36.Система процесуального права.

Система процесуального прав - це відносно самостійна, незалежна від системи матеріального права, об'єктивно зумовлена, збалансована і внутрішньо несуперечлива сукупність процесуальних норм, що диференціюються на галузі, інститути і норми. Головними ознаками системи процесуального права є: 1)    відносна самостійність щодо системи матеріального права; 2)    об'єктивна зумовленість, тобто незалежність її існування від будь-якої волі; 3)    збалансованість, що означає послідовність у регулюванні суспільних відносин; 4)     внутрішня несуперечливість, тобто безконфліктність її галузей, підгалузей, інститутів, норм; 5)    диференціація на складові елементи (галузі, інститути і норми). Галузь - це система процесуальних норм, що регулює певну сферу суспільних відносин, специфічним методом правового регулювання. Наприклад, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне право. Інститут права - це система процесуальних норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. Наприклад, підсудність у кримінально-процесуальному праві. Норма права - це одиничне, загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, яке встановлене або санкціоноване державою, гарантується та охороняється нею. Структура процесуального законодавства має такі різновиди: 1)    за галузевою ознакою (кримінально-процесуальні, адміністративно-процесуальні й інші процесуальні правові акти); 2)    за юридичною силою (процесуальні закони, процесуальні підзаконні акти). Систематизація процесуального законодавства, тобто діяльність по зведенню нормативно-правових актів (або їх елементів) у цілісний комплекс також здійснюється двома основними способами: інкорпорацією і кодифікацією.

37. Теорія нормативізму Г.Кельзена.

Нормативізм - правова доктрина, яка розглядає право виключно як об'єктивну логічну форму, абстраговану від соціального, психологічного та історичного змісту, як би в "чистому вигляді" (звідси норматівізм також називають "чистою теорією права"). Одна з течій сучасного позитивізму юридичного.

Правове вчення нормативізму має свої корені в формально-догматичної юриспруденції XIX в. і склалося на основі методології, виробленої в юридичному позитивізмі. Проф. В. А. Туманов вважає, що методологічні установки позитивізму ця теорія довела до крайності, і тому отримала назву «чистої теорії права». Сам автор називав розроблене ним вчення «чиста теорія права», і так само називається сама ізвестнаяего робота на цю тему. Нормативізм розвиває тезу позитивізму про те, що право слід пізнавати лише з самого права, і підкріплює його посиланням на постулат кантіанської філософії, згідно з яким «належне» - це особлива, додосвідний сфера, створювана людським розумом і незалежна від «сущого» (тобто природи і суспільства). Оскільки право представляє систему правил належної поведінки, воно лежить у сфері «належного» і, отже, незалежно від «сущого».

На думку Кельзена, «право визначається тільки правом» і «сила права тільки в ньому самому». Він визначає право як сукупність норм, здійснюваних у примусовому порядку. Під чистою теорією права автор розуміє юридичну науку, яка виключає у вивченні права його економічну, політичну, ідеологічну, моральну і ін оцінки. Тобто юридична доктрина повинна займатися не встановленням різних підстав права, а вивчати його специфічний зміст, «розуміти його з самого себе». У цьому зв'язку Кельзен був противником і теорії природного права. Основна робота - "Чиста теорія права" (1934; друге розширене видання 1960.). Під цією назвою будувалася теорія позитивного права, яка в забезпечення своєї чистоти, відмовляється від пізнавальних зусиль щодо всіх елементів, які є чужими позитивному праву. "Чистота" юридичної науки означає виключення з неї ідеологічних аспектів, вилучення будь-яких соціальних аспектів, тобто пізнання соціальної реальності, розгляду права у взаємозв'язку з іншими аспектами суспільного життя. Предмет вивчення теорії права становить законодавчі норми, їх елементи, правопорядок як ціле, його структура. Ганс Кельзен ставить жорстку завдання пояснити право саме із себе як самостійну одиницю, у відриві від соціального буття.

Мета теорії - забезпечити юриста, насамперед суддю, законодавця і викладача розумінням і описом позитивного права їхньої країни.