15. Правова держава: поняття, ознаки, принципи.

ПРАВОВА ДЕРЖАВА – тип держави, основними ознаками якої є верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави.  

Основні ознаки правової держави

-народний суверенітет;

– верховенство закону і його панування в суспільстві; рівність перед законом самої держави, всіх її органів, громадських організацій, службових осіб і громадян;

– вищість представницьких органів влади, їх відкритість і публічність, відсутність будь-якої диктатури;

– поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, що створює систему стримування і противаг між ними;

– гарантія прав і свобод особи в межах законності, взаємна відповідальність держави, об’єднань громадян та індивідів;

– можливість громадських об’єднань та громадян брати участь в управлінні суспільством; дотримання принципів прямого, рівного, загального виборчого права;

– контроль державної влади з боку суспільства, громадян та їх організацій;

– відповідальність держави перед світовим співтовариством правових держав;

– органічний зв’язок прав і свобод людини і громадянина з їх обов’язками, відповідальністю, законослухняністю, самоконтролем, самосвідомістю.

Принципи:

1) Верховенство права й закону, панування закону у всіх сферах громадського життя. Закон, прийнятий верховним органом влади при строгому дотриманні всіх конституційних процедур, не може бути змінений, відмінений або припинений ні відомчими актами, ні урядовими розпорядженнями, ні рішеннями партійних органів, які би високі й авторитетні вони не були. Вся суспільна діяльність здійснюється у строгій відповідності із законами, закріпленими конституцією правової держави. 2) Реальність прав і свобод громадян. Цей принцип проявляється у визнанні, затвердженні й належному гарантуванні прав і свобод людини й громадянина. Причому передбачається, що Права й свободи людини не є якимось «даром» влади, а належать їй від народження. 3) Взаємна відповідальність держави й особистості. Цей принцип виражає моральні засади у відносинах між державою як носієм політичної влади й громадянином як учасником її здійснення. Держава шляхом видання законів бере на себе конкретні зобов’язання перед громадянами, громадськими організаціями, іншими державами й усім міжнародним співтовариством. Підкоряючись праву, державні органи не повинні порушувати його припаси й відповідають за порушення або невиконання цих обов’язків.

16.Основні напрямки формування правової держави в Україні.

Правова держава передбачає передусім розвиток її юридичної бази – законодавства. В останні роки в Україні прийнято чимало законів, які регулюють суспільні відносини в різних сферах життя. Конституція України, є своєрідним синтезом багатьох найвизначніших документів в історії людства. Тобто, вона закріплює основні права та свободи громадян за міжнародними стандартами, загальновизнані принципи й норми міжнародного права, зафіксовані в статуті ООН, Загальній декларації прав людини, Пакті про громадянські та політичні права, Паризькій хартії для нової Європи. Зараз розвиток конституційних положень щодо прав людини і громадянина здійснюється в законах України, зокрема, про власність, підприємництво, свободу совісті та релігійних організацій. Верховенство закону, зміцнення його авторитету досягається шляхом поліпшення якості законів, удосконалення законодавчого процесу. В Україні прийнято низку законів щодо захисту національних меншин, відповідальності держави перед громадянином у разі порушення його прав, влада має чіткий поділ на гілки. Створений ефективний механізм охорони прав людини в Україні, проведено низку заходів щодо підвищення авторитету суду серед громадян.

Але, проаналізувавши напрямки формування правової держави в Україні, ми можемо зазначити, що хоч у Конституції наша країна проголошена правовою державою, насправді це положення є лише декларативним. В реальному житті основні принципи правової держави не реалізовані належним чином. По-перше,Україну не можна назвати правовою державою, тому що вона не надає належного правового захисту своїм громадянам на одному рівні. Адже рівень того захисту найчастіше залежить від соціального положення людини, а діяльність представників держави в багатьох випадках не є ані прозорою, ані обґрунтованою.

Дуже часто право застосовується досить свавільно й суперечливо. Розподіл влади, а також обмеження персональної та інституційної влади функціонує в кращому випадку дуже обмежено.