69. Юридичний зміст правовідносин.

Юридичний зміст правовідносин — це передбачені нормами права реальна можливість суб'єктів правовідносин щодо здійс­нення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.  

юридичний зміст правовідносин визначає те, як правовідносини повинні відбуватися,

Юридичний зміст правовідносин — це зафіксовані у правових нормах суб’єктивні права та юридичні обов’язки сторін. 

Правове регулювання здійснюється головним чином через ме­ханізм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Суб'єктивні права — це передбачена правовою нормою вид і міра можливої чи дозволеної поведінки суб'єкта правовідносин із задоволенням своїх законних інтересів та потреб, забезпечується як юридичними обов'язками інших суб'єктів, так і захистом з бо­ку держави.

Суб'єктивне право належить лише уповноваженому суб'єкту, який реалізує його на свій розсуд, тобто суб'єкт завжди може відмо­витися від використання свого суб'єктивного права, крім випадків, коли суб'єктивне право збігається із юридичним обов'язком (напри­клад, кожен громадянин України має конституційні обов'язки, а саме: неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей; сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом; шанувати держа­вні символи України тощо).

Суб'єктивні права містять наступні варіанти можливої поведін­ки уповноваженого суб'єкта, як:

1) право здійснювати певні дії, тобто реалізувати свої інтереси;

2) право вимагати певних дій від зобов'язаного суб'єкта;

3) право вимагати відновлення порушеного права, тобто звертатися до компетентних державних органів за захистом суб'єктивного права і примусового забезпечення юридичного обов'язку;

4) право користуватися певним соціальним благом.

Тобто суб'єктивне право може виступати як правоповедінка, правовимога, праводомагання, правокористування. Залежно від ха­рактеру і стадії реалізації того чи іншого суб'єктивного права на пер­ший план у ньому може виходити одна із зазначених можливостей, як правило, перша. У цілому ж усі вищеназвані елементи становлять зміст і структуру суб'єктивного права.

Суб'єктивне право не може здійснюватися її носієм довільно, не­залежно від інших правових норм. Реалізуючи своє суб'єктивне право, суб'єкт правовідносин діє на основі і у межах діючих правових норм.

Юридичні обов'язки — це передбачена правовою нормою і забезпечена можливістю державного примусу міра належної пове­дінки зобов'язаного суб'єкта, яку він повинен здійснити в інте­ресах уповноваженого суб'єкта.

Юридичний обов'язок виступає як особливий, передбачений чинним законодавством вид поведінки зобов'язаної особи стосовно уповноваженої особи.

Юридичні обов'язки передбачають наступні варіанти можливої поведінки зобов'язаного суб'єкта, як:

1) здійснювати певні дії на користь уповноваженого суб'єкта;

2) зобов'язані утримуватися від здійснення дій, що суперечать ін­тересам інших суб'єктів;

3) вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від ін­ших суб'єктів;

4) нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених правовою нормою дій. Юридичний обов'язок встановлюється як в інтересах уповнова­женого суб'єкта, так і в інтересах держави в цілому, яка є гарантом їхнього здійснення. На відміну від суб'єктивного права, відмовитися від виконання юридичного обов'язку не можна, тому що відмова від виконання або неналежного виконання є підставою для юридичної відповідальності.

Залежно від того, який вид поведінки передбачений диспозиці­єю правової норми, юридичні обов'язки поділяються на активні (вчинення позитивних дій в інтересах уповноваженого суб'єкта) і па­сивні (невчинення заборонних дій). Юридичні обов'язки, як і суб'єк­тивні права, суворо персоніфіковані, тобто вони адресовані не абстра­ктній особі чи особам, а покладаються на конкретного суб'єкта чи суб'єктів визначених, конкретних правовідносин.

Суб'єктивні права і юридичні обов'язки тісно пов'язані між со­бою, вони є взаємозалежними і відповідають один одному.

6.  Охороняються державою, забезпечуються заходами державного впливу. У більшості випадків суб'єктивні права і юридичні обов'язки здійснюються без застосування примусових заходів. У разі потреби зацікавлена сторона може звернутися до компетентного державного органу, який виносить рішення (акт застосування права) з чітким визначенням прав і обов'язків сторін. Можливість державного примусу створює режим соціальної захищеності, безпеки, законності.

70

Класифікувати правовідносини на види можна за різними критеріями.

Види правовідносин за функціями права:

o регулятивні - виникають із фактів правомірної поведінки суб'єкта, тобто такої поведінки, яка відповідає нормам права (більшість цивільних, трудових, сімейних та інших правовідносин). Як правило, вони можливі за наявності норм права і юридичного факту, а також можуть виникати за відсутності норм права на основі договору між сторонами (здійснення угод, подання заяви про зарахування зайво сплачених сум податку та ін.) чи на підставі події, тобто обставини, що відбувається незалежно від волі суб'єкта;

o охоронні - виникають із фактів конфліктної поведінки суб'єкта (без вчинення правопорушень) у випадках спорів про право, спрямовані на запобігання правопорушенням, подолання правових спорів, забезпечення правопорядку в суспільстві, застосування запобіжних заходів примусу (цивільні, трудові, сімейні й інші правовідносини);

o захисні - виникають із фактів неправомірної поведінки суб'єкта; спрямовані на залучення до відповідальності осіб, що вчинили правопорушення, відновлення порушених прав та інтересів, застосування примусових заходів, передбачених у санкціях норм заборонного характеру (кримінально-правові, адміністративно-правові, цивільно-правові). Види правовідносин за характером обов'язку:

1) активні - обов'язок здійснити певні дії на користь іншої сторони; 2) пасивні - обов'язок утриматися від небажаних для іншої сторони дій; 3) змішані - складні правовідносини, в яких поєднуються правовідносини пасивного й активного типу.

Види правовідносин за поділом прав і обов'язків між суб'єктами: 1) односторонні - кожна зі сторін має або права, або обов'язки (договір дарування, договір позики); 2) двосторонні - кожна зі сторін має як права, так і обов'язки (договір купівлі-продажу); 3) багатосторонні - кожна із трьох і більше сторін має права й обов'язки стосовно одна одної (цивільно-правова угода, в якій, крім двох основних сторін, діє третя сторона - посередник).

Види правовідносин за ступенем визначеності суб'єктів:

1) абсолютні - визначена лише одна сторона - носій суб'єктивного права, а всі інші (суспільство і кожний суб'єкт права) зобов'язані утримуватися від порушення його законних прав та інтересів (відносини власності - точно визначений власник, всі інші зобов'язані не заважати йому здійснювати свої права); 2) відносні - точно визначені права й обов'язки всіх учасників, як у правомочних, так і правозобов'язаних. (покупець і продавець; працівник і роботодавець тощо).

Види правовідносин за галузями права: конституційно-правові (відносини громадянства); адміністративно-правові (відносини, пов'язані зі стягуванням і сплатою податку); цивільно-правові (купівлі-продажу речі або цінних паперів); трудові (відносини за труповим договором); міжнародно-правові (між державами) та ін.

Види правовідносин за субординацією в правовому регулюванні: 1) матеріальні - виникають на основі норм матеріального права: адміністративно-правові, цивільно-правові, кримінально-правові та ін.; 2) процесуальні - виникають на основі норм процесуального права і є похідними від норм матеріального права: адміністративно-процесуальні, цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні, господарсько-процесуальні та ін.

Види правовідносин за волевиявленням сторін: договірні (переважають у сфері приватного права); управлінські (діють у публічно-правовій сфері); комплексні (поєднують начала публічного і приватного права).

Види правовідносин за суб'єктами: між суб'єктами федерації (у федеративній державі); між громадянами держави; між громадянином і державою; між юридичною особою - суб'єктом приватного права і державним органом; між державними органами; між органом держави і службовими особами, у межах яких вони зобов'язані виконувати розпорядження керівника певного органу, та ін.

71

Юридичні факти не є елементом правовідносин, але тісно з ни­ми пов'язані. Без юридичних фактів навіть за наявності чинних право­вих норм виникнення правовідносин неможливе. Факти стають юри­дичними не в силу якихось особливих внутрішніх властивостей, а внаслідок визнання їх такими законом. Не всі факти, дії, випадки, об­ставини тощо набувають юридичного значення, а тільки ті, що вхо­дять до сфери правового регулювання і можуть спричинити юридичні наслідки. Право не породжує факти, вони виникають і існують поза ним, але право надає їм статусу юридичних. Юридичні факти — це реакція правової норми на конкретну життєву ситуацію, яка передба­чена в її гіпотезі.

Іншими словами, юридичні факти є необхідними умовами для виникнення, зміни або припинення конкретних правовідносин і харак­теризуються такими ознаками:

1) знаходять свій вияв у зовнішніх обставинах або подіях матеріа­льного світу і пов'язані з їх наявністю або відсутністю;

2) прямо або опосередковано передбачені нормами права;

3) викликають передбачені законом юридичні наслідки.

Отже, юридичні факти — це передбачені нормами права конкретні життєві обставини, які зумовлюють виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Існують різні способи класифікації юридичних фактів. Залежно від підстав розрізняють такі види юридичних фактів: 1) за вольовим критерієм юридичні факти поділяються на юри­дичні дії та юридичні події.

Юридичні дії — це обставини, які пов'язані з вольовою по­ведінкою суб'єкта правовідносин та характеризуються як зовніш­ній прояв його волі і свідомості.

Усі юридичні дії можуть бути правомірними, тобто такими, що відповідають вимогам норм права (наприклад, укладення договору) або неправомірними, тобто такими, що не відповідають вимогам норм права (наприклад, вчинення правопорушення).

Юридичні події — це обставини або явища, виникнення, дія і припинення яких не залежить від волі суб'єктів правовідносин, але з настанням яких настають певні правові наслідки.

2) за юридичними наслідками юридичні факти поділяються на: правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі