1. За формами реалізації норм права:

- дотримання; - виконання; - використання; - застосування.

2. З точки зору фактичного змісту правовідносин:

- діяння, що спрямовані на використання суб'єктивних прав; - діяння, що спрямовані на виконання юридичних обов'язків.

3. За зовнішньою формою вираження: - дії; - бездіяльність.

4. За способом формування в текстах правових документів: - прямо й однозначно сформульована; - опосередковано передбачена.

5. За характеристиками суб'єктів: - індивідуальна; - колективна; - посадова; - професійна та ін.

76

Правопорушення - це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, що зумовлює юридично визначені негативні наслідки для правопорушника.

Ознаки правопорушень:

1) за своїм соціальним значенням протиправна поведінка (правопорушення) соціально шкідлива, тобто спричиняє чи може спричинити шкоду нормальним суспільним відносинам, правам, свободам, законним інтересам суб'єктів. Ця шкода може бути різною залежно від наслідків протиправного діяння, його соціальної оцінки (матеріальною і моральною, значною і незначною);

2) за психологічними ознаками правопорушення як вчинок завжди має свідомо-вольовий характер, тобто здійснюється під контролем волі і свідомості суб'єкта. Правопорушенням є лише те діяння, яке вчиняється як результат прояву усвідомленої волі особи і вчинене з її вини (душевнохворий не усвідомлює наслідків);

3) юридична ознака правопорушення полягає в його протиправності. Поведінка суперечить приписам правових норм. Держава в законі фіксує ознаки правопорушення. Критерієм правомірності дій має бути право як втілення справедливості, тому саме з позицій гарантованих конституцією прав і свобод людини повинні розцінюватися державою ознаки протиправності діянь. В умовах недемократичного режиму державна влада може свавільно, самостійно і за своїми уподобаннями, ігноруючи правовий критерій, визначати формально-юридичні критерії протиправності і міру відповідальності за правопорушення;

4) з погляду юридичних наслідків правопорушення як юридичний факт породжує охоронні правовідносини, в межах яких реалізуються заходи відповідальності за вчинене правопорушення. Для суб'єкта правопорушення юридичні наслідки завжди будуть негативними (втрата благ);

5) зовнішня (об'єктивна) характеристика правопорушення полягає в тому, що воно завжди є діянням суб 'єкта (дія чи бездіяльність), яке з юридичного погляду виражається: 1) у невиконанні суб'єктом своїх обов'язків, що випливають з договору чи закону; 2) у недотриманні заборон, установлених правовими нормами; 3) у зловживанні суб'єкта своїми правами, створенні будь-яких перепон для використання своїх прав іншими суб'єктами (наприклад, правомочностей власника стосовно володіння, користування, розпорядження своїм майном) тощо. Різноманітні наміри, думки з приводу вчинення правопорушень не є правопорушеннями і вважаються юридично нейтральними, поки вони не проявилися як конкретні протиправні вчинки (діяння) суб'єктів;

6) контролюючі можливості держави полягають у тому, що вона може притягнути до юридичної відповідальності за правопорушення з метою поновлення порушених прав суб'єктів з наступним покаранням правопорушника. Слід враховувати, що правопорушення можливе лише тоді, коли воно вчинене деліктоздатним суб'єктом, тобто суб'єктом, здатним згідно із законом самостійно нести юридичну відповідальність за власні винні протиправні діяння.

Таким чином, протиправна поведінка може бути визнана правопорушенням, якщо вона є: діянням (дія чи бездіяльність); протиправною; винною; соціально шкідливою (небезпечною); караною.

77

Склад правопорушення - це сукупність передбачених у законі ознак, за наявності яких діяння визнається правопорушенням. Склад правопорушення - це його модель, закріплена законодавчо стосовно кожного виду правопорушень.

Елементи складу правопорушення:

Об'єкт правопорушення - це ті суспільні відносини та цінності, які охороняються правом і на які дане правопорушення посягає. Це обов'язково суспільні відносини, які охороняються правом, а не конкретні речі. Наприклад: крадіжка особистого майна громадянина - автомобіля. Об'єктом цього правопорушення є відносини, пов'язані зі здійсненням права на власність громадянина на автомобіль, а сам автомобіль розглядається як предмет правопорушення. Безпосередніми об'єктами є честь, гідність, здоров'я людини та ін.

Суб'єкт правопорушення - це особа, яка вчинила правопорушення.

Необхідною умовою визнання особи суб'єктом правопорушення є наявність у неї деліктоздатності, тобто закріпленої у законі здатності нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення. Так, повністю неделіктоздатними є душевнохворі особи, частково - неповнолітні та ін. Рівень деліктоздатності залежить від віку особи, стану її фізичного та психічного здоров'я, посади та інших обставин. Наприклад, суб'єктом злочину згідно зі ст. 22 КК визнається фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до кримінального законодавства може наставати кримінальна відповідальність.

Суб'єктами ряду видів правопорушень можуть бути не лише фізичні особи (люди), а й державні та громадські органи, організації, але вони не можуть бути суб'єктами злочинів. Деліктоздатність юридичних осіб виникає з моменту їх створення (офіційної реєстрації).

Об'єктивна сторона правопорушення - це зовнішнє вираження протиправного діяння, те, як воно виявилося у реальній дійсності. Об'єктивно правопорушення може здійснюватися як в активній поведінці суб'єкта (вчинення заборонених правом дій), так і в пасивній поведінці суб'єкта (невиконання правових обов'язків).

Елементи об'єктивної сторони правопорушення: місце, час, спосіб вчинення, оточення, а також причинний зв'язок між вчиненим діянням і шкідливими наслідками - результатом цього діяння (їх настання або загроза настання).

Суб'єктивна сторона правопорушення - це внутрішнє, психологічне ставлення суб'єкта до вчиненого протиправного діяння та його наслідків. Правопорушенням визнається лише діяння особи, яка здатна усвідомлювати значення свого вчинку і керувати ним, тому відсутність такої властивості робить її неделіктоздатною. Здатність особи усвідомлювати значення свого вчинку (інтелектуальний аспект) і керувати ним (вольовий аспект) - необхідна умова оцінки вини, яка залежно від конкретного поєднання цих характеристик може бути у двох формах: умислу й необережності.

78

Правопорушення - це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, що зумовлює юридично визначені негативні наслідки для правопорушника.

Види правопорушень

Злочини (суспільно небезпечні, кримінально карані діяння). Юридичним вираженням особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх вчинення кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів. Злочинами визнаються лише ті діяння, що порушують заборони, встановлені Кримінальним кодексом.

Провини (проступки, вчинки) - правопорушення не настільки небезпечні, відповідальність за які передбачена іншими галузями законодавства.

Адміністративні провини - правопорушення, які посягають на суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням державного управління; на громадський або державний порядок; регулюються нормами адміністративного, фінансового, аграрного та інших галузей права.

Дисциплінарні провини - у сфері трудових, службових відносин, шкодять порядку діяльності трудових колективів, порушують трудову дисципліну та ін.

Цивільно-правові провини - здійснюються у сфері майнових і певних немайнових відносин (наприклад майнові збитки потерпілої сторони). На відміну від злочинів - не мають вичерпного переліку у законодавстві, а їх юридичні наслідки охоплюють значною мірою правовідновлюючі заходи.

Основні причини правопорушень у сучасному суспільстві:

1) чинники суб'єктивного характеру - низький рівень правосвідомості і правової культури, правовий нігілізм, деформації у ціннісних орієнтаціях людей;

2) конкретні протиріччя, які існують у суспільстві;

3) недоліки у правовому регулюванні, неефективна діяльність правоохоронних органів тощо.

79

Юридична відповідальність- це закріплений у законодавстві і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали, перенести несприятливі наслідки.

ОЗНАКИ: 1) настає лише за вчинене правопорушення (дія чи бездіяль­ність) у разі встановлення складу правопорушення. Не може бу­ти підставою юридичної відповідальності думки, наміри, пере­конання, почуття, погляди, соціальні або особисті властивості особи, а також діяння хоча зовні і схожі з правопорушенням, але які не є такими в силу своєї суспільної значимості (наприклад, необхідна оборона, крайня необхідність, професійний ризик);

2) спирається на державний примус, який є специфічним впли­вом компетентних державних органів та уповноважених осіб на поведінку людей у визначених законом формах. При цьому не­обхідно відзначити, що державний примус є більш широким по­няттям, ніж юридична відповідальність, оскільки він може здій­снюватися різними способами, які не пов'язані з відповідаль­ністю (наприклад, митний огляд багажу, стягнення аліментів);

3) виражається у настанні негативних юридичних наслідків для правопорушника, що мають особистий, майновий або організа­ційний характер, тобто виникає додатковий обов'язок зазнати певних втрат відповідно до санкції правової норми та рішення правозастосовного органу держави;

4) здійснюється компетентним державним органом відповідно до закону, тобто встановлюються санкцією правової норми вид і міра юридичної відповідальності, які можуть бути застосовані до правопорушника;

5) здійснюється у ході правозастосовної діяльності з обов'яз­ковим дотриманням певного процедурнопроцесуального порядку і форм, встановлених законом. Поза встановленої про­цесуальної форми юридична відповідальність неможлива;

6) пов'язана з осудом суспільством і державою поведінки право­порушника, тобто відносно особи, що вчинила правопорушення, компетентний державний орган приймає відповідний правозастосовний акт. Одночасно особа, порушуючи норму права, порушує і відповідну норму моралі. Тому поряд із юридичною відповідаль­ністю перед державою вона несе і етичну відповідальність перед суспільством, яка виражається у суспільному осуді.

80

Функції юридичної відповідальності — превентивна і карна. Превентивна пов'язана з загальним попередженням правопорушень і виховним упливом на особистість (= загальна превенція). Карна полягає у несприятливих наслідках застосування санкцій правових норм для конкретного суб'єкта (= спеціальна превенція). Виділяють, також, охоронну, правовідновну, профілактичну, виховну, штрафну, регулятивну

Принципи юридичної відповідальності – це вимоги до неї, які визначають її зміст, функції, підстави, гарантії, процедури здійснення. Форма закріплення принципів юридичної відповідальності може бути прямою – шляхом фіксування в тексті нормативно – правового акта, та опосередкованою іншими джерелами права.

Принцип справедливості – передбачає:

• Умови та підстави притягнення до юридичної відповідальності та її здійснення повинні бути рівними для всіх суб’єктів, які вчинили правопорушення.

• Юридична відповідальність спрямована на відновлення прав, свобод і законних інтересів, порушених винною особою.

• Санкція завжди повинна відповідати рівню соціальної небезпечності та тяжкості вчинку.

• За вчинене правопорушення повинна відповідати тільки та особа, яка його вчинила, за умов, якщо, звичайно, її вину доведено. Особа може бути притягнута до юридичної відповідальності лише за її власні дії. Виняток становить тільки протиправна поведінка неповнолітніх, які завдали майнової шкоди. В цьому випадку згідно з цивільним правом юридичну відповідальність несуть їх батьки.

• Закон, що встановлює чи посилює відповідальність не має зворотної сили. Засуджена особа звільняється від відповідальності за скоєння злочину, якщо набрав чинності новий закон, який скасовує покарання за таке діяння.

• Слід враховувати обставини, які обтяжують та пом’якшують відповідальність.

• Заходи відповідальності не повинні принижувати людської гідності. Державно – примусові заходи повинні ґрунтуватися на принципі гуманізму, згідно з яким виключається можливість вибору жорстких та негуманних заходів впливу на винну особу.

• До винної особи можна застосовувати лише одне покарання одного виду відповідальності за вчинення нею одного правопорушення. При цьому особа може нести одночасно різні види відповідальності (наприклад, кримінальну та цивільну, адміністративну та дисциплінарну тощо).

Згідно з принципом законності, як правопорушення розглядаються тільки ті діяння, які передбачені чинним законодавством. Відповідно до ч.2 ст.58 Конституції Украіни ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавались законом правопорушеннями.

По-перше, принцип законності передбачає, що притягнення до юридичної відповідальності повинно здійснюватись лише на підставі закону за правопорушення, що вступив у силу і був доведений до загального відома;

По-друге, фактичною підставою юридичної відповідальності є правопорушення - винне протиправне діяння, скоєне деліктоздатною особою;

По-третє, притягувати до юридичної відповідальності можуть тільки уповноважені законом органи і тільки в установленому законом порядку;

По-четверте, міра покарання за скоєне правопорушення чітко обмежується санкцією правової норми і може бути пом’якшена, але не повинна перевищувати верхньої межі санкції;

По-п’яте, реалізація юридичної відповідальності здійснюється у встановленій законом процесуальній формі.

Принцип невідворотності полягає у тому, що правопорушення повинно обов’язково за будь – яких умов тягти за собою відповідальність правопорушника.

Якщо правопорушення скоєне, а відповідальність не наступила, то це спричиняє шкоду авторитету закону та влади.

Впровадження в суспільну свідомість уявлення про неминучість покарання за порушення норм права є важливим виховним і попереджувальним правопорушення фактором.

Головний зміст принципу невідворотності полягає в тому, ніхто не може бути звільнених від відповідальності без законних підстав.

Принцип доцільності втілюється як принцип відповідності заходів покарання цілям юридичної відповідальності.

Подібні заходи повинні відповідати тяжкості вчиненого правопорушення з урахуванням вимоги індивідуалізації відповідальності.

Принцип доцільності гарантується правом правоохоронних та судових органів обирати і застосовувати більш доцільну санкцію до винної особи.

Для цього передбачено різні види санкцій, які дозволяють урахувати умови вчинку і індивідуальність винної особи.

Це дає можливість досягти цілей відповідальності тому, що вона покладена на конкретного правопорушника, який несе відповідальність особисто. Примусові ж заходи до нього є максимально індивідуальними.

Також принцип доцільності передбачає обов’язок вирішувати питання про можливість пом’якшення відповідальності або про відмову її застосування, якщо можливо досягти мети юридичної відповідальності без застосування державного примусу.

Принцип обґрунтованості передбачає:

По-перше, об’єктивне вивчення обставин справи, збір та оцінку доказів, аргументованість висновку про те, чи винна особа, яка притягується до відповідальності,чи було скоєно правопорушення, чи підлягає застосуванню передбачена санкція;

По-друге, визначення конкретної міри покарання, стягнення, відшкодування збитків згідно з критеріями, встановленими законом.

Принцип гуманізму заснований на визнанні пріоритету загальнолюдських цінностей, до яких належать права і свободи особи, що носять природний характер і визнаються найвищою соціальною цінністю.

81

Підстави юридичної відповідальності - сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою (притягнення до відповідальності) і об'єктивно необхідною (настання відповідальності).

Підстави притягнення до юридичної відповідальності - сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою:

1) наявність складу правопорушення (фактична підстава);

2) наявність норми права, що прямо передбачає склад правопорушення (нормативна підстава).

Правопорушення як таке не призводить до настання юридичної відповідальності, а лише слугує підставою для притягнення до неї.

Підстави настання юридичної відповідальності - сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність об'єктивно необхідною:

1) наявність здійснення суспільно шкідливої або суспільно небезпечної поведінки, тобто юридичного факту вчинення правопорушення (фактична підстава);

2) наявність норми права, що забороняє таку поведінку та встановлює відповідні санкції (нормативна підстава)

3) відсутність підстав для звільнення від відповідальності - можливість звільнення від відповідальності зафіксована нормами права (наприклад, передання неповнолітнього під нагляд батьків). У законах можуть міститися вказівки про обставини, що виключають неправомірність діяння і, отже, відповідальність (крайня необхідність, необхідна оборона або перебування у стані неосудності);

4) наявність правозастосовного (процесуального) акта, що набрав чинності,- рішення компетентного органу, який накладає юридичну відповідальність (процесуальна підстава). Вольова діяльність юридичних установ, що пов'язана з установленням діяння конкретної винної особи і наслідків його скоєння, відбувається на визначених процедурних підставах. Ці підстави здобули назву процесуальні підстави відповідальності.

82

Можна виділити два основних види відповідальності: штрафна (каральна) - метою є кара за правопорушення, і поновлююча - компенсація за шкоду, завдану за правопорушення (майнова, моральна).

Залежно від виду правопорушення і способу покладення відповідальності розрізняються:

Кримінальна відповідальність - покладається за злочин і лише судом у вигляді кримінального покарання.

Адміністративна відповідальність - за адміністративні правопорушення, покладається різними адміністративними органами (адміністративна комісія, митна служба, прикордонна служба) у вигляді арешту, штрафу, позбавлення спеціального права та ін.

Дисциплінарна відповідальність - за дисциплінарні проступки у межах службової діяльності, яка накладається начальником, у підпорядкуванні якого знаходиться правопорушник. Наприклад, дисциплінарна відповідальність адвоката (ст. 16 Закону України "Про адвокатуру").

Цивільно-правова відповідальність - покладається за цивільно-правові позадоговірні порушення, які завдають матеріальні збитки або моральну шкоду потерпілому, а також за порушення договірних обов'язків (пеня, штраф, відшкодування збитків). Будується на принципі еквівалентності, повного відшкодування збитків, покладається судовими органами або добровільно реалізується самим порушником: добровільно сплачується пеня, відшкодовується шкода.

Матеріальна відповідальність працівників настає за матеріальну шкоду, завдану підприємству, установі при виконанні службових, трудових обов'язків, має обмежений характер.

Відповідальність може бути винною і безвинною. Безвинною є лише деякі випадки майнової, цивільно-правової відповідальності, прямо передбачені законом, наприклад у випадку спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки (за об'єктивно протиправне діяння).

Право передбачає не лише різні міри відповідальності і порядок її покладення, а й умови виключення, обмеження і звільнення від відповідальності.

У кримінальному праві передбачені обставини, які виключають злочинність діяння і, відповідно, відповідальність. До них належать такі випадки: необхідна оборона; крайня необхідність; завдання шкоди при затриманні злочинця.

У цивільному праві: це непереборна сила, під впливом якої суб'єкт заподіяв шкоду правам і законним інтересам осіб.

В адміністративному праві - необхідна оборона, крайня необхідність. Зазначені обставини до того ж виключають дисциплінарну відповідальність.

83

Підстави звільнення від юридичної відповідальності (узагальнені з тих, що визначені в кримінальному, адміністративному, трудовому законодавстві та інших його галузях):

1) невисокий ступінь (малозначущість) суспільної небезпеки правопорушення або втрата ним ознак суспільної небезпеки до розгляду справи в суді;

2) низький ступінь суспільної небезпеки особистості правопорушника або особа, що вчинила правопорушення, перестала бути суспільно небезпечною;

3) діяльне каяття правопорушника - примирення з потерпілим і добровільне відшкодування заподіяної своїми діями шкоди, тобто наявність в особи соціально схвалюваної поведінки (до і після здійснення правопорушення);

4) завершення строку давності щодо притягнення до юридичної відповідальності;

5) акти про амністію або помилування тощо.

Кожний вид юридичної відповідальності має підстави для звільнення від неї, що закріплені у приписах законодавчих актів.

Загальні підстави звільнення від відповідальності:

1) особа, яка вчинила правопорушення, перестала бути суспільно небезпечною;

2) правопорушення в результаті змін обставин втратило ознаки суспільної небезпеки.

За загальним правилом суб'єкт правопорушення є суб'єктом юридичної відповідальності ("відповідальність за наявності вини"). Але не завжди суб'єкт правопорушення стає суб'єктом юридичної відповідальності. Цивільне право передбачає випадки, коли відповідальність настає без наявності вини: а) за договорам (у разі якщо збитки, заподіяні однією стороною іншій, відшкодовані безпосередньо нею чи третьою стороною - поручителем); б) за законам (у разі об'єктивно протиправного діяння, наприклад, батьки або усиновителі чи опікуни несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх малолітніми дітьми - особами до 14 років).

Законом не допускається неправомірне притягнення до відповідальності, коли об'єктивно відсутні необхідні для цього підстави. На жаль, такі випадки трапляються у правозастосовній практиці. Вони є результатом: а) самозвинувачення; б) судової помилки; в) свідомого підтасування юридичних фактів у справі.

Підстави виключення юридичної відповідальності:

1) стан особистості правопорушника, визначений як неосудний (неосудність особи, що доведена в судовому порядку; недосягнутий вік, що встановлений законом);

2) відсутність суспільної небезпеки (шкідливості) діяння у випадках захисту суб'єктом своїх прав (необхідна оборона і крайня необхідність);

3) відсутність у діянні елементів складу правопорушення (об'єктивно протиправне діяння (казус), тобто діяння безвинне; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження);

4) заподіяння шкоди при затриманні особи, що скоїла злочин; обґрунтований ризик;

5) скасування акта, що установив юридичну відповідальність тощо