Тема 1 предмет, завдання та методи курсу «управління трудовими ресурсами»

1. Поняття, функції та методи управління.

2. Управління трудовими ресурсами в системі управління економі­кою держави.

3. Предмет, завдання та методи курсу «Управління трудовими ресур­сами».

4. Місце науки «Управління трудовими ресурсами» в системі наук.

Людина в системі виробництва та економічних відносин посідає центральне місце. Вона визначає цілі та напрями розвитку ви­робництва, організовує його, виробляє товари й здійснює послу­ги для свого життя та розвитку.

Ефективність економіки будь-якого суспільства в першу чергу виз­начається якістю наявних трудових ресурсів та способом їх включення у виробництво, адже основною продуктивною силою є люди з їхніми здібностями та можливостями.

Якісне відтворення людських ресурсів, формування трудового потен­ціалу та раціональне його використання - все це залежить від управління людськими ресурсами на всіх рівнях. Відоме гасло «Кадри вирішують все» в умовах демократизації суспільства й ринкової економіки набуває неабиякого значення.

У зв'язку з цим необхідна нова концепція (система поглядів) управління трудовими ре­сурсами. Місце і роль управління трудовими ресурсами визначаються зростанням значимості людського фактора у виробництві матеріальних і духовних цінностей, посиленням залежності результатів діяльності підприємств від якості, мотивації та характеру використання робочої сили.

1. Поняття, функції та методи управління

Слово «управління» ми чуємо в найрізноманітніших ситуаці­ях. Наприклад, «водій автомобіля не справився з управлін­ням і сталась аварія»; або «ця людина прекрасно управляє ко­лективом», управляють космічними кораблями, польотами супутників Землі, а Верховна Рада України - державою. Управління як явище об'єк­тивного світу дуже різноманітне.

Характеризуючи навколишній світ, наука розглядає три його скла­дові: неживу природу, живу природу та людське суспільство, що дає підста­ву класифікувати процеси управління і виділити три його види:

• управління біологічними системами;

• управління технічними системами;

• управління соціальними системами.

Управління - це сфера людської діяльності, що виникла в результаті поділу праці, за допомогою якої людина впливає на соціально-політичні, техніко-економічні та соціально-культурні процеси для досягнення пев­ної мети.

У будь-якому управлінні є дві підсистеми: керуюча і керована. Ці підсистеми взаємопов'язані, об'єднані в одну систему організації. Далі є команда, наказ, тобто дія керуючої системи на керовану. Отже, управ­ління - це процес цілеспрямованої дії керуючої системи на керовану (суб'єкта управління на об'єкт управління) для досягнення певних ре­зультатів.

Оскільки управління - це дія за допомогою інформаційних команд, у керованій системі має бути механізм, який забезпечує перетворення команд у реальні дії. Проте після того, як інформація, команда надійшла, ще невідомо, чи буде вона виконана. Управління - це не сама по собі інформація, а досягнення поставленої мети; для цього керуюча система повинна одержати зворотну інформацію, без цього управління немож­ливе. Тільки одержавши зворотну інформацію, можна правильно обрати команду. Керуюча, керована система, ціль, команда, зворотний зв'язок - базові елементи будь-якого управління.

Управління як усвідомлений процес існує тільки в суспільстві. Ні природа, ні техніка не мають справи з управлінням як усвідомленим про­цесом.

Управління - це цілеспрямований процес, який вимагає глибокого аналізу, розробки і постановки певних цілей та здійснюється безперерв­но в часі і в просторі.

В результаті дії суб'єкта управління на об'єкт має бути досягнутий певний результат, який треба співставити з ціллю. Чим точніше результат відповідає поставленій меті, тим вища якість управління.

Управління - це процес програмування, планування, організації, мотивації, коорди­нації та контролю. Ці елементи кожен окремо є процесом і в управлінні визначаються як його функції.

Управлінський процес здійснюється безперервно, починається з по­становки цілей, завдань і закінчується їх виконанням.

Функції управління - це відповідні види цілеспрямованої діяльності, пов'язані з управлінням. Вони є взаємозумовленими складовими проце­су управління, але відрізняються змістом і цілями.

Кожній функції властиве замкнуте коло робіт (підфункцій), що об'єд­нуються спільністю їх значення і виконують певну роль в управлінні.

Функції управління визначаються об'єктом і складом завдань, що розв'язуються.

У сукупності функції управління виражають специфіку процесу уп­равління як складової виробничого процесу.

Функції управління є єдиними для всіх об'єктів управління.

Планування - це формування цілей, завдань і перспектив зміни па­раметрів управління, глибоке осмислення, обґрунтування й чітке фор­мування напрямів дій, складання планів і графіків роботи на різні періо­ди для досягнення поставлених цілей.

Ціль - це запрограмований результат, заради якого здійснюється ви­робничий процес і який повинен бути досягнутий за допомогою певних дій. Отже, ціль являє собою бажаний стан управлінських об'єктів і вира­жається у комплексі вимог, завдань, показників.

Чітке формування цілей має психологічні аспекти, створює впев­неність людей, можливості досягти своєї мети і мети даної організації.

Організація - це процес формування управлінських структур, апара­ту управління, розподілення повноважень та відповідальностей.

Координація - це узгодження спеціалізованих управлінських функцій, забезпечення цілеспрямованої діяльності підлеглих, досягнення впоряд­кованості та єдності їх дій. Координація здійснюється за вертикальними (діє зверху донизу) і горизонтальними (забезпечення взаємодії різних функціональних підрозділів) зв'язками.

Мотивація - це процес спонукання людей до виконання поставле­них завдань, до спільних погоджених дій, що забезпечать досягнення поставленої мети.

Контроль - це система спостереження і перевірки відповідності прий­нятих рішень законодавчим актам, економічній доцільності та обґрунтованості, виявлення допущених відхилень в процесі виконання рішень. Контроль має бути об'єктивним та дійовим, ефективним, систематич­ним і гласним.

Усі перелічені функції відображають стан управлінської діяльності й складають основу управління.

Процес управління - це сукупність та послідовність цілеспрямованих дій керівника і всього апарату управління щодо погодження спільної діяльності людей (схема процесу управління, мал.1).

Процесу управління повинні бути притаманні гнучкість, стабільність, безперервність, дискретність (розподіл), послідовність етапів та циклічність.

Функції управління мають дві загальні характеристики: всі вони ви­магають прийняття рішення, і для всіх потрібна комунікація, обмін інформацією. У технологічному ланцюгу управлінських операцій та апарату управління складним і відповідальним є прийняття та виконан­ня рішень.

Рішення - це вольовий акт. Але перш ніж цей акт буде здійснений (рішення прийнято), необхідна довга і копітка робота з аналізу вихідно­го матеріалу, який характеризує стан проблеми, можливих альтернатив­них підходів до її вирішення, їх співставлення і вибір такого, який у найбільшій мірі відповідав би даній ситуації. Рішення - це творчий акт. Воно вимагає використання не тільки знань, життєвого досвіду керівни­ка, але й інтуїції, яка є ні що інше, як прояв знань.

Рішення - найбільш серйозний акт процесу управління, в якому кон­центруються права, обов'язки керівника, його відповідальність за дору­чену справу. Важливе місце в управлінні посідає організація виконання прийнятих рішень.

Виконання рішення вимагає проведення таких операцій:

- вибір виконавця або кількох виконавців;

- доведення рішень до свідомості виконавця, а в разі потреби — до всього колективу;

- інструктаж виконавців, роз'яснення кожному з них його місця у загальному трудовому процесі, конкретизація завдань і відповідальності;

- точного встановлення терміну виконання рішення;

- забезпечення виконавців необхідними засобами (фінансовими, організаційними, інформаційними);

- мотивація діяльності виконавців.

Кожне прийняте рішення треба формулювати так, щоб був очевид­ним логічний результат об'єктивно існуючої ситуації, а не суб'єктивних дій керівника.

У процесі організації трудових колективів на виконання поставле­них завдань слід додержуватись єдності розпоряджень, кожен підлеглий повинен одержувати розпорядження тільки від одного керівника. Особ­ливо велике значення має механізм зворотного зв'язку при тривалій реа­лізації рішення і використанні одержаної інформації для періодичного коригування рішень, дій, приведення їх у повну відповідність до умов середовища.

Зворотний зв'язок між прямою діяльністю і реалізацією прийнято­го рішення здійснюють за допомогою контролю. У процесі контролю враховують можливі помилки, прорахунки, коригують рішення, усува­ють вплив факторів, що порушують запланований хід виробничого про­цесу.

Управлінське рішення має бути своєчасним, запізнення з його прийнят­тям може повністю або частково його знецінити. Рішення має бути абсо­лютно конкретним, коротким і чітко виражати суть управлінської ідеї. Рішення має бути логічним, без внутрішніх суперечностей, яке виключало б можливість різних тлумачень. Рішення повинно бути не тільки прий­нятим, але й реалізованим. Виконання прийнятих рішень визначає здатність систем управління, авторитет відповідного органу управління і його конкретного керівника.

Процес цілеспрямованої дії суб'єкта на об'єкт з метою досягнення запропонованої цілі здійснюється за допомогою методів управління.

Методи управління - це способи впливу на об'єкт для досягнення конкретної мети.

В теорії та практиці управління застосовують три групи методів: ад­міністративні, економічні та соціально-психологічні, які відрізняються між собою способами впливу на людей.

Адміністративні методи базуються на владі, дисципліні та покаранні, відомі в історії як «метод батога». Вони базуються на адміністративній підпорядкованості керованої системи керуючій на основі існуючої ієрархії управління. Ці методи досить різноманітні і містять декілька способів адміністративного впливу:

- організаційний вплив - через штатний розклад (структура, чисельність), положення про відділи, посадові інструкції, організацію робочих місць, устав підприєм­ства, правила трудового розпорядку;

- розпорядчий - через накази, розпорядження, укази, інструкції;

- матеріальна відповідальність та покарання;

- дисциплінарна (догана чи звільнення) та адміністративна (штрафи) відповідальність.

Адміністративні методи управління трудовими ресурсами здійснюються на макрорівні шляхом прийняття законів та законодавчих актів Верховною Радою України, нормативних актів уряду (декретів, постанов), видання указів Президента України, а також розробки механізму їх реалізації і контролю.

Головні функції адміністративних методів - це забезпечення ста­більного юридичного стану для ділового життя, захисту конкретного се­редовища, гарантування прав власності та свободи.

Економічні методи базуються на використанні економічних стимулів і відомі як «метод пряника». Вплив на трудові ресурси здійснюється че­рез систему цін, процентної ставки, посадових окладів, доплат, кредитів, податків, вільного підприємництва, планів економічного розвитку.

Соціально-психологічні методи базуються на способах мотивації та морального впливу на людей і відомі як «метод переконань».

Крім цих методів у процесі конкретного вирішення управлінських проблем користуються методом анкетування та аналізу конкретних си­туацій, які дозволяють враховувати «чужі помилки» і розробляти заходи з питань управління відтворенням трудових ресурсів.