3.2. Процедурно-методичне забезпечення дослідження

Зважаючи на системність досліджуваного феномену, використано комплекс діагностичних процедур, спрямованих на: вимірювання швидкості актуалізації інформації, рівня рефлексивності, рівня мотивації активності особистості у системі правових норм держави; дослідження самооцінки, креативності, перцептивно-інтерактивної компетентності, комунікативної толерантності, комунікативного контролю; вивчення профідентичності на основі особистих професійних планів; визначення рівня конфліктостійкості, стресостійкості та соціальної адаптації, особистісної конкурентоздатності, спрямованості особистості, здатності самоуправління, потреби в активності. При виборі методичного забезпечення дослідження ми керувалися даними, отриманими від експертної групи, до котрої увійшли 15 юристів, що працюють за фахом 5-10 років.

Наведемо стислу характеристику обраних нами методик.

Методичний прийом „Вимірювання швидкості актуалізації інформації” (А. В. Карпов)

Методика призначена для вимірювання швидкості актуалізації інформації. Здатність до швидкої актуалізації необхідної інформації є однією з базових динамічних характеристик інтелектуальної активності особистості, що відбиває загальний стан її когнітивної підсистеми. Для діагностики цього показника А. В. Карповим розроблено наступний прийом: досліджуваним дається інструкція - якнайшвидше назвати 15 термінів, що відносяться до однієї з загальногуманітарних дисциплін, не пов’язаних із професійною діяльністю.

Обробка результатів: називання 15 термінів – 3 бали, 10-15 термінів – 2 бали, до 10 термінів – 1 бал; час відповіді: менше двох хвилин – 3 бали, від двох до трьох хвилин – 2 бали, 3 хвилини і більше – 1 бал, наявність вербалізізованих усвідомлених стратегій актуалізації – 1 бал за кожну. Підсумковий показник становить суму всіх вищеперерахованих.

Методика дослідження самооцінки (Т.В. Дембо–С.Л. Рубінштейн) (модифікована відповідно до завдань дослідження)

Методика призначена для оцінки та порівняльного аналізу самооцінки і домагань особистості у різних життєвих сферах.

Досліджуваним пропонується оцінити себе (здібності, характер, можливості) за допомогою вертикальної лінії за кожною з запропонованих якостей, сторін особистості і рискою (-) відзначити на кожній лінії цю самооцінку. Після пропонують уявити, якою повинна була б бути ця якість, сторона особистості, щоб ви були задоволені собою, відчували гордість за себе і відзначити це на кожній лінії знаком (х).

Самооцінка і домагання визначаються за дев’ятьма шкалами:

1) креативний – некреативний;

2) цілеспрямований – нецілеспрямований;

3) компетентний – некомпетентний;

4) рефлективний – нерефлективний;

5) ініціативний – безініціативний;

6) комунікативний – некомунікативний;

7) толерантний – нетолерантний;

8) стресостійкий – нестресостійкий;

9) конфліктостійкий – неконфліктостійкий.

Обробці підлягають результати на всіх шкалах.

Для зручності підрахунку оцінка переводиться у бали. Як уже зазначалося, розміри кожної шкали дорівнюють 100 мм, відповідно до цього нараховуються бали (наприклад, 54 мм = 54 бали).

1. За кожною з дев’яти шкал визначаються:

– рівень домагань щодо певної якості – за відстанню у міліметрах (мм) від нижньої точки шкали (0) до знаку „х”;

– висота самооцінки – від „0” до знаку „-„;

– величина розбіжності між рівнем домагань і самооцінкою – різниця між величинами, що характеризують рівень домагань і самооцінку, або відстань від „х” до „-„;

– у тих випадках, коли рівень домагань нижче самооцінки, результат виражається від’ємним числом.

Записується відповідне значення кожного з трьох показників (рівня домагань, рівня самооцінки та розходження між ними) у балах за кожною шкалою.

2. Визначається середня міра кожного з вищеперерахованих показників у студента. Її характеризує медіана, обчислювана за всіма аналізованими шкалами.

3. Визначається ступінь диференційованості рівня домагань і самооцінки. Їх отримують, поєднуючи на бланку досліджуваного всі значки „-„ (для визначення диференційованості самооцінки) або „х” (для рівня домагань). Отримані профілі наочно демонструють відмінності в оцінці студентом різних сторін своєї успішності діяльності.

У тих випадках, коли необхідна кількісна характеристика диференційованості (наприклад, при зіставленні результатів студента з результатами всієї групи) можна використати різницю між максимальним і мінімальним значеннями, однак цей показник розглядається як умовний.

Слід зазначити, що чим вища диференційованість показника, тим менше значення має середня міра і, відповідно, вона може використовуватися лише для деякої орієнтації.

4. Особлива увага звертається на такі випадки, коли домагання виявляються нижче самооцінки, пропускаються або неповністю заповнюються деякі шкали (вказується тільки самооцінка або тільки рівень домагань), значки ставляться за межами шкали (вище верхньої або нижче нижньої частини), використовуються знаки, не передбачені інструкцією і т.п.

Найбільш сприятливими з точки зору особистісного розвитку є такі результати: середній, високий або навіть дуже високий (але не виходить за межі шкали) рівень домагань, поєднується з середньою або високою самооцінкою при помірному розходженні цих рівнів і помірним ступенем диференційованості самооцінки та рівня домагань.

Продуктивним є також такий варіант ставлення до себе, при якому висока і дуже висока (але не максимально), помірно диференційована самооцінка поєднується з дуже високими, помірно диференційованими домаганнями при помірному розходженні між домаганнями і самооцінкою. Дані показують, що студенти з таким ставленням до себе відрізняються високим рівнем цілепокладання: вони ставлять перед собою досить складні цілі, що ґрунтуються на уявленнях про свої дуже великі можливості, здібності, і докладають значних зусиль для досягнення цих цілей.

Несприятливими для особистісного розвитку і для навчання є усі випадки низької самооцінки. Несприятливими є також випадки, коли студент має середню, слабо диференційовану самооцінку, що поєднується з середніми домаганнями і характеризується слабкою розбіжністю між домаганнями і самооцінкою.

Діагностика особистісної креативності (О.Є. Тунік)

Методика дозволяє визначити чотири особливості творчої особистості: допитливість (Д); уява (У); складність (С) і схильність до ризику (Р). Досліджуваним пропонується серед переліку коротких висловлювань знайти ті, які підходять їм краще, ніж інші. Їх слід відмітити знаком „X” у колонці „В основному вірно”. Деякі висловлювання підходять лише частково, їх слід позначити знаком „X” у колонці „Почасти вірно”. Інші твердження не підходять зовсім, їх потрібно відзначити знаком „X” у колонці „Ні”. Ті твердження, щодо яких досліджуваний не може прийти до рішення, потрібно позначити знаком „X” у колонці „Не можу вирішити”.

Завдання не обмежене у часі, але працювати треба якомога швидше.

При оцінці даних опитувальника використовуються чотири фактори, що тісно корелюють з творчими проявами особистості. Вони включають Допитливість (Д), Уяву (У), Складність (С) і Схильність до ризику (Р). Ми отримуємо чотири „сирих” показники за кожним фактором, а також загальний сумарний показник.

При обробці даних використовується або шаблон, який можна накладати на лист відповідей тесту, або зіставлення відповідей випробуваного з ключем у звичайній формі.

З 50 пунктів 12 тверджень відносяться до допитливості, 12 – до уяви, 13 – до здатності йти на ризик, 13 тверджень – до фактору складності.

Якщо всі відповіді збігаються з ключем, то сумарний „сирий” бал може дорівнювати 100, якщо не відзначені пункти „не знаю”.

Якщо випробуваний дає всі відповіді у формі „може бути”, то його „сира” оцінка може скласти 50 балів у разі відсутності відповідей „не знаю”.

Кінцева кількісна вираженість того або іншого фактору визначається шляхом підсумовування всіх відповідей, що збігаються з ключем, і відповідей „може бути” (+1) і вирахування з цієї суми всіх відповідей „не знаю” (-1 бал).

Чим вище „сира” оцінка людини, що відчуває позитивні почуття по відношенню до себе, тим більш творчою особистістю, допитливішою, з уявою, здатною піти на ризик і розібратися у складних проблемах, вона є; всі вищеописані особистісні фактори тісно пов’язані з творчими здібностями.

Можуть бути отримані оцінки за кожним фактором тесту окремо, а також сумарна оцінка. Оцінки за факторами і сумарна оцінка краще демонструють сильні (висока „сира” оцінка) і слабкі (низька „сира” оцінка) сторони особистості. Оцінка окремого фактору і сумарний „сирий” бал можуть бути згодом переведені у стандартні бали й відзначені на індивідуальному профілі студента.

Методика діагностики перцептивно-інтерактивної компетентності (модифікований варіант М. П. Фетіскіна)

Методика призначена для вивчення особистісної готовності до формування інтегративних критеріїв інтерактивної компетентності у межах малих груп стабільного і тимчасового типу.

Досліджуваним пропонується за п’ятибальною системою оцінити особливості міжособистісної взаємодії у групі (5 – завжди; 4 – майже завжди; 3 – важко сказати; 2 – рідко; 1 – ніколи) за такими шкалами: І. Взаємопізнання. II. Взаєморозуміння. III. Взаємовплив. IV. Соціальна автономність. V. Соціальна адаптивність. VI. Соціальна активність.

При обробці результатів спочатку підраховується кількість балів за кожною з шести шкал, а потім загальний сумарний показник. Про ступінь вираження тієї чи іншої шкали свідчать такі показники: 20 балів і більше – висока; 11-19 балів – середня; 10 і менше – низька.

Рівням комунікативної інтерактивності відповідають такі показники: 144 бали і більше – високий; 126-143 бали – середній; 125 і менше – низький.

Методика вивчення профідентичності на основі особистих професійних планів (Л. Б. Шнейдер)

Особистий професійний план (ОПП), запропонований Є. О. Климовим, є важливим регулятором професіоналізації людини і розуміється ним як мисленнєвий образ, що дозволяє вивчити всі основні складові професійного самовизначення.

Для вивчення профідентичності відібрано 7 компонентів ОПП, які є найбільш значущими для вирішення окреслених задач, тобто у результаті обробки відповідей досліджуваних можна зробити висновки про те, чи наявні у студентів професійні цілі (з чим вони їх пов’язують), чи знають вони шляхи досягнення, чи наявний резервний варіант, чи можуть студенти описати ОПП (вербалізувати). Побудова часової професійної перспективи на основі ОПП дозволяє виявити професійну ідентичність як результат цілеспрямованої професійної активності студентів, тобто визначити, чи ототожнюють студенти себе з тією професію, яку вони отримують у вищому навчальному закладі.

Студентам пропонується заповнити анкету, що складається з семи пунктів, щодо перспектив особистої професійної діяльності (особистих планів):

1. Головна професійна мета (мрія).

2. Ближні професійні цілі.

3. Вимоги, які пред’являє Ваша професія до людини.

4. Наявні можливості для досягнення поставленої мети.

5. Ваші уявлення про шляхи підготовки для досягнення обраних цілей.

6. Наявність та обґрунтованість резервного варіанту.

7. Практична реалізація особистого професійного плану.

Проводиться кількісний та якісний (змістовний) аналіз отриманих відповідей.

Методика „Хто Я” (М. Кун, Т. Макпартленд)

Методика застосовується з метою визначення рівня самопрезентації, виявлення та аналізу функціональних, об’єктивних та емоційних компонентів „Я”-структури та аналізу їх співвіднесення у студентів різних курсів; а також вивчення кар’єрних експектацій через професійну ідентичність майбутнього юриста.

Студентам пропонується швидко дати двадцять відповідей на питання: „Хто Я?”.

Під час аналізу виділяється ряд категорій, які згодом мають використатися у контент-аналізі: соціальні групи (стать, вік, національність, релігія, професія); ідеологічні переконання (філософські, релігійні, політичні та моральні висловлювання); інтереси і захоплення; прагнення і цілі; самооцінки.

Загальна тенденція полягає у тому, що „приєднуються” твердження, у яких фіксується належність випробуваного до тієї чи іншої категорії людей („син”, „хлопчик” та інші) виносяться раніше, ніж „диференційовані” (що вказують на специфічну ознаку – „занадто товстий”, „невдаха” і т.д.).

Зазвичай робиться припущення, що порядок називання категорій відповідає вираженості і значущості відповідних ознак, тобто структурі самоідентичності, однак ця теза не є доведеною. Цілком можливі впливи з боку захисних стратегій, при яких найбільш значуще відсувається „на потім”, або з боку стереотипів заповнення офіційних анкет та облікових карток.

Необхідно також розрізняти відповіді, що стосуються самоідентичності у рамках індивідуального рівня самосвідомості (тобто відображають належність до таких груп, до яких неможливо не належати, живучи у суспільстві, – статевої, вікової, національної, сімейної) і відповіді, що стосуються особистісної самоідентичності. Остання відображає належність випробуваного до груп людей, членство у яких є результатом або власного вибору, самовизначення, або специфічної самооцінки (мислитель, захисник навколишнього середовища і т.д.). Особистісна самоідентичність, таким чином, замикається з найбільш значущими вимірами диференційованої складової „Я”-образу.

Методика вимірювання рівня рефлексивності (А. В. Карпов)

Методика призначена для вимірювання рівня рефлексивності.

Опитуваним пропонують дати відповіді на кілька тверджень опитувальника. У бланку відповідей навпроти номеру питання слід проставити цифру, відповідну варіанту відповіді: 1 – абсолютно невірно; 2 – невірно; 3 – скоріше невірно; 4 – не знаю; 5 – скоріше вірно; 6 – вірно; 7 – абсолютно вірно.

Методика включає 27 тверджень, з цих 27-ми тверджень 15 є прямими (номери питань: 1, 3, 4, 5, 9, 10, 11, 14, 15, 18, 19, 20, 22, 24, 25). Інші 12 – зворотні твердження, що необхідно враховувати при обробці результатів, коли для одержання підсумкового балу сумуються у прямих питаннях цифри, відповідні відповідям піддослідних, а у зворотніх – значення, замінені на ті, що виходять при інверсії шкали відповідей. Після підрахунку балів визначається рівень рефлексивності за наступною градацією: високий, середній, низький.