Лекція 1. Інновації у сфері національної безпеки: процесуальні та змістовно-структурні аспекти

1. Сучасне поняття національної безпеки ……………………………….. 3

2. Нове покоління стратегій національної безпеки.

3. Зміст стратегій національної безпеки окремих європейських країн.

4. Виклики та загрози національній безпеці України

Швидкоплинність змін у світовій політиці, очевидна криза міжнародних та регіональних інститутів (ООН, ОБСЄ, СНД та ін.), традиційних й усталених систем відносин на початку ХХІ ст. досягли якісно нового стану.

Загальна трансформація композиції міжнародних відносин призводить до кардинальної зміни поведінки конкретних країн.

Як засвідчили події в Афганістані, Іраку, Ірані тощо, чинник сили втрачає значення як спосіб підтримки стабільних взаємовідносин між основними гравцями на світовій арені. Це веде до послаблення суб’єктності світової системи, внаслідок чого окремі її елементи починають діяти довільно, тобто менш прогнозовано.

Відтак, провідні держави світу все глибше усвідомлюють кризу, пов’язану з неадекватною та несвоєчасною оцінкою характеру, масштабів, інтенсивності, спрямованості, структурно-змістовних особливостей сучасних небезпек, загроз, викликів і ризиків міжнародній, регіональній та національній безпеці.

Провідні аналітичні і мозкові центри світу, потужні науково-прогностичні і розвідувальні структури, що працюють на користь міжнародних організацій та інститутів національної безпеки держав, виявилися безсилими у передбаченні глобальної фінансової кризи 2008 р., революційних подій у арабських країнах Близького Сходу (кінець 2010 р. і до цього часу), які дестабілізують міжнародну і регіональну обстановку, негативно впливають на стан захищеності кожної держави.

Системні процеси глобалізації, які почалися наприкінці 1970-х, радикально посилили взаємозалежність країн, вивели на світову арену нових впливових акторів міжнародного життя (транснаціональні корпорації, міжнародні організації, форуми, міжурядові та неурядові організації тощо). Ефективне реагування на нові загрози, виклики і небезпеки стало неможливим у межах однієї, навіть такої надзвичайно потужної держави, як США. Традиційні альянси переформатовуються, надаючи простір розвитку новим відносинам. Під сумнів поставлено здавалося б непорушний союз Америки й Ізраїлю. Стрімкий стратегічний розворот здійснює Туреччина. Відчувши себе не частиною «колективного Заходу», а регіональною державою, вона шукає спільної мови з сусідами, наприклад, з Іраном, що не побоюється тиску з боку найвпливовіших держав світу.

Проте, запізнення в усвідомленні нових реалій, сценаріїв і тем, пов’язаних з безпекою, продовжується залишатися ахіллесовою п’ятою держав. Зокрема, секретар міністерства оборони США Р. Гейтс у виступі в Академії військово-повітряних сил у Колорадо-Спрінгс 4 березня 2011 р. зазначав, що американським збройним силам після подій 11 вересня 2001 р. знадобилося не менше п’яти років для усвідомлення того факту, що безпекове оточення у ХХІ ст. стає все більш різноманітним, неочікуваним і непередбачуваним.

Спектр загроз невпинно розширюється, вбираючи в себе не тільки звичні і традиційні збройні конфлікти, але й глобальний тероризм, гострі етнічні суперечності, послаблення ролі та функцій держав, природні катаклізми, появу нових центрів сил з невизначеними можливостями тощо.

Отже, виникає нагальна необхідність переосмислити підходи, що пов’язані з безпекою.

Сьогодні починають розроблятися та реалізовуватися принципово нові концептуальні ідеї у сфері національної безпеки. Основоположні документи провідних країн з зазначеної проблематики (стратегії національної безпеки, білі книги, стратегічні оборонні бюлетені тощо) перестають бути звичним набором певних цілей і принципів, де зони відповідальності розподіляються між структурами, що безпосередньо опікуються безпекою і обороною. Питання надійного, гарантованого захисту людини, соціальної групи, суспільства та держави вимагають зусиль «всього уряду» і все у більших масштабах – всього суспільства. У лекції дається порівняльний аналіз інноваційних підходів, які застосовуються розвинутими європейськими країнами (Велика Британія, Італія, Нідерланди, Франція, ФРН) у сфері національної безпеки з акцентом на процесуальні та змістовні аспекти.