21.Аналіз грошових коштів

Економічна сутність грошового потоку і його види.

Господарська діяльність будь-якого підприємства нерозривно пов'язана з рухом коштів. Кожна господарська операція супроводжується або надходженням, або витратою коштів. Кошти обслуговують практично всі аспекти операційної, інвестиційної і фінансової діяльності.

Для забезпечення ефективного управління грошовими потоками доцільно здійснювати їхню класифікацію за різними ознаками:

1. За спрямованістю руху коштів виділяють такі види грошових потоків:

o додатний грошовий потік (приплив коштів);

o від'ємний грошовий потік (відплив коштів).

2. За методом обчислення обсягу:

o валовий грошовий потік - це всі надходження або вся сума витрати коштів в аналізованому періоді;

o чистий грошовий потік {ЧГП), що становить різницю між додатним {ДГП) і від'ємним (ВГП) потоками коштів в аналізованому періоді:чгп=дгп-вгп….ЧГП може бути як додатною, так і від'ємною величиною.

3. За видами діяльності:

o грошовий потік від операційної діяльності (відображає надходження коштів від покупців і виплати грошей постачальникам, заробітної плати персоналу, зайнятому в основному виробництві, податкових платежів, відрахувань органам соцстраху і т. ін.);

o грошовий потік від інвестиційної діяльності - це надходження і витрати коштів, пов'язані з процесом реального і фінансового інвестування;

o грошовий потік від фінансової діяльності - це надходження і виплати коштів, пов'язані із залученням додаткового акціонерного і пайового капіталу, одержанням довгострокових і короткострокових кредитів та позик, з виплатою дивідендів і т. ін.

4. За рівнем достатності обсягу розрізняють

o надлишковий грошовий потік, при якому надходження коштів значно перевищують реальну потребу підприємства у фінансових ресурсах, у результаті чого накопичуються і простоюють вільні залишки готівки на рахунках у банку;

o дефіцитний грошовий потік, при якому надходження коштів значно нижче від реальних потреб підприємства.

5. За неперервністю формування розрізняють:

o регулярний грошовий потік, при якому в розглянутому періоді за окремими господарськими операціями здійснюється регулярний приплив або відплив коштів;

o дискретний (епізодичний) грошовий потік, пов'язаний зі здійсненням одиничних господарських операцій у розглянутому періоді.

6. За стабільністю часових інтервалів регулярні грошові потоки можуть бути:

o з рівномірними часовими інтервалами, що називається ануїтетом;

o з нерівномірними часовими інтервалами.

7. За періодом часу:

o короткострокові грошові потоки (до року);

o довгострокові грошові потоки (понад рік).

8. Залежно від того, коли надходять кошти - на початку періоду (передоплата) чи наприкінці періоду - розрізняють грошові потоки:

o пренумерандо;

o постнумерандо.

9. За видами використовуваних валют розрізняють:

o грошові потоки в національній валюти

o грошові потоки в іноземній валюті.

10. За законністю здійснення виділяють:

o легальний грошовий потік, що відповідає чинним правовим нормам і податковому законодавству;

o нелегальний грошовий потік, що здійснюється з порушенням прийнятих норм з метою відхилення від оподатковування й особистої вигоди.

Розглянуті класифікації дають можливість більш цілеспрямовано здійснювати облік, аналіз і планування різних видів грошових потоків на підприємстві.

22

Аналіз дебіторської заборгованості

Процес появи нової і погашення старої дебіторської заборгованості практично безперервний. Розміри залишків дебіторській заборгованості варіюють залежно від того, як погашаються рахунки одними клієнтами і видаються нові торгові кредити іншим клієнтам. У більш довгостроковому плані середня дебіторська заборгованість може бути вищою або нижчою залежно від масштабів реалізованих товарів і послуг компанії, а також довготривалих тенденцій у платіжній дисципліні клієнтів. Певною мірою розмір дебіторської заборгованості залежить від загальних економічних умов, які не контролюються під-м. Проте існує ряд керованих чинників, від яких залежать як рівень так і якість рахунків дебіторів. Одним з таких чинників є кредитна політика.

Кредитна політика

Ціна продукції, її якість, гудвіл, реклама, гарантійне обслуговування, умови доставки і післяпродажне обслуговування є чинниками, що за великим рахунком визначають попит на продукцію під-ва. Кредитна політика – ще одна умова, від якого залежать як рівень продажів, так і пов'язані з ними прибутковість і ризики.

Кредитна політика визначається наступними параметрами:

1. Кредитними стандартами, які служать керівництвом для визначення мінімально допустимої фінансової стійкості клієнта. Клієнти, чиє фінансове становище не відповідає встановленим критеріям, дістануть відмову у видачі торгового кредиту.

2. Термінами кредиту, або кількістю днів з моменту покупки до її оплати.

3. Знижками при попередній (швидкій) оплаті рахунків або оплаті готівкою. Наприклад, під-во може реалізувати свою продукцію на умовах надання кредиту терміном 30 днів із 2% знижкою при оплаті покупки протягом 10 днів після виставляння рахунку-фактури.

4. Процедурами збору дебіторської заборгованості або заходами стосовно боржників, які прострочили оплату.Будь-який із чотирьох названих чинників може мати великий вплив на об'єми і виручку від реалізації під-ва. Як правило, продажі мають тенденцію зростання при пом'якшенні вимог до кредитоспроможності клієнта, продовженні термінів оплати, збільшенні знижок і т.д.

Прямий взаємозв'язок між кредитною політикою і рівнем продажів дозволяє багатьом розглядати кредитну політику головним чином як інструмент маркетингу.

У даному випадку перед фінансовим менеджером стоять дві головні задачі – розробити і в подальшому дотримуватися політики видачі кредитів, і вести моніторинг дебіторської заборгованості з тим, щоб вчасно коректувати кредитну політику. У зв'язку з цим особливої важливості набуває аналіз індивідуальних рахунків дебіторів і, можливо, індивідуальний підхід до клієнтів. З одного боку, якщо встановити дуже жорсткі вимоги до фінансового положення клієнта, то ймовірно компанія втратить істотні об'єми продажів клієнтам, з якими у принципі вигідно вести торгівлю. З другого боку, встановлення занадто м'яких вимог приверне багато ризикових дебіторів, що зрештою створить безнадійні борги і збільшить витрати на їх збір. Тому необхідно знайти золоту середину між двома крайностями.

За відсутності кредитно-інформаційних агентств, які збирають і надають інформацію про кредитоспроможність осіб і компаній, аналітику доведеться самостійно вивчати фінансову звітність клієнта, або звертатися за відповідною інформацією до комерційних банків, в яких раніше обслуговувався клієнт. Після того, як інформація одержана, фінансовий менеджер (аналітик) може застосувати статистичний метод аналізу, або покластися на свою професійну думку.

При виборі кредитної політики оцінюються такі якості клієнта:

Надійність. В даному випадку це власне бажання клієнта повертати борги. Звичайно, не існує ніяких способів дати кількісну оцінку надійності, проте варто ознайомитись із кредитною історією клієнта.

Кредитоспроможність. Це можливість клієнта вчасно сплатити рахунок. Можливості залежать від ліквідності клієнта, прогнозу його грошових потоків, а також від співвідношення цих параметрів і суми боргу.

Розмір активів. Розмір активів може служити показником довгострокової фінансової стійкості клієнта. Уявлення про нього можна одержати з балансового звіту.

Наявність застави. Застава, надана під забезпечення торгового кредиту, створює додатковий захист, проте, як ми переконаємося пізніше, не може бути стовідсотковою гарантією виконання зобов'язань клієнтом.

Економічні умови. Загальноекономічні умови в країні або галузі можуть відобразитися на платоспроможності клієнта. Звично несприятливі зміни економічного клімату позначаються на всіх підприємцях, проте одні з них більш схильні до впливу, ніж інші.

Правове середовище. Правове середовище – це можливість в судовому порядку ефективно стягати борги з клієнтів при їх відмові платити. Якщо судова система громіздка, дорога або корумпована, витрати на стягнення боргів можуть перевищити вигоди від збільшення об'ємів виручки.

25

Як правило, найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції займають витрати на сировину і матеріали. Система факторів, що роблять вплив на прямі матеріальні витрати, наведена на рис.

Розрахунок впливу факторів здійснють за методом ланцюгової підстановки, для чого необхідно мати такі дані:

Сума матеріальних витрат на випуск окремих виробів залежить від тих само факторів, крім структури виробництва продукції.

Витрата сировини і матеріалів на одиницю продукції залежить від їхньої якості, заміни одного виду матеріалу іншим, зміни рецептури сировини, техніки, технології й організації виробництва, кваліфікації працівників, відходів сировини і т. ін. Спочатку треба взнати зміну питомої витрати матеріалів за рахунок того чи іншого фактора, а потім отриманий результат помножити націни базового періоду і фактичний обсяг виробництва і-го виду продукції звітного періоду. У результаті цього одержимо приріст суми матеріальних витрат на виробництво виробу цього виду за рахунок відповідного фактора.

Рівень середньої ціни матеріалу залежить від ринків сировини, інфляційних факторів, внутрігрупової структури матеріальних ресурсів, рівня транспортних і заготівельних витрат, якості сировини і т. д. Щоб узнати, як за рахунок кожного з них змінилася загальна сума матеріальних витрат, треба зміну середньої ціни і-го виду чи групи матеріалів за рахунок у-го фактора помножити на фактичну кількість використаних матеріалів відповідного виду у звітному періоді.

На багатьох підприємствах можуть бути надпланові поворотні відходи сировини, які можна реалізувати або використати на інші потреби. Якщо зіставити їхню вартість за ціною можливого використання і за вартістю початкової сировини, то дізнаємось, на яку суму збільшилися матеріальні витрати, включені в собівартість продукції.

Наявність надпланових безповоротних відходів призводить до прямого подорожчання продукції і зменшення її випуску. Для визначення впливу цього фактора на суму матеріальних витрат необхідно надпланову кількість безповоротних відходів помножити на планову ціну початкового матеріалу.

Загальна сума прямої зарплати  залежить від обсягу виробництва продукції, її структури і рівня зарплати на окремі вироби. Рівень зарплати на окремі вироби, у свою чергу, визначають за трудомісткістю і рівнем оплати праці за 1 людино-годину.

Факторна модель загальної суми прямої заробітної плати виглядає так:

ЗП=сума(VВПі*ПВі* Тм і*ОП і).

Для розрахунку впливу цих факторів необхідно мати такі вихідні дані:

Сума прямої зарплати на виробництво продукції:

базова величина – Зп пл=сума(VВПплі*Тм плі*ОП плі)

базова величина, перерахована на фактичний випуск продукції при її базовій структурі - ЗП ус 1=сума (VВПплі*Тм плі*ОП плі)*К

за базовим рівнем витрат на фактичний випуск

продукції звітного періоду – ЗП ус 2=сума (VВПфі*Тм плі*ОП плі)

фактично у звітному періоді при базовому рівні оплати

праці – ЗП ус 3= сума (VВПфі*Тмфі*ОПфі)

фактично у звітному періоді – ЗПф=сума (VВПфі*Тмфі*ОПфі)

24

Аналіз собівартості продукції звичайно починають із вивчення динаміки загальної суми операційних витрат у цілому і за основними елементами.

Загальна сума витрат Взаг може змінитися через:

- обсяг випуску прод-ції у цілому по під-ву; - структуру прод-ції;

- рівень змінних витрат на одиницю прод-ції,

- суму постійних витрат на весь випуск прод-ції.

Аналіз собівартості окремих видів продукції

Для глибшого вивчення причин зміни собівартості аналізують звітні калькуляції окремих виробів, порівнюють фактичний рівень витрат на одиницю прод-ції з плановим і даними мин. років і т.п.

Вплив факторів першого порядку на зміну р-ня собівартості одиниці прод-ції визначають за доп. факторної моделі:

Сі = П_і / ВПі + З_і

де Сі – собівартість одиниці і-го виду прод-ції; Пі – сума пост. витрат, віднесена на і-й вид прод-ції, Зі – сума змінних витрат на одиницю і-го виду прод-ції.

Аналіз прямих витрат на сировину, матеріали та заробітну плату.

Як правило, найбільшу частку у собівартості пром. продукції становлять витрати на сировину і матеріали. Загальна сума витрат за цією статтею залежить від обсягу вир-ва прод-ції (ВП), її структури (ВПі) і зміни питомих матеріальних витрат на окремі вироби (ПМВі). Треті, у свою чергу, залежать від кількості (маси) витрачуваних матеріалів на одиницю прод-ції (Мі_од) і їхньої вартості (Ці).

Взаємозв’язок цих факторів із загальною сумою прямих мат. витрат можна подати таким чином:

МВзаг = ∑(ВПзаг х ПВі х Міод х Ці).

Розрахунок їхнього впливу здійснюють методом ланцюгової підстановки.

Пряма зарплата становить значну частку у собівартості продукції і справляє великий вплив на формування її рівня. Тому аналіз динаміки зарплати на гривню виробленої прод-ції, її частки у собівартості прод-ції, вивчення факторів, що визначають її величину і пошук резервів економії засобів за цією статтею витрат мають велике значення.

Загальна сума прямої зарплати залежить від обсягу вир-ва продукції, її структури і рівня зарплати на окремі вироби. Рівень зарплати на окремі вироби, у свою чергу, визначають за трудомісткістю і рівнем оплати праці на 1 людино-годину.

Факторна модель загальної суми прямої зарплати виглядає так:

ЗПзаг = ∑(ВП_заг х ПВ_і х Тм_і х ОП_і),

де ВП_заг – обсяг вир-ва продукції;

ПВ_і – структура прод-ції;

Тм_і – трудомісткість окремих виробів;

ОП_і – рівень оплати праці за 1 людино-годину.

26

Основними завданнями АФС є

1. Оцінка забезпеченості фінансовими ресурсами та їх використання.

2. Оцінка кредитоспроможності, рівень наявності залучених кредитних ресурсів.

3. Оцінка робочого капіталу (поточні активи та короткострокові зобов'язання), їх стану та аналізу руху.

4. Оцінка платоспроможності та ліквідності.

5. Вивчення динаміки показників ФС, тенденцій зміни ФС.

6. Виявлення факторів впливу на ФС.

Джерелами інформації для ан. фін. стану є:

Баланс (форма № 1). Інші форми фінансової звітності (форми № 2 – 5).

Планова та інша внутрішня інформація (бізнес-план, дані бухгалтерського та упралінського обліку).

Необлікова інформація (матеріали маркетингових досліджень, законодавчі та нормативні акти).

Методи АФС

Трендовий (горизонтальний) - вивчення динаміки показників у часі.

Структурний (вертикальний) – вивчення ваги окремих показників у загальній величині.

Аналіз фінансових коефіцієнтів. Базується на розрахунку співвідношення статей або інших абсолютних показників між собою.

Факторний аналіз – аналіз впливу окремих факторів на зміну фінансового показника, що аналізується, за допомогою детермінованих або стохастичних прийомів дослідження.

Горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з минулим періодом. На основі результатів горизонтального аналізу визначають темпи зміни майна підприємства, в тому числі по видах (основного капіталу, запасів і затрат, грошових коштів, розрахунків і інших активів), а також за видами джерел коштів - власних і прирівняних до них, позикових (довгострокових і короткострокових позик), кредиторської заборгованості.

Вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури підсумкових фінансових показників з визначенням впливу кожної позиції звітності на результат в цілому. Вертикальний аналіз дає змогу оцінити якість балансу з погляду його структурної динаміки. Зіставляючи структурні зміни в активі і пасиві балансу, можна судити про зміни в джерелах притоку нових коштів і напрямках їх вкладень.

Трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів та індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренду формуються можливі значення показників у майбутньому, а відповідно, ведеться перспективний , прогнозний аналіз.

Порівняльний (просторовий) аналіз - включає як внутрішньо-господарський аналіз зведених показників звітності по окремих показниках підприємства, дочірніх підприємств, підрозділів, цехів, так і міжгосподарський аналіз показників даного підприємства з показниками конкурентів, зі середньогалузевими і середніми загальноекономічними даними.

Факторний аналіз - це аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих чи стохастичних прийомів дослідження. Причому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз),тобто роздрібнення результативного показника на складові частини, так і оберненим (синтез), коли його окремі елементи об’єднують у загальний результативний показник.

27

Фінансовий стан - важлива характеристика економічної діяльності підприємства. Він визначає його платоспроможність, конкурентноздатність, виявляє потенціал підприємства в діловому партнерстві, оцінює гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів з фінансових та інших відносин. Фінансовий стан підприємства (ФСП)- це складна економічна категорія, що відображає на певний момент стан капіталу в процесі його кругообороту і здатність суб'єкта господарювання до саморозвитку. Фінансовий стан може бути стійким, нестійким (передкризовим) і кризовим. Спроможність підприємства вчасно здійснювати платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі, переносити непередбачені потрясіння і підтримувати свою платоспроможність у несприятливих обставинах свідчить про його стійкий фінансовий стан, і навпаки. Фінансовий стан визначається здатністю підприємства формувати і залучати кошти, повертати борги і покривати збитки.

Предметом АФС є його фінансові ресурси, їх формування та використання.

Метою АФС є підтвердження відповідного рівня фінансового стану підприємства, визначення факторів, які впливають на цей стан, здійснення прогнозування динаміки стану.

Обєктом АФС є визначені шляхом розрахунку показники наявності сласних засобів, майнового стану, ліквідності і платоспроможності, ділової активності та ін. показники.

АФС є важливим елементом аудиту.

Основними завданнями АФС є

Оцінка забезпеченості фінансовими ресурсами та їх використання.

Оцінка кредитоспроможності, рівень наявності залучених кредитних ресурсів.

Оцінка робочого капіталу (поточні активи та короткострокові зобов'язання), їх стану та аналізу руху.

Оцінка платоспроможності та ліквідності.

Вивчення динаміки показників ФС,тенденцій зміни Фс.

Виявлення факторів впливу на ФС.

Джерелами інформації для ан. фін. стану є:

Баланс (форма № 1). Інші форми фінансової звітності(форми № 2 – 5).

Планова та інша внутрішня інформація (бізнес-план, дані бухгалтерського та упралінського обліку).

Необлікова інформація (матеріали маркетингових досліджень, законодавчі та нормативні акти).

28

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану є бухгалтерський баланс підприємства.

Горизонтальний аналіз балансу полягає в порівнянні кожної статті балансу і розрахунку змін абсолютних і відносних величин, а також якісній характеристиці виявлених відхилень.

Вертикальний аналіз балансу передбачає розрахунок відносних показників. Завдання вертикального аналізу — розрахунок питомої ваги окремих статей у загальній сумі валюти балансу й оцінка змін питомої ваги. За допомогою вертикального аналізу можна здійснювати міжгосподарські порівняння. Крім того, відносні показники пом’якшують негативний вплив інфляційних процесів.

Горизонтальний (динамічний) аналіз цих показників дає можливість установити абсолютні відхилення й темпи зростання за кожною статтею балансу, а вертикальний (структурний) аналіз балансу — зробити висновки про співвідношення власного й позичкового капіталу, що свідчить про рівень автономності підприємства за умов ринкових відносин, про його фінансову стабільність. Горизонтальний та вертикальний аналіз може проводитися за кілька звітних періодів.

29

Аналіз ліквідності та платоспроможності

Ліквідність - це спроможність перетворювати свої активи на гроші для виплати усіх необхідних платежів. Можливість закрити свої позиції.

Найліквіднішою є готівка, далі – короткострокові цінні папери та дебіторська заборгованість, найменш ліквідні - запаси.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні коштів з активу, згрупованих за рівнем їхньої ліквідності, із зобов’язаннями за пасивом, об’єднаними за строками їх погашення і в послідовності зростання цих строків

Залежно від рівня ліквідності, активи поділяються на такі групи:

Найлікідніші активи (А1) – гроші, короткострокові фінансові вкладення

Активи, що швидко реалізуються (А2) – готова продукція, товари, дебіторська заборгованість

Активи, що реалізуються повільно (А3) – запаси та ін. оборотні активи

Активи, що важко реалізуються (А4) – необоротні активи.

Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов’язань групуються:

Негайні пасиви (П1) – кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, розрахунки за дивідендами, своєчасно не погашені кредити (за даними додатку до балансу).

Короткострокові пасиви (П2) – короткострокові кредити банків, інші поточні зобов'язання Довгострокові пасиви (П3) – довгострокові зобов'язання – 3-й розділ пасиву;

• Постійні пасиви (П4) – статті першого розділу пасиву балансу «Власний капітал»

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву балансу Баланс буде ліквідним, якщо задовольнятиме таким умовам:

А1 ≥ П1; А2 ≥ П2; А3 ≥ П3; А4 ˂ П4.

Аналіз ліквідності проводиться за допомогою таких фінансових показників

1. Коефіцієнт загальної ліквідності (К покриття)

При К _{заг.лікв} менше 2, вважається, що платоспроможність підприємства невисока і існує певний фінансовий ризик.

При К _{заг.лікв} більше 3 – може виникнути сумнів у ефективності використання оборотних активів.

Співвідношення 2:1 вважається оптимальним.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності

Де ГК – грошові кошти; ДЗ – дебіторська заборгованість.

Середнє значення цього показника повинно бути в межах 0,5…0,6.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності

Значення цього коефіцієнта є достатнім, якщо він перевищує 0,2 – 0,25.

Якщо К _абс.л. менше 0,2, а коефіцієнт покриття менший 0,5, стан підприємства є загрозливим, і ймовірність банкрутства висока.

4. Чистий оборотний капітал

Чистий оборотний капітал = оборотні активи – поточні зобов'язання

Позитивним вважається значення цього показника більше від 0

Показники платоспроможності 1. Коефіцієнт фінансової стійкості (або автономії, або платоспроможності)

Де К_вл – власний капітал

А – вартість активів підприємства

Цей показник вважається достатнім, якщо його значення дорівнює чи перевищує 0,5. Чим вищим є значення цього показника, тим кращим вважається фінансовий стан підприємства.