5.3. Навчальний тренінг як розвивально-освітня технологія формування суб’єкта

„Впровадження нових інтерактивних, суб’єктно-діяльнісних технологій навчання, зокрема проведення професійно-психологічних тренінгів, має стати наріжним каменем формування нового покоління справжніх професіоналів, які відчувають себе гідними фахівцями, творчими особистостями…”

Л. І. Мороз [212 , c. 198]

Зорієнтованість сучасної освіти на потреби суспільства й економіки, ринку праці формують певні вимоги щодо якості вищої професійної освіти, професійних умінь і навичок, компетенцій, особистісних якостей фахівців. Це обумовлює пошук нових освітніх форм, технологій, засобів самореалізації студента, перетворення його у суб’єкта учбово-професійної діяльності.

Провідною ідеєю при переосмисленні професійної підготовки є ідея активної ролі майбутнього фахівця у формуванні його суб’єктності як здатності вирішувати задачі в усіх сферах життя. Підвищення якості професійної підготовки, активізація творчих можливостей студента обумовлює використання сучасних технологій професійної підготовки, спрямованих насамперед на становлення його суб’єктної позиції.

Цьому сприяє організація освітнього процесу, що включає цілісні системи навчальних тренінгів.

Останнім часом у багатьох вищих навчальних закладах України навчальні тренінги включені до навчальних планів підготовки фахівців соціономічного профілю ( наприклад, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Миколаївського національного університету імені В.О.Сухомлинського, Класичного приватного університету (м. Запоріжжя) та ін.).

Чимало науковців висвітлюють власний досвід щодо засосування навчального тренінгу в освітньому процесі вишу. Так, Ю. М. Швалб наголошує на задачному підході до побудови навчального тренінгу у вищому навчальному закладі [324], Л. І. Мороз розглядає вплив професійно-психологічного тренінгу на становлення особистості фахівця [212], В. О. Лефтеров приділяє основну увагу впровадженню тренінгових технологій у навчальний процес при підготовці співробітників органів внутрішніх справ [183], А. В. Кунцевська вбачає у навчальному тренінгу спеціально організований процес рефлексії [173].

Найбільш глибокий підхід до використання тренінових технологій у навчальному процесі демонструє автор української національної школи навчального тренінгу Ю. М. Швалб. На основі ґрунтовного аналізу розвитку і становлення професійної освіти він зробив висновок про те, що зміни психолого-педагогічної проблематики у галузі освіти сконцентровані навколо питань розвитку особистості насамперед як суб’єкта учбової діяльності, її навчальних інтересів й учбового цілепокладання, формування готовності до майбутньої професійної діяльності тощо. Класичні форми і способи вузівської освіти не спроможні забезпечити ці зміни. З огляду на це, провідним засобом професійного навчання мають стати тренінгові технології, спрямовані на формування і розвиток особистісної та професійної компетенції студентів. Тренінгові технології повинні стати одним із провідних засобів професійного навчання завдяки спрямованості на формування особистісної та професійної компетенції [324].

Починаючи з 2005 року, у рамках організованих Ю. М. Швалбом психологічних шкіл постійно проводяться курси підготовки викладачів вищих навчальних закладів України до впровадження навчальних тренінгів. Випускники зазначених курсів активно впроваджують навчальні тренінги у власну педагогічну практику. Ними розроблено низки тренінгових програм при викладанні різноманітних дисциплін соціономічного профілю. Ці програми у статусі експериментальних упроваджені у рамках наукових досліджень на здобуття наукових ступенів докторів і кандидатів психологічних та педагогічних наук. Особисто автором цієї монографії у рамках докторської дисертації розроблено та апробовано у вищих навчальних закладах України п’ять програм навчальних тренінгів при підготовці правників: „Тренінг готовності до професійної діяльності”, „Тренінг соціальної взаємодії”, „Тренінг професійної ідентичності”, „Професійно-психологічний тренінг”, „Тренінг управлінських компетенцій”.

Відзиви студентів, котрі навчались за програмами навчальних тренінгів, підтверджують їх ефективність та значущий розвивальний ефект.

За останні 15 років тренінг став досить поширеною формою психологічної практики, проте у вищій школі застосовується переважно поза навчальним процесом. Викладачі вищої школи цю форму організації навчального процесу сприймають не зовсім адекватно. Проведене нами опитування викладачів вищих навчальних закладів м. Миколаєва свідчить про маловживаність тренінгових технологій, недостатність знань викладачів про ці технології, неволодіння методикою проведення навчального тренінгу, невміння, а деколи і небажання, застосовувати тренінг у викладацькій практиці. Нами опитано 100 викладачів з різних вищих навчальних закладів. 88% з них не володіють тренінговими технологіями, 70% - не мають необхідних знань щодо методики проведення тренінгу, 50% - бажають навчитися застосовувати тренінгові технології у викладацькій діяльності та вважають їх перспективними інноваціями у вищій школі, 7% - володіють тренінговими технологіями, проте не застосовують їх у власній професійній діяльності. І тільки 5% викладачів (з опитаних нами) впроваджують тренінгові технології при викладанні самостійної навчальної дисципліни, вважаючи їх більш результативними порівняно з традиційними методами навчання. Проте фрагментарне застосування тренінгу не дає можливості здійснити системну детермінацію змін у галузі вищої освіти, оскільки принципово неможливо у межах однієї дисципліни сформувати особистість конкурентоспроможного професіонала, здатного не тільки до власного (індивідуального) професійного розвитку, а й до розвитку професійної спільноти (колективного розвитку) та розвитку власної професії (соціо-культурного розвитку).

Проведене опитування спонукає нас до більш детального розгляду теоретичних та практичних аспектів упровадження тренінгових технологій в освітній процес вищої школи.

Зазначимо, що навіть визначення поняття тренінгу є неоднозначним, відображає безліч різноманітних підходів та інтерпретацій.

Тренінг (від англ. training – підготовка, тренування) як форма професійного навчання активно впроваджується з ХХ століття.

Питанням упровадження тренінгових технологій у професійну освіту присвячені праці українських та російських науковців: Л. І. Мороз, В. О. Лефтерова, Г. В. Попової, Ю. М. Швалба, С. І. Яковенка, Т. С. Яценко; російських науковців: І. В. Вачкова, С. Д. Дерябо, Т. В. Зайцевої, Ю. М. Жукова, С. І. Макшанова, Л. Б. Шнейдер; зарубіжних науковців: Е. Берна, У. Гарбе, Д. Герхарда, Д. Колбі, К. Левіна та ін.

Переваги використання тренінгових технологій у практиці вишу подано на рис. 5. 3. 1.

Рис. 5. 3. 1. Співвідношення методів навчання з середнім рівнем