18. Сучасні підходи до освіти і виховання дітей та молоді.

Становлення української державності, інтеграція в європейське і світове співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державою і побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на Людину, націю, пріоритети духовної культури, визначають основні напрями реформування навчально-виховного процесу.

Ця концепція є елементом нової ідеології освіти, яка повинна працювати на процес державотворення, становлення народу України як політичної нації.

Стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об'єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвитку, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний характер виховання полягає у формуванні молодої людини як громадянина України незалежно від її етнічної приналежності.

Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етнокультурного відродження та розвитку як українського народу, так і представників інших етносів, що проживають в Україні, передбачає надання їм широких можливостей для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування почуття національної гідності. Сучасне виховання в Україні має забезпечувати прилучення молоді до світової культури й загальнолюдських цінностей. За своїми формами й методами воно спирається на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки.

Національне виховання має суспільний характер. До нього причетні сім'я, найближче соціальне оточення — формальні й неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади культури, релігійні об'єднання та ін. Роль держави полягає у координації виховних зусиль усіх інституцій суспільства, забезпеченні його єдності та пріоритету загальнодержавних (національних) інтересів.

Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання молоді, опанування нею основ наук, багатства національної й світової культури.

Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форм на основі глибокого розуміння вихователем природи вихованців, їх індивідуальних рис і можливостей, поваги до особистості дитини, турботи про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі.

Ідеалом виховання є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна й національно свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення.

19. Система педагогічних методів.

Система педагогічних методів - це єдність методів навчання і виховання, що реалізовуються в цілісному педагогічному процесі.

Методи навчання - це способи керівництва педагогом пізнавальною діяльністю учнів.

Вибір методів навчання - це педагогічне мистецтво викладача. Немає інструкцій, але є досвід, методики і інтуїція.

Для належного функціонування педагогічного процесу треба, як мінімум, п'ять груп методів впливу на особу: переконання; переконання і привчання; навчання; стимулювання; контроль і оцінка. Методи впливу на особу чинять комплексну дію на учня і украй рідко застосовуються ізольовано, поза зв'язком один з одним. Ось чому будь-яке угрупування (класифікація) методів умовне, а розгляд кожного з них окремо наводиться лише для зручності аналізу і виділення їх характерних особливостей. У зв'язку з цим в системі методів педагогіки виділимо методи навчання і методи виховання.

Класифікація методів навчання (по Михалевой Л.П.):

1. За типом діяльності: словесні; демонстраційні; дослідницькі.

2. По мірі розвитку самостійності студентів: пояснювально-ілюстративний; проблемний; дослідницький.

3. По рівню активності: пояснювально-ілюстративний; проблемний виклад матеріалу; евристичний; дослідницький.

4. По функціях: метод усного викладу; закріплення; самостійної роботи по засвоєнню; по застосуванню знань; перевірки, оцінки знань і навичок.

Класифікація методів виховання (Г.І.Щукіна):

1. Методи формування свідомості особи (переконання): розповідь, пояснення, роз'яснення, лекція, етична бесіда, напучення, навіювання, інструктаж, диспут, доповідь, приклад;

2. Методи організації діяльності і формування досвіду поведінки (вправа): вправа, привчання, педагогічна вимога, громадська думка, доручення, виховуючі ситуації;

3. Методи стимулювання поведінки і діяльності (мотивація): змагання, заохочення, покарання.

Традиційними є методи, що дісталися сучасній педагогіці у спадок від дослідників, що стояли у витоків педагогічної науки. Так, спостереження - найбільш доступний і поширений метод вивчення педагогічної практики.

Вивчення досвіду - у широкому сенсі означає організовану пізнавальну діяльність, спрямовану на встановлення історичних зв'язків виховання, вичленення загального, стійкого в учбово-виховних системах.

Вивчення продуктів учнівської творчості - домашніх і класних робіт по усіх учбових предметах творів, рефератів, звітів - про багато що скаже досвідченому дослідникові.

Бесіди - традиційний метод педагогічних досліджень. У бесідах, діалогах, дискусіях виявляються стосунки людей, їх почуття і наміри, оцінки і позиції. Різновидом бесіди є інтерв'ювання, що зазвичай припускає публічне обговорення; дослідник дотримується заздалегідь підготовлених питань, ставить їх в певній послідовності.