110.Форми вираження правового нігілізму.

Правовий нігілізм українського суспільства радянського періоду виник не на голому місці: він мав глибокі історичні корені. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, попрання національної самобутності народу – все це, говорячи словами О. Герцена, «вбило всяку повагу до законності» у Російській імперії, до складу якої протягом декількох століть входила значна частина України.

Правовий нігілізм в Україні під час її входження в СРСР – результат певної деформації правової свідомості і правового регулювання того часу.

У СРСР правовий нігілізм проявлявся у двох формах:

1. теоретичній (ідеологічній), коли в унісон з марксистсько-ленінською теорією на державному рівні обґрунтовувалися ідеї:

про відмирання держави і права при соціалізмі – і тим самим істотно принижувалася роль права;

про перевагу всесвітньої пролетарської революції над правами людини;

про перевагу постанов комуністичної партії над законами, вторинність права, його відображеної реальності, яка обслуговує первинні реальності – економіку і політику, та ін.;

2. практичній, коли відповідно до офіційної ідеології:

була накопичена величезна кількість нормативних актів, які або морально застаріли, або містили декларації та заклики, або не мали ясності і чіткості формулювань і суперечили один одному. Поширена порочна практика, відповідно до якої закон не діяв доти, доки він не обростав інструкціями або відомчими наказами, призвела до правової деградації суспільства, породила недовіру в закон, зневагу до нього;

встановлені державою правові норми не додержувалися державними органами, відомчими і посадовими особами, які прикривали порушення законності виправдувальними поясненнями типу «в інтересах народу», «для виконання плану» та ін., що спричинило відомчий правовий нігілізм, а часто і правовий цинізм з боку вищих посадових осіб держави;

правозастосовні та правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності над правом і законом.

Явища правового нігілізму (невизнання законів, негативне ставлення до права) – найбільш поширена і укорінена форма деформації правосвідомості населення в державах з авторитарним і тоталітарним режимами.

На цей час причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:

невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість;

низьку правову культуру;

слабість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін.

111.Концепція широкого праворозуміння

Широкий підхід до права є досить поширеним у юридичній науці. Його характерною рисою є те, що всі теорії, концепції і т. д., обґрунтовуючи широке праворозуміння, прагнуть перебороти негативні особливості вузького розуміння права. Однак домогтися цього їм вдається по-різному: комусь у більшій, комусь у меншій мірі. При цьому слід зазначити, що, переборюючи недоліки вузького розуміння права школи, що базуються на широкому праворозумінні, володіють у свою чергу досить серйозними недоліками.

Основні недоліки широкого праворозуміння пов’язані з тим, що в межах теорій, що його формують, дуже часто нівелюють нормативну сторону права (іноді повністю її заперечуючи), а також відсувають державу в правових процесах на другий план (а то й на третій, четвертий і т. д.). А ті школи широкого праворозуміння, які намагаються зберегти такі найважливіші характеристики права, як державно-вольовий характер і нормативність, є внутрішньо еклектичними, суперечливими й складними для розгортання цільної юридичної теорії.

У той же час широке праворозуміння обґрунтовує дуже важливі для суспільства й окремої особистості положення у правовій сфері, і насамперед:

• право по своїй суті й змісту повинно відповідати уявленням суспільства й окремої особистості про належне, тобто бути справедливим;

• право повинно не гальмувати розвиток суспільних відносин, а сприяти їхньому розвитку;

• держава і його окремі представники не можуть порушувати ті норми, принципи, ідеали і т. д. у сфері правової дійсності, які суспільство сприймає як необхідні;

• право – це живий суспільний організм, що розвивається та відіграє самостійну роль у системі суспільних відносин;

• право має не тільки зовнішні механізми своєї реалізації, але воно багато в чому реалізується за допомогою залучення в процеси право реалізації психології відповідних соціальних суб’єктів (як індивідуальних, так і колективних);

• право реалізується не лише у контексті функціонування відповідного державного механізму, а й припускає втягнення в правові процеси недержавних інститутів, таких, як: ідеологія, мораль, культура і т. д. Особливістю сучасного етапу розвитку вітчизняної юридичної науки є тенденція в обґрунтуванні інтегративних або природно-правових підходів до розуміння права. Однак при цьому, крім проблематики праворозуміння, ця тенденція не знаходить адекватного відображення у теоретичних побудовах (у тому числі, трактуванні джерел, форм, механізмів і т. д. права). Вітчизняна загально-юридична теорія загалом продовжує розвиватись у рамках вузького праворозуміння (більш точно в даному випадку вести мову про нормативне праворозуміння).

Представляється, що сучасна еклектичність юридичної теорії не тільки не сприяє розвитку юридичних наук, а й є реальною перешкодою на шляху становлення адекватної сучасним умовам юридичної практики.

1. Поняття і предмет теорії держави і права. Загальна характеристика теорії держави і права як науки.

2. Система юридичних наук та місце в ній теорії держави та права.

3. Функції теорії держави і права як науки.

4. Методологія загальної теорії держави та права.

5. Форми і методи здійснення влади в первісному суспільстві.

6. Держава: поняття, сутність, ознаки.

7. Особливості виникнення держав у різних народів світу. Східний та західний шляхи виникнення держави.

8. Диспозиція як структурний елемент норми права: поняття, види.

9. Формаційний та цивілізаційний підходи до типології держав.

10. Поняття та ознаки державної влади. Форми і методи її здійснення.

11. Поняття та види суверенітету держави. Його співвідношення із суверенітетом народу і суверенітетом нації.

12. Поняття та структура суспільства. Держава як форма організації і існування суспільства.

13. Поняття, ознаки та елементи правового статусу особи. Співвідношення особи і держави.

14. Соціальна держава: поняття, ознаки та функції.

15. Правова держава: поняття, ознаки, принципи.

16. Основні напрямки формування правової держави в Україні.

17. Поняття, зміст, структура та принципи громадянського суспільства.

18. Політична система суспільства та її елементи.

19. Місце та роль держави в політичній системі суспільства.

20. Демократія: сучасні форми та інститути.

21. Права людини і громадянина: поняття, концепції. Соціально-правовий механізм забезпечення прав людини в Україні.

22. Співвідношення політичної та державної влади.

23. Поняття та види функцій держави.

24. Форми та методи здійснення функцій держави.

25. Характеристика держави за формою державного правління.

26. Характеристика різновидів форми державного устрою.

27. Державний (політичний) режим: поняття та види.

28. Особливості елементів форми Української держави.

29. Механізм держави та характеристика його елементів.

30. Поняття і принципи організації та функціонування державного апарату. Теорія розподілу влад.

31. Органи держави: поняття, ознаки і види.

32. Основні напрямки реформування державного апарату України.

33. Теорія еліт та елітарної демократії.

34. Загальна характеристика системи органів місцевого самоврядування в Україні.

35. Психологічна теорія права Л. Петражицького.

36. Система процесуального права.

37. Теорія нормативізму Г. Кельзена.

38. Поняття та ознаки права. Сутність та соціальне призначення права.

39. Функції та принципи права.

40. Приватне та публічне право.

41. Соціальні норми: поняття, ознаки, види.

42. Поняття та ознаки норми права. Співвідношення норм права і норм моралі.

43. Структура правової норми та характеристика її елементів.

44. Види гіпотез, диспозицій та санкцій.

45. Класифікація правових норм.

46. Способи викладення норм права в статтях нормативно-правових актів.

47. Поняття та елементи правової системи суспільства.

48. Поняття та структура системи права.

49. Поняття та структура системи законодавства. Її співвідношення із системою права.

50. Поняття, принципи та функції правотворчості.

51. Правотворчість: поняття та види.

52. Поняття та види форм (джерел ) права.

53. Поняття та види юридичної техніки. Правотворча і правозастосовча техніка.

54. Поняття та стадії законотворчості.

55. Поняття та види нормативно-правового акту.

56. Поняття та ознаки закону. Види законів.

57. Підзаконні нормативно-правові акти.

58. Дія нормативно-правових актів в часі, в просторі та за колом осіб.

59. Поняття і види систематизації нормативно-правових актів.

60. Співвідношення нормативно-правових актів з актами тлумачення та актами застосування норм права.

61. Поняття та форми реалізації норм права.

62. Правозастосування, як особлива форма реалізації норм права.

63. Принципи та стадії процесу застосування норм права.

64. Акти застосування норм права: поняття, ознаки і види.

65. Поняття та способи тлумачення норм права.

66. Види тлумачення норм права.

67. Акти тлумачення норм права та їх види.

68. Поняття та ознаки правовідносин.

69. Юридичний зміст правовідносин.

70. Види правовідносин і критерії їх класифікації.

71. Поняття та класифікація юридичних фактів.

72. Правові презумпції, аксіоми та фікції.

73. Суб'єктивне та об'єктивне право.

74. Поняття, ознаки та види правової поведінки.

75. Поняття, ознаки та види правомірної поведінки.

76. Поняття та ознаки правопорушення.

77. Характеристика складових елементів правопорушення.

78. Правопорушення: поняття та види.

79. Поняття та ознаки юридичної відповідальності.

80. Принципи і функції юридичної відповідальності.

81. Підстави притягнення до юридичної відповідальності.

82. Характеристика видів юридичної відповідальності.

83. Підстави звільнення від юридичної відповідальності та обставини, що її виключають.

84. Поняття, функції та принципи правопорядку.

85. Поняття та принципи законності.

86. Гарантії законності: поняття та види.

87. Співвідношення законності і правопорядку.

88. Державна дисципліна та шляхи її зміцнення.

89. Поняття правосвідомості та характеристика її структурних елементів.

90. Види та функції правосвідомості.

91. Правова культура: поняття та види.

92. Правове виховання: поняття, система, форми та методи.

93. Поняття та ознаки правового регулювання. Сфера правового регулювання.

94. Способи, типи і види правового регулювання.

95. Поняття механізму правового регулювання та його структура.

96. Стадії механізму правового регулювання.

97. Поняття і способи подолання та усунення колізій в праві.

98.Поняття, структура та класифікації правових сімей.

99.Загальна характеристика сім’ї мусульманського права.

100.Загальна характеристика романо-германської правової сім’ї.

101.Загальна характеристика англо-американської правової сім’ї.

102.Поняття, ознаки та види юридичного процесу.

103.Поняття та специфічні особливості держави і права перехідного типу.

104.Позитивістський тип праворозуміння.

105.Природно-правовий (юснатуралістичний) тип праворозуміння.

106.Соціологічний напрямок в праворозумінні. Концепція «живого права» Ерліха. Школа реалістів.

107.Поняття, види та причини виникнення прогалин в праві.

108.Основні шляхи усунення та подолання прогалин в праві. Реалізація права при прогалинах в законодавстві.

109.Поняття, сутність та джерела правового нігілізму.

110.Форми вираження правового нігілізму.

111.Концепція широкого праворозуміння.

1