Практ.роб.6

3. Порушення психічного розвитку являє собою психічний стан , яке характеризується уповільненими темпами формування особистості і психічних функцій, а також порушеннями в розумової та пізнавальної здібності.

Порушення психічного розвитку проявляються найбільш часто в дитячому і дитячому віці. Ці психологічні порушення пов'язані з різними факторами, травмами і патологіями.

Основними причинами порушень психічного розвитку є:

спадкові патології головного мозку; хромосомні захворювання; пороки головного мозку; епілептичний синдром; ураження та патології центральної нервової системи; пухлини головного мозку; гідроцефалія; важкі захворювання нервової системи та нейрокожние синдроми; спадкові ендокринні захворювання; соматичні патології; порушення та захворювання органів почуттів; відсутність виховання та педагогічна занедбаність.

Порушення психічного розвитку у дітей проявляються у вигляді недорозвинення , ушкоджень особистісного розвитку та відсутності самовизначення, неможливості розумового розвитку і проблем з пізнанням, психопатії і спотворень (аутизм).

Найбільш серйозними причинами порушень психічного розвитку є спадкові, біологічні, соціальні та психогенні чинники.

Порушення психічного розвитку у дітей виражаються в значному відставанні у розвитку від однолітків, уповільненні психічного становлення, невідповідність у поведінці та сприйнятті з віковими нормами. Ці порушення починають виявлятися з раннього віку, і вони часто пов'язані з мозковою дисфункцією.

При визначенні причин порушень психічного розвитку необхідно враховувати темперамент дитини, наявність соматичних і церебральних патологій, емоційний стан і депривацию.

До біологічних причин порушень відносяться патології в період вагітності, недоношеність, родові та післяпологові травми, соматичні захворювання і мозкові травми.

Порушення психічного розвитку можуть бути викликані соціальними факторами , в тому числі недоліком в увазі і відривом від матері, соціальною ізоляцією, дефіцитом виховання, навчання і розвитку, несприятливими умовами в сім'ї та суспільстві.

До основних типів порушень психічного розвитку можна віднести:

дизонтогенез, в тому числі пошкоджене, уповільнене і спотворене розвиток; необоротне психічне недорозвинення; дисгармонійний психічний розвиток; дегенеративне психічний розвиток, пов'язане з епілепсією та іншими захворюваннями; патологічне психічний розвиток, викликане психічними і соматичними патологіями.

Також виділяють типи порушень психічного розвитку по шизофренічному процесу: асинхронію, ретардация і розумову відсталість.

У деяких випадках проявляються клінічні форми порушень, в тому числі акселерація, інфантилізм, аутизм і Соматопатии.

Окремо в медицині виділяють порушення психічного розвитку, пов'язані з видом олігофренії - неускладнена, нейродинамического, аналізаторная і психопатическая форма.

2.За даними Г. С. Костюка, онтогенез людського орга­нізму визначається біологічною спадковістю, онтогенез особистості — соціальною спадковістю. Ці дві детермінанти тісно пов'язані в процесі розвитку людини. Біологічна спад­ковість має своїм джерелом генетичний апарат людини, що сформувався в процесі біологічної еволюції і визначає роз­виток її організму. Соціальна спадковість представлена су­купністю культурних досягнень людства, накопичених у про­цесі його історичного і суспільного розвитку.

Наявність цих двох детермінант визначила й два проти­лежних погляди на чинники походження особистості. Пред­ставники першого погляду вважали, що онтогенез психіки людини детермінується лише біологічним фактором, біо­логічною спадковістю. Згідно з іншою думкою, психічний розвиток індивіда визначається не природою, а соціальними умовами його життя.

З точки зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність біологічних і соціальних умов. Останнє слово у розвитку особистості належить соціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних передумов. Дія біологічних передумов полягає в тому, що з людського зарод­ку виникає людський організм з притаманними йому можливостями подальшого розвитку. Становлення людсь­кого організму відбувається за певною програмою, заданою в його генотипі. Генотип визначає людський тип анатомо­фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, харак­теру дозрівання тощо. Генотип визначає також динамічні властивості нервових процесів, безумовнорефлекторні моз­кові зв'язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки, пов'язані з її органічними потребами.

Хоча вихідний фонд спадково організованих потреб і актів поведінки в дитини невеликий, однак її нервова сис­тема має у собі спадково обумовлені величезні можливості утворення нових потреб та форм поведінки, яких немає у тварин.

Людські задатки — це природні потенції виникнення, розвитку і функціонування психічних властивостей особис­тості. Задатки реалізуються у психічних властивостях тільки в суспільних умовах життя. Надбання суспільства не фіксу­ються і не передаються в генах. Вони засвоюються через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Тіль­ки шляхом соціалізації індивіда здійснюється його розвиток як особистості.

1.дизонтогенез - відхилень від стадії вікового розвитку на якій знаходиться дитина викликаних болючим процесом

Практична робота 5 (вчить)

2.Загальна характеристика груп дітей з особливими потребами

У пострадянському просторі до 1917 року система надання допомоги дітям з особливими потребами не склалася, а пізніше, аж до 90-х років ХХ століття, робота з такою дитиною здійснювалася у спеціальних будинках-інтернатах ізольовано від суспільства. Нині багато фахівців працюють над вирішенням комплексу проблем дітей зі специфічними потребами. Але для того, щоб зрозуміти їх проблеми, виявити їх особливості і специфіку роботи з ними, необхідно, перш за все, з'ясувати, що ж включають в себе поняття «інвалід», «інвалідність» [46].

Відповідно до Декларації про права інвалідів (ООН, 1975) «інвалід» означає будь-яка особа, яка не може самостійно забезпечити повністю або частково потреби нормального особистого та/або соціального життя в силу вади, будь то природженої або набутої, його або її фізичних чи розумових можливостей.

У законодавстві колишнього СРСР існувало дещо інше поняття «інваліда»/«інвалідності», яке було пов'язане з втратою працездатності. При такій постановці питання, діти до 16 років не могли бути визнані інвалідами. Таким чином, виникла необхідність у появі терміну «дитина з особливими потребами». До цієї категорії відносяться діти, які мають «значні обмеження життєдіяльності, що призводять до соціальної дезадаптації внаслідок порушення росту і розвитку дитини, здібностей до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю над своєю поведінкою, до навчання, спілкування, трудової діяльності в майбутньому» [1].

А «інвалідність» у дитячому віці визначають, як «стан стійкої соціальної дезадаптації, обумовлений хронічними захворюваннями або патологічними станами, різко обмежуючий можливість включення дитини в адекватні віком виховні та педагогічні процеси, у зв'язку з чим виникає необхідність у додатковому постійному догляді за нею, допомозі або нагляду» [42].

Визначення інвалідності дітям до 16 років виробляє Медико-реабілітаційна експертна комісія відповідно до розділу 3 «Визначення інвалідності дітям» Інструкції з визначення інвалідності (1993 рік). Відповідно до законодавства з 1.08.1999 р. залежно від ступеня порушення функцій (з урахуванням їх впливу на можливості соціальної адаптації дитини) у дитини з особливими потребами визначається ступінь порушення здоров'я. Їх чотири:

1 ступінь втрати здоров'я визначається при легкому та помірному порушенні функцій, які, згідно з Інструкцією, є показником до встановлення інвалідності у дитини, але, як правило, не призводять до необхідності визначення у осіб старше 18 років;

2 ступінь втрати здоров'я встановлюється за наявності порушень функцій органів і систем життєдіяльності (відповідає 3 групі інвалідності у дорослих);

3 ступінь втрати здоров'я відповідає 2 групі інвалідності у дорослого і характеризується наявністю виражених порушень функцій органів і систем, які, незважаючи на проведене лікування, обмежують можливості соціальної адаптації дитини;

4 ступінь втрати здоров'я визначається при різко виражених порушеннях функцій органів і систем, що призводять до соціальної дезадаптації дитини за умови незворотного характеру ураження та неефективності лікувальних і реабілітаційних заходів (відповідає 1 групі інвалідності у дорослого) [12].

Кожному ступеню втрати здоров'я дитини з особливими потребами відповідає перелік захворювань, серед яких можна виділити наступні основні групи.

Першу групу становлять нервово-психічні захворювання.

Найбільш поширеними захворюваннями цієї групи є дитячий церебральний параліч, пухлини нервової системи, епілепсія, шизофренія та інші ендогенні психози, розумова відсталість (олігофренія або слабоумство різного генезу, що відповідають стадії ідіотії або імбецильності), хвороба Дауна, аутизм [41].

Всі ці хвороби об'єднані в одну групу, однак, варто розділити розумову і психічну неповноцінність, на цьому наполягають організації, що займаються вивченням цієї категорії людей та/або наданням їм допомоги.

Серед нервово-психічних захворювань можна виділити декілька різновидів захворювань у дітей.

А. По-перше, це розумово відсталі діти. Специфіка порушень стану психічного здоров'я у розумово відсталих дітей характеризується в першу чергу інертністю психічних процесів,тотальним недорозвиненням вищих кіркових функцій і пізнавальної діяльності при вираженому стійкому дефіциті абстрактного мислення, процесів узагальнення і відволікання

Б. Другим різновидом захворювань у дітей є дитячий церебральний параліч. Порушення при дитячому церебральному паралічі (ДЦП) характеризуються поєднанням тріади розладів: рухових, психічних і мовних, з супутніми порушеннями зору, слуху і розладами сенсомоторної чутливості

Третя група порушень при дитячому церебральному паралічі - це мовні розлади: частіше різні дизартрії, рідше алалія, а також порушення писемного мовлення — дислексія, дисграфія [35].

В. Аутичні діти формують третій тип нервово-психічних захворювань у дітей. В якості основного симптому у дітей цієї групи розглядається особлива дефіцітарність емоційно-вольової і комунікативно-потребністної сфер, а саме: сенсоаффективна гіперстезія і слабкість енергетичного потенціалу, які проявляються у відсутності або значному зниженні потреби в контактах з навколишнім світом.

Г. Діти із затримкою психічного розвитку, ускладненою вираженими порушеннями поведінки становлять четвертий тип серед нервово-психічних захворювань у дітей. В останні роки у науково-методичній літературі широко обговорюються питання навчання і виховання дітей даної категорії

Д. До п’ятої групи дітей з нервово-психічними захворюваннями відносяться діти з вадами мовного розвитку. Особливості розвитку дітей з алалією, афазією, дизартрією, анартрією, заїканням та іншими тяжкими мовними порушеннями є обтяжливими для психіки батьків. Саме порушення мови або її повна відсутність є передумовою до виникнення комунікативного бар'єру, відчуженості і відгородженості в батьківсько-дитячих стосунках.