Євдокимова Наталя Олексіївна

ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

ФОРМУВАННЯ СУБ’ЄКТА ПРАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Монографія

Миколаїв

2011

УДК 159.922.6

ББК 88.52

Є

Рекомендовано до друку Вченою радою

Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського

25 травня 2010 р., протокол № 10

Рецензенти:

В.О. Лефтеров, доктор психологічних наук, професор;

Т.Б. Хомуленко, доктор психологічних наук, професор; Ю.М. Швалб, доктор психологічних наук, професор.

Є__ Євдокимова Н.О.

Психологічні засади формування суб’єкта правничої діяльності у вищому навчальному закладі: монографія. – Миколаїв: Іліон, 2011. - 420 с.

ISBN

У монографії розкрито особливості суб’єктоґенези майбутнього правника у вищому навчальному закладі. Досліджено психологічну структуру професійної правничої діяльності та соціально-психологічні особливості її суб’єкта. Охарактеризовано суб’єктно-просторову парадигму організації професійної підготовки у вищому навчальному закладі. Представлено психолого-педагогічну модель формування суб’єктності майбутнього правника. Окреслено психологічні умови становлення суб’єкта правничої діяльності у вищому навчальному закладі. Детально описано психологічні особливості творення культуровідповідного освітнього простору, котрий інтегрує інноваційні підходи до сучасної професійної освіти.

Адресовано аспірантам, викладачам, науковцям і всім, кого цікавлять психологічні умови формування суб’єкта правничої діяльності у вищому навчальному закладі.

УДК 159.922.6

ББК 88.52

ISBN  Н.О.Євдокимова, 2011

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ СУБ’ЄКТОҐЕНЕЗИ ЛЮДИНИ

1. Категоріальне визначення поняття суб’єкта

2. Суб’єктоґенеза людини як соціокультурне явище

3. Особливості професійної суб’єктоґенези у юнацькому віці

РОЗДІЛ 2. ПРАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНА ПРАКТИКА

2.1. Правовідносини у структурі сучасного способу життя людини

2.2. Психологічна структура правничої діяльності

2.3. Соціально-психологічні особливості суб’єкта правничої діяльності

РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ СФОРМОВАНОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ СУБ’ЄКТНОСТІ СТУДЕНТІВ-ПРАВНИКІВ

3.1. Загальні принципи, зміст та програма емпіричного дослідження

3.2. Процедурно-методичне забезпечення дослідження

3.3. Аналіз та інтерпретація отриманих даних

РОЗДІЛ 4. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ СУБ’ЄКТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ПРАВНИКА У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

4.1. Суб’єктно-просторова парадигма організації професійної підготовки у вищому навчальному закладі

4.2. Психолого-діяльнісне проектування освітнього простору студентів-правників

4.3. Психолого-педагогічна модель формування суб’єктності майбутнього правника

РОЗДІЛ 5. ФОРМУВАННЯ СУБ’ЄКТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ПРАВНИКА В УЧБОВО-ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

5.1. Психолого-педагогічна програма формування суб’єктності майбутнього правника в учбово-професійній діяльності

5.2. Розвивальна освіта як форма організації учбово-професійної діяльності суб’єкта

5.3. Навчальний тренінг як розвивально-освітня технологія формування суб’єкта

РОЗДІЛ 6. ФОРМУВАННЯ СУБ’ЄКТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ПРАВНИКА ПСИХОЛОГІЧНОЮ СЛУЖБОЮ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

6.1. Психологічна програма формування суб’єктності майбутнього правника психологічною службою вищого навчального закладу

6.2. Формування суб’єктних атрибутів майбутнього фахівця правничої діяльності засобами психологічної служби

6.3. Розробка студентами-правниками проектів власної суб’єктоґенези

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

SUMMARY

Передмова

Зміни, що відбуваються у політичній та соціальній сферах життя в Україні, вимагають від сучасних правників ефективного вирішення професійних задач, спрямованих на економічний розвиток держави й укріплення соціальної справедливості у суспільстві, що актуалізує формування корпусу правників як суб’єктів юридичної діяльності. Відповідно до цього кожен правник має володіти ґрунтовними знаннями всього масиву законодавства, незалежно від його галузевої диференціації, та бути компетентним у цілому ряді практик: правотворчій, правозастосовній, правоінтерпретаційній, правоконкретизуючій, правосистематизуючій, правороз’яснювальній, контрольній, наглядовій, освітній, науковій, тобто бути готовим охороняти і захищати права і законні інтереси держави, юридичних та фізичних осіб. Проте реальна професійна підготовка правників виявилася розібраною по різним соціальним інституціям, що призвело до виокремлення різних предметів підготовки правників. Так, підготовка адвоката, офіцера органів внутрішніх справ, судді та інших представників правничої професії є різнонаправленою за своїм предметом та змістом професійної підготовки, тобто монопрофільною. Монопрофільність підготовки шкодить набуттю студентами базових знань, умінь та компетенцій, що гальмує процеси формування в Україні правової держави та громадянського суспільства.

Потреби суспільства щодо професійної освіти правників, закладені у державних стандартах професійної підготовки, вимагають універсалізації базової правничої освіти, загальної (багатопрофільної) підготовки до діяльності у сфері правовідносин, що дозволить забезпечити високий професійний рівень усіх представників юридичної професії, якість юридичних послуг, надійний правовий захист української держави та її громадян.

Питання якості підготовки юридичних кадрів постійно знаходиться у полі зору держави та державних діячів. Так, у Програмі розвитку юридичної освіти на період до 2005 року, затвердженою Кабінетом Міністрів України від 10.04.2001 р. № 344, вказувалось на необхідність розроблення принципово нових теоретичних, методологічних та організаційних засад удосконалення системи юридичної освіти. На виїзному засіданні Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення, яке відбулось 30.09.2005 р. у м. Одесі, було запропоновано вжити радикальні заходи щодо науково-методичного забезпечення навчального процесу студентів спеціальності „Правознавство”. На першому Українському форумі юридичних фірм (2009 р.) запропонована модель професійного юриста на ринку юридичних послуг України. Не зважаючи на пильну увагу держави до якості підготовки правників, реальних зрушень не відбулося - нинішня ситуація у професійній освіті майбутніх правників не відповідає сучасним потребам суспільства у формуванні суб’єкта правничої діяльності. Дискусії щодо державних освітніх стандартів підготовки правників (2004-2012 рр.) відображають незрілість теоретико-методологічних та організаційно-управлінських засад проектування системи сучасної юридичної освіти. Діючі державні стандарти підготовки правників побудовані на моделі спеціаліста як виконавця професійних функцій і забезпечують становлення виконавської позиції майбутніх правників, що не відповідає сучасним вимогам до становлення конкурентоздатних фахівців.

Нинішній стан системи підготовки правників характеризується наявністю низки протиріч, основними з яких є протиріччя між: правовими основами суспільства і правосвідомістю громадян, пріоритетами соціальної необхідності й особистісного інтересу; інституціональними та неінституціональними формами освіти; освітніми стандартами та вимогами професійної діяльності щодо її суб’єкта; цілями викладання та навчальними задачами; завданнями формування цілісної професійної суб’єктності правника у процесі його підготовки у вищому навчальному закладі та традиційним способом організації навчального процесу; диференціацією викладання всіх навчальних дисциплін і необхідністю їхньої інтеграції щодо кінцевих цілей навчання; приматом операційної складової професійної підготовки фахівців-правознавців та всіма іншими її складовими; абстрактним характером предмету навчальної діяльності та реальним предметом майбутньої професійної діяльності.

Зазначені протиріччя вказують на необхідність проектування системи професійної правничої освіти з позиції юридичної практики, спрямованої на вирішення професійних задач на ґрунті розуміння природи людини та її поведінки у процесі відтворення та створення нормативно-правової реальності соціального життя, що вимагає створення соціокультурної освітньої ситуації формування майбутнього фахівця як суб’єкта правничої діяльності, здатного до творчого вирішення системи професійних задач, утілення норм професійної культури та її формування, розвитку власної професії та державного розвитку взагалі.

Монографія репрезентує результати дослідження професійної суб’єктоґенези людини у юнацькому віці та психолого-діяльнісного проектування культуровідповідного освітнього простору студентів-правників. Формування суб’єктності майбутнього правника у вищому навчальному закладі розглядається як результат запровадження суб’єктно-просторової парадигми організації професійної підготовки, що поєднує розвивально-освітні форми і технології та соціально-психологічний супровід учбово-професійної діяльності. Запровадження суб’єктно-просторової парадигми організації професійної підготовки студентів-правників націлює їх на самозміну, вироблення активної соціальної позиції, її логіки та методології.

У першому розділі монографії викладено результати теоретико-методологічного аналізу категоріального визначення поняття суб’єкта професійної діяльності як предмету психологічної науки, його структури та форм прояву, досліджено суб’єктоґенезу людини у процесі онтоґенезу, розглянуто розвиток суб’єктності у юнацькому віці під час набуття професійної освіти, окреслено кризи професійного розвитку студентів.

У другому розділі розглянуто правовідносини у структурі сучасного способу життя людини; визначено роль правничої діяльності у конструюванні соціальної реальності; представлено психологічну структуру правничої діяльності; виділено соціально-психологічні особливості суб’єкта правничої діяльності.

У третьому розділі обґрунтовано психологічну концепцію суб’єктоґенези майбутнього правника; конкретизовано суб’єктно-просторову парадигму організації професійної підготовки у вищому навчальному закладі; висвітлено методологічні та психолого-педагогічні засади організації та проектування культуровідповідного освітнього простору студентів спеціальності „Правознавство” відповідно до специфіки майбутньої професійної діяльності; представлено психолого-педагогічну модель формування суб’єктності майбутнього правника; визначено психологічні умови формування майбутнього фахівця як суб’єкта правничої діяльності.

У четвертому розділі описано психолого-педагогічну програму формування суб’єктності майбутнього правника в учбово-професійній діяльності, представлено організаційний проект психологічної компоненти вищої освіти правників, охарактеризовано форму організації учбово-професійної діяльності та тренінгову технологію формування суб’єкта.

У п’ятому розділі наведено програму розвитку суб’єктності майбутнього правника психологічною службою вищого навчального закладу, деталізовано процес становлення суб’єктних атрибутів засобами психологічної служби та описано технологію розробки студентами-правниками проектів власної суб’єктоґенези.

У цілому монографія поглиблює і розширює теоретичні уявлення про психологічну структуру правничої діяльності та соціально-психологічні особливості її суб’єкта, специфіку формування суб’єктності у процесі професійної підготовки у вищому навчальному закладі, розкритті психолого-педагогічних засад проектування освітнього простору майбутніх правників, розробці розвивальних технологій професійної освіти.

Розробка психологічних засад формування суб’єкта правничої діяльності у вищому навчальному закладі, здійснена у монографії, на думку автора, сприяє становленню повноцінної суб’єктності студентів-правників, надає їм можливість безперервного „занурення” у професійний контекст майбутньої діяльності за фахом, створює умови для майбутньої реалізації суб’єкта у сфері професійної діяльності.