла кульмінації в 1936 р. під час так званого інциденту 26 березня. Цього дня група молодих офіцерів здійснила спробу знищити у повному складі урядовий кабінет і захопити владу в країні. Заколот було придушено, але відтепер у Японії постав могутній блок цивільної влади з вищим армійським командуванням. Це були люди, які мали підтримку бізнесових кіл, впливових засобів масової інформації, чиновників. Вони готували націю до експансії в Азію і до тотальної (загальної) війни проти Заходу, свідченням чому став вихід Японії з Ліги Націй та агресивні акції на міжнародній арені. У 1930-і рр. Японія перейшла до відкритої агресії, спрямованої спочатку проти Китаю. Після Першої світової війни Китай залишався роздробленою країною і в ньому зберігалося панування іноземного капіталу. Але разом із тим у країні значно посилився національно-визвольний рух. У відповідь на рішення Паризької конференції передати колишнє німецьке володіння Шаньдун Японії в Китаї розпочався сильний «Рух 4 травня 1919 р.», у якому брали участь широкі верстви населення, керовані інтелігенцією. Обурення китайців змусило західні країни та Японію відмовитись від цих планів. На тлі демократичного руху 1921 р. була утворена Комуністична партія Китаю (КПК). Свою діяльність активізував і Гоміндан на чолі зі Сунь Ятсеном. Прийшовши до влади 1923 р. в провінції Гуанчжоу, гомінданівці створили власну армію і стали на шлях об'єднання країни. В союзі з ними виступила КПК. Допомогу у підготовці до війни гомінданівцям і комуністам надавав СРСР, посилаючи сюди своїх воєнних радників, що, на думку більшовицького керівництва, мусило служити в Китаї поширенню соціалістичної революції. Після смерті Сунь Ятсена у березні 1925 р. Гоміндан очолив генерал Чан Кайши. 1 липня 1925 р. гомінданівський уряд у Гуаньчжоу оголосив себе Національним урядом Китаю. Укріпившись на півдні країни, Чан Кайши у 1926 – 1927 рр. здійснив відомий Північний похід, наслідком якого став розгром генералів-мілітаристів на півночі Китаю. Із приєднанням провінцій армія ставала в них опорою нової влади, зосереджуючи в своїх руках адміністративно-політичні функції. Це посилювало позиції головнокомандувача Чан Кайши. Весною 1927 р. він створив у Шанхаї власний Національний уряд і усунув попередній гомінданівський уряд, здійснивши таким чином переворот. Був розірваний союз із комуністами. Чай Кайши проголосив створення гомінданівської Китайської республіки з центром у Нанкіні. Внутрішня політика Чан Кайши успадкувала старі китайські традиції управління, що полягали у встановленні верховенства державної влади над соціально-економічним життям. Проте разом з тим було ухвалено трудове законодавство та низку інших актів, які створювали систему профспілок, гарантували мінімальний рівень заробітної платні. Інші закони захищали право приватної власності та приватне підприємництво. За аграрним, законом 1920 р. обмежувались розміри орендної плати, встановлювався максимум земельних володінь. У зовнішній політиці Чан Кайши нормалізував відносини з Заходом, який бачив в його правлінні запоруку стабільності в країні. Гомінданівський уряд домігся підвищення митних платежів на ввезення іноземних товарів, що захищало китайського виробника. Однак все це відбувалося в умовах громадянської війни. Комуністи з 1927 р., не визнавши уряду Чан Кайши, створили Китайську Червону армію і розпочали воєнні дії проти гомінданівців. 1927 р. вони підняли повстання в Нанчані та Гуанчжоу, які були придушені урядовими військами. Так само не вдалося довго втриматися проголошеній комуністами 1931 р. Китайській Радянській Республіці в провінції Цзянсі, яка була розгромлена гомінданівцями у 1934 р. З цього часу боротьба комуністів проти уряду точилася у сільській місцевості. Mao Цзедун, що очолив КПК 1935 р., проголосив гасло «оточення гомінданівських міст комуністичними селами». Під ударами гомінданівців армія КПК мусила здійснити 8000-кілометровий Північно-Західний похід, укріпившись у віддаленій провінції Янань («Особливому районі Китаю»). Протистояння Гоміндана і КПК суттєво послабило Китай перед початком японської агресії. У 1937 р. японці легко розбили китайські війська, захопивши більшу частину країни разом з Нанкіном. Гомінданівський уряд перебрався в Чунцін. Однак японська агресія не сприяла зменшенню суперечностей між КПК і Гомінданом. Їх союзи у боротьбі проти японських загарбників не були тривалими, оскільки вони суперничали між собою за право очолити національно-визвольну війну, яка затягнулася до 1945 р.