109.Поняття, сутність та джерела правового нігілізму.

Правовий нігілізм є сформоване у громадському чи індивідуальній свідомості стійко зневажливе чи інше негативне ставлення до права, наявність у посадових осіб та громадян установки на досягнення соціально значущих результатів неправовими засобами або гранично мінімальну їх використання в практичній діяльності і характеризується відсутністю солідарності з правовими приписами або виконанням (дотриманням) їх виключно під загрозою примусу або внаслідок корисливих спонукань.

Іншими словами, правовий нігілізм – різновид соціального нігілізму як родового поняття. Сутність його – загалом негативно-негативному, неповажне ставлення до права, законів, нормативного порядку, а з точки зору коренів, причин – в юридичному невігластві, відсталості, правової невихованості основної маси населення.

Одним з ключових моментів тут виступає гордовито-зневажливе, зверхнє, поблажливо-скептичне сприйняття права, оцінка його не як базової, фундаментальної ідеї, а як другорядного явища в загальній шкалі людських цінностей, що, у свою чергу, характеризує міру цивілізованості суспільства, стан його духу, умонастроїв, соціальних почуттів, звичок.

Стійке упередження, невіра у високе призначення, універсальність, можливість і навіть необхідність права – такий морально-психологічний генезис даного феномена. Також ставлення до права може бути просто байдужим, відстороненим, що теж свідчить про нерозвиненому правовій свідомості людей. Дається взнаки відсутність належного правового досвіду, навичок, грамотності.

Але в той же час, слід відрізняти правовий нігілізм, від подібних до нього понять – критикою права та юридичним фетишизмом (ідеалізмом). Правовий нігілізм є заперечення прогресивних ідей, норм, правових ідеалів та цінностей; критика ж спрямована на заперечення хибних норм, ідей, консервативних правових звичок, установок, недосконалих юридичних інститутів. Різниця вбачається і в їх результати (наслідки). Якщо правовий нігілізм підриває правові підвалини суспільства, є гальмом прогресивного правового розвитку, то консервативна критика є умова вдосконалення правової системи, фактор соціально-правового прогресу.

Протилежний за своєю формою, але в принципі дуже подібний з правовим нігілізмом за результатами своєї дії – юридичний фетишизм, що представляє собою перебільшення реальної ролі юридичних засобів у здійсненні соціально-економічних, політичних та інших завдань без урахування їх реальних можливостей. Юридичний фетишизм є дуже поширеним у нашому суспільстві. Досить згадати як часто, навіть з трибуни найвищого органу державної влади країни, звучать наполегливі вимоги прийняти в самому терміновому порядку з того чи іншого приводу законодавчий акт, вважаючи, що саме таким чином можна і потрібно вирішувати будь-яку гостросоціальну проблему – наситити ринок товарами, подолати організовану злочинність, значно підвищити культуру в суспільстві і т. д. 1

Реалізація такого підходу на практиці призводить до надмірного захоплення нормативно-правовими засобами, прийняттю актів, які не викликалися суспільними потребами. У кінцевому рахунку, такий акт втрачає своє значення, залишаючи у адресатів неприємний осад. Отже, юридичний фетишизм веде до правового нігілізму, стимулює його поширення.

Нігілізм взагалі (у перекладі з лат. – «Заперечення») висловлює негативне ставлення суб’єкта (групи, класу) до певних цінностей, норм, поглядів, ідеалів, окремим, а часом і всім сторонам людського буття. Це – одна з форм світовідчуття і соціальної поведінки. Нігілізм як течія суспільної думки зародився давно, але найбільшого поширення набув в минулому столітті, головним чином у Західній Європі і в Росії.

Він був пов’язаний з такими філософами ліворадикального напрямку, як Якобі, Прудон, Ніцше, Штірнера, Хайдеггер, Бакунін, Кропоткін і ін.. Нігілізм багатоликий, він може бути моральним, правовим, політичним, ідеологічним, релігійним і т.д., в залежності від того, які цінності заперечуються, про яку сферу знань і соціальної практики йде мова – культурі, науці, мистецтві, етики, політиці, економіці. Між ними багато відтінків, нюансів, взаємопереходів. Кожна з різновидів цієї течії має свою історію.

Розгорнута характеристика соціального нігілізму, який поширився на початку XX століття в певних прошарках російського суспільства, була дана в знаменитому збірнику «Вехи», що вийшов в 1909 р., і отримав згодом широкий громадський резонанс. Один з його авторів, а саме С.Л. Франк, з особливим пафосом підкреслював, що якби можна було одним словом визначити умонастрій нашої інтелігенції, то потрібно назвати його моралізмом. «Російський інтелігент не знає ніяких абсолютних цінностей, ніяких критеріїв, жодної орієнтування в житті, окрім морального розмежування людей, вчинків, станів на хороші і погані, добрі і злі. Моралізм цей є лише віддзеркалення її нігілізму … Під нігілізмом я розумію заперечення або невизнання абсолютних (об’єктивних) цінностей ».

Коли нігілізм стає природним (об’єктивним) запереченням старого, консервативного, реакційного, він перестає бути нігілізмом. Наприклад, заперечення багатьох похмурих і навіть трагічних сторінок з нашого минулого, перш за все в державній і політико-правовій сфері життя суспільства, справедливо і виправдано, тому що являє собою неминучий процес оновлення.

Проте в цілому нігілізм, у традиційному його розумінні, сприймається в більшості випадків як явище деструктивне, соціально шкідливе, особливо в наш час. Нерідко нігілізм приймає руйнівні форми. У крайніх своїх проявах він змикається з різними анархічними, ліво і праворадикальними устремліннями, максималізмом, більшовизмом і необільшовизму, політичним екстремізмом. Нігілізм – стереотип мислення будь-якого радикалістів, навіть якщо він цього не усвідомлює.

Характерною ознакою нігілізму є не об’єкт заперечення, який може бути лише визначником його конкретного виду, а ступінь, тобто інтенсивність, категоричність і безкомпромісність, цього заперечення – з переважанням суб’єктивного, частіше всього індивідуального початку. При цьому, як правило, обираються найгірші способи дії, які межують з антигромадською поведінкою, порушенням моральних і правових норм. Плюс «відсутність будь-якої позитивної програми або, принаймні, її абстрактність, хиткість, аморфність».

Соціальний нігілізм особливо поширився у нас в період «перебудови» і гласності. Він виник на хвилі охопила всю країну загального негативізму, коли багато переоцінювалося, переосмислювалося, засуджувалося і відкидалося. З одного боку, було видно очисна функція нігілізму, а з іншого – його побічні наслідки, витрати, бо суцільний потік негативу змітав на своєму шляху і позитивні початку.

Сьогодні соціальний нігілізм виражається в самих різних іпостасях: неприйняття певними верствами суспільства курсу реформ, нового укладу життя, невдоволення змінами; незгоду з тими чи іншими політичними рішеннями та акціями, неприязнь чи навіть ворожнеча по відношенню до державних інститутів і структур влади, їх лідерів; заперечення не властивих російському менталітету західних зразків поведінки, моральних орієнтирів; «лівий» і «правий» екстремізм, націоналізм.

До основних причин поширеності правового нігілізму відносять:

1) історичних корінь, що є природним наслідком самодержавства, багатовікового кріпосництва, що позбавляло масу людей прав і воль, репресивного законодавства, недосконалості правосуддя;

2) теорію й практику розуміння диктатури пролетаріату як влади, не зв’язаної й не обмеженої законами;

3) правову систему, у якій панували адміністративно-командні методи, секретні й напівсекретні підзаконні правовий-правові-нормативно-правові акти, а конституції й нечисленні демократичні закони в значній мірі тільки декларували права й свободи особи, мали місце низька роль суду й низький престиж правий;