Варченко О.М. Світовий та вітчизняний досвід регулювання ринку цукру: монографія / Варченко О.М. - Біла Церква, 2009. - 335 с.
Досліджуються теоретичні та практичні підходи до ринкового і державного регулювання ринку цукру в Україні та провідних країнах світу.
необхідність формування цілісної системи економічних методів регулювання бурякоцукрового виробництва яка передбачає розробку й реалізацію відповідної фінансово-кредитної, цінової, податкової, інвестиційної та зовнішньоекономічної політики.
механізми регулювання виробництва цукрових буряків і цукру у провідних країнах світу
висвітлюються сучасні тенденції розвитку світового ринку цукру та їх вплив на вітчизняний ринок цукру.
забезпечення конкурентоспроможності виробництва цукру та інших продуктів переробки цукрових буряків у країнах світу.
ВСТУП
Цукор є одним із важливих харчових продуктів, цінним джерелом енергії, сприяє підвищенню розумової та фізичної працездатності людини.
Цукор як висококалорійний харчовий продукт (енергетична цінність 100 г цукру-піску - 379 ккал при вмісті вуглеводів 98,9-99,9 г)
використовують у чистому вигляді, так і в якості сировини в хлібопекарній, кондитерській, консервній та інших галузях промисловості, використовується цей продукт населенням при домашньому консервуванні.
цукор можна зберігати тривалий час за відповідних умов практично без втрат
він відіграє важливу роль при формуванні державних резервів продовольства.
Понад 70% світового кристалічного цукру одержують із цукрової тростини і близько 30% - із цукрових буряків, незважаючи на те, що в них міститься 16-22% цукру, а в цукровій тростині - 14-18%.
Посіви цієї культури досягають майже 30 млн. га, на обробітку яких зайнято 32 млн. осіб. Усього у світі працює 2,5 тис. цукрових заводів, на яких працює 2 млн. осіб.
Світове виробництво цукру в останні роки зросло і в 2006/07 маркетинговому році (МР) становило 161,8 млн. т цукру.
Провідними країнами-виробниками цукру є Бразилія (23177 тис. т), країни Європейського Союзу (18679 тис. т), Індія (18491 тис. т), Китай (9419 тис. т), США (7552 тис. т). На Європейському континенті виробництвом цукру займаються у Німеччині, Франції, Великобританії, Польщі, Італії, Україні та інших країнах із помірним кліматом.
Загальний обсяг експорту цукру і цукру-сирцю становить близько 40 млн. т. Провідними експортерами є Бразилія (22% всього експорту), країни ЄС (19%), Таїланд (10%), Австралія (5%), Куба (8%). Найбільші обсяги імпорту припадають на Росію (13% всього імпорту), Японію (5%), країни ЄС (5%).
В Україні цукрові буряки є важливою технічною культурою, основним джерелом сировини для цукрової промисловості.
Гектар посівів цієї культури при урожайності 300-500 ц забезпечує вихід у середньому 45-70 ц цукру, 45-60 ц побічної продукції в перерахунку на кормові одиниці. З кожної тонни бурякової сировини виробляють 120-150 кг цукру.
Багаторічний досвід виробництва цієї культури переконує, що наявність цукрових буряків у сівозміні забезпечує підвищення культури землеробства і продуктивності ґрунту, сприяє поліпшенню використання трудових ресурсів села, підвищенню дохідності галузі.
Бурякоцукрове виробництво України виділяється у світі найбільшими розмірами посівів буряків, потужностями з їх переробки, рівнем виробництва та торгівлі буряковим цукром.
Проте нині галузь зазнала глибокої кризи, зумовленої зростанням цін на засоби виробництва, паливо, устаткування, дуже низьким рівнем капітальних вкладень. Стан цукрової промисловості, як основної галузі харчового виробництва, що дає значні надходження коштів нині характеризується кризовими ознаками, хоча за умови нарощування потужностей випуску продукції це виробництво великою мірою могло б стабілізувати ситуацію в агропромисловому комплексі країни.
Негативні процеси в бурякоцукровому підкомплексі також зумовлені складним фінансовим станом багатьох сільськогосподарських товаровиробників, збитковістю вирощування цієї культури через відсутність паритету цін на промислову та сільськогосподарську продукцію. Внаслідок цього зменшення посівних площ під цукровими буряками; відхід від науково обґрунтованих технологій, що стало причиною зниження врожайності, а у бурякосійних господарствах різко знизилася економічна заінтересованість у нарощуванні обсягів виробництва сировини для цукрової промисловості.
Також, причиною що стримує розширення виробництва цукрових буряків є організаційно-управлінські фактори. Власники цукрових заводів дуже повільно впроваджують схеми організації виробництва у вигляді вертикально інтегрованих структур, які об’єднують всі етапи виробничого процесу - від вирощування насіння та коренеплодів до реалізації цукру.
Використання давальницької схеми переробки цукрових буряків також не сприяє розширенню їх виробництва, орієнтуючи товаровиробників до виробництва менш трудомістких і затратних зернових культур.
Немало проблем накопичилося і безпосередньо на цукрових заводах. Насамперед, слабка матеріально-технічна база буряківництва і цукрової промисловості, які не лише не дають змоги нарощувати виробництва цукрових буряків, а й призводять до великих втрат вирощеного врожаю буряків і цукру, які становлять 15-20%.
Однією з основних причин низької ефективності бурякоцукрового виробництва є також відсутність цілісного механізму економічного стимулювання збільшення виробництва цукрових буряків і цукру.
Основними причинами спаду в бурякоцукровому виробництві є:
• відсутність у країні довготривалої програми розвитку буряківництва, яка забезпечує розширене відтворення бурякосійної галузі та підприємств цукрової промисловості;
• послаблення орієнтації на послідовну інтенсифікацію бурякоцукрового виробництва;
• погіршення матеріально-технічної бази бурякоцукрової галузі, механізації та хімізації, впровадження нових технологій, ціновий диспаритет між галузями АПК в цілому та іншими галузями економіки країни;
• порушення агротехнічних термінів і зниження якості технологічних операцій вирощування цукрових буряків через нестачу матеріально-технічних ресурсів;
• недосконалість економічних відносин бурякосійних господарств із цукровими заводами щодо розподілу кінцевої продукції.
Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю розробки й реалізації дієвого механізму регулювання ринку цукру, який би сприяв підвищенню ефективності виробництва цукрових буряків та їх переробки, забезпеченню конкурентоспроможності галузі.
Важливість даного питання посилилася із вступом України до СОТ, загостренням енергетичної проблеми в країні та у світі, необхідністю забезпечення продовольчої безпеки. З цією метою доцільно узагальнити практику регулювання виробництва цукрових буряків і цукру провідними країнами світу й історичний вітчизняний досвід.
Світовий досвід переконує, що державне регулювання економічних процесів у бурякоцукровій сфері є обов’язковим компонентом сучасної аграрної політики в більшості провідних країн світу. Держава здійснює регулюючі функції за допомогою адміністративних і економічних методів. При цьому в умовах ринку система державного регулювання бурякоцукрового виробництва ґрунтується на застосуванні економічних методів.
Відповідно важливим завданням держави на сучасному етапі розвитку ринкових відносин у вітчизняному бурякоцукровому виробництві є створення цілісної системи економічних методів регулювання. Необхідно розробити й реалізувати концепцію економічного регулювання досліджуваної галузі, яка б передбачала формування і здійснення відповідної фінансово-кредитної, цінової, податкової, інвестиційної та зовнішньоекономічної політики, удосконалення форм і методів регулювання ринку цукру, бюджетної підтримки галузі буряківництва, а також соціальної сфери села. Важливою умовою є забезпечення комплексного характеру регулювання, оскільки недооцінка якогось із вказаних елементів може призвести до викривлень економічних відносин, міжгалузевих диспропорцій, які, як переконує досвід проведення вітчизняної аграрної реформи, неможливо вирішити за рахунок ринкового саморегулювання.
Економічна теорія і практика свідчать, що в умовах ринкових відносин бурякоцукровий підкомплекс найбільшим чином відчуває вплив різних чинників нестабільності. З огляду на це на державному рівні запроваджуються певні заходи підтримки виробництва продукції галузі у вигляді дотацій, компенсацій, пільгового кредитування, податкових пільг для сільськогосподарських підприємств. Однак, нині ще завчасно робити висновок про створений ефективний механізм регулювання вітчизняного бурякоцукрового підкомплексу, який враховує взаємозалежність усіх складових ланок виробництва.
В Україні мають бути створені сприятливі організаційно-економічні умови для відновлення й розвитку буряківництва, які б забезпечили досягнення втрачених позицій щодо місця та обсягів галузі як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. Зважаючи на це, необхідно активно вивчати й поширювати досвід вирощування цукрових буряків у провідних країнах світу.
Розділ 1.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ АГРАРНОЇ ПРОДУКЦІЇ
необхідність поєднання ринкового та державного регулювання ринку аграрної продукції
врахування особливостей ринкового й державного регулювання, що є складовою сталого розвитку ринку аграрної продукції.
Вирощування цукрових буряків та їх переробка на цукор
формування й розвитку ринку цукру
подолання кризової ситуації та створення умов стійкого соціально-економічного розвитку
удосконалення стратегії і тактики здійснення ринкових перетворень
визначенню співвідношення саморегульованих і регульованих важелів функціонування ринкової економіки
забезпеченні сприятливих умов господарювання як основи соціально-економічного розвитку суспільства й особистості.
механізму взаємодії попиту та пропозиції, цінової конкуренції на обсяги виробництва і продажу товарів (робіт, послуг), рівень споживання, ефективність виробництва, мотивацію працівників.
іноземний і вітчизняний досвід переконує, що ринкове саморегулювання не має загального характеру і має доповнюватись державним регулюванням.
формування соціально-орієнтованої ринкової економіки й досягнення на цій основі вищого рівня добробуту.
розв’язанням завдань забезпечення соціальних гарантій та прийнятної якості життя всіх соціальних груп населення, врахування соціальних наслідків будь-яких заходів економічного характеру, регулювання процесу перерозподілу доходів з орієнтуванням на економічний розвиток як основу підвищення соціального добробуту суспільства.
моделі ринкових відносин ґрунтуються на розгляді ринку як системи взаємозв'язків економічно самостійних суб'єктів господарювання, що передбачає використання товарно-грошових відносин і наявність конкуренції, провідну роль попиту та пропозиції у формуванні ринків товарів і послуг.
Якщо ринкові відносини виходять за межі припустимих значень, виникають кризові ситуації, негативні наслідки яких визначаються ступенем їхнього прояву.
запроваджена модель ринкового господарювання, що передбачала лібералізацію економічних відносин, майже повну відмову держави від регулюючої ролі в економіці, різке скорочення державної інвестиційної та фінансової підтримки економіки й соціальної сфери.
вільній купівлі-продажу, що виключає будь-яке державне втручання.
закономірно його реалізація в Україні призвела до негативних соціально-економічних наслідків.
Роздержавлення економіки і приватизація власності були необхідні для формування системи господарства
Однак ці економічні перетворення мали характер політизованої кампанії, що мали на меті якнайшвидше зруйнувати державну власність та перерозподілити її.
цілі приватизації - поява в особі нових власників
законодавчого забезпечення.
впровадження досягнень науково-технічного прогресу, якість виробничого потенціалу, кваліфікація та заінтересованість працюючих у досягненні високих кінцевих результатів.
ефективним на ринку може бути суб’єкт будь-якої форми власності: приватної, колективної, кооперативної, державної.
найбільш раціональною є багатоукладна структура ринку, яка створює умови для здорової конкуренції.
Важливо, щоб продавець був реальним власником реалізованого товару й одержуваного доходу, міг приймати самостійні рішення щодо вибору каналів реалізації продукції, визначення цін на неї.
Було проведено лібералізацію цін, ліквідовано державне замовлення, різко скоротилися обсяги державних капітальних вкладень.
держава відмовилася від проведення цілеспрямованої структурної і науково-технічної політики, від активного впливу на інвестиційні процеси в економіці.
У сукупності це супроводжувалося розбалансованістю фінансово-грошових відносин, порушенням міжгалузевих відносин, стійким спадом обсягів виробництва у переважній більшості господарюючих суб’єктів, високою інфляцією, неплатежами, зниженням рівня життя населення.
в Україні у 1991-1998 роках фінансовий ринок і реальний сектор економіки фактично існували відокремлено у кредитному портфелі українських банків, частка довгострокових кредитів дорівнювала в середньому 8,9% [1].
обмеження можливостей держави в регулюванні цін
Монополізовані галузі підвищили ціни на свою продукцію, порушивши ціновий паритет на власну користь.
господарський комплекс країни було віддано на волю стихії ринкових сил
спостерігалося наростання кризових явищ в економіці та соціальній сфері.
Проведення наукових і практичних досліджень у будь-якій сфері діяльності передбачає, насамперед, чітке визначення основних понять, які відображають найзагальніші та найсуттєвіші властивості, відносини між явищами, а також формування системи знань про ці явища.
покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів та послуг” [2].
суб’єктів ринкових відносин (виробників, споживачів, посередників, постачальників).
ринок розглядається як тип господарського зв’язку між суб’єктами господарювання або форма функціонування економіки [3, с.90].
ринок - це механізм, через який покупці і продавці взаємодіють, щоб визначити ціну і кількість товару” [4].
Ринок - це механізм що здійснює контакт між покупцями, або пред’явниками попиту, і продавцями, або постачальниками товару чи послуг” [2].
Ринок - системи економічних відносин, які виникають з приводу взаємодії товарного і грошового обігу [5, с.32];
ринок - система товарно-грошових відносин, що виникають між покупцем і продавцем, яка включає механізм вільного ціноутворення, вільне підприємництво, що здійснюються на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції суб’єктів господарювання у боротьбі за споживача [6].
відносини купівлі-продажу, власності, виробництва, механізм розподілу і споживання, соціально-економічні відносини.
природно-економічних, політичних та історичних особливостей розвитку економіки
державного регулювання для розвитку торгівлі та промисловості.
державного втручання в економіку
гарантуванням безпеки громадян, збереження їхнього майна, створенням необхідної правової бази для взаємовідносин господарюючих суб’єктів, контролем за виконання угод.
вільну конкуренцію
встановлення ринкової рівноваги
свободу як необхідний елемент всієї сукупності індивідуальних прав і свобод
Дослідження про природу і причини багатства народів [7].
спеціалізується на конкретному виді праці й підвищує її продуктивність, обмінюватися різними продуктами з іншими суб’єктами господарювання.
регулювання сфери освіти і соціально-трудових відносин
економічна свобода [8]
державна влада змушеною обмежувати приватну промисловість [9, с.242-243].
сприяти розвитку нових галузей промисловості та сільського господарства, залученню капіталів і продуктивних сил
саморегулювання [11].
механізм соціального контролю
створення системи соціального захисту від безробіття
свободу виробництва і підприємництва [12].
антимонопольне регулювання
ефективний розподіл суспільного багатства
свободу купівлі-продажу, не рівні можливості [13].
усунення негативних наслідків свободи і певне вирівнювання економічних можливостей для кожного підприємця й індивіда.
Рівномірного розподілу національного доходу [14, 15].
державний контроль регулювання діяльності монополій на ринку за допомогою податків і субсидій
державне підприємництво
оцінок компетентності органів, що здійснюють втручання
стихійний механізм відновлення рівноваги [16].
механізми регулювання ринковий і державний - є взаємодоповнюючими та взаємопов’язаними.
управління сукупним попитом з метою підтримки повної занятості за допомогою комплексу механізмів фіскальної та кредитно-грошової політики.
пом'якшення циклічних коливань.
індикативного та стратегічного планування, державної підтримки приватного сектора
здійснює соціальну політику шляхом перерозподілу значної частки суспільного продукту.
Особисте споживання
купівельної спроможності населення, доходів, одержуваних споживачами, а в остаточному підсумку - від рівня зайнятості.
рівень зайнятості залежить від витрат на споживання й інвестицій.
із зростанням доходу рівень споживання підвищується, але меншими темпами.
люди схильні збільшувати споживання, але не такою мірою, як зростають доходи.
накопиченням заощаджень
Приріст інвестицій залежить від двох чинників - очікуваних прибутків і рівня банківського відсотка.
інвестиційного попиту - кредитно-грошові та бюджетно-фінансові.
формування державного підприємництва на основі створення державних і змішаних підприємств
використання кредитно-фінансових і бюджетно-фінансових регуляторів
держава забезпечувала виконання питань охорони праці, надання допомоги бідним, було націоналізовано ряд галузей.
використанні людських і природних ресурсів, соціальному забезпеченні.
ефективність планового капіталізму [17, C.69
раціональних очікувань
економічне зростання за рахунок джерел - власних коштів, залучених коштів, кредитів.
створити сприятливі умови для процесу накопичення й підвищення ефективності виробництва [20].
державного регулювання роль її у сфері виробництва поступово скорочуються, а у сфері розподілу і в питаннях формування економічної політики має тенденцію до зростання.
роль держави зростає у розв’язанні завдань структурної політики, при загостренні соціальних проблем, росту інфляції і т. д.
ефективної науково-технічної, соціально-економічної, ринкової, правової і духовної політики, що забезпечує сталий розвиток [21, с.8].
держава має компенсувати негативні сторони ринку, що набуває особливого значення в період становлення ринкових відносин, інтеграції економіки України у світову економіку.
регулюванні економічних відносин між господарюючими суб'єктами, галузями народного господарства й регіонами країни
національна економіка це багаторівнева, багатоцільова і багатофункціональна система, в якій різні галузі та суб'єкти господарювання, а регіони мають свої особливості та інтереси.
ринковий механізм не спроможний спрямувати їх розвиток до однієї загальної мети, для цього потрібно забезпечити макроекономічне регулювання з боку держави.
ринкові відносини ніколи не були ефективними у вирішенні питань соціальної справедливості в суспільстві, забезпечення зайнятості й надання соціальних гарантій.
повноцінні ринкові механізми [22, с. 10].
державного регулювання економіки
підвищення обсягів й ефективності виробництва
реалізації відповідної фінансово-кредитної, податкової, цінової, антимонопольної, інвестиційної і зовнішньоекономічної політики;
підтримка економічної стабільності
забезпечення відносної стабільності цін
стримування інфляції
збалансованості доходів і витрат
консолідованого бюджету
додатного платіжного балансу країни;
забезпечення єдиного економічного, правового та соціально-політичного простору, створення сприятливих і рівних умов діяльності для всіх суб'єктів господарювання;
забезпечення конкурентних переваг національній економіці та захист економічних інтересів вітчизняних товаровиробників на внутрішньому і світовому ринку;
створення умов для підвищення реальних доходів населення, скорочення диференціації населення за рівнем доходів і масштабів бідності, запобігання масовому безробіттю, забезпечення встановлених законом соціальних гарантій.
Держава виконує регулюючі функції за допомогою адміністративних і економічних методів.
Адміністративні методи регулювання обмежують свободу вибору господарюючого суб'єкта. Наприклад, директивні завдання щодо обсягу й асортименту виробленої продукції, чи Централізовано встановлені ціни на товари і послуги - типові методи адміністративного регулювання - позбавляють підприємство можливості альтернативного використання ресурсів. Воно зобов'язане виробити продукцію визначеного асортименту й обсягу та продати її за встановленою ціною.
економічні методи державного регулювання не обмежують свободи підприємницького вибору. Наприклад, гнучка податкова й кредитна політика, державна бюджетна підтримка окремих галузей економіки є типовими методами економічного регулювання, які спрямовані на зростання виробництва й активізацію інвестиційної діяльності підприємств. збільшують капіталовкладення та обсяги виробництва, вільні у виборі виробничої програми та інвестиційної політики.
Зниження рівня податків і оптимальна кредитна політика зумовлюють зростання обсягів виробництва.
адміністративна зміна цін визначить новий їх рівень, через ціни вплине на стан попиту та пропозиції.
економічних регуляторів.
засіб антимонопольної політики
Органи державної влади визначають тарифи на продукцію (роботи, послуги) для монополій, встановлюють систему адміністративних обмежень, що перешкоджають посиленню монополізації ринку.
Адміністративне регулювання використовується з метою захисту прав споживачів й охорони навколишнього природного середовища.
стандарти якості продукції, екологічні обмеження, прямі заборони на використання небезпечних технологій, виробництво або рекламування шкідливої для здоров'я людей продукції обмежують свободу підприємців і належать до адміністративних методів регулювання.
адміністративні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, наприклад імпортні квоти, ліцензування, заборона ввезення і вивезення, встановлення технічних стандартів і вимог, валютний та експортний контроль.
Економічні методи регулювання впливають на кон'юнктуру ринку, а через неї на виробників і споживачів товарів та послуг.
За допомогою фінансово-кредитної, податкової, цінової, інвестиційної, зовнішньоекономічної політики держава впливає на певні економічні інтереси та стимули, впливаючи на поведінку суб'єктів господарювання - як виробників, так і споживачів, а не безпосередньо на виробництво і споживання.
державної бюджетної підтримки виробників або споживачів.
Для того щоб застосувати будь-який економічний регулятор, необхідно попереднє адміністративне рішення відповідних державних органів, наприклад, рішення про зміну податкових ставок, про надання податкових пільг, визначення певних обсягів і форм державної бюджетної підтримки.
створення цілісної системи економічних методів регулювання, що вимагає формування й реалізації відповідної фінансово-кредитної й податкової політики як на національному, так і на регіональному рівнях.
проведення цінової, інвестиційної, зовнішньоекономічної та соціальної політики, адекватної умовам ринку.
здійснення державного економічного регулювання аграрного сектору економіки, даний сектор забезпечує продовольчу та політичну безпеку країни.
ланка агропромислового комплексу - це сільське господарство, ведення якого залежить від природно-кліматичних чинників і має яскраво виражений сезонний, циклічний характер виробництва.
еластичності попиту на сільськогосподарську продукцію і високої еластичності цін на неї.
Без втручання відбувається розбалансування попиту та пропозиції на продовольчому ринку, що призводить до непропорційної зміни цін і різкого погіршення становища сільськогосподарських товаровиробників [23-27].
економічну боротьбу держав, що дотримуються різних стратегій аграрного розвитку з огляду на власні інтереси.
забезпечення вільної конкуренції товарів на ринку, є Австралія, Канада, й особливо, США, а також Світова організація торгівлі, в якій Сполучені штати відіграють провідну роль. Це пов'язано з позицією США як провідного виробника й експортера продовольства на світовому ринку з метою забезпечення максимального розширення збуту власної продукції. Водночас висока ефективність національного аграрного сектору цієї країни дозволяє не побоюватися конкуренції з боку інших країн. До того ж, всупереч поширеній думці обсяг державної підтримки сільського господарства в розрахунку на одного товаровиробника в США не нижче, ніж, наприклад, у країнах Європейського Союзу. У США велика її частина припадає на заходи підтримки експорту та стимулювання споживання продукції національного аграрного сектору.
передбачає надання державної підтримки аграрному сектору для забезпечення конкурентних переваг національної сільськогосподарської продукції на ринку.
у країнах Європейського Союзу та Японії основні обсяги державної підтримки передбачають пряму підтримку сільськогосподарських товаровиробників. Ці країни перешкоджають проникненню на свої ринки імпортної продукції, встановлюючи особливі вимоги до її якості.
в більшості провідних країн світу державне регулювання є обов'язковим компонентом аграрної політики.
державне регулювання передбачає розв’язання основних завдань: забезпечення стійкої економічної ситуації в сільському господарстві, стабілізація ринкової кон'юнктури і підтримка прибутковості товаровиробників, допомога в адаптації до нових умов, захист внутрішнього ринку, забезпечення конкурентоспроможності національних товаровиробників на світовому ринку.
сільське господарство у країнах світі субсидується у великих обсягах з державних і недержавних бюджетів.
ефективних економічних міжгалузевих відносин
реорганізацію великих сільськогосподарських підприємств та формування фермерських господарств.
політика повинна бути адаптована до специфіки різних регіонів, враховувати особливості ведення господарської діяльності та функціонування продовольчого ринку.
схему бурякоцукрового підкомплексу яка органічно поєднує державне економічне регулювання виробництва насіннєвого матеріалу, цукрових буряків і продуктів їх переробки, продовольчого ринку, соціальної сфери села з механізмами ринкового саморегулювання.
Рис 1.1. Карта виробництва цукру у світі
бюджетна підтримка товаровиробників цукрових буряків.
інвестиційну привабливість і купівельну спроможність населення
буряківництво та переробна галузь залишаються низькорентабельними сферами, більшість сільськогосподарських товаровиробників господарюють збитково.
бюджетна підтримка повинна поступово компенсувати вилучені суміжними галузями засоби, підвищувати прибутковість і платоспроможність товаровиробників бурякоцукрового підкомплексу, поліпшувати інвестиційну привабливість.
Державна підтримка має відповідати можливостям бюджету, разом з державного економічного регулювання (податкова, цінова, інвестиційна і зовнішньоекономічна політика, формування відповідного кредитного механізму) дати можливість бурякоцукровій галузі адаптуватися до ринкових умов і забезпечити її стійкий розвиток.
бюджетна підтримка є важливим чинником підвищення прибутковості товаровиробників бурякоцукрового підкомплексу.
прибутковість товаровиробників галузі залежить від рівня витрат виробництва, від попиту на продукцію.
Попит на продукцію бурякоцукрового підкомплексу значною мірою визначається фізіологічними потребами і рівнем доходів населення.
через технологічні причини ця галузь не може швидко змінити обсяги виробництва продукції залежно від кон'юнктури ринку.
Ціни на сільськогосподарську продукцію і продовольство характеризуються високою еластичністю.
навіть при відносно невеликій зміні обсягів пропозиції продукції на ринку може призводити до значних стрибків цін на неї.
Ситуація ускладнюється імпортом цукровмісних продуктів.
Необхідність державної підтримки розвитку сільських територій, соціальної інфраструктури села та рівня життя сільського населення
потребує державного регулювання виробництва насіння цукрових буряків, цукрової сировини та цукру, розвитку соціальної сфери села, що здійснюється, передусім, економічними методами.
процесі розподілу й обміну виробленої продукції.
сутність ринку - суспільна система розподілу праці в умовах приватної власності на засоби виробництва [28, с.243].
формування господарських зв’язків
сферою обміну, товарно-грошові відносини
регулюються виробництво, збут і споживання продовольчих товарів.
попит і пропозиція перебувають у постійній взаємодії
сфері обігу й обміну в товарній формі, виробництвом і споживанням.
Необхідно формувати аграрну політику, яка визначає роль і місце держави в забезпеченні стійкого розвитку бурякоцукрового виробництва, а також форми, методи й механізми економічного регулювання та підтримки виробництва цукрових буряків і цукру, адекватних сучасним умовам.
економічний механізм [29].
Економічний механізм формування та функціонування ринку цукру
механізм ціноутворення, система оподаткування, фінансово-кредитна система, система страхування, важелі регулювання експортно-імпортних операцій.
відповідали умовам ринку і забезпечили відродження галузі.
вивченні й науковому аналізі об'єктивних причин нинішнього стану підприємств бурякоцукрової галузі, врахуванні довгострокових пріоритетів соціально-економічного розвитку країни і визначенні системи заходів, форм і методів державного економічного регулювання виробництва, яка повинна бути забезпечена відповідним організаційно-економічним механізмом.
сприяння розвитку буряківництва.
Ринок цукру виконує такі функції: є регулятором бурякоцукрового виробництва, інформує товаровиробників про попит і пропозицію на продукцію; стимулює зростання бурякоцукрового виробництва за допомогою раціонального використання матеріальних ресурсів; сприяє стабілізації цін на продукцію галузі; є потужним важелем зниження витрат виробництва на одиницю продукції; забезпечує одержання прибутку кожному нормально працюючому підприємству; сприяє прискоренню науково-технічного прогресу в бурякоцукровій галузі; забезпечує визнання суспільного характеру праці на виробництво продукції.
сукупність підприємств і організацій як з виробництва сировини й одержання готової продукції, так і комплекс, який обслуговує його.
до бурякоцукрового підкомплексу входять галузі з виробництва цукрових буряків, включаючи селекцію і насінництво, випуск техніки та інших основних засобів, розробку технологій, проведення наукових досліджень, заготівлю, зберігання, транспортування і реалізацію продукції споживачам (рис.1.2).
цукор є продовольчою сировиною для багатьох переробних галузей.
Побічні сировинні ресурси цукрової промисловості (жом, меляса) надходять підприємствам тваринницької галузі на корм худобі, на комбікормові заводи, на виробництво пекарських дріжджів, етилового спирту, харчових кислот і т.д., а дефекат - на удобрення сільськогосподарських угідь.
Ринок цукру поділяється за географічною ознакою на: місцевий - це ринок будь-якого міста, села, регіону; національний - внутрішній ринок країни; міждержавний - загальний ринок ряду країн (ЄС, СНД); світовий - охоплює світові товарообмінні зв’язки.
Сукупність сегментів національних ринків, які орієнтуються на зовнішніх споживачів, утворює міждержавний ринок.
Економічні відносини партнерів на ринках
країни встановлюють обмеження на своїх кордонах для потоків товарів, які відрізняються від аналогічних внутрішніх обмежень.
суб’єкти національного ринку ведуть між собою вільну торгівлю і не користуються підтримкою держави.
у міждержавній торгівлі широко використовується система тарифів, квот, субсидій та інших обмежень, які встановлюються державою.
Для країн, які беруть участь у міжнародній торгівлі, вирішальне значення має валютний курс, вивчення відмінностей економічної політики й інші чинники.
ринок цукру - це система економічних взаємозв’язків господарюючих суб’єктів у сфері виробництва, обміну, розподілу і споживання продукції бурякоцукрового виробництва.
обмежена територіальна можливість вирощування цукрових буряків і конкуренція з боку інших сільськогосподарських культур, виробництво яких вигідніше для товаровиробників;
розміщення підприємств переробної сфери на оптимальній відстані від бурякосійних господарств;
дефіцит власної сировини для забезпечення ефективної діяльності цукрових заводів;
наявність замінників цукру;
забезпеченість споживачів цукром повністю залежить від пропозиції на товарному ринку.
Ефективна організація ринку цукру в Україні неможлива без оптимального поєднання ринкового і державного регулювання бурякоцукрового виробництва.
напрямом виходу з кризи бурякоцукрового виробництва є формування регульованого ринку цукру [З0, 31]
розробити економічні механізми узгодження інтересів партнерів бурякоцукрового виробництва шляхом об’єднання технологічного процесу в єдине ціле, починаючи із вирощування цукрових буряків і закінчуючи виробництвом цукру й доведенням його до споживачів;
розробити та прийняти науково обгрунтовані законодавчі акти і нормативні документи, а також механізмів їх реалізації.
систему ціноутворення і договірних відносин
виробничих, розподільчих та організаційно-економічних відносин
забезпечення стійкого розвитку виробництва цукрових буряків
задоволення попиту на цукор
Рис. 1.2 Схема організаційно-виробничої структури і технологічних зв’язків цукропродуктового підкомплексу
стимулювання зростання обсягів виробництва і розширення збуту продукції;
підвищення технологічного рівня бурякоцукрового виробництва;
забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринку;
фінансової підтримки бурякоцукрового виробництва
необхідно поєднати різні форми й методи економічного регулювання, формувати умови залучення для розвитку галузі засобів із різних джерел (власні засоби підприємств, кредити, приватні інвестиції), а бюджетні кошти концентрувати в буряківництві, за рахунок чого впливати на розширення інвестиційної активності в досліджуваній галузі.
бюджетна підтримка, що передбачає пряму бюджетну підтримку товаровиробників бурякоцукрового підкомплексу, насамперед буряківництва, у вигляді субсидій, дотацій і компенсацій, а також фінансування капітальних вкладень на принципах безоплатності та платності, надання гарантій щодо залучених інвестиційних кредитів, підтримку короткострокового кредитування сезонних витрат сільськогосподарських товаровиробників на пільгових умовах (субсидування відсоткових ставок по залучених ними кредитах), підтримку забезпечення підприємств і організацій бурякоцукрового підкомплексу сільськогосподарською технікою, машинами й устаткуванням на умовах лізингу, спеціалізована підтримка по окремих напрямах діяльності, науки та ін.;
формування кредитного механізму
державного спеціалізованого сільськогосподарського банку
сільської кредитної кооперації
системи страхування сільськогосподарської діяльності;
державні позабюджетні фонди
раціональне регулювання цін і тарифів на товари
податкова політика
підвищення якості, родючості грунту
передбачити неоподаткований мінімум прибутку в межах певного рівня рентабельності.
Оподатковувати слід лише ту частину прибутку, яка направляється на споживання.
систему податкових пільг для товаровиробників бурякоцукрового підкомплексу в частині засобів на розвиток виробництва, збільшення виробничих потужностей, на інноваційні цілі, створення нових робочих місць;
формування правової бази захисту прав інвестора
організація закупівель сировини
застави готової продукції
створення системи ліцензованої торгівлі
торгівлі на товарних біржах, сприяння проведенню аукціонів, ярмарків й інших форм організованої оптової та роздрібної торгівлі
захист економічних інтересів товаровиробників і внутрішнього ринку цукру з використанням заходів митно-тарифного регулювання, кількісних обмежень, антидемпінгових і компенсаційних заходів при імпорті цукровмісної продукції, підтримка експорту вітчизняної продукції;
забезпечення рівних умов в місті й селі
створення необхідної соціальної бази розвитку ефективних ринкових відносин
системи надійного соціального забезпечення, дотримання прав і свобод громадян, гарантоване задоволення соціальних потреб, стимулювання розвитку зайнятості на селі, регулювання доходів для недопущення соціально-небезпечної диференціації рівня життя.
при дефіциті коштів у бюджеті країни та місцевих бюджетів доцільно розробити заходи державної підтримки розвитку пріоритетних сфер соціальної інфраструктури
створення загальнодоступної інформаційної системи щодо основних видів продукції, що виробляються, можливостей вітчизняних підприємств з виробництва даної продукції, внутрішнього і зовнішнього попиту, а також опрацювання прогнозів зміни попиту на різні види продукції на внутрішніх і зовнішніх ринках.
інформаційне забезпечення - це стратегічне завдання, від рівня розв’язання якого залежить не тільки ефективність державного регулювання бурякоцукрового виробництва і продовольчого ринку цукру, але і його функціонування.
адекватної системи стратегічного управління й оперативного коригування виконання прийнятих рішень.
враховувати мінливість чинників
формування поставок цукру
гарантій або страхування ризиків неплатежів за продукцію
планування діяльності товаровиробників бурякоцукрової галузі
статистичного обліку
інформаційно-консультаційних
підвищення персональної відповідальності за розробку, здійснення і контроль виконання реалізації положень економічної політики з боку керівників органів державної влади всіх рівнів;
системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів,
адекватне сучасним умовам раціональне розмежування функцій держави і всіх учасників економічного процесу в бурякоцукровому підкомплексі.
процес кількісного росту та якісного удосконалення всіх елементів суспільного виробництва: засобів і предметів праці, підвищення кваліфікації виробничого персоналу, а також удосконалення методів їх поєднання у процесі виробництва на базі інноваційних технологій.
«Інформаційна технологія створення споживчої цінності» [32, с.112-113].
митно-тарифне регулювання імпорту та експорту цукру;
інвестиції у бурякосійні господарства і переробну галузь;
стандарти
збереження природних ресурсів
забезпечення відтворення трудових і природних ресурсів
розміщення виробництва цукру поблизу джерел сировини або районів споживання (залежно від співвідношення обсягів сировини і кінцевої продукції)
земельні, природно-кліматичні та грунтові ресурси
розміщення виробництва на території країни дає змогу уникнути віддалених перевезень сировини, палива, матеріалів і готової проекції до місць їх споживання.
Перевезення на віддалені відстані зумовлює збільшення витрат на транспорт, внаслідок чого зростає собівартість продукції і знижується економічна ефективність виробництва.
Для цукрової промисловості оптимальним варіантом вважається доставка сировини на цукрові заводи у радіусі 50-70 км, збільшення відстані доставки призводить до невиправданих витрат, підвищенню собівартості готової продукції, зниження її конкурентоспроможності.
забезпечення екологічної безпеки виробництва.
ринки [33, 34].
обміну товарами та послугами [35. с.29].
рівноваги між попитом та пропозицією [35, с. 104].
ризиків [34, с.49].
одержати прибуток» [36, с. 124].
реформування відносин власності;
ціноутворення
ринками [37, с,328
багатства і бідності [38, с.274].
низькі грошові доходи є фактором гальмування розвитку багатьох галузей харчової промисловості, оскільки бідне населення не може споживати продовольство в достатніх кількостях і різноманітного асортименту. Ця особливість зумовлює низький попит населення країни на продовольчому ринку [39].
агропромислового виробництва [40, с.5].
заходи державного регулювання і підтримки агропромислового виробництва
виробництва продовольства [41. с. 107].
регулювання та підтримки аграрного сектору економіки та продовольчого ринку потребує великих бюджетних витрат.
В Євросоюзі на реалізацію принципів єдиної аграрної політики витрачається 51 млрд. євро, а по всіх розвинутих країнах витрачається 27 % вартості валової продукції при дозволених 5 % для розвинутих країн і 10% - для країн, що розвиваються.
Провідні країни світу активно розвивають світові ринки продовольства - підтримують високий рівень самозабезпечення: США і Франція - 100%, Німеччина - 93%, Італія - 78%.
державного втручання [16, 42].
фактори виробництва як ціни, рівень заробітної плати та ін.,
державного втручання в економіку [43, с.З8].
розширення і скорочення інвестиційних витрат [44, с.54].
продуктивності праці
стану економіки країни [45].
Планування і прогнозування
передбачення можливих змін
використання сучасних методів аналізу, в тому числі із використанням математичних моделей, використання наявної інформаційної бази галузевої статистики, експертних знань та оцінок, результатів наукових досліджень, макроекономічних даних, результатів соціологічних опитувань, нормативно-правової бази і тенденцій її розвитку.
планування балансовий метод є методологічною основою багатьох планових розрахунків, оскільки він відображає основну властивість об’єкта планування
Балансовий метод планування [46, с. 144].
формування цільових програм розвитку, які дозволяють досягти взаємної узгодженості щодо основних ресурсів.
оцінці рівня життя населення, оцінці фактичного рівня харчування.
планування виробництва харчових продуктів
розрахунку середньодушової потреби населення в продуктах
балансів виробництва і споживання продовольства
моніторинг ринку продовольства
облік виробництва продовольства, його поставок і товарних запасів
сертифікація якості продовольства
відповідність екологічним і санітарного-епідеміологічним вимогам
прогнозного балансу цукру
аналіз виробництва цукру
аналіз динаміки попиту на ринку цукру
збереження та зміцнення здоров’я
адаптації до мінливого зовнішнього середовища
цукрової промисловості, продукція використовується у багатьох галузях харчової промисловості, таких галузей як кондитерська, хлібопекарська, молочна і консервна використання цукру є необхідною умовою випуску готової продукції.
У разі виникнення ресурсних обмежень поставок цукру для цих галузей, рівень негативного впливу на їх функціонування може призвести не лише до зниження обсягів виробництва продукції, а й до зупинки виробництва.
володіти достовірною інформацією про ринкову ситуацію.
стадії розширеного відтворення – виробництво, розподіл, обмін і споживання цукру
ефективну реалізацію продукції
позначається на собівартості та дохідності продукції.
у різноманітних галузях формуються неоднакові умови виробництва і збуту продукції, які зумовлені проявом різноманітних факторів, що позначається на рівні прибутку, яке одержує підприємство.
проведення економічного аналізу виробничих витрат при виробництві й переробці сировини;
виявлення та використання резервів підвищення продуктивності праці;
впровадження системи управління ресурсозбереженням;
впровадження інновацій
у товарному виробництві попит на продовольство визначається не потребою взагалі, а платоспроможним попитом який базується на наявності відповідних фінансових ресурсів у населення.
попит на продукти харчування має певні межі відповідно до фізіологічних меж споживання їх людиною, тобто існує межа насичення попиту.
формування розвиненого ринку цукру, як повноцінної системи економічних відносин, вимагає не лише певного періоду, а й наявності матеріальних можливостей, створюючи відповідні правові, нормативні та економічні регулятори ринку.
1.3. Роль і місце бурякоцукрової галузі в економіці апк і продовольчому забезпеченні країни
агропромисловому комплексу, економічна значимість якого нерозривно пов’язана із споживчою вартістю продукції, що забезпечують нормальну життєдіяльність будь-якої людини.
агропромисловий комплекс як підсистема суспільного виробництва включає в себе три сфери:
виробництвом промислових засобів виробництва для всіх галузей АПК і виробничо-технічним обслуговуванням сільського господарства;
безпосередньо сільське господарство;
заготівлею, зберіганням, переробкою сільськогосподарської продукції і доведенням її в переробленому або іншому вигляді до споживача.
зерновий, м'ясний, молочний, масложировий, бурякоцукровий
виробництва специфічних засобів виробництва для вирощування й переробки цукрових буряків
бурякосійне господарство
сфера переробки, обслуговування та торгівлі.
сільськогосподарської продукції в рослинництві
харчової промисловості
сфера обслуговування
оптову й роздрібну торгівлю
бурякоцукрового виробництва наводяться декілька термінів - «цукрова галузь», «бурякоцукрове господарство», «бурякоцукровий підкомплекс» та ін.
«бурякоцукровий підкомплекс - складна виробничо-економічна і організаційна система взаємопов’язаних структур сільського господарства, переробної і харчової промисловості, торгівлі та обслуговуючих галузей, які направлені на виробництво, реалізацію та раціональне використання буряків і цукру для задоволення повної потреби країни в цукрі».
забезпечення душового споживання цукру на основі рекомендованих медичних норм в обсязі 38 кг у рік, а також можливість виробляти частину продукції для експорту.
Цукор – це масовий товар із постійно доволі ємним ринком збуту, він може довго зберігатися і використовуватися населення для різних домашніх заготовок, може закуповуватися на запас і має досить стійкий попит у будь-який сезон року.
Населення споживає цукор у чистому вигляді через систему роздрібної торгівлі та громадського харчування, а також через інші продукти харчування, при виробництві яких він використовується.
Цукрова промисловість пов’язана із багатьма галузями харчової й переробної промисловості, основними з яких є: кондитерська, молочна, плодоовочева, хлібопекарська, виробництво безалкогольних напоїв, виноробна і лікеро-горілчана.
Складання прогнозних балансів для розробки і реалізації методів індикативного планування в харчовій промисловості.
Якість ґрунтів, погодні умови, забезпеченість теплом і вологою впливають на області вирощування цукрових буряків.
Різне поєднання природних і економічних умов робить доцільним виробництво цукрових буряків у тих областях, де вони дають найвищу рентабельність, а вироблена із них продукція не лише використовується для місцевого споживання, але і призначена для вивезення за межі регіону.
потреб населення у продовольстві
ринків збуту продукції
наявність і стан транспортних засобів та шляхів сполучення
державної інвестиційної та фінансової підтримки
механізми саморегуляції ринку не сприяли підвищенню ефективності його роботи і призвели до різкого зниження обсягів виробництва цукру із вітчизняної сировини і заповненню продовольчого ринку імпортним цукром.
державного контролю [44].
досягнення оптимального рівня взаємодії між вільним ринком і державним регулюванням.
ринок – на основі попиту визначає обсяги виробництва і встановлює ціни
держава – управляє економікою сільського господарства в цілому за допомогою оподаткування, митно-тарифного і кредитно-фінансового регулювання.
Державне регулювання - це система заходів щодо впливу держави на основні складові ринку - попит і пропозицію, умови реалізації продукції, її якість, конкуренцію, ринкову інфраструктуру.
Ці заходи можуть мати економічний, організаційний (організаційно-економічний) і адміністративний характер.
Економічні заходи регулювання реалізуються через важелі економічного механізму (фінансові, кредитні, цінові, податкові, страхові та ін.);
організаційні - шляхом створення відповідних організаційних структур (державні агентства, компанії та ін.);
адміністративні - через розробку наказів, положень та інших правових актів. До заходів адміністративного регулювання відносять стандарти, технічні умови, ліцензування, сертифікацію, які впливають на виробництво цукру. Розподіл бюджетних інвестицій, субсидій, субвенцій та дотацій сільськогосподарським товаровиробникам.
держава створює передумови прийняття рішень, які грунтуються не на самостійному економічному виборі, а передбачуваних державою, які пов’язані зі змінами в кредитній, податковій, бюджетній, інвестиційній політиці, встановленні норм амортизації й індексації амортизаційних відрахувань, митній політиці тощо.
збільшення обсягів, обмеження, скорочення та припинення виробництва.
підтримки субсидіях, компенсаціях, пільгових кредитах.
державна підтримка повинна відповідати можливостям бюджету
бути достатньою, щоб спільно з іншими заходами державного регулювання - податкова, цінова, інвестиційна та зовнішньоекономічна політика, функціонування відповідного кредитного механізму тощо, дати можливість АПК адаптуватися до ринкових умов і забезпечити його стійкий розвиток.
державні програми допомогли США зберегти передові позиції в області науки і технології [38, с.274].
програма має передбачати:
аналіз стану справ у галузі, цілі та завдання, обгрунтування доцільності реалізації і соціально-економічну значимість програми;
комплекс заходів виробничо-економічного характеру для розв’язання завдань, які забезпечують досягнення цільових параметрів;
необхідні обсяги фінансування, їх розподіл за джерелами і в часових термінах;
систему конкретних якісних і кількісних індикаторів для оцінки ефективності здійснення програми.
участь держави в реалізації програм повинна зводитися до координації робіт і реалізації тих етапів, які пов’язані з підвищеним комерційним ризиком, або з інших причин не можуть бути профінансовані в необхідних сумах підприємницькими структурами.
планування цільових показників для галузей, що мають велику частку в забезпеченні продовольчої безпеки країни.
планів [47].
балансів [48, с.23].
ціни та витрати виробництва, споживчий попит стає об’єктом управління [19, с.46].
роль держави у розподілі ресурсів, регулюванні цін і доходів, здійсненні соціальних функцій та формуванні відповідних цьому процесу механізмів.
ринок базується на попиті та пропозиції, конкуренції й одержанні прибутку, абсолютної свободи на ньому бути не може, а невтручання держави в економіку може призвести до анархії виробництва.
Вплив врожайності на рівень цін на цукор
рівні економічної допомоги товаровиробникам цукрових буряків і цукру з сторони держави в різних країнах значно відрізняються.
Законодавча та податкова база у країнах-виробниках цукру також впливає на умови функціонування цукрових галузей і ринків цукру.
Отже, якщо не вжити державних заходів, то товаровиробники сільськогосподарської продукції збанкрутують, причому не з причини низької ефективності виробничої діяльності, а відсутності важелів державного регулювання для створення їм сприятливих економічних умов для розвитку.
забезпечення стабільності й ефективності захисту внутрішнього ринку від імпорту цукру;
підтримку національного виробництва для задоволення внутрішніх потреб за рахунок виробництва цукру із власної сировини.
регулювання й підтримку цін
забезпечують достатню рентабельність для ведення розширеного відтворення і економічного розвитку товаровиробників;
митно-тарифне регулювання, яке повинно забезпечити імпорт цукру і цукровмісних продуктів, в обсягах, що не порушують продовольчу безпеку країни.
сформувати сталий і прогнозований ринок цукру.
валового збору цукрових буряків до рівня 90-х років (майже 45 млн. т)
забезпечити використання інтенсивних технологій, оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств, поліпшення насіннєвого матеріалу, використання сучасних засобів захисту рослин, збільшення обсягів внесених органічних і мінеральних добрив тощо.
Розділ 2.
РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ БУРЯКОЦУКРОВОГО ВИРОБНИЦТВА В ЕКОНОМІЦІ ПРОВІДНИХ КРАЇНАХ СВІТУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО РОЗВИТКУ
Забезпечення продовольчої безпеки країни
Проблеми забезпечення людства продовольством, реально почали оцінювати в окремих країнах і регіонах планети тільки після створення ФАО у 1952 p.
при чисельності населення на планеті 6,5 млрд. осіб понад 1 млрд. людей відчувають нестачу їжі, тобто голодують.
У 2000 р. керівники 189 країн світу прийняли Декларацію тисячоліття, у якій визначено, що крім індивідуальної відповідальності керівників перед їх народами вони несуть також колективну відповідальність за встановлення й додержання принципів людської гідності, справедливості та гідності на глобальному рівні.
Основною метою у XXI ст. вони визначили зменшення масштабів бідності й голоду: після 1990 р. 50 бідних країн стали ще біднішими, а у 21 країні збільшилася частка людей, які страждають від недоїдання.
При цьому 2/3 людей із доходом менше 1 дол. США на день живуть і працюють, за даними ООН, у сільській місцевості.
головним завданням розвитку світової спільноти є забезпечення потреб населення, таким рівнем харчування, який би забезпечував можливість нормального розвитку фізичних та інтелектуальних здібностей кожної людини.
За статистичними даними ФАО, нині в бідних країнах на одну особу виробляється в середньому 256 кг зерна, 30 кг м’яса і 54 кг молока проти відповідно 745, 81,8 і 265 кг у провідних країнах світу.
Відповідно до прогнозу ФАО, у 2050 р. на планеті налічуватиметься майже 9 млрд. людей, із них понад 80 % - жителі бідних країн
За умови досягнення показників можливий рівень виробництва на душу населення у бідних країнах досягне 330-350 кг зерна, 55-60 кг м’яса і 120-150 кг молока [49].
забезпечити продовольством для формування фізичного й інтелектуального розвитку людини, підвищення добробуту
продовольча безпека країни
запаси продовольства, які згідно з вимогами ФАО мають становити не менше 70 кг на одну особу на три місяці
продовольча допомога
система постачання продовольством шляхом здійснення чесної торгівлі
порівняльний аналіз зміни чисельності населення та обсягів виробництва сільськогосподарської продукції за 1961-2004 pp. свідчить, що у бідних країнах в цілому темпи приросту виробництва зерна і коренеплодів відстають від темпів приросту чисельності населення.
продуктивних сільськогосподарських систем, які не завдають шкоди навколишньому природному середовищу
Китай вже випередив США за обсягами виробництва зерна, а по м’ясу - майже вдвічі, у т.ч. свинини у 5 разів. У країнах Африки та Азії випереджаючими темпами порівняно із розвиненими країнами світу зростатимуть обсяги виробництва коренеплодів і овочів.
деякі країни прийняли закони щодо заборони ввезення сировини генетично змінених рослин або продуктів із них для уникнення можливого негативного впливу на геном людини, то інші країни дозволяють реалізацію продукції з такими компонентами при обов’язковому зазначенні на етикетці товару інформації, що цей продукт вироблено із таких рослин, а споживач має вирішити, купувати його для споживання чи ні.
в умовах обмеження фінансових можливостей, вони змушені будуть використовувати генетично модифіковані сорти, які при вищій урожайності у досконаліших технологіях вимагають на одиницю продукції менших затрат праці та засобів виробництва
генетично змінені сорти сприятимуть залученню у виробничий оборот засолених земель. в Китаї за допомогою методів біотехнології вивели сорти томатів, рису і сої, які ростуть на таких землях.
за розрахунками за існуючих темпів розорення придатних для сільськогосподарського виробництва земель і одночасних їх втратах (засолення, ерозія і т.д.), резерви орних земель на планеті вичерпаються в найближчі 30-40 років [50].
впровадження інтенсивних технологій на базі високопродуктивної техніки при одночасному збільшенні чисельності працюючих у сільському господарстві.
у провідних країнах із 1950 по 2004 р. чисельність працездатного сільського населення зменшилася від 137 до 44,1 млн. осіб, або більш як утричі, то у країнах, що розвиваються, навпаки, зросла від 672,0 до 1296,4 млн. осіб, або майже удвічі. У країнах Африки чисельність цієї категорії населення збільшилася від 86,9 до 206,6 млн. осіб, або майже у 2,4 раза, а в Азії - відповідно від 571,3 до 1056,0 млн. або в 1,8 раза. Якщо у США та Канаді чисельність працездатного сільського населення у 2004 р. зменшилася порівняно з 1950 р. утричі, у Франції та Німеччині - майже у 8 разів, то в Індії вона зросла на 138 млн. осіб, або удвічі, а в Китаї на 270 млн., або в 1,94 раза [51,52].
у провідних країнах кожний працівник, зайнятий у сільськогосподарському виробництві, виробив у останні три роки в середньому 22,7 т зерна, майже 2,8 т м’яса і 8 т молока проти відповідно 981,2, 118 і 209 кг у країнах, що розвиваються. Якщо у 1961 р. він досяг по виробництву зерна у розрахунку на одного працездатного селянина 3662 кг, по м’ясу - 423 і молоку - 2326 кг, то за три останні роки - відповідно понад 21718,8; 2 682 і 7791 кг. Внаслідок таких відмінностей у США працездатний селянин нині годує 105 осіб, у Німеччині понад 90, у Франції - 75, а в Індії та Китаї - відповідно 4 і 2,6. У країнах ЄС за цей період ефективність праці кожного працездатного селянина зросла по зерну в 10 разів, по м’ясу в 9 і по молоку - в 4,8 раза, а в країнах Азії - відповідно лише в 1,8; 6,7 і 2.8 рази.
освіти, медицини, інформації та соціального сервісу.
поліпшення транспортних мереж
зберігання аграрної продукції
дотації
застосуванні експортних квот та інших нетарифних бар’єрів для захисту власного ринку.
митні тарифи
у Новій Зеландії митний тариф на каву в зернах становить 5%, а на готову до споживання (молоту) - 15% [ 54].
впровадження нових систем ведення сільського господарства в країнах Латинської Америки, які забезпечили норму повернення витрат від 10 до 32 %, а у Кенії – 91-100 % [54].
розробки нових й адаптації існуючих інтенсивних технологій у рослинництві та тваринництві до природно-кліматичних і соціально-економічних умов конкретних країн з урахуванням при їх впровадженні у практику рівня кваліфікації, освіченості й менталітету місцевого населення.
доступу до освіти, медицини, інформації та соціального сервісу.
продукція фермерів бідних країн не може конкурувати із продукцією фермерів Європи і США, які мають значні державні дотації при одночасному застосуванні проти бідних країн експортних квот та інших нетарифних бар’єрів на велику кількість товарів для захисту власного ринку.
Наприклад, митні тарифи на імпортні сільськогосподарські товари в провідних країнах у середньому досягли рівня 27% проти % у бідних країнах. При цьому країни ЄС, Канада, США і Японія 60 % продукції, яку вони імпортують із бідних країн, обкладають податками за максимальними ставками.
За даними ООН, понад 500 млн. осіб, або приблизно 100 млн. господарств у бідних країнах, не є власниками землі, на якій вони господарюють.
створити фонд міжнародного фінансування
створенню глобальної системи планування виробництва й розподілу аграрної сировини та продовольства у межах міжнародного розподілу праці.
необхідно змінити правила менеджменту світового економічного порядку у сфері виробництва продовольства, система глобального управління глобального уряду, в яку на світовому рівні входять Світовий банк, МВФ, СОТ, а на місцевому - уряди країн і комерційні кола, відчували б потреби людства у продовольстві та задовольняла їх у необхідних обсягах [37].
цукрові буряки характеризуються підвищеною вимогливістю до обробітку грунту, наявності поживних речовин, необхідністю забезпечити ретельну обробку посівів проти шкідників і хвороб. Усі ці заходи надають цукровим бурякам значення цінного попередника для більшості сільськогосподарських культур.
при відповідній організації виробництва цукрові буряки є високопродуктивною культурою і забезпечують одержання високих доходів.
Таблиця 2.1
Порівняльна оцінка енергетичної цінності сільськогосподарських культур
Таблиця 2.2
Дохідність різних галузей рослинництва у Німеччині
Значення бурякового цукру в раціоні харчування людини
У 2008 р. обсяги світового споживання цукру становитимуть 160 млн. т, але при дуже строкатому розподілі по регіонах світу.
середньодушове світове споживання цукру в рік дорівнює 22,5 кг цукру,