Іv Вокально-хоровий аналіз.

Твір “Пряля” написаний для мішаного чотириголосного хору a capella

Тип хору – мішаний

Вид хору – чотириголосний

Діапазон хорових партій

Унісон у хорових партіях зустрічається у першому такті, у другому і четвертому куплетах, де всі чотири партії С; А; Т; Б – співають в октавний унісон.

Як ми бачимо в діапазоні партій, текстурні умови для співу зручні, сприятливі. Щоправда спостеріагається невелика складність у партії тенора, при виконанні двадцятого та двадцять першого такту, так як туту використана вища теситура.

Теситурні умови для партії сопрано зручні, тільки частково партія охоплює нижню теситуру, а так повністю звучить у середній і частково у верхній теситурі.

Партія альта звучить у середній теситурі і сприяє доброму виконанню партії.

Партія баса звучить у нижній, середній і верхній теситурі. Умови для унісонного і гармонічного ансамблю дуже сприятливі. Кожна група співає в межах середнього регістру.

Спільне звучання окремих співаків хору в одному загальному цілому зветься ансамблем. Ансамбль з французького (узгодженість). Під ансамблем високої майстерності треба розуміти точну інтонаційну злагодженість звучання співваків у хорі, злитість і врівноваженість щодо сили і тембру всіх голосів, наслідком чого буде насичений барвистий, але без найменшого виділення тембрів голосів окремих співапків, повноцінний унісон кожної партії, а досконалі унісони партії дадуть чудове, врівноважене гармонічне співзвуччя.

В даному творі ми маємо тісне розміщення акордів – це безперечно впливає на зручність гармонічного ансамблю, тому, що академічно правильне розміщення акорду дає найспрятливіші умови для благополучного і правильного звучання акорду.

Дуже часто динамічний нюанс є вирішальною умовою для досягнення ансамблю, акорди у високій теситурі при нюансі “forte” звучать дуже легко, природно, тобто в ансамблі.

Також одною з основних властивостей кожного хору є стрій. Строєм зветься правильне, точне інтонування у їх мелодичному і гармонічному виді.

Чистота інтонації – це наріжний камінь, на якому базується будова хорового мистецтва.

Без правильної і точної звукової бази неможливо відтворити художнього значення. Інтонація робить твір доступним для виконання співаками хору.

Мелодичний малюнок даного твору являє собою побудову, в основі якої лежить мінорний лад (e-moll). Особливо небезпечні для інтонування І, ІІ, ІІІ, VІІ ступеня мінору. І ступінь потребує інтенсивного тяжіння вгору, ІІІ ступінь має тенденцію до підвищення, тоді як це найхарактерніша ступінь мінору.

На основі ладу базується реалістичне музичне мислення. Ладова будова заснована на напруженні і забарвленості. Напруженість створюється різноманітними засобами, серед яких щзначне місце посідає співвідношення стійких і нестійких звуків. Отже, в даному творі лад мінорний, з цього випливає, що звуки потрібно співати з тенденцією до підвищення, а особливо І, ІІ, V, тобто основні стійкі звуки.

В хорі також багато інтонаційних труднощів різних типів. Основною загрозою є неточне інтонування стрибків.

Загрози пониження ховають в собі повтори одного звуку, для чистого інтонування яких потрібно кожен наступний звук виконувати з тенденцією до підвищення, переконуючись у вірності його звучання на акордовій вертикалі.

Важливим напрямком вокально-хорової роботи є опрацювання дикційних труднощів.

Дикція є також важливою під час виконання твору, також відіграє велику роль. Дикція – це вміння виразно вимовляти слова тексту під час співу.

Дикція в хорі є одним з дуже важливих показників. Суть дикції полягає в якісній і виразній подачі тексту виконуваного хорового твору.

Якість дикції має важливий вплив на якість співочого звука, активізує дихання, допомагає у формуванні звуків високої теситури.

Голосні потрібно виконувати одночасно, близько до голосної “о”, великої уваги вимагає одночасне виконання декількох приголосних, приховувати свистячі та шиплячі приголосні (ч, щ, ш, д, с).

Для академічних хорів характерна так звана округлена прикрита манера співу. Суть такої манери співу полягає у тому, що деякі голосні, наприклад, “і”, “ї”, “а”, співаються округлено, наближено по своєму звучанню до звуків “і”, “є”, “о”. Важливу роль у цьому відіграє положення рота і губ співака. Рот не потрібно відкривати дуже широко, так як це може призвести до відкритого звуку.

Потрібно слідкувати за тим, щоб артикуляційний апарат (рот, губи, зуби, язик, піднебіння) приймали форму, яка відповідає даній голосній.

Також під час виконання різних творів повинна бути присутня орфоенія. Орфоенія – це сукупність правил вимови. Українська орфоенія набагато відрізняється від орфографії отже, український текст здебільшого вимовляється так, як написано, звук “г” в слові “голуб” треба вимовляти м’яко, слід звернути увагу на вимову закінчень таких слів, як “спатоньки”, “голівоньку”, “постілоньку” – закінчення слів повинні бути чіткі, без скрадань, а потім рельєфні.

Щоб відтворити звучання інтонаційно чітко і чисто, необхідно стежити за тим, щоб вчасно і достатньо було підготовки дихання.

Також дуже істотним моментом під час виконання даного твору буде наявність так званого ланцюгового дихання. Весь хоровий твір “Пряля” має печаль співчуття, ліричності і тим самим зобов’язує виконавців до монолітнього і компактного звучання.

Одним із засобів для його досягнення і буде ланцюгове дихання – суть його полягає в тому, що передих допускається частинам голосів партії поперемінно. Це забезпечує безперервне хвучання всієї партії.

В даному творі прийоми звуковедення, які найкраще сприяють інтерпритації твору будуть legato та non legato.