Розділ 4. Проблематика сучасної соціально-економічної системи

4.1. Експлуатація людини в капіталістичній системі

Коли ми говоримо про природу капіталістичної системи, її противники часто використовують у якості аргументу таку рису капіталізму як експлуатація людини людиною. В даному есе ми розглянемо цей феномен експлуатації на рівні робітник-роботодавець.

В даному випадку у якості капіталіста ми будемо розглядати безпосереднього власника бізнесу або роботодавця, який є власником капіталу. В той же час власника компанії не варто плутати з директором, оскільки директор часто є найманою виконавчою особою в той час як власник або капіталіст це особа, яка має право володіння капіталом та засобами виробництва підприємства, а також приймає остаточні економічні рішення, в тому числі рішення про призначення директора. Але варто також зазначити, ще не є рідкістю також ситуація при якій директор та власник є однією особою.

Безперечним є те, що у капіталістичній системі як і в грошовій економіці взагалі основною метою будь-якої підприємницької діяльності є збільшення капіталу. Економічний розвиток в свою чергу означає збільшення грошового прибутку. Такі орієнтири є притаманними не лише капіталістам чи робітникам, а взагалі всім учасникам грошової економіки. Це є цілком логічним і очевидним в даному виді економіки оскільки гроші, як вже багаторазово зазначалося раніше дають доступ до будь-яких матеріальних благ, і навіть більше того, вони є обов’язковою умовою для виживання людини в суспільстві, оскільки в даному виді соціально-економічної системи отримання засобів життєзабезпечення відбувається виключно через їх обмін на гроші за посередництвом ринку.

В капіталістичній системі традиційною формою організації підприємства є система в якій інтереси капіталіста та робітника є по суті прямопротилежними. Капіталіст, який наймає робітника на роботу зацікавлений в тому, щоб платити робітнику якомога меншу зарплату для збільшення власних прибутків, в той час як робітник, з іншої сторони, зацікавлений в тому, щоб отримувати якомога більшу зарплату, що є в даному випадку його особистим прибутком. В результаті цього при організації традиційного типу підприємства в капіталістичній системі завжди виникає конфлікт інтересів. Таке протиріччя захисники капіталізму з якихось причин вважають нормальним та прийнятним, а його вирішення покладають на відоме з часів Адама Сміта поняття «невидимої руки ринку». Покладатися на невидиму руку ринку це по суті те саме, що покладатися на волю Аллаха. Тут мається на увазі аргумент захисників капіталізму, що нібито при укладанні трудового договору прагнення робітника отримати від роботодавця достойну зарплату теоретично не дасть роботодавцю можливості занадто занизити рівень заробітної плати, в той час робітник не зможе запросити занадто високу заробітну плату, оскільки капіталіст на неї не погодиться, тож в результаті таких торгів нібито повинна бути досягнута «гармонія» в стосунках при якій кожна з сторін буде задоволеною.

Щоб обґрунтувати помилковість такого твердження, перш за все варто відзначити, що після укладання трудового договору війна за особистий прибуток не припиняється, а отже обидві сторони залишаються незадоволеними і продовжують боротися за прибуток один з одним.

Крім того, встановлений рівень заробітної праці тут більшою мірою залежить від рис характеру та становища працівника і капіталіст. Встановлена зарплата яка обговорюється і встановлюється на співбесіді при влаштуванні на роботу між робітником і капіталістом не має ніякого відношення до технічного виміру реального обсягу робіт. Для того, щоб випросити собі зарплату, працівнику доводиться в буквальному сенсі боротися з роботодавцем. Більш заможні люди, які почувають себе впевнено або ж люди з жорстким характером мають більше шансів отримати достойну заробітну працю, ніж люди, які скажімо приїхали з периферійної місцевості де робочих місць та шансів отримати роботу не так багато, тому такі працівники вимушені погоджуватися на мінімальну зарплату. Тож один працівник може, наприклад, викопати котлован за 100 грн., а інший за 200 грн. при однаковій якості і термінах виконання робіт. Тобто в абстракції такий вид стосунків можливо теоретично обґрунтувати базуючись на вихідних умовах ринку, але з технічної точки зору ми маємо прямий та очевидний конфлікт учасників підприємницької діяльності, який в більш глобальних масштабах переходить у класову війну.

В чому ж полягає сама суть експлуатації в даному типі взаємовідносин?

Уявімо, що Ви робітник і влаштовуєтеся на підприємство. Для більш наглядного прикладу ми будемо брати підприємство, яке займається виробничою діяльністю хоча принцип залишається тим самим практично на всіх підприємствах у капіталістичній системі. Також варто попередити, що для більш зрозумілого викладу механізму організації підприємства в капіталістичній системі більшість аспектів будуть максимально спрощеними.

Отже, Ви робітник, домовилися з Вашим роботодавцем, що Вам будуть платити 100 грн. в день. Уявімо, що на підприємстві де Ви працюєте виробляють ручки. На початку підприємницької діяльності будь-який підприємець (капіталіст) пише бізнес-план де детально розписується більшість економічних показників, кількість необхідних для виробництва робітників, їхня зарплата, принцип встановлення ціни на товар чи послуги та інше. У випадку з виробництвом ручок підприємцю потрібно закупити сировину, обладнання, заплатити податки, зарплату робітникам (виробничий відділ, продавці, бухгалтера, прибиральники і таке інше). Ми зараз не будемо детально розписувати класифікацію витрат, прийнятих класичною економічною теорією, так як метою цього есе є не заплутати людей в цифрах, формулах та економічних визначеннях, а пояснити саму механіку механізму експлуатації робітника капіталістом.

Отже, щоб створити товар готовий до продажу на ринку, капіталіст вкладає в його собівартість наступне:

1)       Вартість сировини;

2)       Заробітна плата робітників (саме тут схована зарплата, яку Вам платить капіталіст);

3)       Вартість обладнання (вона розбивається на декілька років);

4)       Податки;

5)       Всі інші платежі (сюди можна віднести все, аж до офісних меблів та пального для службових авто).

 

Деякі з цих витрат, як наприклад, вартість обладнання чи облаштування офісу розбиваються на довготерміновий термін погашення, тож до собівартості одиниці продукції додається лише їх невелика частина, яка в кінцевому рахунку з часом повністю окуповується, а потім перетворюється на чистий прибуток капіталіста.

Зверніть увагу, що заробітна плата робітників, а сюди відноситься зарплата не лише робітників, які залучені у безпосередньому виробництві товарів, а й також продавців, обслуговуючого персоналу, інженерів, бухгалтерів, секретарів, найнятого директора та всіх інших працівників, вже включена в собівартість товару. В цю статтю витрат може навіть входити зарплатна ставка самого капіталіста.

Уявімо, що собівартість з усіма витратами складає 10 грн. Якщо б підприємство продало цю виготовлену ручку за 10 грн., то цією сумою можна було б погасити всі витрати на її виробництво та виплатити зарплату всім робітникам, які були залучені до виготовлення цієї ручки. Цією сумою можна було б навіть погасити зарплату самого капіталіста, якби вона була наближеною до рівня зарплати середнього робітника на підприємстві. Але хитрість полягає в тому, що після розрахунку собівартості до суми витрат необхідної на виготовлення товару додається прибуток капіталіста.

Норма прибутку коливається в залежності від виду підприємницької діяльності. В наш час у ринковій економіці, на цьому чистої води великому облудному базарі, найбільш рентабельними підприємствами являються комерційні компанії (чистий прибуток коливається від 20% до 200% і більше) та інші бариги, які займаються торгівлею та перепродажем, а не виробничою діяльністю.

Уявімо, що норма його прибутку Вашого роботодавця буде складати 10%. Тоді вартість товару (в даному випадку ручки) на ринку буде вже складати не 10 грн., а 11.

Тобто 1 гривня з кожної виготовленої та проданої ручки буде автоматично привласнюватися капіталістом. Причому він не обов’язково повинен бути залучений до виробництва чи реалізації цього товару. Цими операціями займаються люди, зарплата яких входить не до «прибутку компанії» (насправді «прибутку капіталіста»), а до собівартості продукції. Капіталіст одержує цей прибуток у власне користування лише тому, що він є власником підприємства та володіє капіталом, який закладений у собівартість і який в кінцевому рахунку буде оплачений кінцевим покупцем товару. При чому як правило цим покупцем є якраз той робітник, який цей товар виготовляє і який отримує менше прибутку за його виробництво ніж капіталіст за володіння засобами його виробництва.

Ключовим моментом тут є те, що ці 10% прибутку, який додається до собівартості продукції не розподіляються між учасниками підприємства хоча для його отримання залучена спільна робота всіх робітників, які брали участь у його виробництві, проектуванні, продажу, рекламі, а часто навіть у безпосередньому управлінні підприємством.

Не треба також забувати, що Ви, як працівник, отримуєте зарплату тільки з тієї ручки, до виготовлення якої Ви були залучені, в той час як капіталіст отримує прибуток з усіх ручок, які були виготовленні на підприємстві за допомогою праці всіх робітників. 

Як аргумент в підтвердження такого явища можна привести те, що наскільки б не збільшувався прибуток підприємства на якому Ви працюєте, зарплата робітників по суті буде залишатися незмінною. Ви, як працівник, будете отримувати ту ж саму зарплату яку отримували раніше.

Таке явище як індексація зарплати є доволі рідкісним явищем в Україні, а отже робітники частіше звільняються ніж отримують від роботодавця поступки у збільшенні заробітної плати. В той же час ціни на товари, які виробляють ці робітники за рахунок прибутку капіталістів зростають в геометричній прогресії по відношенню до зарплат робітників. В результаті чого відбувається цілком логічне розшарування суспільства на класи між особистими прибутками яких лежить просто велетенська прірва.

Сучасні капіталісти для стимулювання певних працівників (продавців або робітників, які займають керівні посади) додумалися до виплати відсотків або бонусів відповідно до рівня продаж. Але такі додаткові заохочувальні відсотки так само в обов’язковому порядку зараховуються до собівартості товару, а не вираховуються з прибутку.

Ще одним аргументом на підтвердження цього явища є те, що робітнику на підприємстві обмежують доступ до економічної інформації, яка стосується діяльності підприємства на якому він працює. Цією інформацією володіє лише власник підприємства, тобто капіталіст. Вам, як робітнику, ніхто на підприємстві не покаже реальний економічний стан підприємства, звідки, в якій кількості, надходять і куди витрачаються його кошти, величину прибутку підприємства та інші економічні показники. Навіть більше того, мало того що Ви не маєте доступу до таких даних, то при влаштуванні на роботу Вас просять підписати трудовий договір в якому чітко прописується, що Ви не маєте права розголошувати інформацію, яка стосується економічної діяльності підприємства, а в тому числі про величину Вашої заробітної плати. Поступаючи на роботу на підприємстві Ви фактично абсолютно ізольовані від економічної інформації. Ви не можете побачити повної картини, а любі спроби з’ясувати реальний економічний стан підприємства строго пересікаються та сприймаються як злочин. Такі дії робітника набули легалізовану назву «розголошення державної таємниці».

Це саме відбувається і на більш глобальному рівні економіки. Ви як громадянин не маєте доступу до економічних даних які стосуються економіки держави. Ви не маєте можливості перевірити скільки, з кого і в якій мірі збирається податків в державну скарбницю, куди, де і в якій мірі вони витрачаються, інформацію про економічний стан державних підприємств і таке інше. За будь-які спроби з’ясувати таку інформацію Вас буде звинувачено в державній зраді або у розголошенні державної таємниці.

В більшості випадків коли Ви працюєте на підприємстві Вас не інформують хто власник бізнесу і хто привласнює прибуток підприємства на якому Ви працюєте. Правда в тому, що Ви не знаєте, КОМУ Ви заробляєте гроші. Ви не знаєте КОГО Ви збагачуєте своєю роботою. І Ви не знаєте КУДИ йдуть ті гроші, які Ви заробляєте Вашому роботодавцю.

І справа не в тому, що Ви цим не цікавитеся, а в тому, що Ви не маєте доступу до цієї інформації.

Ви так само не знаєте куди витрачаються Ваші податки і не маєте змоги це перевірити, хоча сьогодні при сучасному рівні технологій можна було вже давно створити систему електронного відстеження і калькуляції економічної інформації до якої мав би доступ кожен громадянин, тобто платник цих самих податків. Такі системи вже насправді працюють і впроваджені на багатьох підприємствах. Прикладом такої системи може бути наприклад система «1С», ERP та інші. Зверніть увагу, що навіть при застосуванні системи «1С» на підприємстві кожен робітник має лише певний рівень доступу. Продавець, наприклад, не може побачити собівартість продукції, яку він продає, загальний прибуток компанії та інші економічні дані, а начальник виробничого цеху може лише проводити переміщення матеріалів та робити фіксувати виробничі операції. В той же час капіталіст, тобто власник підприємства спокійно може побачити всю картину економічного стану на підприємстві та проконтролювати будь-яку операцію в деталях. Таку саму систему можна було вже давно створити на рівні держави і дати до неї доступ кожному громадянину. Але можете бути впевнені, що у якості аргументу для відмови від такої системи Ви почуєте від уряду, щось на зразок того, що це не відповідає національній безпеці держави.

Капіталіст, якому Ви приносите прибуток своєю роботою, цілком може використати цей прибуток проти Вас. Збагачуючи його Ви фактично наділяєте його владою, яку він використовує в своїх, а не у Ваших інтересах. По суті, Ви риєте собі могилу своїми ж руками. Цей прибуток, який Ви віддаєте Вашому роботодавцю в першу чергу буде застосовуватися для утвердження і захисту його позицій, для створення міліції та охорони, які будуть захищати його інтереси. Ці гроші, які Ви йому заробляєте цілком можуть бути застосовані проти Вас. В результаті цього ми маємо тоталітарний уряд та диктатуру, яку самі ж вигодовуємо своїми власними руками.

Аргументом на підтвердження цього можуть бути, наприклад, військові конфлікти, необґрунтоване підвищення податків, корупція та свавілля влади. Щоб почати політичну чи економічну війну до якої в першу чергу будуть мобілізовані нижчі класи, тобто робітники, потрібні величезні фінансові ресурси. Навіть терористичні акти і ті потребують фінансування. Ці військові дії починають одиниці, які отримали фінансову могутність завдяки привласненню прибутку що отримується через працю робітників. Жодна війна, яка мала місце в історії не почалася б якби її ініціатори не мали змоги живити її за рахунок експлуатації праці робітників, які, на відміну від ініціаторів, не мають з неї ніякої вигоди незалежно від її результату.

Питання прозорості економіки не розв’язано навіть на рівні підприємства не кажучи вже про розв’язання цієї проблеми на державному рівні. Звісно, що формально Ви можете давати запит на отримання такої інформації. Наприклад деякі журналісти інколи добиваються отримання певних даних подібного роду при журналістських розслідуваннях (наприклад дані про величину статків політичних осіб), але щоб цього досягнути потрібно пройти масу бюрократичних процедур, перевірок, а інколи навіть вирішувати такі питання через суд. Ви також ніколи не зможете перевірити достовірність такої інформації, яку Вам надали державні установи чи яку Ви отримали в бухгалтерії Вашого підприємства. Тобто економічну систему, в якій ми живемо можна назвати економічною системою закритого типу.

З іншої сторони тут виникає інше протиріччя, яке стосується стимулювання робітника до роботи. Робітник поступаючи на роботу відчуває себе безправною людиною на чужому підприємстві, яку в будь-який момент можуть дуже легко вигнати за непокору і яка не має чіткого уявлення про економічний стан діяльності підприємства на якому вона працює. Тому робітники зазвичай не відчувають причетності до роботи і працюють виключно заради того щоб отримати зарплату та вижити у цій жорстокій соціально-економічній системі. З іншої сторони, капіталіст, який виступає у якості роботодавця намагається стимулювати робітників задля збільшення ефективності їхньої роботи, що приведе до збільшення його прибутку. В марних спробах нав’язати робітникам їх причетність та вигоду від успіху підприємницької діяльності компанії, капіталісти намагаються звести небажання працівників приносити прибуток капіталісту до примітивного виправдання, що нібито робітники є настільки лінивими, що без жорстокого нагляду та примусу вони ніколи не будуть працювати. А чому власне вони повинні хотіти працювати при такому порядку речей? Врешті решт, якщо роботодавці пояснюють небажання працівника проявляти ініціативу до праці простою лінню, тоді як вони пояснять свою ініціативу примушувати цих робітників до роботи? Така різниця в ініціативі та стимулі до роботи може пояснюватися виключно різницею в доступі до результатів своєї роботи та роботи підприємства, а особливо що стосується вигоди від покращення якості та підвищення кількості виконаної роботи, а також додатково прикладених зусиль та їх результатів.

Прихильники капіталізму при виправданні такої соціально-економічної системи часто наводять аргумент, що робітник мовляв при великому бажанні і сам може стати роботодавцем та заснувати своє підприємство. Так, може. Але це ніяк не вирішить проблему експлуатації робітників капіталістами. В такому разі результатом стане лише створення ще одного експлуататора, який паразитує на праці найнятих ним людей за рахунок дії закону приватної власності на засоби ведення підприємницької діяльності (капітал). Тож контраргументи такого роду є принаймні не логічними.

Деякі роботодавці закликають робітників майже не до прояву волонтерства, називаючи підприємство, яке юридично і фактично належить роботодавцю «їхнім підприємством», просять працювати понад норму в неоплачуваний неробочий час та вмовляють їх проявити любов до роботи, яку їм наказують виконувати. На рівні держави це проявляється у вигляді закликів до патріотизму, націоналізму та любові до державності, що насправді є спробою використати емоційні методи маніпулювання населенням задля його завуальованої експлуатації заради збільшення прибутку правлячих бізнесових кіл.

Отже, система ринкового капіталізму містить очевидні протиріччя інтересів між робітниками та капіталістами, а отже між нижчими та вищими класами суспільства. В цій системі політичну владу в суспільстві отримують люди з вищих класів суспільства за рахунок отримання прибутку в результаті експлуатації праці робітників, тобто людей з нижчих класів. Відповідно закони, які видаються для економічного регулювання, як і сама економічна система служать для захисту інтересів тих, хто має владу та повноваження ці закони випускати. З цього можна зробити висновок, що ринковий капіталізм служить інтересам заможної верстви населення, яка хоч і складає меншість відносно нижчих класів, має вирішальний вплив при прийнятті законодавчих та економічних рішень в суспільстві. Ринковий капіталізм є соціально-економічною системою із закритим доступом.

Рішенням даної проблеми може бути перехід до соціально-економічної системи з відкритим доступом, яка в економічних обчисленнях буде базуватися не на грошових вимірах, а на динамічному відстеженні та калькуляції ресурсів. Одним із варіантів переходу до такої системи може бути впровадження на підприємствах форми організації підприємницької діяльності з відкритим доступом. 

Один із варіантів переходу до такої системи буде більш детально описаний у розділі «Стратегія переходу до ресурсо-орієнтованої економіки».