-Логіка проти психології-

«Ми чинимо правильно не тому що ми володіємо доброчесністю та гідністю, - скоріше ми володіємо ними тому, що ми чинимо правильно (55)»

- Арістотель

Впливовим але все ще часто невизнаним результатом вразливості нашого навколишнього середовища є те, що для адаптації до існуючої культури наша індивідуальність та особистість часто прив’язана до інститутів, практик і трендів, а відтак і цінностей, в яких ми народжуємося та існуємо.

Психологічна адаптація та неминуча близькість створюють зону комфорту з якої з часом буває боляче вирватися, незалежно від того, наскільки обґрунтованими можуть бути нові дані, які суперечать тому що ми віримо.

Як факт, переважна більшість заперечень, які сьогодні висловлюються проти руху «Zeitgeist», особливо тих моментів, які стосуються рішень, а відтак і змін, по всій видимості викликані скоріше вузькими рамками мислення та емоційними упередженнями ніж розумовою оцінкою. Загальною реакцією такого роду є дивні припущення які, замість критичного посилання на фактичні вихідні умови виражені аргументом, служать для цілковитої відмови від них через безсистемні асоціації. Найбільш загальною класифікацією таких аргументів є «проекція» (56), тож стає зрозумілим, що такі опоненти зазвичай більше зацікавлені в захисті своєї психологічної ідентичності ніж в об’єктивному розгляді нової точки зору (57).

Розумовий замок

В класичній роботі авторів Коена і Нагеля під назвою «Введення в логіку та науковий метод», досить добре висвітлюється питання логічної оцінки та її незалежності від людської психології.

«Сукупність доказів є сама по собі не тимчасовим явищем, а співвідношенням сенсу між певними класами або типами тверджень… Звісно, мислення є необхідним для розуміння такого сенсу… тим не менше це не робить фізику відгалуженням психології. Усвідомлення того, що логіка не може стримуватися психологічним явищем допоможе нам розрізняти науку та риторику – сприймаючи останню як мистецтво переконування або суперечки з метою отримати почуття впевненості. Наші емоційні схильності роблять дуже складним прийняття певних тверджень, незалежно від того наскільки сильними є докази на їх користь. А оскільки всі докази залежать від прийняття певних тверджень у якості правди, жодне твердження не може бути перевірене на правдивість для тих, хто вже для себе визначився не вірити в нього» (58).

Термін «розумовий замок» був створений деякими філософами (59) відповідно до явища, що визначається як «стан при якому чиясь точка зору стає само-орієнтацією, в закритому вузлі логіки». Очевидно, що емпіричні припущення формують та захищають

55 Джерело: The Story of Philosophy: The Lives and Opinions of the World's Greatest Philosophers, Will Durant, 1926

56 Зигмунд Фрейд був першим, хто зробив відомою ідею психологічної проекції, яка визначається як «психологічний захисний механізм, при якому особа підсвідомо заперечує його чи її власні означення, думки та емоції, які потім приписуються зовнішньому світу, або, зазвичай, іншим людям». Тим не менше, використання цього терміну в такому контексті є більш загальним. Він відображає просте поняття, яке припускає що розуміння ідеї, яка основана на хибних чи забобонних зв’язках щодо попередніх знань зазвичай відбувається в захисній позиції для відходу від дійсності.

57 Термін «когнітивна патологія» є можливим описом цього явища. Її загальною характеристикою є «логічне коло», коли вірування виправдовуються лише посиланням на саму віру. Наприклад, якщо Ви спитаєте теїстів чому вони вірять в бога, загальної відповіддю буде «через віру». Якщо Ви запитаєте їх чому вони мають «віру», частіше за все, в результаті, Ви отримаєте відповідь на зразок «тому що бог нагороджує тих, хто має віру». Орієнтація причинності є урізаною та орієнтованою на себе.

58 Логіка і науковий метод, Коен і Нагель, видавництво Harcourt, 1934, p.19

59 Посилання: The Cancer Stage of Capitalism, John McMurtry, Pluto Press, 1999, Chapter 1

чийсь світогляд, тож все суперечливе, що приходить зовні може блокуватися або відхилятися, часто навіть підсвідомо. Така реакція може бути пов’язана з загальним психічним рефлексом захищати себе від стороннього об’єкта який рухається в сторону Вашої персони – однак при таких умовах це «рефлекс» захисту чиїхось вірувань, а не тіла. В той час як такі фрази як «мислити поза рамками» можуть бути сьогодні поширеною риторикою в активістських спільнотах, вони рідко є фундаментом нашого способу мислення, яке кидає виклик недоторканості наших найбільш устояних інститутів. Вони, частіше за все, приймаються як «данність» та вважаються такими, що не піддаються змінам. Наприклад, в так званих демократичних країнах світу, «президент», або його еквівалент є загальною точкою сфокусованості стосовно якості управління країною. Велика увага приділяється його особистості, його точці зору та діям. Проте, дуже рідко хто відходить назад і запитує себе: «Для початку, для чого нам взагалі потрібен президент?» «Яким чином його/її влада у якості інституційної фігури виправдовує себе як оптимізована форма соціального управління?» «Чи не є це протиріччям термінів, коли суспільство називають демократичним при тому, що громадськість фактично не має права голосу щодо дій президента після того як він або вона обирається?»

Такі питання дуже рідко розглядаються оскільки людям властиво, знову ж таки, адаптуватися до своєї культури без заперечень, вважаючи, що «все просто так як повинно бути». Така статична орієнтації майже є завжди результатом культурних традицій і, як Коен та Нагель зазначали, дуже складно передавати нові, складні ідеї тим, хто абсолютно визначився для себе не вірити в них.

Такі традиційні припущення, які сприймаються у якості емпіричних, є скоріше первинним джерелом персональної та соціальної відсталості в сучасному світі. Це явище, в поєднанні з системою освіти, яка постійно посилює такі устояні поняття через «академічні» інститути, все далі посилюють таке культурне гальмування та містять в собі перешкоди щодо впровадження відповідних змін (60).

В той час як спектр цієї тенденції залишається широким щодо дебатів, існують дві поширені аргументовні помилки, які варто тут згадати, оскільки вони з’являються постійно і стосуються набору застосувань та ходу думок, який відстоює рух «Zeitgeist». Виражені в мальовничих термінах, такі тактики містять в собі те, що можна назвати «війною цінностей» (61), яка, свідомо чи ні, ведеться тими, хто наділений емоційним чи матеріальним інтересом зберегти порядок речей незмінним, протистоячи змінам.